Рішення № 58592140, 24.06.2016, Апеляційний суд Рівненської області

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2016 р. м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді - Боймиструка С.В., суддів: Буцяка З.І., Шеремет А.М.,

секретар судового засідання Шептицька С.С.

з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Костопільського районного суду від 16 лютого 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А :

Заочним рішенням Костопільського районного суду від 16 лютого 2016 року позов ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено : стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість у розмірі 92 937,90 доларів США, що за курсом відповідно до службового розпорядження НБУ від 30 вересня 2015 року складає 2 000 023,57 грн. за кредитним договором №ROT0GA0000000715 від 04 лютого 2008 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" судовий збір в сумі 30 000,35 грн.

Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 04 квітня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Костопільського районного суду від 16 лютого 2016 року залишено без задоволення.

У поданій на вказане заочне рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає, що суд 1-ї інстанції ухвалив неправосудне рішення з огляду на невірне тлумачення ним норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права.

Вказує, що судом 1-ї інстанції було направлено копію позовної заяви та доданих до неї матеріалів, які позивачем подані до суду з порушенням вимог ст. 119, 120 ЦПК України, а саме не дотримано вимог ДСТУ 6.38-90,4163-2003 щодо шрифту. У звязку з чим він звертався до суду із заявою про залишення позову без розгляду, яку судом 1-ї інстанції було залишено без задоволення, про що ним зазначалось і в заяві про перегляд заочного рішення, хоч рішенням Європейського суду з прав людини встановлено, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами.

Зазначає, що в частині звернення стягнення на іпотечне майно рішення суду від 01 грудня 2011 року на даний час не виконане саме позивачем (кредитором), якому було надано право на укладення від імені відповідача договору купівлі-продажу іпотечного майна. В звязку з чим він не міг добровільно продати будинок та земельну ділянку, оскільки право розпоряджатися цим будинком та діяти від його імені рішенням суду було надано саме ПАТ КБ "Приватбанк" ще в

__________________

Справа № 564/2742/15-ц Головуючий в суді І інст. ОСОБА_3

Провадження № 22-ц/787/979/2016 р. Суддя-доповідач ОСОБА_4

2012 році. Згідно договору іпотеки на момент укладення кредитного договору вартість будинку та земельної ділянки становила 151 500 грн., що згідно курсу НБУ на 08.02.2008р. становило 30 000 доларів США і перекривала існуючу заборгованість по кредитному договору в сумі 23362,60 доларів США. Таким чином, позивач не виконавши без поважних причин рішення суду від 01 грудня 2011 року в частині покладення на нього обовязку реалізації іпотечного майна, довівши це майно до знецінення, хоче перекласти на нього всю відповідальність по даному кредитному договору в тому числі із за невиконання ним рішення суду.

Крім того, вказує, що відповідно до правової позиції ВСУ у справі №6-1707цс15 пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобовязання. Таким чином, після направлення в лютому 2009 року вимоги про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування та стягнення відсотків за кредитним договором, комісійних, неустойки поза строком дії кредитного договору. Таким чином, після ухвалення рішення суду від 01 грудня 2011 року про звернення стягнення, позивач має право лише на отримання інфляційного нарахування на суму боргу, виражене в національній валюті та на три проценти річних від простроченої суми боргу, згідно положень ст. 625 ЦК України.

Оскільки, після ухвалення рішення суду від 01 грудня 2011 року кредитний договір припинив свою дію, то рахує необґрунтованим посилання суду на те, що кредитним договором передбачено строк позовної давності пять років. Вказує на те, що позивачем вже було використано строк звернення до суду згідно кредитного договору, а тому повинен застосовуватися загальний трьохрічний строк позовної давності та наслідки його пропуску про які він подавав до суду заяву в справі.

З цих підстав просив заочне рішення Костопільського районного суду від 16 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вимог позивача відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідач ОСОБА_1 підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник ПАТ КБ "Приватбанк" ОСОБА_2 в судовому засіданні просив відхилити апеляційну скаргу, а рішення місцевого суду залишити без змін.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 4 лютого 2008 року між сторонами було укладено кредитний договір №ROТ0GA0000000715, відповідно умов якого ПАТ КБ "Приватбанк" надав ОСОБА_1 споживчий кредит у розмірі 26 100 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення не пізніше 04.02.2028 року (а.с.10-12)

Згідно з додатком №1 до кредитного договору №ROТ0GA0000000715 від 04.02.2008р. визначено загальну вартість кредиту - кредит під заставу житла, вартість нерухомості будинок, 30 000 доларів США, початковий внесок 9 000 доларів США , сума кредиту 21 000 доларів США, річна процентна ставка 12 %, термін кредиту 20 років, кредит погашається щомісячно рівними платежами 240,86 доларів США (а.с.13).

Відповідно до поданого банком розрахунку заборгованості за договором № ROТ0GA0000000715 від 4 лютого 2008 року, станом на 30 вересня 2015 року ОСОБА_1 має заборгованість 92 937,90 доларів США, яка складається з : 21683,71 доларів США заборгованість за кредитом; 20 993,91 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 652,31 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 45 171,29 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором; 11,62 доларів США штраф (фіксована частина); 4425,06 доларів США штраф (процентна складова) (ас.5-8).

Заочним рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 01 грудня 2011 року у справі за позовом ЗАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ROТ0GA0000000715 від 4 лютого 2008 року в розмірі 23 362,60 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 8 лютого 2008 року, а саме: житловий будинок та земельну ділянку, який розташований за адресою : Рівненська область Костопільський район, с. Мирне, вул. Омеляненка, 13-а та належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом продажу ПАТ КБ "Приватбанк" з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності. Виселено ОСОБА_1 з житлового будинку №13-а, що розташований по вул. Омеляненка в с. Мирне Костопільського району, зі зняттям з реєстраційного обліку. (а.с.28-29).

Вказане рішення Костопільського районного суду набрало законної сили. Цим рішенням встановлено наявність боргу ОСОБА_1 перед банком станом на 10 квітня 2009 року в розмірі 23 362,60 доларів США.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №32129595 від 27.04.2012р. іпотекодавець ОСОБА_1 із житлового будинку №13А по вул. Омеляненка в с. Мирне Костопільського району Рівненської області виселений та знятий з реєстраційного обліку (а.с.30).

Предмет іпотеки позивачем не реалізовано і нас час розгляду даної справи, як вказує представник банку, за відсутності покупців.

Задовольняючи позов банку суд 1-ї інстанції виходив з того, що наявність судового рішення про звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухомого майна в рахунок погашення заборгованості, за відсутності реального виконання зобовязання не свідчить про припинення договірних правовідносин та не перешкоджає кредитору звернутись з позовом про стягнення заборгованості за даним кредитним договором. Також виходив з того, що позовну заяву подано до суду 17.11.2015р., тобто позовна давність встановлена за домовленістю сторін у кредитному договорі тривалістю у пять років позивачем пропущена не була. Та немає підстав залишати вказаний позов без розгляду у звязку з поданою відповідачем заявою із посиланням на порушення вимог ст.119, 120 ЦПК України.

Такий висновок не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до вимог ст.ст. 526,527,530,599 ЦК України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки позичальником ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконані, то банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, який місцевий суд задовольнив, хоч про застосування наслідків пропуску позивачем позовної давності ОСОБА_1 заявляв клопотання 22 грудня 2015 року в поданій до суду заяві (а.с. 27).

Згідно з ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Пунктом 5.5. кредитного договору № ROТ0GA0000000715 від 4 лютого 2008 року позовна давність за домовленістю сторін встановлена тривалістю у пять років (а.с.11 зворот).

Відповідно дост. 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина першастатті 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина пята статті 261 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи 2-324/11(за позовом банку до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки), зокрема з повідомлення-вимоги банку № 491 від 04.02.2009 року отриманої ОСОБА_1 в той же день (а.с.67,68) про дострокове повернення кредиту в повному обсязі в тижневий термін, перебіг позовної давності розпочався з 12 лютого 2009 року після закінчення пільгового періоду встановленого банком.

Частиною 2 ст. 264 ЦК України встановлено, що позовна давність переривається у разі предявлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Відповідно до ч.3 ст. 264 ЦК України після переривання перебігу позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Отже, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настаннястроку виконання основного зобов'язання, яким є строк виконання зобов'язання у повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредитудостроково.

Таким чином, пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом є зміною строку виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи 2-324/11(за позовом банку до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки), зокрема з повідомлення-вимоги банку № 491 від 04.02.2009 року отриманої ОСОБА_1 в той же день (а.с.67,68) про дострокове повернення кредиту в повному обсязі в тижневий термін, перебіг позовної давності розпочався з 12 лютого 2009 року після закінчення пільгового періоду встановленого банком.

Він був перерваний поданням позивачем позовної заяви про звернення стягнення - 23.04.2009 року і почав знову свій перебіг заново.

Висновок місцевого суду, що перебіг позовної давності розпочався знову після винесення Костопільським районним судом 01.12.2011 року заочного рішення за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором - 01.12.2011р. не ґрунтується на законі. Статтею 263 ЦК України не передбачено такої підстави зупинення перебігу строку позовної давності, як розгляд цивільної справи.

Отже, перебіг строку розпочався заново з 23.04.2009 року, а позовна заява про стягнення заборгованості подана до суду 17.11.2015р., тобто позовна давність встановлена законом в три роки та й за домовленістю сторін, відповідно до умов кредитного договору тривалістю в пять років, позивачем була пропущена.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4ст. 267 ЦК України).

Отже, в позові банку до ОСОБА_1 слід відмовити з цих підстав.

Згідно ст.82, ч.1,5 ст.88 ЦПК України, оскільки при відкритті апеляційного провадження ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення в справі, яке ухвалено на його користь, тому з банку в прибуток держави слід стягнути 31700,38 грн.

За таких обставин, місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно зясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 324. 325 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Костопільськогорайонного суду від 16 лютого 2016 року скасувати і в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в прибуток держави судові витрати по справі 31700,38 грн..

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий:

Судді: