Рішення № 58586648, 29.06.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/1597/15-ц Провадження № 22-ц/773/953/16 Головуючий у 1 інстанції: Наваляний Т.Д. Категорія: 47 Доповідач: Стрільчук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді Стрільчука В.А.,

суддів Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

секретар судового засідання Шугалова О.М.,

з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування майнової та моральної шкоди за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду від 03 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є власником 53/100 частин житлового будинку, розташованого по вул. П. Мстислава, 28/2 у м. Ковелі, власником інших 47/100 частини даного будинку є відповідач ОСОБА_3

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 14 лютого 2014 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до нього, виконавчого комітету Ковельської міської ради про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради від 14 березня 2013 року № 108 в частині затвердження протоколу узгоджувальної комісії від 27 лютого 2013 року щодо вирішення земельного спору про погодження меж землекористування по вул. П. Мстислава, 28 у м. Ковелі між землекористувачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Згідно з даним рішенням розподіл користування спірною земельною ділянкою здійснюється відповідно до акту розподілу земельної ділянки від 30 жовтня 1996 року. При цьому, на земельній ділянці по вул. П. Мстислава, 28/2 площею 46 кв. м., яка перебуває в його користуванні, побудовано гараж. Ним було проведено роботи по огородженню даної земельної ділянки, а саме: встановлено сім металевих стовбців, які ОСОБА_3 зруйнувала, чим завдала йому майнову шкоду на суму 1000 грн. З даного приводу він двічі звертався до Ковельського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області.

15 січня 2015 року між ним та Державним підприємством (далі ДП) «Ковельсвітло» було укладено договір підряду на виконання будівельно-монтажних робіт по підключенню належного йому гаража до мережі електропостачання та оплачено дані послуги в сумі 1261 грн., однак гараж з вини відповідачів підключений до мережі електропостачання не був.

Враховуючи викладене та уточнивши позовні вимоги, просив зобовязати відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 утриматися від неправомірних дій та не чинити йому перешкод при виконанні будівельно-монтажних робіт по обладнанню та підключенню гаража до мережі електропостачання з його будинку та при огородженні земельної ділянки площею 46 кв. м. № 0710400000:10:035:0051, на якій розташований гараж, що належить йому на праві оренди, за адресою: м. Ковель, вул. П.Мстислава, 28/2; стягнути з відповідачів на його користь 2261 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди та понесені судові витрати.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 03 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 30 липня 2015 року, позов задоволено частково.

Постановлено зобовязати ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не чинити перешкоди при виконанні будівельно-монтажних робіт по обладнанню та підключенню гаража до мережі електропостачання та при огородженні земельної ділянки площею 46 кв. м., на якій розміщений гараж, по вул. П. Мстислава, 28/2 в м. Ковелі.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_5, в рівних долях з кожного, на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі в сумі 243,60 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі, поданій 12 червня 2015 року, позивач ОСОБА_1 просив скасувати рішення Ковельського міськрайонного суду від 03 червня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_3 на відшкодування заподіяної йому матеріальної та моральної шкоди 7261 грн., покликаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Після залишення апеляційним судом рішення місцевого суду без змін позивач ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалені у справі судові рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 30 липня 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову не оскаржується, а тому в силу вимог ст. 303 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України апеляційним судом не переглядається.

Отже предметом даного апеляційного розгляду є рішення Ковельського міськрайонного суду від 03 червня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу (далі ЦК) України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Частиною 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 належить 53/100 частин житлового будинку по вул. Чернишевського (теперішня П. Мстислава), 28 у м. Ковелі Волинської області на підставі договору дарування, посвідченого Ковельською державною нотаріальною конторою 29 квітня 1992 року, що підтверджується реєстраційним посвідченням Волинського обласного бюро технічної інвентаризації (далі ВОБТІ) від 03 грудня 1993 року (а. с. 10, 12).

ОСОБА_3 належить 47/100 частин вказаного житлового будинку на підставі договору дарування частини будівель, посвідченого 07 квітня 1997 року Ковельською державною нотаріальною конторою, що підтверджується реєстраційним посвідченням ВОБТІ від 19 травня 1997 року (а. с. 11, 60).

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 14 лютого 2014 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, виконавчого комітету Ковельської міської ради про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради від 14 серпня 2013 року № 108 в частині затвердження протоколу узгоджувальної комісії від 27 лютого 2013 року щодо вирішення земельного спору про погодження меж землекористування по вул. Мстислава, 28 в м. Ковелі між землекористувачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а. с. 14-17).

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 користуються земельними ділянками по вул. П.Мстислава, 28 у м. Ковелі в порядку, встановленому в акті розподілу земельної ділянки між співвласниками житлового будинку від 30 жовтня 1996 року. При цьому в користуванні ОСОБА_1 знаходиться земельна ділянка площею 535 кв. м., а в користуванні ОСОБА_3 земельна ділянка площею 603 кв. м. за вказаною адресою, 97 кв. м. земельної ділянки перебуває у спільному користуванні сторін (а. с. 67).

Згідно з договором оренди землі від 15 липня 2013 року Ковельська міська рада надала, а ОСОБА_1 як орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул. П.Мстислава, 28 у м. Ковелі площею 46 кв. м. строком на 49 років (а. с. 18).

Витягом з розпорядження виконавчого комітету Ковельської міської ради № 807/рв від 22 листопада 1996 року «Про дозвіл на добудову та переобладнання житлових будинків, тимчасових споруд, хлівів, будівництво гаражів» підтверджується та обставина, що ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво гаража по вул. Чернишевського, 28/1 (теперішня вул. П. Мстислава) в м. Ковелі розміром 4,0 на 8,0 м. (а. с. 65).

На земельній ділянці по вул. П. Мстислава, 28/2 площею 46 кв. м., яка перебуває в користуванні позивача, споруджено гараж, що сторонами визнається.

Згідно з висновком від 29 травня 2014 року по розгляду звернення ОСОБА_1, працівниками Ковельського МВ УМВС України у Волинській області проводилась перевірка по факту звернення ОСОБА_1 та встановлено, що останнім 16 травня 2014 року було встановлено сім металевих стовбців для огорожі, які він забетонував. Цього ж дня ОСОБА_3, не визнаючи акта про встановлення меж, пошкодила забетоновані стовбці, чим заподіяла ОСОБА_1 матеріальні збитки на суму 1000 грн. (а. с. 20).

З накладних № 215 від 04 вересня 2013 року, № 224 від 04 вересня 2013 року та товарних чеків від 13 травня 2014 року і 16 травня 2014 року вбачається, що позивачем здійснено закупівлю піску на суму 350 грн., щебеню на суму 1120 грн. та цементу на суму 244 грн. (а. с. 42).

З висновку від 26 грудня 2014 року вбачається, що працівниками Ковельського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області проводилася перевірка по факту звернення ОСОБА_1 та встановлено, що 24 грудня 2014 року ОСОБА_3 перерубала провід електроживлення, по якому надходила електрика до гаража ОСОБА_1 з його будинку (а. с. 22).

Згідно з висновком від 24 січня 2015 року по розгляду звернення ОСОБА_1 працівниками Ковельського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області проводилася перевірка по факту звернення ОСОБА_1 та встановлено, що близько двох місяців назад ОСОБА_3 заклала бетонними блоками прохід, в результаті чого ОСОБА_1 не має можливості вільно пройти до свого гаража (а. с. 22, зворот).

15 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ДП «Ковельсвітло» було укладено прямий договір підряду на виконання будівельно-монтажних робіт по підключенню до будинку електричних мереж гаража по вул. П.Мстислава, 28/2 у м. Ковелі та складено локальний кошторис на електромонтажні роботи (а. с. 24-26).

За виконання вказаних робіт ОСОБА_1 27 січня 2015 року сплатив підряднику 1261 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера (а. с. 26, зворот)

Виконати замовлені роботи не вдалося, оскільки інший мешканець будинку ОСОБА_5 чинив перешкоди у їх виконанні.

Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування майнової та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з недоведеності цих вимог.

Однак такий висновок не відповідає обставинам справи і зроблений з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Частинами 1, 2 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Вказані правові норми врегульовують загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду у позадоговірних (деліктних) правовідносинах. При цьому на позивача покладається обовязок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність дій заподіювача шкоди та причинний звязок таких дій із заподіяною шкодою.

У спорах про відшкодування шкоди діє презумпція заподіювача шкоди, згідно з якою саме відповідач має довести відсутність своєї вини у завданні шкоди.

Висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено позовні вимоги про відшкодування шкоди спростовується наявними в матеріалах справи та наведеними вище доказами.

Натомість відповідач ОСОБА_3 всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України доводи позивача не спростувала і не довела відсутність своєї вини.

Посилання місцевого суду на те, що ОСОБА_3 не пошкодила та не знищила стовбці для огорожі, а лише їх демонтувала, не заслуговують на увагу, оскільки демонтажем стовбців відповідач пошкодила бетонну основу огорожі ОСОБА_1, на спорудження якої він витратив грошові кошти (а. с. 42).

Також безпідставним є висновок суду про відхилення позовних вимог про стягнення з відповідача коштів у сумі 1261 грн., сплачених за договором підряду на виконання будівельно-монтажних робіт, оскільки вказані роботи підрядником не виконані.

Як зазначалося вище, пошкодження ОСОБА_3 проводу електроживлення, по якому надходила електрика до гаража ОСОБА_1 з його будинку мало місце 24 грудня 2014 року (а. с. 22), а договір на виконання робіт по відновленню електропостачання із сплатою коштів за це був укладений 15 січня 2015 року (а. с. 24-26), тобто після заподіяння шкоди.

Наданими суду письмовими доказами позивач підтвердив розмір своїх витрат на спорудження огорожі в загальній сумі 1714 грн. (1120+350+244) (а. с. 42), однак просив стягнути з відповідача лише 1000 грн. з цих витрат.

Тому, виходячи із закріпленого в ст. 11 ЦПК України принципу диспозитивності, апеляційний суд вважає за необхідне задовольнити позов в означеній частині в межах заявлених вимог.

Отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню на відшкодування майнової шкоди 2261 грн. (1261+1000).

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини

Внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_3, повязаних з пошкодженням нею майна позивача ОСОБА_1, останньому була заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних переживаннях, викликаних вказаними діями, порушенні його прав на володіння і користування належним йому майном, необхідності докладання додаткових зусиль для їх відновлення.

Тому відповідач зобовязана відшкодувати позивачу і завдану йому моральну шкоду.

При визначенні розміру відшкодування такої шкоди апеляційний суд виходить з характеру та обсягу моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, засад розумності, виваженості та справедливості і вважає за можливе стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування вказаної шкоди 500 грн..

У звязку з невідповідністю висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи, допущеними ним порушеннями норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди, оскаржуване рішення в означеній частині слід скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову у відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України.

За правилами ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені ним витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 243,60 грн. (а. с. 2), апеляційної скарги в сумі 121,80 грн. (а. с. 116), касаційної скарги в сумі 170,52 грн. (а. с. 209), а всього 535,92 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ковельського міськрайонного суду від 03 червня 2015 року в даній справі в частині відмови в позові про відшкодування майнової та моральної шкоди скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2261 (дві тисячі двісті шістдесят одну) грн. на відшкодування майнової шкоди та 500 (пятсот) грн. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 535 (пятсот тридцять пять) грн. 92 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: