Постанова № 58579504, 21.06.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2016 року Справа № 876/2126/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання - Бадівській О.О.,

за участі представників позивача - Солонини Р.Д.,

та відповідача - Карабин М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року у справі за позовом Управління по випуску шляхово-будівельних матеріалів до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Ще в травні 2011 року Управління по випуску шляхово-будівельних матеріалів (далі - Управління) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківськ Державної податкової адміністрації України, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 27.01.2011 №№0000072301/0, 0000082301/0 та 1843/10/23-147/1359, від 15.03.2011 №№0000232301 та 6026/10/23-147/3950.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нереальності (безтоварності, нікчемності) його господарських операцій з контрагентами Приватним підприємством «Реноваціо» (далі - ПП), Товариством з обмеженою відповідальністю «Рінвокс» (далі - ТОВ), Приватним підприємством «Промоптіма» (далі - ПП-2), Приватним підприємством «Єлєтон» (далі - ПП-3), Товариством з обмеженою відповідальністю «Автодорпостач» (далі - ТОВ-2), Приватним підприємством «Автопромпостач» (далі - ПП-4), Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтопром-Плюс» (далі - ТОВ-3) та Приватним підприємством «Інтерагро-Форум» (далі - ПП-5) у зв'язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останніх, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не взяті до уваги.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2011 року у справі №2а-1680/11/0970, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2012 року, заявлений позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано ППР від 27.01.2011 №0000082301/0 та від 15.03.2011 №№0000232301, 6026/10/23-147/3950. В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 листопада 2015 року вказані судові рішення були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому суд касаційної наголосив на необхідності при новому розгляді з'ясувати результат розгляду кримінальної справи стосовно ОСОБА_3, а також справи №2а-1509/11 яка стосується тих же сторін та предмету позову, що і розглядувана.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року заявлений позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем валових витрат та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами, придбані в останніх товари, роботи та послуги використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила ДПІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що з урахуванням істотних недоліків та суперечностей, надані позивачем первинні документи не можуть підтверджувати здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки такі фактично не відбулися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з таких міркувань.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Управління зареєстровано виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області 29.12.1993, перебуває на податковому обліку у відповідача з 24.03.1997, 12.09.1997 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основним видом його діяльності є виробництво продуктів нафтоперероблення та готових для використання бетонних сумішей, оброблення декоративного та будівельного каменю (т.1 а.с.10 зворот, 87 зворот, 59).

На підставі акта від 31.12.2010 №22776/23-1/05393205 (далі - Акт) планової виїзної документальної перевірки Управління з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2010 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.8.1.1 п.8.1, пп.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток за І, ІІ, ІІІ та IV квартали 2008 року в сумі 20113грн, 236838грн, 457759грн та 756330грн відповідно, за І, ІІ квартали 2009 року - 31514грн та 24434грн відповідно; завищено податок на прибуток за 2007 рік на суму 9298грн, за півріччя 2010 року на суму 141грн; завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2009 рік на суму 148414грн, та занижено за І квартал 2010 року на суму 288479грн, за півріччя 2010 року - на суму 243979грн;

- п.1.4 ст.1, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР), ст.228 Цивільного кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит в сумі 703867грн, у т.ч. за березень-грудень 2008 року в сумі 16090грн, 32606грн, 50987грн, 89788грн, 19910грн, 42610грн, 134244грн, 139110грн, 66229грн та 13431грн відповідно, січень 2009 року - 39429грн, липень 2009 року - 18437грн, серпень 2009 року - 27556грн та жовтень 2009 року - 13440грн;

- пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме допущено факт несвоєчасної сплати узгодженої суми податкового зобов'язання по земельному податку (т.1 а.с.10-64).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентами, використавши при цьому акти перевірок останніх та зробивши висновки про безтоварність господарських операцій між ними.

27.01.2011 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:

№0000072301/0, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 945412,50грн (основний платіж 756330грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 189082,50грн) (т.1 а.с.65);

№0000082301/0, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 879833,75грн (основний платіж 703867грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 175966,75грн) (т.1 а.с.66);

№1843/10/23-17/1359, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2009 рік податком на прибуток у розмірі 148414грн, накладено штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в сумі 37103,50грн (т.1 а.с.67);

Позивач з прийнятими ППР не погодився, оскаржив такі в адміністративному порядку (т.1 а.с.68-75). За наслідками адміністративного оскарження, рішенням Державної податкової адміністрації в Івано-Франківській області від 28.02.2011 №594/10/25-019/58/146 про результати розгляду скарги (далі - Рішення), ППР від 27.01.2011: №0000082301/0 - залишено без змін; №0000072301/0 - частково скасовано в сумі 1568,50грн грошового зобов'язання по податку на прибуток, а в іншій частині залишено без змін; №1843/10/23-17/1359 - частково скасовано в сумі 37103,50грн штрафної (фінансової) санкції, а в іншій частині залишено без змін (т.1 а.с.76-79).

З урахуванням вказаного Рішення, 15.03.2011 ДПІ прийнято ППР:

№0000232301, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 943451,88грн (основний платіж 754761,50грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 188690,38грн) (т.1 а.с.80);

№6026/10/23-147/3950, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2009 рік податком на прибуток у розмірі 148414грн (т.1 а.с.81).

Не погодившись із прийнятими контролюючим органом ППР, позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 цієї ж статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

За змістом пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених валових витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними валових витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності такого.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених валових витрат до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність (нереальність) господарських операцій позивача з його контрагентами, а відповідно заниження податку на прибуток та ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме, щодо:

- ПП договором постачання від 20.08.2008 №320/08 та від 28.01.2009 №328/01/4, податковими, видатковими та товарно-транспортними накладними, сертифікатами та паспортом якості, службовою запискою, довіреністю на отримання товару (т.2 а.с.72-168, т.3 а.с.158-161);

- ТОВ договорами постачання від 03.03.2008 №303/03, від 25.04.2008 №325/04, податковими, видатковими та товарно-транспортними накладними, паспортами якості, копією із журналу приходу основних матеріалів на склад (т.2 а.с.1-17, т.3 а.с.141-148);

- ПП-2 договором постачання від 09.04.2008 №309/03, податковими, видатковими та товарно-транспортними накладними, сертифікатами та паспортами якості, протоколом допиту свідка (т.1 а.с.156-159, т.2 а.с.18-31, т.3 а.с.149-150);

- ПП-3 договором постачання від 28.05.2008 №Б-28/05 з додатками до нього, податковими, видатковими та товарно-транспортними накладними, паспортами якості (т.2 а.с.39-71);

- ТОВ-2 договором постачання від 28.01.2009 №328/01/4, податковими та видатковими накладними, реєстром отриманих та виданих податкових накладних, рахунком 631 за січень 2009 року (т.2 а.с.169-173, т.3 а.с.155-157);

- ПП-4 податковими, видатковими та товарно-транспортними накладними (т.2 а.с.181-184, т.3 а.с.141-148);

- ТОВ-3 договором постачання від 13.05.2008 №Б-13/05 з додатками до нього, податковими, видатковими та товарно-транспортними накладними, паспортами якості (т.2 а.с.32-38);

- ПП-5 договором постачання від 03.07.2009 №03/07 та специфікацією до нього, податковими та видатковими накладними (т.2 а.с.174-180, 185-189).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Також, Управлінням було здійснено повний розрахунок за поставлений контрагентами бітум в безготівковій формі через розрахункові рахунки, що контролюючим органом не заперечується та не спростовано.

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагентів товари використані ним у своїй господарській діяльності, що підтверджується відповідними первинними документами (т.1 а.с.170-251, т.2 а.с.194-199, т.3 а.с.141, 153-155, 160).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у контрагентів, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

Усі контрагенти Управління на час здійснення відповідних господарських операцій з позивачем (їх виконання) були належним чином зареєстрованими юридичними особами, платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних.

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю контрагентів, які виключно ґрунтувалися на висновках актів перевірок останніх, де зроблено висновок, що останні господарській операції нереальні внаслідок ряду обставин.

При цьому відповідні висновки цих актів перевірок були в основному (виключно) сформульовані у зв'язку із тим, що контрагентами Управління не представлено до перевірок жодних первинних документів, щодо здійснення господарських операцій за відповідний період, в т.ч і по взаємовідносинах із позивачем.

Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції, відповідні первинні документи є в наявності у позивача, були представлені ним до перевірки та подані в суді.

Податковим органом не представлено доказів участі Управління разом з цими контрагентами у схемі транзитного руху коштів.

Судом першої інстанції правильно було відхилено покликання відповідача на письмові пояснення керівника ПП щодо його непричетності до господарської діяльності підприємства, оскільки такі пояснення не є безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій між Управлінням та цим контрагентом, та не спростовують їх.

Крім того, немає жодного доказу, що такі пояснення мали будь-яке логічне процесуальне продовження у вигляді вироку у кримінальній справі.

Сама по собі фіктивність реєстрації деяких контрагентів позивача не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цими суб'єктами господарювання, та не може розцінюватися як імперативна ознака фіктивності усіх укладених ними правочинів.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Необхідно також наголосити, що кримінальна справа стосовно ОСОБА_3 на сьогоднішній день не розглянута, а останнім процесуальним документом у такій була постанова Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у справі №0907/17863/2012 про відмову у задоволенні клопотання прокурора про направлення справи для проведення додаткового розслідування (т.4 а.с.119).

Що ж до справи №2а-1509/11 то, як було встановлено судом апеляційної інстанції, після скасування ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 травня 2011 року апеляційним судом та направлення справи для продовження розгляду ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року позовна заява Управління була повернута позивачу на підставі п.5 ч.3 ст.108 КАС. Вказана ухвала у встановленому порядку оскаржена не була та набрала законної сили.

Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до пп.60.1.3 п.60.1 ст.60 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних ППР) (далі - ПК) податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо, зокрема, контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

У випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 п.60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу (п.60.4 ст.60 ПК).

Таким чином, відповідно до вищевказаного законодавчого положення ППР від 27.01.2011 №№0000072301/0 та 1843/10/23-147/1359 вважаються відкликаними з дня надходження до позивача ППР від 15.03.2011 №№0000232301 та 6026/10/23-147/3950, та не створюють для позивача будь-яких обов'язків щодо сплати визначених у них сум грошових зобов'язань, а відтак в частині позовних вимог щодо скасування вказаних ППР слід відмовити.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про підставність позовних вимог Управління щодо визнання протиправними та скасування ППР від 27.01.2011 №0000082301/0 та від 15.03.2011 №№0000232301 та 6026/10/23-147/3950.

З огляду на викладене, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржувану постанову в частині визнання протиправними та скасування ППР від 27.01.2011 №№0000072301/0, 1843/10/23-147/1359 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 27 січня 2011 року №№0000072301/0, 1843/10/23-147/1359 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити.

В решті постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч.3 ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 29 червня 2016 року.