Ухвала суду № 58579218, 23.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4943/16 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

секретаря Строяновської О.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом ОСОБА_2 до Голови Радикальної партії Олега Ляшка народного депутата України Ляшка Олега Валерійовича про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 року, -

У с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернулась у суд із позовом до голови Радикальної партії Олега Ляшка народного депутата України Ляшка Олега Валерійовича про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді у встановлений законом строк та не розгляду її звернення від 22 лютого 2016 року відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», зобов'язання відповідача виконати вимоги статті 24 Закону України «Про статус народного депутата України», розглянути згадане звернення та надати обґрунтовану відповідь.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за даним позовом.

Не погоджуючись із ухвалою суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін, з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, місцевий суд виходив із того, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Згідно з частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Суб'єктом владних повноважень, за визначенням цього Кодексу, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу).

Із аналізу наведених процесуальних норм випливає, що для віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду визначальними є його публічно-правовий характер та суб'єктний склад спірних правовідносин.

Підставою звернення позивача із даним позовом до адміністративного суду стало те, що відповідачем, народним депутатом України, не розглянуто її звернення від 22 лютого 2016 року у відповідності до положень статті 24 Закону України «Про статус народного депутата України» та правил Закону України «Про звернення громадян».

Проаналізувавши правові підстави даного позову, його характер та суб'єктний склад, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про неможливість його розгляду в порядку адміністративного судочинства, з огляду на наступне.

Обсяг повноважень та правовий статус народних депутатів України визначаються Конституцією України та Законами України «Про статус народного депутата України» та «Про комітети Верховної Ради України».

Системний аналіз зазначених законів свідчить про те, що народні депутати України не наділені владними управлінськими функціями.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 01 грудня 2009 року.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат України є представником Українського народу у Верховній Раді України.

Тобто, народний депутат України не являється ані посадовою, ані службовою особою органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а є учасником законотворчої діяльності, не відноситься до суб'єктів владних повноважень і не наділений владними управлінськими функціями.

Зважаючи на викладене, відповідач у межах спірних правовідносин не здійснював владних управлінських функцій стосовно позивача, а відносини, що склалися між сторонами, не засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні, здійсненні управлінських чи контрольних функцій однією стороною стосовно іншої.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що дану позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, і що права позивача можуть бути захищені шляхом звернення до загального місцевого суду, який розглядає справи, що виникають із цивільних правовідносин.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З огляду на наведене, відносно даного спору адміністративний суд не може вважатись «судом, установленим законом», у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, під час апеляційного розгляду справи, колегією суддів установлено, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відмовивши у відкритті провадження в даній справі за правилами адміністративного судочинства.

Доводи апелянта, викладені у скарзі, не спростовують вищевикладене, а тому, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувану ухвалу слід залишити без змін на підставі ст. ст. 199 ч. 1 п. 1, 200 КАС України.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 199, 200, 204, 205, 206, 212, 254 КАС України,

У х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали складений 29 червня 2016 року).

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Шелест С.Б.

Пилипенко О.Є.