Постанова № 58577601, 23.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2016 р. Справа№ 910/21894/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Коршун Н.М.

Алданової С.О.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Чорноморець Я.А. - дов. № 1901 від 28.12.2015 року

від відповідача Крехальов А.А.. - дов. № 051/662-010 від 21.01.2016 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики

виконавчого органу Київської міської ради

(Київської міської державної адміністрації)

на рішення господарського суду міста Києва

від 17.02.2016 року (суддя Сташків Р.Б.)

у справі № 910/21894/15

за позовом Публічного акціонерного товариства

«Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком»)

до Департаменту соціальної політики

виконавчого органу Київської міської ради

(Київської міської державної адміністрації)

(далі - Департамент соціальної політики)

про стягнення 15 438 819, 02 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.02.2016 року у справі № 910/21894/15 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Департаменту соціальної політики на користь ПАТ «Укртелеком» 14 588 755 грн. 56 коп. інфляційних нарахувань, 850 063 грн. 46 коп. 3% річних, а також 73 080 грн. судового збору.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржене рішення прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи. На думку апелянта, Департамент соціальної політики не є споживачем пільгового зв'язку , так як договорів з Київською міською філією ПАТ «Укртелеком» не укладав. Крім цього, судом першої інстанції не враховано, що оскаржуване рішення впливає на права та обов'язки органів влади, оскільки саме до повноважень цих органів віднесено організація, управління, планування та контроль за виконанням бюджету м. Києва, координація в межах своєї компетенції діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету та здійснення розрахунків бюджету м. Києва з Держаним бюджетом України тощо.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, справу № 910/21894/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2016 року апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики прийнято до провадження у визначеному складі суду та призначено розгляд справи на 14.06.2016 року.

В судовому засідання 14.06.2016 року по справі оголошено перерву на 23.06.2016 року для підготовки судового рішення по справі.

У зв'язку з перебуванням судді Мартюк А.І. у відпустці, на підставі розпорядження № 09-52/2590/16 від 23.06.2016 року проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/21894/15 та визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Дикунська С.Я., судді: Коршун Н.М., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів.

В судовому засіданні представник апелянта доводи скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржене рішення за наведених в скарзі підстав скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, оскаржене рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, ПАТ «Укртелеком» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту соціальної політики, з урахуванням прийнятого судом в порядку ст.ст. 22, 55 ГПК України клопотання від 19.01.2016 року про збільшення позовних вимог, про стягнення 14 588 755,56 грн. інфляційних нарахувань та 850063,46 грн. 3% річних за період з 07.12.2014 року по 19.01.2016 року. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв'язку з несвоєчасним перерахуванням відповідачем заборгованості по витратах, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, в силу вимог ст. 625 ГПК України відповідач повинен сплатити позивачу інфляційні втрати та 3% річних до повного фактичного виконання рішень господарських судів тощо.

Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про задоволення позову.

Так, задовольняючи позов, місцевий суд врахував, що на момент винесення рішення заборгованість відповідача за рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2015 року у справі № 910/7926/15-г складає 6 246 262 грн. 56 коп., відтак вважав, що позовні вимоги про стягнення 14 588 755,56 грн. інфляційних нарахувань та 850 063,46 грн. 3% річних за період з 07.12.2014 року по 19.01.2016 року обґрунтованими тощо.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на свій території України.

На підставі ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК України).

Як встановлено матеріалами справи, рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року у справі № 910/18930/14 у межах даних правовідносин з Департаменту соціальної політики було стягнуто на користь ПАТ «Укртелеком» в особі Київської міської філії 48 518 027 грн. 67 коп. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.09.2011 по 01.08.2014.

Таким чином, судом у справі № 910/18930/14 встановлено, що загальна вартість послуг у вказаний період становила 68 612 444,13 грн., стягнення рішенням суду було здійснено з урахуванням заяв позивача про зменшення позовних вимог та часткової оплати боргу відповідачем.

Згадане рішення набрало законної сили, на його виконання видано наказ від 08.12.2014 року. Згідно ухвали господарського суду міста Києва від 21.05.2015 року виконання даного рішення розстрочувалось згідно відповідного графіку до 30.11.2015 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2015 року у справі № 910/7926/15-г з Департаменту соціальної політики стягнуто на користь ПАТ «Укртелеком» в особі Київської міської філії суму заборгованості в розмірі 6 246 262 грн. 56 коп. по витратам позивача внаслідок надання телекомунікаційних послуг з 01.08.2014 по 01.03.2015.

Таким чином, судом у справі 910/7926/15-г було встановлено, що загальна вартість послуг у вказаний період становила 13 308 402,74 грн., стягнення рішенням суду було здійснено з урахуванням клопотання позивача про зменшення позовних вимог та часткової оплати боргу відповідачем на суму 7 062 140,18 грн.

Згадане рішення суду набрало законної сили.

Матеріалами справи встановлено, що ПАТ «Укртелеком» в особі Київської міської філії надавав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам м. Києва, які підпадають під дію Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про прокуратуру».

Згідно п. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою КМУ № 295 від 11.04.2012 року, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій згідно чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 БК України, порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ № 256 від 04.03.2002 року «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету», визначено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

За приписами п. 2 цієї Постанови головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Згідно п. 3 Порядку фінансування, затвердженого вищевказаною Постановою, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Відтак, розпорядником коштів бюджетного фінансування зазначених соціальних пільг м. Києва є Департамент соціальної політики.

Таким чином, відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання припиняється згідно ст. 598 ЦК України частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Крім цього, на підставі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Аналогічні приписи містяться й в ст. 193 ГК України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, то наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 625 ЦК України.

Така позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові у справі №12/207 від 14.11.2011року при перегляді постанови Вищого господарського суду України від 15.06.2011 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

У відповідності до ч. 2 п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Відтак, заперечення відповідача з приводу відсутності його вини у порушенні грошового зобов'язання, адже він не користувався даними грошовими коштами, не заслуговують на увагу як безпідставні.

Крім цього, посилання Відповідача на неналежне фінансування заходів соціального захисту окремих категорій громадян не є підставою для звільнення від оплати вартості наданих позивачем послуг на підставі ст. 33 ГПК України, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення від обов'язку оплатити надані послуги та відповідальності за порушення зобов'язання.

Така позиція узгоджується з висновками, викладених в постановах: Вищого господарського суду України №2/96-1721 від 21 липня 2011р., №16/5005/7051/2011 від 10 січня 2012р., №922/2029/13 від 28 жовтня 2013р., 902/612/13 від 18 листопада 2013р., 922/5320/13 від 22 липня 2014р.

Як встановлено матеріалами справи, заборгованість відповідача за рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2015 року у справі № 910/7926/15-г складає 6 246 262, 56 грн.

Твердження відповідача про погашення частини цієї заборгованості платіжними дорученнями від 30.11.2015 року та від 04.12.2015 року спростовуються матеріалами справи, адже судом оцінка вже надавалась, повторно така оцінка не може надаватись, в порядку ст. 35 ГПК України.

Крім цього, законними є висновки місцевого суду щодо відхилення посилань відповідача на необхідність врахування в погашення заборгованості, встановленої рішеннями господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року у справі № 910/18930/14 та від 22.12.2015 року у справі № 910/7926/15-г, здійсненої 23.12.2015 року, проплати в сумі 4 265 682 грн., оскільки у призначенні платежу платіжного доручення № 1552 вказано, що оплата здійснена як "погашення кредиторської заборгованості окремих категорій громадян за послуги зв'язку (через електроенергію) реєстр 219 від 02.12.2015 року спільне протокольне рішення 20-26 від 18.12.2015 року поточний борг". В зв'язку з цим, позивачем цей платіж обґрунтовано зараховано не у погашення старих заборгованостей (позивач не наділений правом змінювати призначення платежу проведених відповідачем оплат), а у погашення поточної заборгованості відповідача, яка не є предметом спору.

За наведених підстав, апеляційний господарський суд вважає правомірними висновки місцевого суду про задоволення позову в частині стягнення 14 588 755,56 грн. інфляційних нарахувань та 850 063,46 грн. 3% річних за період з 07.12.2014 року по 19.01.2016 року до повного фактичного виконання рішення суду.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2016 року у справі № 910/21894/15 - без змін.

Матеріали справи № 910/21894/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Н.М. Коршун

С.О. Алданова