Постанова № 58577558, 23.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2016 р. Справа№ 910/4626/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

За участю представників:

Прокурор: Тертишник О.І. - (посвідчення №035951 від 05.10.2015);

Від відповідача-1: не з'явився;

Від відповідача-2: не з'явився;

Від відповідача-3: не з'явився;

Від відповідача-4: Іщенко Г.М.-представник;

Від відповідача-5: не з'явився;

Від третьої особи-1: не з'явився;

Від третьої особи-2: Задорожко К.В.-представник;

Від третьої особи-3: Паньків І.М.-представник;

Від третьої особи-4: не з'явився;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний форум"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016

по справі №910/4626/14 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Заступника Генерального прокурора України

До 1. Київської міської ради;

2.Обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу "Освітянин";

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Пейзажне";

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний форум";

5.Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне товариство";

Третя особа 1. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

Третя особа 2. Головне управління Державного агентства земельних ресурсів України у м. Києві;

Третя особа 3. Національний музей архітектури та побуту України;

Третя особа 4.Сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю

"Агрокомбінат "Хотівський"

про визнання недійсним рішення та державних актів на право власності, визнання відсутності прав власності на земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Заступник Генерального прокурора України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач-1); Обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу "Освітянин" (далі - відповідач-2); Товариства з обмеженою відповідальністю "Пейзажне" (далі - відповідач-3); Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний форум" (далі - відповідач-4); Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне товариство" (далі - відповідач-5), треті особи: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі третя особа-1), Головне управління Державного агентства земельних ресурсів України у м. Києві (далі третя особа-2), Національний музей архітектури та побуту України (далі третя особа-3), Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокомбінат "Хотівський" (далі третя особа-4) про визнання недійсним рішення та державних актів на право власності, визнання відсутності прав власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Рішенням суду від 29.07.2014 вимоги Генеральної прокуратури України задоволено частково.

Дане рішення було підтримано постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2014, постановою Вищого господарського суду України від 27.01.2015.

В подальшому постановою Верховного суду України від 30.09.2015 вказані судові рішення були скасовані, з підстав не встановлення початку перебігу строку позовної давності та наявності або відсутності поважних причин його пропуску, а справу передано до суду першої інстанції для здійснення нового розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 по справі №910/4626/14 позов Заступника Генерального прокурора України - задоволено частково.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2016, відповідач-4 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог Заступника Генерального прокурора України.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків та недоведеністю обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до автоматичного розподілу справ апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний форум" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 по справі №910/4626/14 передано судді-доповідачу Станік С.Р. для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний форум" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 по справі №910/4626/14 прийнято до провадження.

18.05.2016 через відділ документального забезпечення суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 у справі № 910/4626/14 без змін.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 № 09-52/1918/16 у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Станіка С.Р. на лікарняному, відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/4626/14.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний форум" у справі № 910/4626/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В, суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний форум" прийнято до провадження та призначено розгляд справи № 910/4626/14 на 23.06.2016.

В судовому засіданні, призначеному на 23.06.2016, прокурор та повноважні представники третьої особи-2, третьої особи-3 заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу відповідача-4 без задоволення.

Представник відповідача-4 у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 скасувати.

Повноважні представники відповідачів-1, 2, 3, 5 та третіх осіб-1, 4 в судове засідання не з'явились.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Вислухавши думку прокурора та представників відповідача-4, третіх осіб-2, 3, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників відповідачів-1, 2, 3, 5, третіх осіб-1, 4, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи Рішенням Київської міської ради від 01.10.2007 № 353/3187 "Про передачу земельної ділянки обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу "Освітянин" для житлової забудови на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва" (надалі - "Рішення") вирішено: затвердити містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до Генерального плану розвитку міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджених рішенням Київради від 28.03.2002 № 370/1804, зміни цільового призначення сільськогосподарських земель під малоповерхову житлову забудову обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу "Освітянин" на вул. Академіка Заболотного у Голосіївського районі м. Києва; внести зміни до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджених рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, а саме: територію в межах, визначених містобудівним обґрунтуванням, перевести за функціональним призначенням до зони малоповерхової житлової забудови; віднести земельну ділянку загальною площею 92,42 га до земель запасу житлової та громадської забудови з виключенням їх з категорії земель сільськогосподарського призначення; затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу "Освітянин" для житлової забудови на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва; передати обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу "Освітянин", за умови виконання пункту 6 цього рішення, земельну ділянку загальною площею 108,52 га на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель, наданих товариству з обмеженою відповідальністю агрокомбінату "Хотівський" відповідно до пункту 5 рішення Київської міської ради від 23.10.2003 р. № 117/990 "Про оформлення права користування земельними ділянками" та право користування якими посвідчено договором оренди земельних ділянок від 29.10.2004 № 79-6-00249 (загальною площею 94,42 га), та міських земель, не наданих у власність чи користування (площею 14,10 га).

На підставі вказаного Рішення 08.01.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) було видано ОКЖК "Освітянин" державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 006290, відповідно до якого ОКЖК "Освітянин" є власником земельної ділянки площею 16,0345 га, що розташована на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва, а також державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 006291, відповідно до якого ОКЖК "Освітянин" є власником земельної ділянки площею 92,4814 га, що розташована на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва (далі - земельні ділянки).

В подальшому ОКЖК "Освітянин" 03.03.2008 внесло спірні земельні ділянки до статутного фонду ТОВ "Будівельне товариство" в якості частки засновника, у зв'язку з чим 30.10.2010 останньому було видано відповідний державний акт на право власності на земельну ділянку площею 16,0345 га, що розташована на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва, та державний акт на право власності на земельну ділянку площею 92,4814 га, що розташована на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва

09.07.2009 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) було видано ТОВ "Будівельне товариство" державний акт на право власності на земельну ділянку площею 86,4814 га, що розташована на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва.

29.07.2010 ТОВ "Будівельне товариство" передало спірну земельну ділянку площею 16,0345 га до статутного фонду ТОВ "Пейзажне", що підтверджується протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Пейзажне" № 2 від 29.07.2010.

Відповідно до даного протоколу 08.09.2010 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) було видано ТОВ "Пейзажне" державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 011930, згідно з яким ТОВ "Пейзажне" є власником спірної земельної ділянки площею 16,0345 га.

30.07.2010 ТОВ "Будівельне товариство" передало спірну земельну ділянку площею 86,4814 га до статутного фонду ТОВ "Будівельний форум", що підтверджується протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Будівельний форум" № 2 від 30.07.2010.

08.09.2010 у відповідності до вищевказаного протоколу Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) було видано ТОВ "Будівельний форум" державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 011944, відповідного до якого ТОВ "Будівельний форум" є власником спірної земельної ділянки площею 86,4814 га.

Даний спір стосується саме законності вибуття спірної земельної ділянки з власності територіальної громади міста Києва, зокрема, прокурор вказує на незаконність рішення відповідача-1 про передачу відповідачу-2 у власність спірних земельних ділянок, що має своїм наслідком незаконність їх подальшої передачі відповідачам-3, 4 та 5, за наслідком чого вказує на наявність правових підстав для скасування відповідного рішення, актів на право власності такою земельною ділянкою та визнання відсутнім у відповідачів-2, 3, 4 та 5 права власності на неї.

Згідно з статтями 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради віднесено розпорядження землями територіальної громади міста Києва та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень (ст. 116 ЗК України).

Згідно з статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

З урахуванням вищевикладеного вбачається, що реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин Київська міська рада зобов'язана діяти виключно в інтересах її територіальної громади, не порушуючи при цьому баланс інтересів держави, територіальної громади та окремих громадян.

З матеріалів справи вбачається, що спірні земельні ділянки до прийняття оскаржуваного Рішення перебували у власності територіальної громади міста Києва та були безоплатно передані у власність відповідача-2 на підставі положень ст. 41 Земельного кодексу України.

Статтею 41 Земельного кодексу України передбачено, що житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Наведеною нормою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.

Згідно з статтею 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).

Відповідно до статті 6 Закону України "Про кооперацію" (в редакції, чинній на момент прийняття Рішення) встановлено, що кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.

Статтями 133, 137 Житлового кодексу Української РСР визначено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією з умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті. Житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, Житловим кодексом УРСР, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства України. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленого порядку. Кількість членів кооперативу повинна бути відповідною кількості квартир у будинку. Квартири, які надаються членам кооперативу, повинні відповідати граничному розміру жилої площі, сумі пайового внеску та кількості членів сім'ї.

Згідно з пунктом 1 розділу 1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186, житлово-будівельний кооператив організовується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Пунктом 2.1.1 статуту ОКЖК "Освітянин", затвердженого установчими зборами засновників ОКЖК "Освітянин" (протокол № 1 від 12.06.2007), зареєстрованого державним реєстратором 15.06.2007, метою створення кооперативу є забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків); будівництва одноквартирних і двоквартирних жилих будинків садибного типу, або багатоквартирних блокованих жилих будинків з надвірними будівлями, або котеджів за власні кошти кооперативу або з допомогою банківського кредиту; наступної експлуатації та управління будинками кооперативу.

Отже, відповідно до у положень викладених в статуті ОКЖК "Освітянин" метою створення та основними завданнями, а також, з урахуванням ч. 2 ст. 6 Закону України "Про кооперацію" за напрямом своєї діяльності ОКЖК "Освітянин" відповідає поняттю "житлово-будівельний кооператив".

Відповідно до частини 1 статті 134 Житлового кодексу Української РСР на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов.

Згідно з пунктом 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186, число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

Пунктом 3.2 статуту ОКЖК "Освітянин", затвердженого установчими зборами засновників ОКЖК "Освітянин" (протокол №1 від 12.06.2007), зареєстрованого державним реєстратором 15.06.2007, визначено, що на момент прийняття Рішення його членами (засновниками) були чотири громадянина, а саме: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

При цьому, доказів перебування вказаних осіб на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, матеріали справи не містять.

В матеріалах справи наявні листи Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 10.02.2011 № 24, Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 14.02.2011 № 22-45, в яких зазначено, що такі особи на обліку потребуючих поліпшення житлових умов не перебувають та не перебували.

Отже враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що ОКЖК "Освітянин" було створено з порушеннями ч. 1 ст. 134 Житлового кодексу Української РСР, п. 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186, адже його засновниками були лише чотири громадянина, що не перебували на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Крім того, в подальшому при державній реєстрації нової редакції статуту ОКЖК "Освітянин", затвердженого загальними зборами членів ОКЖК "Освітянин" (протокол № 5 від 26.12.2008) вказані порушення усунуто не було, а лише здійснено заміну одного з засновників кооперативу: ОСОБА_7 замінено на ОСОБА_10, проте доказів перебування такої особи на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, також не надано.

Наведені обставини свідчать, що ОКЖК "Освітянин" не було створено як житлово-будівельний кооператив в розумінні Житлового кодексу Української РСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186, а отже правових підстав на безоплатне отримання у власність спірної земельної земельних в порядку, визначеному ст. 41 Земельного кодексу України, також немає .

Крім того слід звернути увагу й на те, що відведення згідно з Рішенням земельної ділянки ОКЖК "Освітянин" площею 108,52 га не відповідає визначеній меті створення ОКЖК "Освітянин", якою є забезпечення житлом членів кооперативу та членів їх сімей, адже необхідність поліпшення житлових умов лише чотирьох осіб (засновників кооперативу) та членів їх сімей за рахунок будівництва малоповерхових будинків котеджного типу на земельній ділянці площею 108,52 га свідчить про недотримання принципів рівності у земельних відносинах.

Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, оскільки рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 353/3187 не відповідає вимогам чинного законодавства, що згідно з ч. 2 ст. 144 Конституції України, ч. 3 ст. 152, ст. 155 Земельного кодексу України, ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Рішенням від 22.05.2014 Господарським судом міста Києва у справі № 910/24772/13, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014, було визнано недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 353/3187 "Про передачу земельної ділянки Обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу "Освітянин" для житлової забудови на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва", визнано недійсним виданий Обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу "Освітянин" державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 006290, зареєстрований 08.01.2008 Головним управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00178, визнано недійсним виданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Пейзажне" державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 011930, зареєстрований 08.09.2010 Головним управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №07-8-00398, визнано відсутнім у Обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу "Освітянин", товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне товариство", Товариства з обмеженою відповідальністю "Пейзажне" право власності на земельну ділянку площею 16,0345 га, кадастровий номер: 8000000000:79:107:0002, що розташована на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва, вартістю за нормативною грошовою оцінкою у розмірі 40 828 647,35 грн.

Пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що провадження у справі в частині:

- визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 353/3187 "Про передачу земельної ділянки Обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу "Освітянин" для житлової забудови на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва";

- визнання недійсним виданого Обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу "Освітянин" державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 006290, зареєстрованого 08.01.2008 Головним управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00178;

- визнання недійсним виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Пейзажне" державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 011930, зареєстрованого 08.09.2010 Головним управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00398;

- визнання відсутнім у Обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу "Освітянин", Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне товариство", Товариства з обмеженою відповідальністю "Пейзажне" права власності на земельну ділянку площею 16,0345 га, кадастровий номер: 8000000000:79:107:0002, що розташована на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва, вартістю за нормативною грошовою оцінкою у розмірі 40 828 647,35 грн., підлягає припиненню.

Відповідно до частини 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 126 Земельного кодексу України (в редакціях, чинних на момент видачі оскаржуваних актів) визначено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Згідно з пунктом 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування. Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Таким чином, оскільки державний акт на право власності на спірну земельну ділянку площею 92,4814 га (серії ЯЖ № 006291) було видано ОКЖК "Освітянин" на підставі Рішення, то встановлення судом його невідповідності вимогам чинного на момент прийняття законодавства України свідчить про відсутність правових підстав для видання відповідачу 2 відповідного акту на право власності на землю, а тому вимога прокурора про визнання недійсними такого акту є обґрунтованою та підлягає задоволенню, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 316 та частини 4 статті 373 Цивільного кодексу України у відповідача-2 відсутні права на розпорядження спірною земельною ділянкою площею 92,4814 га (в т.ч. шляхом передання її у статутний капітал іншої юридичної особи), а відтак, враховуючи, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність, то з огляду на незаконність Рішення та відсутність у відповідача-2 прав власника спірної земельної ділянки площею 92,4814 га оформлення права власності згідно з державними актами, виданими відповідачам-3, 4, 5 у зв'язку з внесенням спірної земельної ділянки до їх статутних фондів відбулося з порушенням норм чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання недійсними:

- державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 030410, серії ЯЕ № 986764, виданих ТОВ "Будівельне товариство",

- державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 011944, виданого ТОВ "Будівельний форум", є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, підстав вважати відповідачів-3, 4 добросовісними набувачами спірної земельної ділянки відсутні, оскільки останніми не надано доказів на підтвердження того, що вони не могли бути обізнані з фактом незаконного безоплатного передання спірної земельної ділянки у власність відповідача-2, а саме, з Рішенням та статутом ОКЖК "Освітянин".

Підстав вважати, що кооператив обґрунтовано очікував на набуття у власність земельної ділянки площею 108,52 га в розумінні статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відсутні, адже ні останній, ні його чотири учасника не вчинили жодних співрозмірних дій для очікування набуття у власність такого майна, вартість якого згідно з частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України перевищує мільйон доларів США. Більш того, останні були обізнані з положеннями законодавства, що регулює відносини в сфері житлових кооперативів та відчуження землі. Відсутні підстави для поширення положень наведеної статті і на наступних набувачів, оскільки вони не використали свого рівноцінного майна для набуття у власність спірної земельної ділянки одержавши її як внесок до статутного капіталу.

Абзацом 4 пункту 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" встановлено, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Таким чином, факт визнання судом недійсними Рішення та оскаржуваних актів свідчить про відсутність правових підстав володіння відповідачами 2-5 спірними земельними ділянками, а тому позовні вимоги прокурора про визнання відсутнім у них права власності на земельну ділянку, що розташована по вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва площею 86,4814 га, кадастровий номер 8000000000:79:562:0001, вартістю за нормативною грошовою оцінкою 224 810 621,30 грн. є правомірними та підлягають задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.

З тих же підстав як зазначив в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, є правомірною та підлягає задоволенню вимога прокурора про визнання відсутнім у відповідача 4 права власності на земельну ділянку, що розташована на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва площею 16,0345 га, кадастровий номер 8000000000:79:107:0002, вартістю за нормативною грошовою оцінкою 40 828 647,35 грн.

Аналогічна правова позиція щодо відсутності правових підстав володіння земельною ділянкою, переданою на підставі статті 41 Земельного кодексу України, у випадку встановлення іншої мети створення кооперативу, а ніж визначено наведеною нормою, викладена в постановах Вищого господарського суду України від 02.08.2011 у справі № 22/110, від 15.11.2011, справі № 9/60, від 22.11.2011, справі № 23/63.

Твердження відповідача 4 про те, що вимога прокурора про визнання відсутнього права не відповідає встановленим способам захисту порушених прав та інтересів колегією суддів відхиляються виходячи з наступного.

Згідно з частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

В даній справі обраний прокурором спосіб захисту порушених прав та інтересів шляхом визнання відсутності права власності повністю відповідає встановленим частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України способам захисту, що в свою чергу не суперечить положенням статті 152 Земельного кодексу України, а тому твердження відповідача-4 про зворотнє є необґрунтованими.

Що стосується заяви відповідача-4 про застосування строків позовної давності до вимог прокуратури, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дана заява не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 257 ЦК України визначено строк загальної позовної давності тривалістю у три роки, перебіг якого починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Відповідно до ст. 268 ЦК України а саме пункту 4 частини 1 цієї статті (у редакції до 20 грудня 2011 року) позовна давність не поширювалась і "на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове майно".

Законом України від 20.12.2011 № 4176-VІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" (Закон № 4176-VІ) було внесено зміни та виключено пункт 4 частини 1 статті 268 ЦК України, тобто звернення за захистом порушених прав з вказаною вище вимогою обмежується загальним строком позовної давності.

Що в свою чергу надало право особі протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом (з 15 січня 2012 року по 15 січня 2015 року) звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи (підпункт 3 пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4176-VI). На даний час положення пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4176-VІ вже не діють.

Згідно з статтею 13 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють право власника від імені Українського народу в межах, визначених Конституцією України. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Тому держава, яка діє від імені народу України, має рівні з фізичними чи юридичними особами права захищати власність народу, у тому числі права та інтереси, порушені через прийняття незаконних правових актів органів державної влади чи місцевого самоврядування, в порядку п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України без застосування наслідків спливу строку позовної давності (у період дії зазначеної норми).

Крім того, Європейський суд з прав людини наголошує, що кожній зі сторін мають бути надані рівні можливості щодо представлення справи у такому вигляді, який не ставить її у невигідне становище стосовно свого противника (рішення у справі "Бацаніна проти Росії" від 26.05.2009 № 3932/02, §22).

Відповідно до змісту Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод основною його метою є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При цьому у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини, про що зазначено в рішеннях у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 та "Федоренко проти України" від 01.06.2006.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

ЄСПЛ у своїй практиці зазначає, що при визначенні суспільних інтересів, знаючи потреби суспільства, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони перші виявляють проблеми, що можуть виправдати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення про що вказано в рішенні у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986.

Отже, система захисту закріплена в Конвенції покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як способи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів для усунення несправедливості.

Питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини вирішив у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 де чітко визначено, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (п. 54 рішення).

Згідно з статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Як вже зазначалось вище, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Таким чином, закони України, прийняті шляхом народовладдя, спрямовані на захист державної власності (по суті, власності народу), а тому будь-який відступ судових рішень для надання тих чи інших процесуальних переваг власникам інших форм власності та позбавлення законних можливостей захисту у суді власності народу вочевидь суперечать суспільному інтересу, оскільки механізм захисту власності народу звужується.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.11.2015 у справі № 3-125гс15 де залишено без задоволення заяву ПП "Спец" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2014 по справі № 908/2809/13 за позовом першого заступника прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, державного підприємства Міністерства оборони України "Запорізький автомобільний ремонтний завод" (військова частина А0652) до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, за участю третіх осіб: ПП "Спец", ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визнання незаконним і скасування рішення.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, з яким погодився і Верховний Суд України, що згідно з підпунктом 3 пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-VI визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акту державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності_або інше речове право особи.

Крім того, в пункті 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що оскільки закон (п. 10 ч. 2 ст. 16, ст. 21 ЦК України, абз. 3 ч. 2 ст. 20 ГК України) визначено, що визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність (з урахуванням, водночас, викладеного в підпункті 3 пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176- VI).

Таким чином враховуючи вищевикладене, загальний строк позовної давності за наведеними у підпункті 3 пункту 5 Перехідних Положень згаданого Закону вимогами в даному випадку слід рахувати з дати набрання чинності останнім, тобто з 15.01.2012.

У зв'язку з набуттям чинності 01.12.2012, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури" від 18.09.2012 № 5288-VІ, який, до ГПК України внесено зміни, якими прокурору надано право виступати самостійним позивачем, а відтак визначене й обчислення строку позовної давності.

Отже, оскільки лише з 01.12.2012 у прокурора, в силу прийняття закону, виникла можливість бути самостійним позивачем, то не раніше цієї дати може розпочатися обчислення окремого строку позовної давності саме для прокурора, який виступає позивачем у справі № 910/4626/14.

Враховуючи вищевикладене, строк позовної давності для вимог прокурора становив 15.01.2015 а отже станом на день звернення прокурора до суду першої інстанції із даною позовною заявою не сплинув, а тому заява відповідача-4 про відмову у задоволенні позову на підставі застосування строку позовної давності, не підлягає задоволенню про що вірно вказав суд першої інстанції.

З урахуванням всього вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги заступника Генерального прокурора України є правомірними та такими, що підлягають задоволенню з виключенням вимог, провадження за якими припинено.

Заперечення скаржника з цього приводу, які містяться в матеріалах справи, та в апеляційній скарзі не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та спростовуються матеріалами справи, а тому є необґрунтованими та недоведеними.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний форум" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 у справі № 910/4626/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/4626/14 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська