Постанова № 58577366, 23.06.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2016 Справа № 904/10352/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. (доповідач);

суддів: Верхогляд Т.А., Білецької Л.М.

при секретарі судового засідання: Саланжій Т.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність №14-137 від 13.05.2014;

від відповідача: ОСОБА_2 представник, довіреність №55 від 07.12.2015;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2016 по справі № 904/10352/15 (суддя Фещенко Ю.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до Приватного акціонерного товариства «Теплогенерація», м. Нікополь, Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості за несвоєчасне виконання умов договору купівлі-продажу природного газу № 184/14-ПР від 13.02.2014 у загальному розмірі 2216659,07 грн., -

ВСТАНОВИВ:

18 квітня 2016 року рішенням господарського суду Дніпропетровської області по даній справі позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 743297,38 грн. інфляційних втрат, 64785,10 грн. 3% річних, 542498,14 грн. пені, 161541,50 грн. штрафу, 33242,43 грн. частину витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване наявністю прострочення відповідачем оплат за поставлений позивачем природний газ, що є підставою для нарахування у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України за порушення строків оплати за прийнятий природний газ 3 % річних (частково) та інфляційних втрат. Крім того, судовим рішенням з посиланням на ч. 3 ст. 551 ЦК України, п. 3 ст. 83 ГПК України частково задоволено клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій та зменшено розмір пені і штрафу, які заявлено до стягнення до 50 %, а саме: з 1084996,27 грн. до 542498,14 грн. - пені та з 323083,00 грн. до 161541,50 грн. - штрафу.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду позивач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду в частині відмови у стягненні 542498,14 грн. пені та 161541,50 грн. 7% штрафу. В оскаржуваній частині просив прийняти нове рішення, яким стягнути з ПрАТ «Теплогенерація» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 542498,14 грн. пені та 161541,50 грн. 7% штрафу, у стягненні яких відмовлено судом. В іншій частині скаржник просив залишити рішення без змін, а судові витрати покласти на відповідача.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального: ст. 233 ГК України, ст. ст. 549-552 ЦК України та процесуального права: ст. ст. 4-2, 43, 83, 84 ГПК України. Апелянт вважає, що судом рішення винесено без дослідження усіх істотних обставин справи, дійсних належних доказів та наявності виняткових обставин.

Апеляційні вимоги скаржника фактично зводяться до того, що при винесенні рішення про зменшення розміру пені та штрафу судом не враховано майновий стан та інші інтереси сторін, не надано належної правової оцінки доказам, наданих сторонами в обґрунтування своїх позицій, щодо наявності чи відсутності збитків, що на думку апелянта є порушенням ст. 233 ГК та 551 ЦК України.

13.05.2016 ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу прийнято до розгляду в судову засіданні на 02.06.2016.

02.06.2016 від ПрАТ «Теплогенерація» на адресу Дніпропетровського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого представник відповідача вважає оскаржуване рішення таким, що винесене з дотриманням господарським судом всіх норм матеріального та процесуального права, а тому просив залишити його без змін.

02.06.2016 у судовому засіданні оголошено перерву до 23.06.2016.

23.06.2016 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.02.2014 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі позивач, або продавець) та Приватним акціонерним товариством «Теплогенерація» (далі відповідач, або покупець) укладено договір

купівлі-продажу природного газу № 184/14-ПР (далі договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) продавець зобовязався передати в 2014 році у власність покупця природний газ, ввезений на митну територію України «НАК «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобовязався прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем (п. 1.2. договору).

Згідно п. 2.1. договору продавець передає покупцеві з 01 лютого 2014 по 31 грудня 2014 газ обсягом до 18930 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб м.).

Пунктом 3.1. договору встановлено, що продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця.

У відповідності до п. 3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцю у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

У п. 3.4. договору сторони узгодили, що не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобовязується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8 числа зобовязується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточного розрахунку між сторонами.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 лютого 2014 року, і діє в частині поставки природного газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування до повного погашення заборгованості (п. 11.1. договору).

Відповідно до п. 5.1. ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються НКРЕ.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що ціна за 1000 куб. м. газу становить 3113,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами 265,10 грн., крім того ПДВ - 20% - 53,02 грн., всього з ПДВ 318,12 грн.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу 3440,36 грн., крім того ПДВ - 20% 688,07 грн., всього з ПДВ 4128,43 грн.

Додатковими угодами № 1-5 до договору, сторони періодично вносили зміни до п. 5.2. договору починаючи з 01.04.2014:

Так, згідно внесених до п. 5.2. договору змін, ціна за 1000 куб.м. природного газу становила: з 01.04.2014 4020,00 грн.; з 01.05.2014 4724,00 грн.; з 01.09.2014 4874,00 грн.; з 01.11.2014 5100,00 грн.; з 01.12.2014 5900,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами: з 01.04.2014 265,10 грн., крім того ПДВ - 20% - 53,02 грн., всього з ПДВ 318,12 грн.; з 01.05.2014 по 01.12.2014 тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами визначено 325,60 грн. з ПДВ - 20% - 65,12 грн., всього з ПДВ 390,72 грн.

Також сторонами коригувалася ціна до сплати за 1000 куб.м. природного газу станом на 01.04.2014 його вартість складала 4365,50 грн. з ПДВ - 20% - 873,10 грн., всього з ПДВ - 5238,60 грн.; на 01.05.2014 за 1000 куб.м. природного газу 5144,08 грн. з ПДВ 20% - 1028,82 грн., всього з ПДВ 6172,90 грн.; на 01.09.2014 за 1000 куб.м. природного газу 5297,08 грн. з ПДВ 20% - 1059,42 грн., всього з ПДВ 6356,50 грн.; на 01.11.2014 за 1000 куб.м. природного газу 5527,60 грн. з ПДВ 20% - 1105,52 грн., всього з ПДВ 6633,12 грн.; на 01.12.2014 за 1000 куб.м. природного газу 6343,60 грн. з ПДВ 20% - 1268,72 грн., всього з ПДВ 7612,32 грн.; (а. с. 21-25).

Пунктом 5.4. договору сторони погодили, що загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Згідно з п. 6.1. договору, оплата за природний газ з урахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку:

- оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу;

- оплата в розмірі 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем в період з лютого 2014 року по грудень 2014 року поставлено відповідачу природний газ в обсязі 1022062 тис. куб. м. на загальну суму 6630146,19 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, скріплені печатками підприємств (а. с. 26-29). Однак, в порушення умов договору (п. 6.1.) оплату за отриманий природний газ спожитий у листопаді та грудні 2014 року відповідач здійснив з порушенням строків встановлених договором, а саме:

- за поставлений у листопаді 2014 року природний газ в обсязі 218,043 тис. куб.м. на суму 1446305,39 грн. відповідач оплату здійснив наступним чином: частково 07.03.2014 - в сумі 11352,67 грн. - без прострочення (у вигляді попередньої оплати); залишок заборгованості за спожитий у вказаному місяці газ відповідач погасив з простроченням лише 24.06.2015 у сумі 1434952,72 грн.;

- поставлений у грудні 2014 року природний газ в обсязі 417,812 тис. куб.м. на суму 3180518,65 грн. відповідач оплатив наступним чином: частково 24.06.2015 у сумі 5624,08 грн. та 25.06.2015 у сумі 2588260,20 грн.; залишок заборгованості за спожитий у вказаному місяці газ на суму 586634,37 грн. відповідач погасив з простроченням лише 01.07.2015.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що спожитий у листопаді та грудні 2014 року природний газ відповідачем оплачений але з простроченням.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобовязань щодо своєчасної оплати за поставлений природний газ (п. 6.1. договору), позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних збитків, пені та штрафу за порушення строків оплати.

Статтею 193 ГК України визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В розумінні ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). У разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобовязання.

Втрати внаслідок інфляційних процесів необхідно розцінювати як суму знецінення грошових коштів за прострочення грошового зобовязання за певний період і вони є невідємною складовою суми основного боргу.

У звязку з порушенням відповідачем строків оплати за прийнятий природний газ, позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу до сплати 3% річних за період прострочення з 15.12.2014 по 01.07.2015 у сумі 65282,42 грн. та інфляційні втрати за період з грудня 2014 по червень 2015 в сумі 743297,38 грн.

Перевіривши розрахунок позивача в частині нарахування до стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції, місцевий господарський суд встановив наявність помилок при їх розрахунку, а саме:

- позивач при розрахунку суми 3 % річних врахував день, в якому відповідач фактично здійснив оплату;

- до періодів нарахування інфляційних позивач включив місяці, в яких мав бути здійснений платіж, а також місяці, в яких існувала заборгованість не повний місяць;

- позивачем не враховано, що останній день строку для оплати спожитого у листопаді 2014 року природного газу припадає на вихідний день, а тому з урахуванням положень ч. 5 ст. 254 ЦК України днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку 15.12.2014.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3 % річних та інфляційних збитків за вказаними періодами, судом встановлено, що:

- за поставлений у листопаді 2014 року природний газ (з урахуванням положень ч. 5 ст. 254 ЦК України) за період прострочення з 16.12.2014 по 23.06.2015 (залишок суми боргу 1434952,72 грн. частково погашена відповідачем 24.06.2015), 3% річних в цей період складають 22408,85 грн.;

- за поставлений у грудні 2014 року природний газ (з урахуванням положень ч. 5 ст. 254 ЦК України) за період прострочення з 15.01.2015 по 23.06.2015 (сума боргу 3180518,65 грн.,) 3% річних в цей період складають 41826,00 грн.; часткова оплата в сумі 2588260,20 грн. проведена відповідачем 25.06.2015, а тому, 24.06.2015 (сума боргу 3174894,57 грн.) 3% річних складають 260,95 грн.; оплата в залишковій сумі 586634,37 грн. проведена відповідачем 01.07.2015, а тому, в період прострочення з 25.06.2015 по 30.06.2015 (сума боргу 586634,37 грн.) 3% річних складають 289,30 грн.

Всього за прострочення оплати поставленого газу за вказані вище періоди до стягнення з відповідача судом нараховано 3% річних на загальну суму 64785,10 грн.

Розрахунок суми 3% річних перевірений колегією суддів, відповідає матеріалам справи та підлягає задоволенню відповідно до розрахунку, який правильно здійснено місцевим господарським судом. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних правомірно відмовлено місцевим господарським судом.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 64785,10 грн.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат місцевим господарським судом встановлено, що:

- за поставлений у листопаді 2014 року природний газ (з урахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України) до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати за період з січня по травень 2015 року включно (з урахуванням попередніх оплат, часткових оплат та періодів прострочення) на суму 576084,63 грн.;

- за поставлений у грудні 2014 року природний газ позивачем нараховано до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з лютого по червень 2015 року (з урахуванням часткових оплат 24.06.2015 на суму 5624,08 грн., 25.06.2015 на суму 2588260,20 грн. та 01.07.2015 на суму 586634,37 грн.) на суму 1142845,58 грн. + інфляція за червень 2346,54 грн. = 1145192,12 грн.

Таким чином, після здійснення місцевим господарським судом власного розрахунку інфляційних втрат за загальний період прострочення з січня по червень 2015 року включно, розмір останніх складає 1721276,75 грн., в той час як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у розмірі 743297,38 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Оскільки клопотання заінтересованої сторони (позивача) про вихід суду за межі позовних вимог не заявлялося, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума інфляційних втрат саме у розмірі 743297,38 грн., відповідно до заявлених позовних вимог в цій частині.

В силу п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобовязання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобовязання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобовязання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи відсотків від суми простроченого платежу.

Так, на підставі вказаного пункту договору, позивач нарахував пеню за загальний період прострочення виконання грошового зобовязання відповідачем з 15.12.2014 по 01.07.2015 у сумі 1084996,27 грн.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення не враховано того, що:

- позивач здійснив нарахування пені на дні, в яких була проведена оплата відповідачем;

- позивачем не враховано, що останній день строку для оплати спожитого у листопаді 2014 року природного газу припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень ч. 5 ст. 254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 15.12.2014.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до позовної заяви, правомірно визначено судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Після здійснення власних розрахунків суд визначив, що пеня за загальний період прострочення з 16.12.2014 по 30.06.2015 складає 1099896,67 грн., сума якої є більшою, а ніж визначена позивачем у розрахунку та позовній заяві.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума пені в розмірі 1084996,27 грн., а клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви не додано, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в цій частині.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 1084996,27 грн.

Крім того, на підставі п. 7.2. договору позивачем також нараховано до стягнення з відповідача штраф у сумі 323083,00 грн. за порушення строків оплати поставленого на умовах договору природного газу, що узгоджується з висновками викладеними у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 по справі № 3-24гс12, від 09.04.2012 по справі № 3-88гс11 та від 21.10.2015 по справі № 6-2003цс15.

Перевіривши розрахунок позивачем штрафу колегія суддів вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства, умовам договору, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 323083,00 грн. є правомірними та обґрунтованими.

При цьому, згідно зі ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобовязання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В той же час, згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Статтями 233 ГК України та 551 ЦК України передбачено, що не лише майнові інтереси сторін є визначальними критеріями для зменшення розміру неустойки.

Відповідно до 3.17.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобовязання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобовязання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобовязання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відтак, законодавством передбачена можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозвязку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 223 ГК України.

При зменшенні суми належної до стягнення пені, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, на 50 % місцевим господарським судом враховано ступінь виконання відповідачем зобовязань за договором, причини несвоєчасного виконання зобовязань відповідачем, а також матеріальний стан відповідача, враховуючи те, що:

- основний борг за спірний період є погашеним, остання частина боргу сплачена відповідачем у добровільному порядку ще 01.07.2015, до звернення із позовом до суду;

- частина платежів за природний газ, поставлений у спірний період, здійснювалась відповідачем у вигляді попередньої оплати (за лютий та червень у повному обсязі, частково за листопад 2014 року);

- відповідач, підтверджуючи свою добросовісність, не ухиляється від відповідальності за порушення умов договору, наявність прострочення у судовому засіданні не заперечував;

- відповідачем належними доказами підтверджено, що підприємство знаходиться в скрутному матеріальному становищі (згідно балансу підприємства сума дебіторської заборгованості складає 39506 тис. грн.; за результатами діяльності за 2015 рік підприємство відповідача понесло збитки у розмірі 22900 тис. грн., що підтверджується звітом про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід); при цьому, вказаний фінансовий стан утворився із обєктивних, незалежних від відповідача, причин;

- судом також враховано, що пеня та штраф є лише санкціями за невиконання грошового зобовязання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, окрім стягнення пені та штрафу позивач нараховує та стягує проценти річних та інфляційні, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Дослідивши майновий стан відповідача та інші обставини, колегія суддів встановили, що:

- відповідач є субєктом природної монополії у сфері комбінованого виробництва електричної та теплової енергії, товарний ринок якого не можливий без безпосереднього використання газу, мета господарської діяльності якого направлена на безперебійну подачу електричної енергії для міськводоканалу задля збереження постійного водопостачання населенню і підприємствам та безперебійне постачання тепла у вигляді гарячої води та пару для підприємства, бюджетних організацій та населення в опалювальний період.

- відповідно до звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) відповідача за 2015 рік., що відображає дані за аналогічний період попереднього року, відповідач є збитковим підприємством;

- при зростанні цін на природний газ, за умови не постійного коригування газової складової в тарифі на теплову енергію підприємство поступово отримувало збитки, що підтверджується довідками про дебіторську заборгованість відповідача (а. с. 122-131).

При цьому, позивачем в суді першої інстанції не надано жодних належних у розумінні статей 32, 34, 36 ГПК України доказів на підтвердження викладених доводів щодо понесення збитків/втрат в результаті несвоєчасної оплати відповідачем вартості поставленого природного газу.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що у вирішенні питання щодо зменшення розміру нарахованих до стягнення пені та штрафу на 50 % місцевим господарським судом надано правильну юридичну оцінку обставинам справи.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України (постанови: від 15.06.2015 по справі № 904/8963/14, від 29.07.2015 № 917/1692/13, від 22.07.2015 № 908/65/15-г, від 27.07.2015 № 911/163/15 та від 02.07.2015 № 914/248/15).

Таким чином, доводи апелянта про порушення та неправильне застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, а саме: ч. 3 ст. 551, ЦК, ст. 233 ГК та п. 3 ст. 83 ГПК України та ухвалення неправомірного рішення в частині зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення з відповідача пені та штрафу на 50 % колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на вищезазначене.

Судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області прийняте без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому воно не підлягає зміні або скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2016 по справі № 904/10352/15 залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено 29.06.2016

Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков

Судді: Л.М. Білецька

ОСОБА_3