Постанова № 58577361, 22.06.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2016 року Справа № 904/1574/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії

суддів: головуючого судді Величко Н.Л. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г, ОСОБА_1

секретар судового засідання: Погорєлова Ю.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2В адвокат, договір про надання юридичних послуг №б/н від 29.03.2016 р.;

від відповідача: ОСОБА_3 представник, довіреність №72 від 29.03.2016 р.;

розглянувши матеріали апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2016 року

у справі № 904/1574/16

За позовом публічного акціонерного товариства "Терни-Авто", м.Кривий Ріг

До відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м.Кривий Ріг

про стягнення заборгованості за договором оренди обладнання № ДАО 1/12 від 06.12.2012 року у загальному розмірі 189 915,23 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14.04.16р.)

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2016р. по справі №904/1574/16 (суддя Фещенко Ю.В.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Терни-Авто" - 117 170 грн. 10 коп. - основного боргу, 6 307 грн. 25 коп. - пені, 59 941 грн. 87 коп. - інфляційних втрат, 5 795 грн. 99 коп. - 3% річних, 2 838 грн. 23 коп. витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено наявність боргу відповідача перед позивачем в сумі 117 170 грн., що є підставою для задоволення позову в цій частині.

Вимоги позивача щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, визнано такими що підлягають задоволенню частково, у звязку з невірним розрахунком та задовольнив їх в частині стягнення пені в сумі - 6 307 грн. 25 коп., в частині стягнення інфляційні втрат у сумі 59 941,87 грн., в частині стягнення 3% у сумі 5 795,99 грн.

2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення.

Не погодившись з зазначеним рішенням господарського суду, фізична особа-підприємць ОСОБА_4, звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги її заявник посилається на те, що договір оренди обладнання № ДАО 1/12 від 03.12.12р. суперечить цтвільному законодавству, відповідно до ст. 203 ЦК України та ст. 215 ЦК України цей договір є нікчемним правочином.

Також скаржник наполягає на тому, що виконання ФОП ОСОБА_4 свого обов'язку по сплаті орендної плати обумовлено виконанням ПАТ «Терни-авто» свого обов'язку виставити акти виконаних робіт і рахунки. В даному випадку позивач прострочив виконання свого обов'язку по договору по виставленню актів виконаних робіт, а тому ФОП ОСОБА_4 не міг виконати свій обов'язок по оплаті орендної плати. При цьому, в силу ч. 4 ст. 613 ЦК України ФОП ОСОБА_4 звільнений від сплати процентів за час прострочення боржника. Таким чином, у зв'язку з тим, що позивач не направив відповідачу акти і рахунки, то відповідно у відповідача не виникло жодного обов'язку по оплаті орендної плати, оскільки момент оплати не настав.

Представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

3. Доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Від публічного акціонерного товариства "Терни-Авто" відзив на апеляційну скаргу судом не отримано.

Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та вважає, що не виставлення рахунку відповідно до практики Верховного Суду України не є підставою для відмови в позові. Вважає, що факт передання обладнання в оренду та повернення з оренди відповідно до умов договору доведено належними доказами, орендар повинен був щомісячно здійснювати орендні платежі за узгодженою ціною.

У судовому засіданні 22.06.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

4. Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський встановив наступні обставини:

06.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Терни-Авто" (далі - орендодавець, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди обладнання № ДАО 1/12 (далі - договір, а.с.11-13).

Відповідно до п. 1.1.договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування наступне майно: найменування - автонавантажувач; вартість майна, що орендується складає 8 989 грн. 74 коп.

Пунктом 3.1. договору сторони визначили розмір орендної плати за весь обєкт оренди 116,67 грн. в день.

Орендна плата сплачується орендарем щомісячно в готівковому або безготівковому порядку в касу або на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше пятого числа кожного місяця, згідно до рахунків та актам виконаних робіт. (п. 3.2. договору)

Відповідно розділу 4 договору «Порядок передачі обєкта в оренду, об'єкт, що орендується, повинен бути переданим орендодавцем та прийнятий орендарем протягом 5 днів з моменту підписання договору (пункт 4.1. договору);

- передача майна в оренду здійснюється відповідними спеціалістами сторін згідно з актом здачі-приймання (пункт 4.2. договору);

- об'єкт, що орендується, вважається переданим в оренду з моменту підписання акта приймання-передачі (пункт 4.3. договору).

У пункті 7 сторони погодили, що у випадку порушення своїх зобовязань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену пунктами 7.1.1, 7.1.2, 7.1.3, 7.1.4, 7.2.1 договору.

У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

На виконання умов договору між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі від 12.12.2012р., відповідно до якого позивач передав відповідачу автонавантажувач в оренду. В акті сторони зазначили, що претензій по автонавантажувачу у сторін немає (а.с.14).

Заявою від 21.08.15р. ПАТ «Терни-Авто» відмовилось від договору оренди № ДАО 1/12 від 06.12.12р. (оскільки в договорі оренди не встановлений строк оренди автонавантажувача) та просило в строк до 22.09.15р. повернути орендодавцю автонавантажувач 40814, 1989р.випуску, номер двигуна НОМЕР_1 , номер шасі 7044, номерний знак Т 1020ДП власником якого є ПАТ «Терни-Авто», який ФОП ОСОБА_5 прийняв в оренду 12.12.2012р. відповідно до Акту прийому передачі. (а.с. 16)

08.10.2015р.між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі, відповідно до якого відповідач передав (здав) позивачу автонавантажувач 40814, 1989р.випуску, гос.номер НОМЕР_2 з оренди. В акті сторони зазначили, що автонавантажувач переданий в справному стані, до комплектності претензій у сторін немає (а.с. 17).

5. Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Щодо доводів апеляційної скарги про нікчемність укладеного договору оренди, у звязку з невідповідністю його нормам статті 180 Господарського кодексу України та статті 638 Цивільного кодексу України .

Статтями 6 і 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Спірний договір укладений між субєктами господарювання і є господарським договором.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України, якою врегульовано загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобовязання, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 251 ЦК України встановлено поняття строку та терміну, згідно з ч.1,3 якої строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (п. 3 ст. 180 ГК України).

Строком дії господарського договору, відповідно до вимог ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України, що є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Вказана норма кореспондується з нормою частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України

Згідно з ч. 1 статті 284 Господарського кодексу України строк, на який укладається договір оренди , є істотною умовою договору.

Статтею 763 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму укладається на строк встановлений договором.

Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору у будь-який час, письмово попередивши про це другу за один місяць. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Сторони у пункті 8.1. спірного договору визначили строк дії договору оренди (найму), з моменту його підписання до моменту повного виконання сторонами своїх зобовязань за договором.

Як вбачається зі змісту договору оренди (найму) обладнання, строк найму сторонами не встановлений, тому в силу ст.763 ЦК України договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно п.4. Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом .

Правовий аналіз норм, якими врегульовано порядок укладання договорів, дає підстави зробити висновок про те, що законом не встановлено таких правових наслідків, як недійсність договору (правочину) з оренди майна у звязку з не узгодженням сторонами строку дії договору , як його істотної умови.

Укладений договір не оспорений сторонами з будь-яких підстав у судовому порядку , на виконання договору вчиняли дії з прийому-передачі майна в оренду та повернення його орендарем на вимогу орендодавця.

З огляду на викладене та встановлені обставини, скаржник помилково вважає, що договір оренди майна є нікчемним, наводячи в обґрунтування норми статті 180 Господарського кодексу України та статті 638 Цивільного кодексу України .

Щодо доводів апеляційної скарги про помилковість висновків суду про не настання у відповідача обовязку по оплаті орендної плати, то зазначені доводи судова колегія також вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Статтею 762 Цивільного кодексу України встановлено , що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату.

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Як вбачається зі змісту договору № ДАО 1/12 від 06.12.12р., сторонами було визначено

розмір орендної плати за весь об'єкт, що орендується, в цілому у розмірі 116 грн. 67 коп. в день (пункт 3.1. договору); орендна плата повинна була вноситись орендарем щомісяця у готівковому або безготівковому порядку в касу або на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 5 числа кожного місяця, відповідно до рахунку та актів виконаних робіт (пункт 3.2. договору).

Як свідчать фактичні обставини справи, відповідач користувався орендованим майном в період з 12.12.2012 до 08.10.2015, у відповідності до умов договору, мав щомісячно сплачувати орендну плату за фіксованою ставкою 116,67 грн. в день у загальній сумі 120 170 грн. 10 коп.

Відповідачем на виконання умов договору було сплачено орендну плату в сумі 3 000 грн. 00 коп., що підтверджується прибутковим касовим ордером № 72 від 05.02.2013. (а.с. 112)

Таким чином, висновок суду про наявність у відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 117 170 грн. 10 коп. відповідає фактичним обставинам справи.

Суд обґрунтовано вважав, що ненадання позивачем рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку внесення орендних платежів на розрахунковий рахунок орендодавця зазначеного в договорі, пославшись на правову позицію Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405, яка є обовязковою для застосування судами відповідно до ст.111-28 ГПК України .

Посилання апелянта на не надання позивачем актів виконаних робіт, які є підставою для перерахування орендної плати і що не надання цих актів унеможливило здійснення розрахунків, то ці доводи також не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідно до ч.1 ,2ст.613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобовязання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обовязку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обовязок, виконання зобовязання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Відповідач не надав доказів, що він пропонував позивачеві прийняти орендну плату або не зміг з обєктивних причин здійснити перерахування коштів в оплату орендної плати на розрахунковий рахунок позивача.

Пунктом 5.2 договору до обовязків орендодавця не віднесено вчинення дій щодо складання акту виконаних робіт.

Суть зобовязань, які виливають з договору оренди майна, полягає у передачі орендодавцем орендарю майна у користування за плату, зазначені зобовязання за своєю правовою природою не є виконанням робіт і тому наявність чи відсутність зазначеного у договорі акту виконаних робіт, не свідчить про неможливість боржником сплатити орендну плату відповідно до умов договору та не є підставою для відстрочення виконання обовязку щодо виконання грошових зобовязань за договором.

Скаржник не спростовує висновків суду щодо правильності визначення суми основного боргу, пені , 3% річних, інфляційних втрат, періоду нарахування

Перевіривши розрахунки здійснені судом та правильність застосування положень ст. 625 ЦК України, п.6 статті 231, п.6 статті 232 Господарського кодексу України, ст. 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції повно зясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку та правомірно задовольнив позов частково , стягнувши на користь Публічного акціонерного товариства "Терни-Авто" - 117 170 грн. 10 коп. - основного боргу, 6 307 грн. 25 коп. - пені, 59 941 грн. 87 коп. - інфляційних втрат, 5 795 грн. 99 коп. - 3% річних.

Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору по суті судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2016 року у справі №904/1574/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Н.Л. Величко

Суддя О.Г. Іванов

Суддя О.В. Березкіна