Рішення № 58577307, 21.06.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2016Справа №910/9526/16

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доДочірньої компанії "Газ України" Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"простягнення 75 579 682 грн 53 коп.Представники: від позивача: Єгоров В.С. - представник за довіреністю від відповідача: Онищенко І.П. - представник за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.05.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з вимогами до Дочірньої компанії "Газ України" Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 6 209 063 грн 61 коп. 3 % річних та 69 370 618 грн 92 коп. інфляційних втрат за неналежне виконання грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу № 06/06-4 від 03.01.2006.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу № 06/06-4 від 03.01.2006 встановленого рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 у справі № 910/12336/13, позивач має право на захисту майнових прав та інтересів пов'язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також на отримання компенсації (плати) від відповідача за користування ним грошовими коштами у розмірі 91 019 008 грн 41 коп., які належать до сплати позивачу, у зв'язку з чим позивачем за період прострочення з 23.03.2013 по 30.06.2016 нараховано інфляційні втрати у розмірі 69 370 618 грн 92 коп. та 3 % річних у розмірі 6 209 063 грн 61 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2016 порушено провадження у справі № 910/9526/16, розгляд справи призначений на 13.06.2016.

13.05.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження та оцінки доказів по справі у судовому засіданні 13.06.2016 оголошено перерву до 21.06.2016.

У судове засідання 21.06.2016 з'явились представники сторін на надали пояснення по суті справи. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 21.06.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

03.01.2006 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець за договором) та Дочірньою компанією "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (покупець за договором) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 06/06-4, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві в 2006 році та в І кв. 2007 року імпортований природний газ для потреб промислових підприємств, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 у справі № 910/12336/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 15.11.2015, встановлено факт невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 06/06-4 від 03.01.2006 щодо оплати за поставлений газ, а також з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" стягнуто 91 019 008 грн 41 коп. основного боргу, 9 879 636 грн 96 коп. інфляційної складової боргу, 3% річних у розмірі 7 617 723 грн 52 коп. та 67 110 грн. 13 коп. витрат зі сплати судового збору.

Згідно з частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що позивач має право на захисту майнових прав та інтересів пов'язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також на отримання компенсації (плати) від відповідача за користування ним грошовими коштами у розмірі 91 019 008 грн 41 коп., які належать до сплати позивачу, у зв'язку з чим позивачем за період прострочення з 23.03.2013 по 30.06.2016 нараховано інфляційні втрати у розмірі 69 370 618 грн 92 коп. та 3 % річних у розмірі 6 209 063 грн 61 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 N 3-65гс-11 та в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Судом встановлено, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 у справі № 910/12336/13 фактично не виконано, що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 06/06-4 від 03.01.2006 у 91 019 008 грн 41 коп.

Враховуючи вищевикладене, дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Пунктом 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд встановив, що розрахунок інфляційних нарахувань, наданий позивачем є неправильним, оскільки відповідно до норм чинного законодавства, індекс інфляції нараховується за весь час прострочення зобов'язання. Отже, позивач має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню за перевіреним судом контррозрахунком відповідача, у розмірі 53 333 689 грн 33 коп.

Щодо заявленої вимоги відповідача, викладеної у відзиві на позовну заяву, про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення плати за скид води без умов, яка на думку відповідача є неустойкою (штрафом), суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Враховуючи рекомендації, викладені в пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" рекомендовано господарським судам враховувати, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що позивач звернувся з даним позовом до суду 16.05.2016, що підтверджується відбитком штемпеля підприємства зв'язку, а також судом не було встановлено наявності поважних причин пропуску позовної давності, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 643 367 грн 24 коп., нарахованих за період з 23.03.2013 по 16.05.2013, не підлягають задоволенню, у зв'язку зі спливом позовної давності.

З огляду на вищенаведене та доведення факту невиконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 у справі № 910/12336/13 та грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу № 06/06-4 від 03.01.2006 щодо оплати природного газу, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних інфляційних втрат, підлягають частковому задоволенню за розрахунком суду, а саме 3 % річних у розмірі 5 565 696 грн 37 коп. та інфляційні втрати у розмірі 53 333 689 грн 33 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірньої Компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 31301827) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720) інфляційні втрати у розмір 53 333 689 (п'ятдесят три мільйони триста тридцять три тисячі шістсот вісімдесят дев'ять) грн 33 коп., 3 % річних у розмірі 5 565 696 (п'ять мільйонів п'ятсот шістдесят п'ять тисяч шістсот дев'яносто шість) грн 37 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 161 081 (сто шістдесят одна тисяча вісімдесят одна) грн 69 коп.

3. В іншій частині позову відмовити

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 29.06.2016

Суддя Н.Б. Плотницька