Рішення № 58577237, 23.06.2016, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2016 року Справа № 915/529/16

За позовом: Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно- рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій

50002, м. Кривий Ріг, вул. Кобилянського, 223 А

Відповідач: Товариство з додатковою відповідальністю «Первомайський спеціалізований карєр»

55230, Миколаївська область, Первомайський район, с. Мигія, вул. Гранітна, 21.

Про: стягнення заборгованості в сумі 43886,53 грн.

Суддя О.Г. Смородінова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача ОСОБА_1, за довіреністю.

Від відповідача: Не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач 04.05.2016 року звернувся до господарського суду з позовом стягнути з відповідача борг за договором в сумі 43885,37 грн. який складається із: заборгованості - 37433,96 грн., витрат від інфляції 871,42 грн.; 3 % річних 367,26 грн., пені 5213,89 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі умов договору № 254/01 від 14.11.2013 року (з протоколом розбіжностей); рахунків : № 451-ф (за серпень 2015 року), № 475 ф (за вересень 2015 року), № 517 ф (за жовтень 2015 року), № 577 ф (за листопад 2015 року), № 654 ф (за грудень 2015 року), № 94 ф (за січень 2016 року), № 95 ф (за лютий 2016 року); актів: № 451-ф від 31.08.2015 року, № 475 ф від 30.09.2015 року, № 517 ф від 30.10.2015 року, № 577 ф від 30.11.2015 року, № 654 ф від 31.12.2015 року, № 94 ф від 22.02.2016 року, № 95- ф від 29.02.2016 року (підписаних лише позивачем); норм ст. ст. 626, 629, 903, 612, 625, 530 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 175 Господарського кодексу України та мотивовані порушенням відповідачем взятих на себе договірних відносин по сплаті рахунків за період з серпня 2015 року по лютий 2016 року.

Відповідач вимоги ухвали суду не виконав, відзив по суті спору не надав, свого представника в судове засідання не направив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить як відмітка канцелярії на зворотній стороні судової ухвали так і судове повідомлення про дату розгляду справи від 07.06.2016 року.

Слід зазначити, що в судовому засіданні 07.06.2016 року присутній представник відповідача (ОСОБА_2, за довіреністю) був сповіщений про дату засідання на 23.06.2016 року, але з невідомих причин, не зявився, відзив по суті спору так і не надав, причин не виконання вимог суду не зазначив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про відкладення розгляду справи було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, справу розглянуто на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

23.06.2016 р. за результатами розгляду справи, суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників сторін, дослідивши докази у їх сукупності, господарський суд -

встановив:

14 листопада 2013 року між сторонами був укладений договір № 254/01 «на постійне та обовязкове обслуговування державними аварійно-рятувальними службами обєктів та окремих територій» (далі договір) (з протоколом розбіжностей) згідно з предметом якого позивач, як виконавець, організовує цілодобове функціонування своїх структурних підрозділів у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайних ситуацій або загрози ї виникнення, забезпечує роботи та заходи, спрямовані на запобігання та профілактику виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, у кількості 0,0396 оперативної одиниці згідно з нормативом виїзду на обєкти замовника, що встановлений планом локалізації та ліквідації аварій. Виконавець здійснює постійне та обовязкове обслуговування обєктів замовника (відповідач по справі).

Обєкти замовника, які підлягають постійному та обовязковому аварійно-рятувальному обслуговуванню, визначені в додатку № 1, який узгоджується обома сторонами.

За умовами п.3.12 цього договору до обовязків замовника увійшло оплачувати, відповідно до умов договору, постійне та обовязкове аварійно-рятувальне обслуговування.

Вартість функціонування структурних підрозділів виконавця у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайної ситуації або загрози її виникнення у кількості 0,0396 оперативної одиниці складає помісячно з 01.01.2014 року по 4987,88 грн. Ця вартість узгоджена сторонами та визначена розрахунком (калькуляцією), які додаються в виконані згідно з вимогами законодавства України (п.4.1 договору); перерахування коштів проводиться щомісячно в термін до 10 числа місяця, що слідує за звітним, згідно з наданими виконавцем рахунками та підписаними сторонами актами виконання умов договору. Акти виконання умов договору повинні бути підписані впродовж 5 календарних днів з моменту надання їх замовнику (п.4.3 договору); оплата за виконані аварійно-рятувальні роботи проводиться за фактичними витратами на їх виконання додатково до фінансування загону на постійне та обовязкове аварійно-рятувальне обслуговування (п.4.1), на підставі наданих підтверджувальних документів, узгоджених замовником (п. 4.5 договору).

Пунктом 6.1 договору сторони дійшли згоди, що договір вступає в дію з 01 січня 2014 року та укладається на невизначений термін відповідно до вимог Наказу МНС України від 17.11.2003 року №440 «Про порядок обслуговування обєктів та окремих територій державними аварійно-рятувальними службами».

Додатковою угодою від 29.10.2014 року до договору № 254/01 сторони домовились: абзац 1 пункту 4.1 договору №254/01 від 14.11.2013 року викласти у наступній редакції: «Вартість функціонування структурних підрозділів виконавця у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайної ситуації або загрози її виникнення у кількості 0,0396- х оперативних одиниць складає з 01.01.2015 року помісячно по 5837,49 грн.»; додаткова угода вступає в дію з 01 січня 2015 року і є невідємною частиною договору № 254/01 від 14.11.2013 року (п.3).

Дослідивши надані сторонами докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України, проаналізувавши норми чинного законодавства, які регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про доведеність позивачем заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Предметом даного позову виступають майнові вимоги позивача по стягненню з відповідача грошових коштів за неналежне виконання останнім проведення оплат за договором послуг.

Отже, спірні відносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями чинного законодавства про надання послуг.

Так, за приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України передбачено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Матеріли справи свідчать, що на виконання умов вищенаведеного договору № 254/01 позивач оформлював та направляв відповідачу акти з рахунками на оплату послуг передбачених договором у період з жовтня 2015 року по лютий 2016 рік на загальну суму 40862,43 грн., що вбачається з наступних доказів:

1)рахунки: № 451-ф (за серпень 2015 року), № 475 ф (за вересень 2015 року), № 517 ф (за жовтень 2015 року), № 577 ф (за листопад 2015 року), № 654 ф (за грудень 2015 року), № 94 ф (за січень 2016 року), № 95 ф (за лютий 2016 року);

2)акти виконання умов договору № 254/01 від 14.11.2013 року та додаткової угоди № 01/242/01 від 29.10.2014 року: № 451-ф від 31.08.2015 року на 5837,49 грн., № 475 ф від 30.09.2015 року на 5837,49 грн., № 517 ф від 30.10.2015 року на 5837,49 грн., № 577 ф від 30.11.2015 року на 5837,49 грн., № 654 ф від 31.12.2015 року на 5837,49 грн., № 94 ф від 22.02.2016 року на 5837,49 грн., № 95- ф від 29.02.2016 року на 5837,49 грн.

В якості доказів скерування цих документів відповідачу, позивач надав суду копії повідомлень про вручення поштових відправлень (по кожному акту та рахунку), реєстри на відправку листів, з/л з повідомленням та без, та списки згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих поданих в Кривий Ріг 2.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень та за участю представника позивача дослідив їх зв'язок з вищенаведеними первинними документами.

Також в судовому засіданні зясовано судом та зафіксовано у протоколі посилання представника позивача на помилку, яка міститься по датам в акті № 94 ф, оскільки цей акт відноситься саме до подій січня 2016 року (відповідно до рахунку № 94-ф), а не лютого 2016 року.

Судом взяті до уваги наведені посилання позивача які, до речі, не були спростовані відповідачем.

Як у позові так і додаткових поясненнях (вх. № 9851/16 від 30.05.2016 року) позивача вбачається, що відповідач оплати по вищенаведеним рахункам та актам не здійснював.

Водночас, позивач зазначає, що 21.01.2016 року згідно із платіжним дорученням № 147 (по іншій судовій справі) відповідачем було перераховано на розрахунковий рахунок ДВГРЗ ДСНС України 38454,01 грн. У звязку із наявною заборгованістю товариства бухгалтерією ДВГРЗ ДСНС України було розподілено отримані кошти, а залишок коштів в сумі 3428,47 грн. було зараховано в рахунок погашення боргу за рахунком № 451-ф від 31.08.2015 року (по спірним відносинам).

За приписами ч. 1 ст. 32 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, в межах строку розглядусправи, надати суду докази належного виконання взятих на себе договірних зобовязань або спростувань доводів та розрахунків позивача.

За умовами ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Виходячи з правового інституту послуг, зобовязання замовника перед виконавцем включає в себе перш за все обовязок оплатити надані послуги. Розмір (тверда ставка в сумі 5837,49 грн. додаткова угода від 29.10.2014 року), строки (щомісячно в термін до 10 числа місяця, що слідує з звітним) з порядком оплати чітко встановлені договором № 254/01 від 14.11.2013 року, який був укладений між сторонами.

Фактично відповідач, як замовник, порушив умови договору, оскільки не довів суду причини неможливості виконати взяті на себе зобовязання з вини виконавця.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, за перевіркою суду загальна сума заборгованості у відповідача на момент звернення позивача з позовом до суду по спірним відносинам дійсно складає в розмірі 37433,96 грн. (40862,43 грн. 3428,47 грн.).

Додатково позивач в позовній заяві, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 871,42 грн. та 3% річних у розмірі 367,26 грн.

Відповідно до норм ст. ст. 629, 525, 526 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За загальними правилами цієї норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, тобто він несе відповідальність і за відсутності вини.

Отже, на підставі вищенаведених норм та обставин, враховуючи наявність та встановлений в судовому порядку розмір боргу відповідача перед позивачем по спірним відносинам, суд перевірив нарахування позивачем відповідачу за невиконання останнім грошового зобов'язання розміру 3% річних та інфляційних втрат, і дійшов висновку про законне та обґрунтоване стягнення з боржника за період з вересня 2015 року по березень 2016 року сум інфляційний втрат в розмірі 871,42 грн. та 3% річних за період з 10.09.2015 року по 20.04.2016 року в розмірі - 367,26 грн.

Крім вищенаведених вимог, позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 5213,89 грн. за порушення умов пункту 5.3 договору.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В п. 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.3 договору за порушення терміну оплати замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення виконання грошового зобовязання. Сплата пені не звільняє винну сторону від виконання обовязків за даним договором.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені за період прострочення з 10.09.2015 року по 20.04.2016 року у розмірі 5213,89 грн.

Таким чином, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задоволенню їх в повному обсязі.

Отже, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82, 82-1, 84, 85 Госпо-дарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Первомайський спеціалізований карєр» (55230, Миколаївська область, Первомайський район, с. Мигія, вул. Гранітна, 21, код ЄДРПОУ 03443655) на користь Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій (50002, м. Кривий Ріг, вул. Кобилянського, 223 А р/рахунок № 26001000119562 в ПАТ «Укрексімбанк», МФО 305562) - 37433,96 грн. заборгованості, 871,42 грн. втрат від інфляції, 367,26 грн. 3% річних, 5213,89 грн. пені та 1378,00 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено 29 червня 2016 року.

Суддя О.Г.Смородінова