Рішення № 58576953, 21.06.2016, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2016 року Справа № 915/478/16

Господарський суд Миколаївської області у складі

судді Корицької В.О.,

при секретарі судового засідання Чирковій А.М.,

без участі представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Міського комунального підприємства Миколаївводоканал (ідентифікаційний код 31448144),

54055, м. Миколаїв, вул. Чигрина, 161,

до Комунального підприємства Спеціалізоване комунальне підприємство Гуртожиток (ідентифікаційний код 34437926),

54055, м. Миколаїв, вул. Маршала Василевського, 55-а,

про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Міське комунальне підприємство Миколаївводоканал звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Комунального підприємства Спеціалізоване комунальне підприємство Гуртожиток про стягнення заборгованості в сумі 3 523 166,45 грн., з яких:

- 2 336 043,50 грн. - основна заборгованість за договором на постачання питної води та приймання стічних вод № А/4779 від 01.01.2011 року за період з 20.01.2015 року по 20.03.2016 року;

- 750 811,03 грн. заборгованість за договором про реструктуризацію заборгованості №А/Р 4779 від 18.11.2013 року;

- 436 311,92 грн. пеня.

Ухвалою суду від 25.04.2016 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 25.05.2016 року.

Ухвалою суду від 25.05.2016 року розгляд справи відкладено на 15.06.2016 року у звязку з необхідністю витребування доказів та проведення звірки взаєморозрахунків.

15.06.2016 року у судовому засіданні оголошено перерву до 21.06.2016 року.

21.06.2016 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав.

Представник відповідача у поданому суду відзиві позов визнав частково, посилаючись на наступне.

Окрім договору на постачання питної води та приймання стічних вод № А/4779 від 01.01.2011 року, сторонами також укладались тристоронні договори про подачу холодної води та водовідведення внутрішньобудинковими мережами у багатоквартирному будинку №131-Б по вул. Потьомкінській у м. Миколаєві. Сторонами за вказаними тристоронніми договорами є позивач, відповідач та фізична особа мешканець (споживач) багатоквартирного будинку (гуртожитку).

Пунктом 4.1 тристоронніх договорів передбачено, що оплату за послуги з водопостачання мешканець будинку вносить на рахунок позивача.

Водночас, мешканці, які не уклали тристоронні договори, вносять оплату за послуги з водопостачання на рахунок відповідача.

Позивач виставляє відповідачу рахунки на весь обсяг використаної мешканцями гуртожитків води і не надає відповідачу інформацію щодо обсягу коштів, сплачених мешканцями на рахунок позивача на підставі тристоронніх договорів.

Таким чином, відбувається подвійне стягнення заборгованості.

У поданому суду відзиві (а.с. 254-257) відповідач здійснив перерахунок суми боргу з урахуванням вищезазначених тристоронніх договорів та здійсненої споживачами оплати.

Відповідно до розрахунку відповідача по багатоквартирному будинку №131-Б по вул. Потьомкінській у м. Миколаєві за квітень 2015 року зайво нарахована сума складає 4 621,97 грн., за травень 2015 року 4 651,60 грн. Загальна сума надмірно нарахованих коштів за основним боргом за квітень-травень 2015 року складає 9 273,57 грн.

Відповідачем також здійснено перерахунок пені відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, в результаті якого розмір надмірно нарахованої пені становить 9 705,06 грн.

У судових засіданнях представник відповідача заявляв усне клопотання про застосування строку позовної давності щодо нарахування пені.

В іншій частині відповідач позов визнав в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Між Міським комунальним підприємством Миколаївводоканал (далі позивач, виробник) та Комунальним підприємством Спеціалізоване комунальне підприємство Гуртожиток (далі відповідач, споживач) було укладено договір на постачання питної води та приймання стічних вод № А/4779 від 01.01.2011 року (далі - Договір) (а.с. 17-23).

Термін дії Договору було пролонговано додатковими угодами № 1 від 30.11.2011 року та № 2 від 01.01.2013 року (а.с. 24, 25).

Відповідно до п. 10.1 в редакції додаткової угоди № 2 від 01.01.2013 року Договір укладається до 31 грудня 2013 року і набирає чинності з дня його укладення. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду.

Доказів розірвання договору суду не подано.

В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі Договору виникли зобовязальні відносини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 2 ст. 22 Закону України Про питну воду та питне водопостачання споживачі питної води зобов'язані в тому числі своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно ч. 1 ст. 32 Закону України Про питну воду та питне водопостачання за надання послуг з питного водопостачання споживач вносить плату за нормами і тарифами, що регулюються у встановленому законодавством порядку.

Умовами Договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 2.1 Договору за цим договором виробник зобовязується надати споживачу послуги з постачання питної води в точку передачі та приймати від нього стічні води у систему каналізації в точці приймання відповідно до умов цього договору, а споживач зобовязується здійснювати своєчасну оплату наданих йому виробником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і скидання стічних вод до комунальної каналізації.

Сторони з усіх питань, що виникають з даного договору, зобовязалися керуватися Законом України Про питну воду та питне водопостачання, Законом України Про житлово-комунальні послуги, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України за № 190 від 27.06.2008 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 7.10.2008 року за № 936/1562 (далі за текстом Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції 26.04.2004 року за 403/6691 (далі за текстом Правила приймання), Правилами приймання стічних вод у комунальну каналізацію м. Миколаєва, затвердженими рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 70 від 23.01.2003 року (далі за текстом Місцеві правила приймання) та іншими нормативними актами, на підставі яких здійснюється питне водопостачання та водовідведення.

Відповідно до п. 3.1.2 Договору зняття показань з лічильника (-ків) (як споживача, так і субспоживача) здійснюється споживачем щомісячно. Звіти про обсяги фактично отриманих споживачем послуг із зазначенням обсягу послуг спожитих кожним із субспоживачів окремо, направляється споживачем виробнику у письмовому вигляді не пізніше 23 числа розрахункового місяця і є підставою для здійснення розрахунків.

Відповідно до п. 3.2.1 Договору для оплати за поставлену воду та приймання стічних вод виробник щомісячно направляє споживачу рахунок у паперовому вигляді або споживач самостійно сплачує за послуги. Вартість спожитих послуг визначається виходячи з кількості спожитих послуг, визначеної згідно договору і діючих тарифів на послуги з водопостачання та водовідведення. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього договору виробник доводить споживачу нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів.

Відповідно до п. 3.2.2 Договору у платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних та попередніх показань засобів обліку споживання послуг з водопостачання та водовідведення, різниці цих показань або затверджених норм, ціни/тарифу на послуги з водопостачання та водовідведення і суми, яка належить до сплати за надані послуги.

Відповідно до п. 3.2.3 Договору оплата вартості послуг здійснюється споживачем шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок виробника до останнього числа поточного календарного місяця, виходячи з обсягу фактично спожитих послуг за період з 20 числа попереднього по 20 число поточного календарних місяців та діючих тарифів. За згодою виробника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу за цим договором, оплата за надані послуги, що надходить від споживача, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується виробником в погашення боргу.

Відповідно до п. 3.2.5 Договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у рахунку, споживач зобовязаний у триденний термін з дня отримання рахунку письмово повідомити про це виробника та у цей же термін направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту звіряння взаємних розрахунків.

Відповідно до п. 4.3.5 Договору споживач зобовязаний своєчасно, у встановлені цим договором строки, сплачувати вартість наданих йому виробником послуг.

Судом встановлено наступне.

Звіти про обсяги фактично отриманих послуг надавались відповідачем позивачу у письмовому вигляді (а.с. 26-56, 58-68).

Одночасно між позивачем та відповідачем підписувались акти приймання-передачі наданих послуг за період з січня по липень 2015 року (а.с. 69-86).

Позивач листами від 05.11.2015 року, 14.01.2016 року, 08.02.2016 року, 12.03.2016 року надіслав відповідачу для підписання акти приймання-передачі наданих послуг за період з серпня 2015 року по лютий 2016 року, а також акт звірки взаєморозрахунків (а.с. 87-90). У вказаних листах позивач просив відповідача повернути другі екземпляри зазначених документів позивачу.

Однак, підписані екземпляри актів приймання-передачі наданих послуг за період з серпня 2015 року по лютий 2016 року, а також акту звірки взаєморозрахунків позивачу повернуті не були.

На підставі п. 3.2.1 Договору, звітів відповідача, актів приймання-передачі наданих послуг, для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води позивач щомісячно передавав відповідачу рахунки у паперовому вигляді (а.с. 91-167), про що відповідач розписувався у журналі отримання рахунків (а.с. 168-180).

Відповідачем станом на 07.04.2016 року сплачено 2 662,13 грн.

Згідно розрахунку позивача, загальна сума заборгованості відповідача за отримані послуги з водопостачання та водовідведення у період з 20.01.2015 року по 20.03.2016 року станом на 08.04.2016 року складає 2 336 043,50 грн. (2 338 705,63 - 2 662,13)

Детальний розрахунок заборгованості, здійснений позивачем, наявний в матеріалах справи (а.с. 11-12).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом приймаються зауваження відповідача щодо неврахування позивачем при здійсненні розрахунку основного боргу прямої оплати (на користь позивача) по тристороннім договорам, укладеним з мешканцями багатоквартирного будинку №131-Б по вул. Потьомкінській у м. Миколаєві.

Доказів на спростування аргументів відповідача позивачем не надано.

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основна заборгованості за договором на постачання питної води та приймання стічних вод № А/4779 від 01.01.2011 року за період з 20.01.2015 року по 20.03.2016 року в сумі 2 326 769,93 грн. (2 336 043,50 грн. - 9 273,57 грн.), тобто в цій частині позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості за договором реструктуризації заборгованості № А/Р-4779 від 18.11.2013 року в сумі 750 811,03 грн., слід зазначити наступне.

Між позивачем та відповідачем 18.11.2013 року було укладено договір реструктуризації заборгованості № А/Р-4779 (далі Договір реструктуризації) (а.с. 185).

Відповідно до п. 1.1 Договору реструктуризації відповідачу було надано розстрочку по гашенню заборгованості, яка станом на 01.11.2013 року складала 1 891 207,35 грн.

Сума боргу за Договором реструктуризації складається із заборгованості за надані послуги позивача з водопостачання та водовідведення станом на 01.11.2013 року в сумі 854 749,64 грн. та суми, яка стягнута за рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2013 року по справі № 915/1118/13, а саме борг в сумі 1 016 135,01 грн. та судовий збір в сумі 20 322,70 грн.

Відповідно до п. 3.1 Договору реструктуризації починаючи з 01.12.2013 року до 31.12.2016 року відповідач повинен був сплатити заборгованість у наступні терміни: з 01.12.2013 року по 31.12.2013 року у сумі 20 322,70 грн. та з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року заборгованість у сумі 1 870 884,65 грн. щомісячно рівними частинами по 51 969,01 грн.

Однак відповідачем умови Договору реструктуризації належним чином не виконувались, у звязку з чим позивач надіслав наказ Господарського суду Миколаївської області по справі № 915/1118/13 на примусове виконання до Державної виконавчої служби. Станом на 01.01.2016 року рішення суду виконано у повному обсязі, з відповідача стягнуто у примусовому порядку 1 036 457,71 грн. (1 016 135,01 грн. + 20 322,70 грн.) (а.с. 186-195)

Також, на виконання умов Договору реструктуризації, відповідачем було сплачено борг у сумі 103 938,61 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1624 від 06.03.2014 на суму 51 969,60 грн. та № 1700 від 31.03.2014 на суму 51 969,01 грн. (а.с. 187, 188).

Станом на 01.04.2016 року за Договором реструктуризації повинно бути сплачено 1 423 485,97 грн., однак сплачено 1 140 396,32 грн.

29.03.2016 року відповідачем отримано претензію позивача від 28.03.2016 року з вимогою сплатити залишок заборгованості за Договором реструктуризації (а.с. 200-201).

Відповідачем вимоги позивача залишені без задоволення.

Одночасно у претензії від 28.03.2016 року позивач повідомив відповідача про розірвання Договору про реструктуризацію заборгованості №А/Р 4779 від 18.11.2013 року в односторонньому порядку на підставі пунктів 4.4.2 та 5.3 Договору реструктуризації.

Відповідно до п. 4.4.2 Договору реструктуризації в разі невиконання відповідачем умов п. п. 3.1, 3.2 договору позивач має право достроково розірвати договір в односторонньому порядку та стягнути заборгованість згідно чинного законодавства.

Відповідно до п. 5.3 Договору реструктуризації в разі невиконання відповідачем умов п. п. 3.1, 3.2 договору Договір реструктуризації вважається достроково розірваним, про що позивач повідомляє відповідача.

Залишок заборгованості, несплаченої за Договором реструктуризації, станом на 08.04.2016 року складає 750 811,03 грн.

Відповідач заперечень щодо наявності заборгованості за Договором реструктуризації в сумі 750 811,03 грн. суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, а також приписи ст.ст. 626, 629, 530 ЦК України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість за Договором реструктуризації в сумі 750 811,03 грн., тобто в цій частині позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо вимоги про стягнення пені в сумі 436 311,92 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.2 Договору у разі порушення строків виконання зобовязання по оплаті за надані послуги, споживач сплачує виробнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від суми заборгованості.

Позивачем здійснено нарахування пені у звязку з несвоєчасною сплатою сум за отримані послуги в сумі 436 311,92 грн. за період з 01.11.2014 року по 31.03.2016 року по кожному окремому рахунку. Детальний розрахунок пені, здійснений позивачем, наявний в матеріалах справи (а.с. 13-15). При цьому вказаний розрахунок здійснений шляхом нарахування пені на заборгованість (яка виникла з жовтня 2014 року, листопада 2014 року і т.д) протягом наступних 6 місяців, тобто до 30.04.2015 року, 31.05.2015 року і т.д. При цьому позивач вважає, що строк позовної давності по вказаним платежам розпочинається після закінчення 6 місяців, за які нараховувалась пеня, а отже закінчується 01.05.2016 року відповідно. Позов же пред'явлений 21.04.2016 року.

Суд зауважує, що нарахування пені та строк позовної авності - це дві окремі складові. Нарахування пені здійснюється протягом 6 місяців починаючи із дня, коли зобов'язання мало бути виконане, якщо інше не встановлено договором. При цьому строк позовної давності- це строк протягом якого особа може звернутися за захистом свого порушеного права до суду і розпочинається із дня, коли зобов'язання мало бути виконане та припиняється через рік, якщо інше не встановлено договором. Отже, і нарахування і строк позовної давності розпочинається в один день, а тому строк нарахування пені по заборгованості за жовтень 2014 року припиняється 30.04.2015 року, а строк позовної давності по пені за цією ж заборгованістю стікає 01.11.2015 року; по заборгованості за листопад 2014 року строк нарахування пені припиняється 31.05.2015 року, а строк позовної давності стікає 01.12.2015 року і т.д.

Представником відповідача заявлене усне клопотаня про застосуваня строку позовної давності щодо пені.

Враховуючи положення ст. 267 ЦК України та зміст відзиву відповідача, суд вважає за можливе зменшити розмір пені, застосувавши строк позовної давності та, крім того, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Системний аналіз вищевказаних норм дозволяє дійти висновку про те, що суди мають право при прийнятті рішення про стягнення пені зменшувати її розмір з урахуванням усіх конкретних обставин справи.

Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 року Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що споживання водопостачання та водовідведення здійснюється фактично мешканцями гуртожитків, які вчасно не розраховуються із балансоутримувачем, а також скрутне матеріальне становище відповідача, суд вважає за можливе зменшити розмір належної до стягнення пені до 220 000 грн., тобто позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір в розмірі 52 847,34 грн. відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у звязку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 52 709,94 грн.

При цьому, судом враховано, що відповідно до абз. 4 п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 року Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись ст. ст. 49, 82 - 84 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Спеціалізоване комунальне підприємство Гуртожиток (54055, м. Миколаїв, вул. Маршала Василевського, 55-а, ідентифікаційний код 34437926, р/р 26008054204784 в Миколаївській філії Приватбанк, МФО 326610, ІПН 344379214020) на користь Міського комунального підприємства Миколаївводоканал (54055, м. Миколаїв, вул. Чигрина, 161, ідентифікаційний код 31448144, р/р 26009412783 в МОД ПАТ ОСОБА_1 Аваль, МФО 380805):

- 2 326 769,93 грн. (два мільйони триста двадцять шість тисяч сімсот шістдесят девять грн. 93 коп.) - основну заборгованість за договором на постачання питної води та приймання стічних вод № А/4779 від 01.01.2011 року за період з 20.01.2015 року по 20.03.2016 року;

- 750 811,03 грн. (сімсот пятдесят тисяч вісімсот одинадцять грн. 03 коп.) заборгованість за договором про реструктуризацію заборгованості №А/Р 4779 від 18.11.2013 року;

- 220 000 грн. (двісті двадцять тисяч грн.00 коп.) пені;

- 52 709,94 грн. (пятдесят дві тисячі сімсот девять грн. 94 коп.) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги до канцелярії господарського суду Миколаївської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а у випадку проголошення судом вступної та резолютивної частин рішення з дня підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 29.06.2016 року.

СуддяВ.О. Корицька