Рішення № 58576896, 22.06.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2016р. Справа№ 914/1107/16

За позовом:Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів «Союз» організацій інвалідів України», м. Львів;до відповідача:Приватного підприємства «Унікор», м. Львів;за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Колективного підприємства виробничо-торгівельної фірми «Львів», м. Львів; про:виселення з приміщень Суддя Крупник Р.В. Секретар Айзенбарт А.І.Представники сторін:від позивача:ОСОБА_1 представник (довіреність № 226/А-263 від 30.12.2015р.) від відповідача:ОСОБА_2 представник (довіреність від 12.05.2016р. б/н)від третьої особи:ОСОБА_1 представник (довіреність б/н від 30.12.2015р.)

Представникам сторін розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

22.04.2016р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» (надалі Позивач) до Приватного підприємства «Унікор» (надалі Відповідач) про виселення з нежитлових приміщень.

Ухвалою суду від 25.04.2016р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 16.05.2016р., залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 підприємство виробничо-торгівельної фірми «Львів».

В судовому засіданні 16.05.2016р. оголошувалася перерва до 30.05.2016р., а в судовому засіданні 30.05.2016р. суд оголосив перерву до 22.06.2016р.

Представник позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити повністю. Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що позивач являється власником нерухомого майна, яке знаходиться за адресою м. Львів, вул. Медової Печери, 3, яке на підставі договору безстрокового безоплатного користування майном від 11.01.2010р. було передано в користування КП ВТФ «Львів». 01.10.2012р. між КП ВТФ «Львів» та відповідачем було укладено договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 420 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Медової Печери, 3, строком на 2 роки і 11 місяців. У звязку з тим, що строк дії договору оренди нежитлового приміщення, укладений між КП ВТФ «Львів» та відповідачем закінчився і останній не звільняє приміщення та продовжує користуватися ними без правових на те підстав. Відтак позивач, як власник орендованого майна, просить суд на підставі ст.ст. 530, 785, 795 ЦК України виселити відповідача з нежитлового приміщення, загальною площею 420 кв.м., що розташоване на третьому поверсі будівлі за адресою: м. Львів, вул. Медової Печери, 3.

Представник відповідача в судове засідання зявився, проти позову заперечив, просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Разом з тим, 14.06.2016р. відповідачем подано клопотання, відповідно до якого він просить суд у разі задоволення позову відстрочити виконання рішення на 3 місяці, оскільки ПП «Унікор» немає можливості негайно приступити до вивезення обладнання, яке використовувалося у господарській діяльності.

Представник третьої особи в судове засідання зявився, заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити повністю з підстав, викладених у позовній заяві.

З приводу клопотань відповідача про витребування документів, то таке на думку суду, задоволенню не підлягає, зважаючи на його безпідставність.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.02.1999р. Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки видано позивачу ОСОБА_4 про право власності на обєкт нерухомості по вул. Медової Печери, 3 у м. Львові.

11.01.2010р. між позивачем та КП ВТФ «Львів» укладено договір безстрокового безоплатного користування майном, відповідно до якого позивач передав, а КП ВТФ «Львів» прийняв у безстрокове, безоплатне користування майно обєкт виробничого призначення за адресою: м. Львів, вул. Медової Печери, 3.

За умовами п. 4.1. вказаного договору, користувач вправі самостійно здійснювати господарську діяльність у межах, визначених законодавством і цим договором щодо використання майна. Також з п. 4.2. згаданого договору вбачається, що користувач має право з дозволу позивача, зокрема, здійснювати заходи, що обумовлюють підвищення їх ефективного використання.

З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2012р. між КП ВТФ «Львів» (орендодавцем) та ПП «Унікор» (орендарем) укладено Договір оренди нежитлового приміщення, згідно п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду приміщення загальною площею 420 кв.м., які розташовані за адресою: м. Львів, вул. Медової Печери, 3.

Як свідчить Акт прийому-передачі нежитлових приміщень від 03.12.2012р., вказані приміщення були передані в користування відповідача 03.12.2012р.

Відповідно до п. 2.1. Договору оренди нежитлових приміщень від 01.10.2012р., обєкт передається в оренду терміном на 2 роки 11 місяців з першочерговим правом подальшої пролонгації або викупу при умові дії даного договору.

Львівським апеляційним господарським судом у постанові від 16.05.2016р. у справі №914/4231/15 встановлено, зокрема, що у звязку з направленням орендодавцем на адресу орендаря повідомлення про припинення дії договору (договору оренди нежитлових приміщень від 01.10.2012р.), такий припинив свою дію 03.11.2015р. Крім цього, судом апеляційної інстанції також було встановлено відсутність підстав для продовження дії договору оренди нежитлових приміщень від 01.10.2012р.

Як зазначає представник позивача та третьої особи, незважаючи на припинення дії договору оренди від 01.10.2012р., винесення Львівським апеляційним господарським судом постанови у справі №914/4231/15 (якою залишене без змін рішення господарського суду Львівської області від 25.02.2016р. у справі №914/4231/15 про відмову в задоволенні позову ПП «Унікор» про продовження дії договору), відповідач не звільняє раніше орендовані ним приміщення та продовжує використовувати їх для здійснення господарської діяльності. Відтак, представник позивача просить суд позов задоволити та виселити відповідача з нежитлового приміщення, загальною площею 420 кв.м., що розташоване на третьому поверсі будівлі за адресою: м. Львів, вул. Медової Печери, 3.

Встановивши наведені обставини справи суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Як вірно зазначено позивачем в позовній заяві, відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України та ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому законодавство, зокрема Конституція, Цивільний кодекс надають усім власникам рівні умови для захисту права власності. У ст. 386 ЦК закріплено основні правові засади захисту права власності в Україні, які базуються на принципі рівності захисту права власності всіх його суб'єктів (фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад).

У ст. 16 ЦК перелічені основні засоби захисту цивільних прав, які тією чи іншою мірою стосуються і захисту права власності. При цьому їх перелік не є вичерпним, вони можуть конкретизуватися, доповнюватися іншими актами цивільного законодавства.

Слід зазначити, що цивільно-правові засоби захисту цивільних прав досить неоднорідні за своїм змістом і умовами застосування та поділяються, зокрема, на речово-правові й зобов'язально-правові. Речово-правові засоби захисту спрямовані на захист суб'єктивного права власності як абсолютного цивільного права громадян чи організацій, які на момент порушення права не перебувають у договірних чи інших зобов'язальних відносинах з порушником. Характерними ознаками таких засобів є те, що вони покликані захистити право власності, а також інше речове право на майновий об'єкт, що є індивідуально визначеним і зберігся в натурі. Зобов'язально-правові способи захисту мають на меті захист інтересів власника як учасника зобов'язальних відносин і розраховані на випадки порушення цих прав особою, яке знаходиться із власником чи іншим носієм цивільного права в договірних чи інших зобов'язальних правовідносинах. Зобов'язально-правові засоби відзначаються відносним характером взаємовідносин сторін, а також тим, що об'єктом захисту можуть бути будь-які речі та майнові права.

Аналіз положень глави 29 ЦК України дає підстави для висновку, що в ній закріплені речово-правові засоби захисту права власності. Щодо зобов'язально-правових засобів, то вони визначаються безпосередньо нормами особливої частини Цивільного кодексу, що регламентує окремі види зобов'язань.

Як вбачається із позовної заяви, позивач звернувся за захистом свого права власності, заявивши зобовязально-правовий спосіб захисту таких прав. Зокрема, позивач стверджує, що оскільки договір оренди припинив свою дію, відповідач не повертає орендовані ним раніше приміщення, позивач як власник майна вправі вимагати виселення відповідача з таких приміщень. При цьому, матеріально-правовими підставами позову являються положення, передбачені ст.ст. 526, 530, 785, 795 ЦК України, а також положення п.4.3 Договору оренди від 01.10.2012р. Як прослідковується з позовної заяви, в ній жодним чином не зазначено обставин із покликанням на законодавство, передбачене главою 29 ЦК України (ст.ст. 386-394) котре містить речово-правові засоби захисту права власності.

Разом з тим, обравши зобовязально-правовий спосіб захисту своїх прав, позивач не звернув увагу на те, що він не являється учасником зобовязальних відносин із відповідачем, так як Договір оренди від 01.10.2012р., укладено між відповідачем та третьою особою у справі - КП ВТФ «Львів». Як встановлено судом, станом на момент розгляду справи, третя особа надалі являється титульним володільцем спірного нерухомого майна згідно Договору безоплатного користування майном (позички) від 01.10.2015р., строк дії котрого, відповідно до п.3.1 становить з 01.10.2015р. по 30.09.2016р. Разом з тим, в ході розгляду справи судом, третьою особою самостійних вимог не заявлялося.

Таким чином, суд зазначає, що права позивача не підлягають захисту шляхом задоволення позову до відповідача із застосуванням правового механізму, передбаченого положеннями законодавства, які регулюють зобовязально-правовий спосіб захисту права власності. Такий захист можливий лише шляхом задоволення позову, поданого з підстав та в порядку речово-правового способу захисту прав.

В даному випадку, суд не вправі самостійно змінювати цивільно-правовий засіб захисту прав позивача, оскільки така зміна стосуватиметься не лише зміни норм матеріального права на котрі покликається позивач, така зміна стосуватиметься і зміни обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, що матиме наслідком зміну підстав позову та виходу за межі позовних вимог. Разом з тим, за змістом ст. 83 ГПК України суд вправі виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

З огляду на викладене, позовні вимоги є необґрунтованими та підлягають відхиленню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України, судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 4-3, 12, 27, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 29.06.2016 р.

Суддя Крупник Р.В.