Рішення № 58576864, 21.06.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр-т Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.06.2016 Справа № 905/1822/16

Господарський суд Донецької області у складі судді Сажневої М.В., розглянувши матеріали справи

за позовомПублічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів»доПриватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь»простягнення 53 983,17 грн

за участю представників:

від позивачаОСОБА_1 представник за довіреністювід відповідачане зявилисьОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» пені у розмірі 50528,59 грн та 3% річних у розмірі 3454,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором поставки №161501/1506160 від 25.12.2015 щодо здійснення своєчасної оплати поставленого товару, у звязку з чим за порушення строків оплати позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 50528,59 грн та 3% річних у розмірі 3454,58 грн.

Відповідач явку своїх представників в судові засідання не забезпечив.

До суду надійшов відзив відповідача на позов, в якому відповідач зазначає, що позивачем у позовній заяві здійснено невірний розрахунок штрафних санкцій, позивач безпідставно збільшує кількість днів прострочення, оскільки до днів прострочення позивач включає день оплати та не враховує у своєму розрахунку, що у 2016 році 366 днів. Крім того, відповідач просить максимально зменшити суму штрафу на 80%, мотивуючи своє клопотання тим, що штрафні санкції є надмірно високими у порівнянні з можливими збитками, а прострочення платежу є незначними, також тим, що м. Маріуполь (місце знаходження та місце реєстрації відповідача) є населеним пунктом, в якому проводиться антитерористична операція. внаслідок чого у відповідача виникли труднощі при веденні господарської діяльності. Відповідач також вказує на наявність заборгованості Державного бюджету перед відповідачем у розмірі 749708 тис. грн та заборгованості підприємств-контрагентів перед відповідачем у розмірі 10534472 тис. грн. Також відповідач просить відстрочити виконання рішення у справі до 31.07.2016.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд Донецької області

В С Т А Н О В И В :

25.12.2015 між Публічним акціонерним товариством «Нікопольський завод феросплавів» (постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Металургійний комбінат «Азовсталь», яке змінило тип товариства на приватне та на даний час є Приватним акціонерним товариством «Металургійний комбінат «Азовсталь», (покупець, відповідач) підписано договір поставки №161501/1506160 (далі - Договір).

За умовами вказаного Договору постачальник зобовязався поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити згідно з п. 3.4 даного Договору феросплави (далі - товар), в період з 01.01.2016 по 30.04.2016, на умовах, в кількості та у строки, вказані у Специфікаціях до цього Договору, що є невідємною його частиною.

Згідно з п. 8.6 Договору даний Договір вступає в силу з 01.01.2016 і діє до 01.07.2016. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторін від виконання взятих на себе зобовязань по Договору.

Сторонами підписані та скріплені печатками Специфікації №1 від 25.12.2015, №2 від 25.12.2015, №3 від 29.01.2016, №4 від 29.01.2016, №5 від 29.02.2016, №6 від 29.02.2016 до Договору, в яких сторони погодили найменування, кількість, ціну та загальну вартість товару.

25.12.2015 між позивачем та відповідачем підписано додаткову угоду №1/1/1600600 до Договору поставки від 25.12.2015, якою внесено зміни до Специфікацій №1, 2 в частині ціни для розрахунків за поставлену продукцію.

13.01.2016 між позивачем та відповідачем підписано додаткову угоду №1/1600128 до Договору поставки від 25.12.2015, якою внесено зміни до Специфікації №2 в частині кількості та суми поставки.

17.02.2016 між позивачем та відповідачем підписано додаткову угоду №3/160073 до Договору поставки від 25.12.2015, якою внесено зміни до Специфікації №3 в частині кількості та суми поставки.

09.03.2016 між позивачем та відповідачем підписано додаткову угоду №4/1601025 до Договору поставки від 25.12.2015, якою внесено зміни до Специфікації №6 в частині кількості та суми поставки.

Відповідно до п. 2.1 Договору поставка товару по даному Договору здійснюється на умовах СPT залізнична станція Сартана Донецької ж/д. Можливе постачання товару на умовах ФСА (FCA), склад вантажовідправника, автотранспортом покупця.

Датою поставки товару при поставці залізничним транспортом вважається дата штемпеля на залізничній накладній вантажовідправника (п. 2.3 Договору).

У п. 3.4 Договору сторонами погоджено, що покупець здійснює оплату поставленого товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з дати поставки товару.

20.02.2016 за залізничною накладною №46472544 у вагоні №62523244 (рахунок №204947 від 20.02.2016) поставив товар на суму 1311429,99 грн;

23.02.2016 за залізничною накладною №46582698 у вагоні №62466735 (рахунок №204974 від 23.02.2016) поставив товар на суму 1296738,84 грн, у вагоні №62466966 (рахунок №204975 від 23.02.2016) поставив товар на суму 1306532,94 грн; у вагоні №55468821 (рахунок №204976 від 23.02.2016) поставив товар на суму 1308491,76 грн;

02.03.2016 за залізничною накладною №46888970 у вагоні №66517764 (рахунок №205214 від 02.03.2016) поставив товар на суму 1497435,86 грн;

02.03.2016 за залізничною накладною №46888962 у вагоні №65949653 (рахунок №205215 від 02.03.2016) поставив товар на суму 1494070,84 грн;

02.03.2016 за залізничною накладною №46888988 у вагоні № 67848259 (рахунок №205216 від 02.03.2016) поставив товар на суму 1482854,09 грн.

Відповідач, товар по вищевказаним накладним отримав, спору щодо отримання відповідачем від позивача товару за договором поставки №161501/1506160 від 25.12.2015 немає.

Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобовязання сторін виникли в порядку статті 11 Цивільного кодексу України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обовязки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У статті 692 Цивільного кодексу України зазначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки відповідачем отримано товар, відповідно до вищезазначених накладних, у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватись в терміни, передбачені сторонами у Договорі.

Як свідчать матеріали справи (довідка № Е.21.0.0.0/4-101912 ПАТ КБ «ПриватБанк» від 06.05.2015), відповідач умови Договору щодо оплати вартості отриманого товару виконав, однак з порушенням погоджених сторонами строків оплати, зокрема:

рахунок №204947 від 20.02.2016 на загальну суму 1311429,99 грн за поставлений товар згідно залізничної накладної №46472544 у вагоні №62523244 відповідач оплатив 08.04.2016, тоді як повинен був оплатити 04.04.2016;

рахунок №204974 від 23.02.2016 на загальну суму 1296738,84 грн за поставлений товар згідно залізничної накладної №46582698 у вагоні №62466735 відповідач оплатив 08.04.2016, тоді як повинен був оплатити 06.04.2016;

рахунок №204975 від 23.02.2016 на загальну суму 1306532,94 грн за поставлений товар згідно залізничної накладної №46582698 у вагоні №62466966 відповідач оплатив 08.04.2016, тоді як повинен був оплатити 06.04.2016;

рахунок №204976 від 23.02.2016 на загальну суму 1308491,76 грн за поставлений товар згідно залізничної накладної №46582698 у вагоні №55468821 відповідач оплатив 08.04.2016, тоді як повинен був оплатити 06.04.2016;

рахунок №205214 від 02.03.2016 на загальну суму 1497435,86 грн за поставлений товар згідно залізничної накладної №46888970 у вагоні № 66517764 відповідач оплатив 19.04.2016, тоді як повинен був оплатити 14.04.2016;

рахунок №205215 від 02.03.2016 на загальну суму 1494070,84 грн за поставлений товар згідно залізничної накладної №46888962 у вагоні № 65949653 відповідач оплатив 19.04.2016, тоді як повинен був оплатити 14.04.2016;

рахунок №205216 від 02.03.2016 на загальну суму 1482854,09 грн за поставлений товар згідно залізничної накладної №46888988 у вагоні №67848259 відповідач оплатив 19.04.2016, тоді як повинен був оплатити 14.04.2016;

Таким чином, матеріалами справи доведений факт порушення відповідачем строків оплати вартості отриманого товару по Договору.

За порушення строків оплати товару, позивач нарахував пеню на загальну суму 50528,59 грн та 3% річних у сумі 3454,58 грн.

Відповідно до п. 7.6 Договору у разі порушення покупцем строків оплати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді, за кожний день прострочки оплати.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності зі ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобовязань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання;

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобовязання, за вимогою кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобовязання встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, відповідальність у вигляді пені за прострочення виконання зобовязання передбачена Договором, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та 3% річних є правомірними.

Перевіривши розрахунок пені та 3% річних, здійснений позивачем, суд визнає його невірним, у зв'язку з тим, що до періоду прострочення позивачем включено дні фактичної оплати відповідачем поставленого товару, а також не враховано, що в 2016 році 366 днів.

За здійсненим судом перерахунком розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить 30948,46 грн, а розмір 3% річних 2110,11 грн.

В іншій частині вимоги позивача про стягнення пені та 3% річних задоволенню не підлягають, у звязку їх з безпідставністю.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

У відзиві на позов відповідач просить максимально зменшити штраф на 80% від суми, що підлягає стягненню з відповідача. Клопотання мотивовано тим, що штрафні санкції є надмірно високими у порівнянні з можливими збитками, а прострочення платежів є незначним, також тим, що м. Маріуполь (місце знаходження та місце реєстрації відповідача) є населеним пунктом, в якому проводиться антитерористична операція, внаслідок чого у відповідача виникли труднощі при веденні господарської діяльності. Відповідач також вказує на наявність заборгованості Державного бюджету перед відповідачем у розмірі 749708 тис. грн та заборгованості підприємств-контрагентів перед відповідачем у розмірі 10534472 тис. грн.

Позивач проти вказаного клопотання заперечує.

Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має право у виняткових випадках зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення штрафу, суд враховує те, що грошові зобовязання відповідач виконав у повному обсязі, прострочення є незначним від 1 до 4 днів та загальновідомі події, які відбуваються на території Донецької області, що потягли за собою певні складності у здійсненні господарської діяльності, а також вимоги позивача про стягнення окрім пені також й 3% річних, суд приходить до висновку про зменшення суми пені на 20%. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 24758,77 грн (30948,46 грн - 20 %).

Відповідачем також заявлено клопотання про відстрочення виконання рішення у справі до 31.07.2016.

Позивач проти вказаного клопотання також заперечує.

Відповідно до п. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду, приймаючи рішення, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Виходячи із змісту п.п. 7.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Відповідно до п. 7.2 зазначеної постанови підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Однак, відповідачем усупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено фактів:

- ускладнення виконання саме рішення у даній справі внаслідок зазначених обставин;

- того, що у нього відсутні кошти чи інше майно для виконання рішення суду;

- того, що обставини, що зумовили відстрочку виконання рішення, будуть усунуті саме після закінчення строку такого відстрочення.

При цьому, самі по собі соціально-економічна напруга в суспільстві та важке становище в металургійній сфері не є підставами для відстрочення виконання судового рішення, оскільки негативні фінансові наслідки соціально-економічної кризи в державі стосуються всіх господарюючих суб'єктів, насамперед стягувача.

Більше того, відповідно до ст. 42 та абз. 5 ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

Оскільки відповідачем не доведено обставин, за наявності яких у суду були б правові підстави відстрочити виконання рішення в порядку ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: пеня у розмірі 24758,77 грн та 3% річних у розмірі 2110,11 грн.

У звязку з частковим задоволенням позову, судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, в п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 роз'яснено, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, а тому судовий збір в частині зменшеного судом розміру пені покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Лепорського, 1, ідентифікаційний код 00191158) на користь Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 310, ідентифікаційний код 00186520) пеню у розмірі 24758 (двадцять чотири тисячі сімсот пятдесят вісім) грн 77 коп., 3% річних у розмірі 2110 (дві тисячі сто десять) грн 11 коп. та судовий збір у розмірі 843 (вісімсот сорок три) грн 89 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Дата складення повного рішення 27.06.2016.

Суддя М.В. Сажнева