Ухвала суду № 58563801, 16.06.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5030/16 Справа № 204/1575/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2016 року м. Дніпро

16 червня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Кочкової Н.О., Петешенкової М.Ю.

при секретарі Григорєвій В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Красногвардійської районної у м. Дніпропетровську ради про негайне відібрання дитини у батька без позбавлення його батьківських прав

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

01 березня 2016 року позивачка звернулася до суду з даною позовною заявою, в якій просила відібрати доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у ОСОБА_3 і повернути її матері - ОСОБА_2.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказала на те, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2015 року було визначено місце проживання малолітньої дитини доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з позивачкою. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2016 року вищевказане рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2015 року було залишене без змін. Проте, 20 вересня 2015 року ОСОБА_3 насильно забрав, а саме, викрав дитину у позивачки в місті Костянтинівка Донецької області та вивіз до свого місця проживання. 25 лютого 2016 року, після того як, рішення суду про визначення місця проживання дитини набрало законної сили, позивачка приїхала до дитячого садочку № 368 «Подснежник» за донькою, при цьому самостійно викликала працівників поліції Бабушкінського відділу поліції, але в супереч рішення суду, вихователь та завідувач садку позивачку до групи не пустили. В той же час, завідувач садку викликала відповідача, який приїхав до садку разом з сестрою - ОСОБА_5 та зі своєю знайомою ОСОБА_6, останні зайшли до садку і відразу вийшли та почали разом з нею чекати закінчення тихого часу. При цьому, ОСОБА_7 відразу кудись пішла в сторону іншого боку дитячого садочка, після чого не повернулася. Завідувач садку - ОСОБА_8 вийшла до них на вулицю та доповіла, що дитини у садку немає та згідно журналу батько забрав дитину про що мається запис та розпис ОСОБА_3 Таким чином, не зважаючи на вищевказане рішення відповідач без законних підстав утримує дитину у себе, у звязку з чим вона вимушена звернутися з даним позовом до суду (а.с.2-5).

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Красногвардійської районної у м. Дніпропетровську ради про негайне відібрання дитини у батька без позбавлення його батьківських прав - задоволенні.

Вирішено відібрати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, і повернути доньку матері - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, за її місцем проживання, а саме: АДРЕСА_1.

Також вирішено питання щодо судових витрат (а.с.100-103).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с. 109-115).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом 1 інстанції встановлено, що відповідач забрав малолітню дитину у позивачки, з якою рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська по цивільній справі № 204/5664/2015-ц від 18 грудня 2015 року, серед іншого, було визначено місце проживання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матірю - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.16-21). Цим же рішенням було встановлено, що ОСОБА_2 є співвласником та проживає в квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2016 року вищевказане рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2015 року було залишене без змін і в цей же день рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2015 року набрало законної сили.

На теперішній час дитина проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_3 без достатніх на те правових підстав, оскільки її місце проживання визначено разом з матірю, а батько відмовляється повернути дитину матері.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, після ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини разом з позивачкою, самоправно забрав дитину та не віддає її матері, з якою суд визначив місце проживання дитини, що відповідно до вимог ст. ст.. 162, 163 СК України є підставою для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду 1 інстанції, оскільки вони є обґрунтованими та відповідають вимогам закону.

Так, відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими до виконання на всій території України. Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 Сімейного кодексу України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Відповідно до ч. 2 ст. 163 Сімейного кодексу України, батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд до спірних правовідносин безпідставно застосував норми ст.. ст.. 162, 163 СК України, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки доводи апелянта зводяться до особистого тлумачення їх застосування.

Що стосується доводів апеляційної скарги про не можливість повернення дитини через реальну небезпеку для її життя та здоров'я, оскільки позивачка проживає у ІНФОРМАЦІЯ_5, де й визначено місце проживання дитини, а крім того зловживає спиртними напоями та вчиняє побиття дитини, колегія суддів вважає безпідставними і належними доказами не доведеними.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі зясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту його проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: