Ухвала суду № 58562292, 22.06.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4031/16 Справа № 208/8278/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Романюк М.М.

Категорія 43

22 червня 2016 року м. Дніпро

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі :

головуючого Романюк М.М.

суддів Котушенко С.П., Красвітної Т.П.

при секретарі Порубай М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення та зобовязання вчинити певні дії, та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3; третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Заводський районний відділ у м.Дніпродзержинськ Головного управління державної міграційної служби у Дніпропетровської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернулася до суду з зазначеним вище позовом 04 листопада 2015 року. В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що вона зареєстрована та постійно проживала у ІНФОРМАЦІЯ_1, іншого житла не має. Наприкінці квітня 2015 року вона поїхала відвідати своїх друзів, які мешкають в Молдові, де провела літо. Коли повернулася додому відповідач не впустив її в квартиру, самовільно змінив замки на вхідних дверях та не дав їй ключі від них. Крім того, відповідач застосував до неї заходи фізичного впливу і завдав їй тілесні ушкодження, чим неправомірно примусово виселив її із єдиного житла. З зазначених обставин, з метою захисту її законних прав на житло і особисту недоторканість, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням вона звернулась із заявою до Заводського РВ Дніпродзержинського МУ УМВС України в Дніпропетровській області та до прокуратури міста Дніпродзержинська. З урахуванням зазначеного просить суд усунути перешкоди у користуванні квартирою 28 розташованої в будинку 19 по вул.Дмитрова у м.Дніпродзержинськ шляхом її вселення; зобовязати відповідача надати їй ключі від замків на вхідні двері та не перешкоджати її проживанню у зазначеній квартирі.

Відповідач, 19 листопада 2015 року, звернувся до суду із зустрічним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що він є власником спірної квартири. ОСОБА_3 добровільно залишила житлове приміщення, мешкає окремо та є тільки зареєстрованою, всі комунальні послуги оплачуються ним з урахуванням і відповідачки. Оскільки відповідач комунальні платежі не сплачує, в квартирі фактично не мешкає, добровільно знятися з реєстрації місця проживання за зазначеною адресою не бажає, просить суд визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування зазначеною квартирою.

Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково: усунуто перешкоди у користуванні квартирою шляхом вселення, в задоволенні решти вимог та вимог зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення суду в частині відмови у задоволені заявлених ним вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення зазначених позовних вимог, у задоволенні вимог ОСОБА_3 відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів, дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 щодо усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості в цих межах, а відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з їх безпідставності.

З даним висновком погоджується і колегія апеляційного суду, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є рідними племінником та тіткою.

На підставі договору дарування від 24 грудня 2003 року, ОСОБА_2 є власником квартири 28 розташованої в будинку 19 по вул.Дмитрова в м.Дніпродзержинську Дніпропетровської області.

Згідно тимчасової посвідки на постійне проживання, ОСОБА_3, зареєстрована в квартирі 28 розташованої в будинку 19 по вул.Дмитрова в м.Дніпродзержинську з 08 серпня 2003 року.

Статтями 47, 48 Конституції України закріплено право громадян на житло, як найважливішою ланкою соціально-економічного права.

Відповідно до ч.4 ст.9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 65 Житлового кодексу України визначено, що особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сімї наймача, набувають рівного з іншими членами сімї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сімї, які проживають разом з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

З урахуванням того, що позивач вселилася до спірної квартири за згоди колишньої власниці ОСОБА_4, як член її сімї та користувалася нею на протязі тривалого часу після укладення договору дарування, що є підставою вважати наявність згоди відповідача на таке, приймаючи до уваги, що відповідач ОСОБА_2 дійсно змінив замки в квартирі 28 розташованої в будинку 19 по вул.Дмитрова в м.Дніпродзержинську та відсутність ключів від дверей у ОСОБА_3, чим фактично перешкоджає останній у користуванні квартирою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення вимог позивача в частині усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення.

Відповідно до ст.ст.71, 72 ЖК УРСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сімї за ними зберігається жиле приміщення протягом 6 місяців, Якщо наймач або члени його сімї були відсутні з поважних причин понад 6 місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а у разі спору судом.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в п.10 постанови 2 від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", у справах про визнання наймача або члена його сімї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК України), необхідно зясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності, суд може продовжити пропущений строк.

Отже, з аналізу зазначених матеріально-правових норм можна дійти висновку, що під час вирішення питання про втрату членом сімї наймача права на користування жилим приміщенням, зясуванню підлягають термін його відсутності та поважність причин такої відсутності.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З урахуванням того, що ОСОБА_3 не користувалася спірною квартирою з квітня 2015 року по листопад 2015 року, оскільки перебувала за межами України, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо поважності причини відсутності останньої, у звязку з чим і відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_2

Посилання апелянта з приводу того, що судом не прийнято до уваги, як обґрунтування визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, те, що остання не сплачує за комунальні послуги не може бути прийнято до уваги, оскільки не має правого значення для вирішення даного питання.

Посилання на те, що відповідач не є членом сім'ї позивача, не веде з ним спільного господарства, також не може бути прийнято до уваги, оскільки позивачем позовні вимоги заявлено посилаючись на норми ЖК України, згідно яких особу можна визнати такою, що втратила право користування житловим приміщенням через не проживання без поважних причин понад 6 місяців.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи апелянта не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст.307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.М.Романюк

Судді: С.П.Котушенко

ОСОБА_5