Рішення № 58554654, 14.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/12669/14-ц Головуючий у І інстанції Кабанячий Ю. В. Провадження № 22-ц/780/3175/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 53 14.06.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

14 червня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Касьяненко Л.І.,

Суддів: Білоконь О.В., Іванової І.В.,

За участі секретаря: Тимошевської С.І.,

Розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Концерну радіомовлення радіозвязку та телебачення на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Концерну радіомовлення радіозвязку та телебачення про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и л а :

В грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом та просив визнати незаконним та скасувати наказ Концерну РРТ від 12 листопада 2014 року №87/ок про його звільнення з посади начальника відділу внутрішнього аудиту Концерну РРТ у звязку з скороченням чисельності та штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України; поновити його на попередній роботі на посаді начальника відділу внутрішнього аудиту Концерну РРТ; стягнути з Концерну РРТ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до моменту поновлення на роботі, а також допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 13 листопада 2014 року до моменту поновлення на роботі.

Мотивував свої вимоги тим, його було звільнено незаконно, оскільки в Концерні радіомовлення радіозвязку та телебачення створена та діє Обєднаднана профспілкова організація відповідача. До її складу входить первинна профспілкова органіяція Концерну, членом якої є позивач. Згоди на його звільнення відповідач від даної профспілки не отримав.

Вважав, що йому безпідставно не нараховані та не виплачені одноразові премії, що підтверджується розрахунковими листками за червень, серпень і листопад 2014 року.

Крім того, у травні-вересні 2014 року йому зменшено розмір щомісячної премії, що передбачена п. 5.12 Колективного договору, на підтвердження чого також ним було подано розрахункові листки за травень-вересень 2014 року.

Також, вказував, що йому наказом Концерну РРТ від 12 листопада 2014 року нарахована, але не виплачена вихідна допомога у розмірі 6703 грн. 43 коп.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 01 квітня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Концерну РРТ від 12 листопада 2014 року №87/ок про звільнення позивача з посади, поновлено останнього на попередній роботі на посаді начальника відділу внутрішнього аудиту Концерну РРТ, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду І інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

По справі встановлено, що позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується копією трудової книжки.

Наказом №87/ок від 12 листопада 2014 року позивач був звільнений із посади начальника відділу внутрішнього аудиту в зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі п.1ст.40 КЗпП України.

У відповідно до положення п.1 ст.40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

23 квітня 2014 року конференцією трудового колективу Концерну РРТ було затверджено Колективний договір про взаємні обов'язки між адміністрацією і трудовим колективом.

Відповідно до ст.43 КЗпП України встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою.

З поданих сторонами доказів встановлено, що в Концерні радіомовлення, радіозв'язку і телебачення створена та діє Об'єднана профспілкова організація Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення. До її складу входить первинна профспілкова організація Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення, членом якої є позивач.

Колегія вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з позивачем з підстав, передбачених п.1 ст. 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового комітету підприємства за результатами розгляду обґрунтованого письмового подання керівника підприємства у присутності позивача.

Відповідно до листа первинної профспілкової організації Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення на ім'я генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення від 21 листопада 2014 №101 «Про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору», відповідач був повідомлений, що профспілковим комітетом Первинної профспілкової організації Концерну РРТ розглянуто Подання Концерну РРТ №5032/1-08 від 23 жовтня 2014 року і прийнято рішення про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору із начальником відділу внутрішнього аудиту Концерну РРТ, ОСОБА_2

Відповідно до ч.6 ст.39 КЗпП України рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтованої відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Суд обґрунтовано взяв до уваги вказаний лист та вважав, що профспілкова організація правомірно піддала аналізу наведені в поданні відповідача доводи щодо необхідності скорочення та звернула увагу адміністрації підприємства на відсутність будь-якої доказової бази щодо наведених в поданні адміністрації доводів необхідності скорочення, оскільки обов'язковість щодо обґрунтованості такого подання встановлено законом. Крім того Концерну РРТ було вказано на порушення вимог ст.ст.43,49-2 та ст.49-4 КЗпП України. Порушень у виготовленні та аргументації листа судом також не встановлено.

Непогодження суду І інстанції з позицією відповідача, щодо того, що в згаданому листі профспілки повинна міститись інформація виключно щодо характеристик позивача, як фахівця, з урахуванням періоду його роботи, адже як вбачається з наведених вище норм трудового законодавства кваліфікаційні характеристики та наявність пільг у працівників, чиї посади заплановано скоротити, повинні були бути предметом розгляду під час консультацій між адміністрацією підприємства та профспілкою.

Як вбачається з матеріалів справи, подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 від 23 жовтня 2014 року, адресоване ППО Концерну РРТ було направлено відповідачем за допомогою спецзвязку, при тому як профспілковий комітет знаходиться у приміщенні Дирекції за однією адресою: м. Київ, вул. Дорогожицька, 10.

Зазначене подання було отримане 24 жовтня 2014 року не первинною профспілковою організацією Концерну РРТ, а начальником відділу документо-забезпечення та контролю ОСОБА_3, якою направлено повідомлення на імя Голови ППО ОСОБА_4 щодо необхідності отримання даного листа.

Акт від 27 жовтня 2014 року про відмову члена ППО Концерну РРТ ОСОБА_5 від отримання повідомлення на імя голови профспілки та від отримання листів з №5023/1-08 по 5035/1-08 від 23.10.2014 року, суд не приймає до уваги як доказ отримання ППО подання від роботодавця про надання згоди на звільнення ОСОБА_2, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що член ППО Концерну РРТ ОСОБА_5 була уповноважена отримувати звернення чи повідомлення, направлені до ППО Концерну РРТ.

Таким чином, із вищевказаних документів вбачається, що ні 24 жовтня 2014 року, ні 27 жовтня 2014 року подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 первинною профспілковою організацією отримано не було.

Крім того, судом правомірно не взято до уваги заперечення відповідача, що суди не в праві давати оцінку правомірності і доцільності процедури скорочення, оскільки це стосується господарської діяльності суб'єкта господарювання і не є предметом доказування у судових спорах про поновлення на роботі, так як суд є органом, який безпосередньо розглядає трудові спори.

Так, відповідно до положення абз.1 п.19 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо зміни в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Ухвалюючи рішення про поновлення позивача на роботі суд І інстанції обґрунтовано виходив з того, що звільнення з посади начальника відділу внутрішнього аудиту Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення ОСОБА_2 здійснено відповідачем за відсутності згоди виборного органу профспілкової організації, що є порушенням ч. 1 ст. 43 КЗпП України.

При цьому суд обґрунтовано виходив з положень ст.ст. 40, 43, 235 КЗпП України та дійшов правильного висновку, що при звільненні позивача не було дотримано всіх вимог трудового законодавства.

Так, ст.235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

З огляду на це, суд І інстанції дійшов вірного висновку, що позивача належить поновити на посаді начальника внутрішнього аудиту Концерну РРТ.

Разом з тим, встановлено що наказ Концерну РРТ №378 від 12 серпня 2014 року, який став підставою для видання оскаржуваного наказу, рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2015 року, що вже набуло законної сили, скасований та визнаний незаконним.

Суд приходить до висновку також про необхідність стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 листопада 2014 до 01 квітня 2016 року, а саме відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, у випадку вимушеного прогулу середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню з роботи. Відповідно до пп.3 п.1 Порядку цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу. Таким чином, відповідно до абз.3, 4 п.2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, а враховуючи, що протягом останніх двох календарних місяців позивач не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (липень, серпень 2014 року), а відповідно до абз.1 п.3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо; премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

Суд також прийшов обґрунтованого висновку, що для встановлення середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу слід використовувати дані за липень, серпень 2014 року. Відповідно до доказів наявних в матеріалах справи кількість відпрацьованих робочих днів позивачем в липні 2014 року становить 23 робочі дні, в серпні 2014 року 10 робочих днів, заробітна плата за ці місяці складає 17767 гривень 03 копійок та 10224 гривень 77 копійок відповідно.

Таким чином, розмір середньої заробітної плати (т.2 а.с.83) позивача за день становить 848 гривні 24 копійок (17767,03 гривень + 10224,77 гривень / 23 р.д.+10 р.д.), а середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 листопада 2014 по 01 квітня 2016 року становить 295187 гривень 52 копійки (848,24 гривень * 348 робочих днів).

Колегія суддів погоджується з встановленим розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відповідно з наведеними в рішенні розрахунками, які підлягають стягненню.

Висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду І інстанції ,обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Проте, ухвалюючи рішення, суд І інстанції в його резолютивній частині не зазначив за який період підлягає стягненню середній заробіток та його розмір.

Тому на думку колегії суддів резолютивну частину рішення суду І інстанції слід змінити, викласти абзац 4 резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути з Концерну радіомовлення радіозвязку та телебачення на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 листопада 2014 року по 01 квітня 2016 року у розмірі 295187,52 грн.

Керуючись ст. 309, 316 ЦПК України колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу Концерну радіомовлення радіозвязку та телебаченнязадовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2016 року змінити.

Викласти абзац 4 резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути з Концерну радіомовлення радіозвязку та телебачення / ідент. № 1190043/ на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 листопада 2014 року по 01 квітня 2016 року, у розмірі 295187 гривень 52 копійки».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: