Ухвала суду № 58551416, 20.04.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/3119/16 Головуючий 1 інст. Зінченко Ю.Є.

Справа № 643/15599/15-ц Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: договірні

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2016 року Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого, судді - Кіся П.В.,

суддів: - ОСОБА_1,

- ОСОБА_2,

за участю секретаря Прийміч А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 березня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», третя особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус ОСОБА_5 про захист прав споживача та визнання п.2.3.1 кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

07.09.2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою у якій просив на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» визнати недійсним п.2.3.1 кредитного договору №НАЕ2GА00000034, який був укладений 17.12.2007 року між ним та публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі по тексту ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»), вказуючи, що 17.12.2007 року між ним і відповідачем був укладений кредитний договір на суму 22000,00 доларів США на споживчі цілі та на 4714 доларів США на оплату страхових платежів з кінцевим терміном повернення 16.12.2027 року. Згідно п.2.3.1. укладеного ним кредитного договору ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користуванням кредитом. Вважає, що ця умова договору суперечить приписам ст.18 Закону Украхни «Про захист прав споживачів» щодо справедливості умов та забезпечення балансу інтересів сторін договору, ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10 березня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено, з позивача стягнуто 487 грн.20 коп. судового збору на користь держави.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вважає рішення суду необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також невідповідності висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що пунктом 2.3.1 кредитного договору не відповідає вимогам справедливості і надає необмежене право відповідачу, щодо односторонньої зміни умов договору, при цьому суттєво зменшено права споживача (йому не надано права зменшувати або змінювати умови кредитного договору), тобто усупереч принципу добросовісності встановлено дисбаланс прав та обовязків сторін договору, що є порушенням вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, суд першої інстанції безпідставно стягнув судовий збір, оскільки споживачі, відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», звільняються від сплати судового збору за позовами, що повязані з порушенням їх прав.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи сторін, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає за таких підстав.

Судом встановлено, а сторонам не заперечується, що 17 грудня 2007 року між ОСОБА_3 і ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір №НАЕ2GА00000034, згідно якого ОСОБА_3 отримав кредит у сумі 22000 доларів США під зобовязання їх повернення, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості та кінцевим терміном повернення 16.12.2027 року.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 17.12.2007 року між банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № НАЕ20А00000034, предметом якого є нерухоме майно, а саме - однокімнатна квартира за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 6.76, кв.116, яка належить ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на праві власності.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 липня 2014 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» - задоволено; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № НАЕ20А00000034 від 17.12.2007 року в розмірі 49835,06 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 17.07.2012 року складає 398182,11 грн. звернуто стягнення на квартиру загальною площею 25,90 кв. м., яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 6.76, кв.116; виселені ОСОБА_3, ОСОБА_4 та інших осіб, які зареєстровані і проживають в квартирі за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 6.76, кв.116 зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Харківській області; стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь банку судовий збір в розмірі 3433,60 грн.; в зустрічних позовах ОСОБА_3, ОСОБА_4- відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 08.09.2014 року, рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 липня 2014 року змінено, а саме: скасовано в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором № НАЕ20А00000034 від 17.12.2007 року, в частині виселення ОСОБА_3 та інших осіб, які зареєстровані і проживають в квартирі за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 6.76, кв.116, в частині зняття з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянстваі, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Харківській області ОСОБА_3, ОСОБА_4 та інших осіб та в частині стягнення судового збору.

Апеляційний суд вирішив: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № НАЕ2СА00000034 від 17.12.2007 року в розмірі 39223,36 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 313394,65грн., звернути стягнення на квартиру загальною площею 25,90 кв. м., яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 6.76, кв.116 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_3, ОСОБА_4 договору купівлі - продажу будь - яким способом з іншою особою - покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності на підпорядкування з можливістю здійснення позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно - правовими актами держави дій необхідних для продажу предмету іпотеки. Також суд вирішив виселити ОСОБА_4 з квартири і стягнути з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» по 1609,50 грн. Судові витрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2014 року касаційні скарги ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відхилені. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 04.07.2014 року у нескасованій частині та рішення апеляційного суду Харківської області від 08.09.2014 року залишено без змін.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову Най пак Є.Ю. про захист прав споживачів та визнанні недійсним пункту 2.3.1 кредитного договору, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обставини, за наявністю яких законом передбачено визнання договору чи його частини недійсними.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду, оскільки воно ухвалене у відповідності із законом, за яким має бути вирішена дана справа, на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, звертаючись до суду з цим позовом посилався на те, що кредитний договір було укладено з порушенням вимог ч. статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» так як не мав права включати до нього передбачені п.2.3.1 кредитного договору умови про право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користуванням кредитом. Вважав, що п.2.3.1. кредитного договору суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відхиляючи ці доводи суд першої інстанції обґрунтовано і у відповідності до вимог закону та розяснень, які викладені в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року, виходив з того, що сторони згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, а доводи апеляційної скарги не спростовують ті обставини, що сторони, підписавши спірний договір, встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору, в тому числі і передбачені п.2.3.1 кредитного договору, який позичальник вирішив оспорити через вісім років після його укладення і часткового виконання.

Зроблений у даній справі висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 02.12.2015 року у справі № 6-1341цс15.

Не свідчать про наявність підстав для скасування чи зміни рішення і викладені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_3 про незаконність, на його думку, стягнення з нього судового збору.

Суд першої інстанції при вирішенні спору по суті у відповідності до вимог ст.88, пункту 6 ч.1 ст.214 ЦПК України поклав судові витрати на позивача, зважуючи на ту обставину, що у задоволенні позову йому відмовлено, а при зверненні до суду з позовом він судовий збір не сплатив.

Вирішуючи питання про судовий збір, суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст.214, 215 ЦПК України належним чином вмотивував свій висновок про застосування положень останнього в часі прийнятого спеціального закону №484-V111 від 22.05.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» судовий збір», який регулює саме ці питання.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд у відповідності до вимог ст.308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу ОСОБА_3 і залишає без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий П.В. Кісь

Судді: І.С. Кіпенко

ОСОБА_2