Постанова № 58543482, 23.06.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 488/2019/16-п 23.06.2016 23.06.2016 23.06.2016

Номер провадження: 33/784/127/16

.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 33/784/127/16 Головуючий у місцевому суді: Головіна Т.М.

Категорія: ч. 2 ст.123 КУпАП Головуючий у апеляційному суді: Гулий В.П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Апеляційний суд Миколаївської області

у складі:

головуючого судді Гулого В.П.,

за участю:

секретаря Єфіменко О.В.,

за участю:

особи, притягнутої до

адміністративної відповідальності, ОСОБА_3,

23 червня 2016 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову судді Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2016 року, якою:

- ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Миколаєва, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 123 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 (шість) місяців та стягнуто судовий збір у розмірі 275 грн. 60 коп.,

в с т а н о в и в:

Постановою судді місцевого суду Левищева С.В. визнано винним у тому, що він 29 квітня 2016 року о 19 годині 10 хвилин, керуючи транспортним засобом автомобілем «ЗАЗ SENS», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в м. Миколаєві по вул. Лікаря Самойловича, здійснив проїзд залізничного переїзду на червоний сигнал світлофора.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, оспорюючи порушення ним правил дорожнього руху, просить змінити постанову місцевого суду в частині накладення стягнення, замінивши його на менш суворе, а саме, штраф.

Вважає, що постанова місцевого суду винесена з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

На думку апелянта, суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, підійшов формально до вивчення обставин справи, що потягло необґрунтоване та надто суворе стягнення.

Зазначає, що 29 квітня 2016 року зупинився перед залізничним переїздом, коли було увімкнуто заборонений сигнал, зачекав коли проїхав потяг і, коли почали рух зустрічні транспортні засоби, теж почав рух автомобілем.

Вказує, що погодився із зазначеним співробітником поліції у протоколі порушенням в силу своєї необізнаності та нервового стану.

Посилається на неналежний стан доріг, переїздів, споруд на шляхах сполучення, недбале проведення їх реконструкції та ремонту.

Вважає, що судом порушено вимоги ст. 268 КУпАП, а саме, порушено його право на ознайомлення з матеріалами справи, на дачу пояснень, на надання доказів, на заявлення клопотання, на користування юридичною допомогою адвоката, перекладача, на оскарження постанови по справі, оскільки він не був сповіщений про місце і час розгляду справи, яка була розглянута за його відсутності. При цьому, щодо виклику і повідомлення, посилається на положення ст. 33 КАС України.

Твердить, що судом при накладенні на нього стягнення за ч. 2 ст. 123 КУпАП, санкція якої передбачає як штраф так і позбавлення права керування транспортними засобами, не були перевірені, встановлені та доведені обставини, передбачені ст. 33 КУпАП.

Зазначає, що позбавлення його права керування транспортними засобами залишить хвору літню людину без транспорту для пересування до лікарні.

На думку апелянта, місцевим судом також порушені вимоги постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року щодо неприпустимості спрощеного підходу до судового розгляду справи про адміністративні правопорушення, щодо дотримання положень ст. 268 КУпАП відносно розгляду справи у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та щодо переліку адміністративних правопорушень, за які, як основне покарання, передбачено такий вид адміністративного стягнення, як позбавлення права керування транспортними засобами, в якому відсутнє правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 123 КУпАП, за вчинення якого його притягнуто.

Вважає, що судом не враховано та неповністю досліджено наявність вини у формі умислу або необережності, а також наслідки адміністративного правопорушення.

Заслухавши пояснення ОСОБА_3 на підтримку апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважаю, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як слідує із протоколу про адміністративне правопорушення серія АП1 № 126138 від 29 квітня 2016 року, який, враховуючи положення ст. 251 КУпАП, є доказом, о 19 годині 10 хвилин в м. Миколаєві, по вул. Лікаря Самойловича, водій ОСОБА_3 керував транспортним засобом - автомобілем «ЗАЗ SENS», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та проїхав на заборонений сигнал світлофору через залізничний переїзд, чим порушив пункт правил 20.5 «в» ПДР України.

Згідно підпункту «в» пункту 20.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, рух через переїзд забороняється, якщо увімкнено заборонений сигнал світлофора чи звуковий сигнал, незалежно від наявності та положення шлагбаума.

При складанні вказаного протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_3, погодившись із викладеними у ньому обставинами порушення правил дорожнього руху, пояснив, що він не замітив, проїхав не спеціально.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 підтвердив факт перебування керованого ним транспортного засобу 29 квітня 2016 року біля залізничного переїзду, увімкнення забороненого сигналу світлофора в той час у зв'язку із проїздом потягу. При цьому, не оспорюючи факт виїзду на залізничний переїзд, коли рух через нього заборонено, зазначив, що почав рух тоді, коли почали рух зустрічні транспортні засоби, наскільки міг бачити червоний сигнал світлофора вже не блимав.

Під час апеляційного перегляду ОСОБА_3 пояснив, що автомобіль під його керуванням знаходився першим біля залізничного переїзду, почав рух автомобілем відразу після проїзду потягу, не звертаючи на сигнал світлофора.

Таким чином, зважаючи на вищевикладені докази, місцевий суд належним чином дійшов висновку, що в діях ОСОБА_3 є склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 123 КУпАП, а саме, виїзд на залізничний переїзд у випадках, коли рух через переїзд заборонений.

Посилання ОСОБА_3 в апеляційній сказі на його необізнаність та нервовий стан при складанні протоколу, як підстави, за якими він погодився із зазначеним співробітником поліції у протоколі порушенням, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки, на думку суду апеляційної інстанції, не вплинули на відвертість та правдивість його пояснень, зазначених в протоколі, частина з яких ним була зазначена і в апеляційній скарзі та підтверджена під час апеляційного перегляду.

Доводи апелянта про неповне з'ясування місцевим судом фактичних обставин справи, не дослідження і не надання належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, формальний підхід до вивчення обставин справи та спрощений її розгляд, не ґрунтуються на матеріалах справи та змісті оскаржуваного рішення.

Місцевий суд в межах наданих йому матеріалів справи про адміністративне правопорушення провів судовий розгляд, дослідив надані йому докази, з'ясував обставини, що підлягали з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, і за відсутності будь-яких застережень самого порушника, ухвалив законну та обґрунтовану постанову про вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 123 КУпАП.

Посилання апелянта на неврахування судом форми вини в його діях та неповне дослідження доказів з цього приводу є такими, що не відповідають дійсності, оскільки, як слідує із матеріалів справи, під час судового розгляду справи, було досліджено протокол про адміністративне правопорушення, згідно якого, в поясненнях самого порушника вказано про його суб'єктивне ставлення до вчиненого, а саме, вчинення ним вказаних дій не спеціально, так як не замітив заборонений сигнал світлофора. Дана ознака була враховано місцевим судом.

Щодо неврахування та неповного дослідження місцевим судом доказів стосовно наслідків адміністративного правопорушення, то ці доводи апелянта є такими що не заслуговують на увагу, так як, виходячи з диспозиції ч. 2 ст. 123 КУпАП, в редакції, що діяла на момент вчинення ОСОБА_3 правопорушення, настання наслідків не було обов'язковою ознакою складу цього правопорушення. Про настання якихось наслідків після вчинення вказаних дій правопорушником не зазначено і в протоколі про адміністративне правопорушення, а тому ця обставина і не була предметом з'ясування місцевим судом.

Виходячи із даних матеріалів справи, 13 травня 2016 року о 14 годині 07 хвилин ОСОБА_3 на номер телефону, який ним надано та зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення та який зазначено ОСОБА_3 і в апеляційній скарзі, було повідомлено про судове засідання по справі, яке суддею призначено на 9 годину 26 травня 2016 року в залі 16. Попереджено про наслідки неявки, а саме, можливого розгляду справи у його відсутність у разі неявки без поважних причин чи неповідомлення про причини неприбуття.

Вказане свідчить, що сам ОСОБА_3 дав згоду на повідомлення його щодо розгляду вказаного протоколу про адміністративне правопорушення з використанням його номера телефону, тобто своєчасно був сповіщений про місце і час розгляду справи.

В матеріалах справи відсутні дані, які б свідчили про поважність неявки ОСОБА_3 на розгляд справи 26 травня 2016 року. Також відсутні клопотання останнього про відкладення розгляду справи.

За такого, місцевий суд, дотримуючись положень ч. 1 ст. 268 КУпАП, провів розгляд справи за відсутності ОСОБА_3

Враховуючи наведене, посилання апелянта на неналежне сповіщення його про місце і час розгляду справи є безпідставним.

Є необґрунтованими посилання апелянта і на незастосування місцевим судом положень ст. 33 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ), оскільки, протокол про адміністративне правопорушення відносно нього було вірно розглянуто за правилами визначеними Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП).

Згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Право на суд, одним із аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним. Право на суд може бути обмеженим настільки, щоб не було порушено саму сутність цього права, тобто, обмеження повинні мати законну мету і зберігати пропорційність між використаними засобами та досягнутими цілями.

Як видно із змісту протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_3 роз'яснено права, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП.

Виходячи з вищевстановленого, ОСОБА_3 своєчасно був сповіщений про місце і час розгляду справи про адміністративне правопорушення, і без поважних причин ухилився від явки до суду для участі у розгляді справи.

Апеляційний суд зазначає, що право на участь ОСОБА_3 у судовому розгляді було гарантовано. Також було гарантовано ОСОБА_3 і право на здійснення ним прав, передбачених ч.1 ст. 268 КУпАП, у тому числі, на вказані ним і в апеляційній скарзі.

На думку суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 міг обґрунтовано очікувати наслідки його неявки до місцевого суду на розгляд справи про адміністративне правопорушення, які для нього були передбачуваними.

Право на оскарження постанови по справі ОСОБА_3 використано, ним подано апеляційну скаргу.

Щодо інших гарантованих прав, в тому числі, на які ОСОБА_3 посилається в апеляційній скарзі, то ними останній розпорядився на свій розсуд, добровільно відмовився від їх використання.

За наведеного, твердження апелянта про порушення місцевим судом положень ст. 268 КУпАП, в тому числі, порушення його права на ознайомлення з матеріалами справи, на дачу пояснень, на надання доказів, на заявлення клопотань, на користування юридичною допомогою адвоката, перекладача, на оскарження постанови по справі, є необґрунтованими.

Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на неналежний стан доріг, переїздів, споруд на шляхах сполучення, недбале проведення їх реконструкції та ремонту, є взагалі незрозумілими, так як не пов'язані з обставинами даного правопорушенням, вчиненого ОСОБА_3

При накладенні стягнення на ОСОБА_3, - визначенні його виду та розміру, місцевим судом дотримані загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення, визначені ст. 33 КУпАП.

В межах наданих даних, в тому числі зазначених самим порушником під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, місцевим судом враховано характер вчиненого правопорушення, особу ОСОБА_3, який раніше не притягувався до адміністративної відповідальності.

Даних щодо необхідності забезпечення транспортом хворої літньої людини для пересування до лікарні, на що посилається апелянт, ані місцевому суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Враховуючи наведене, та, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи, в апеляційній скарзі та під час апеляційного перегляду даних про обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, суд апеляційної інстанції погоджується з визначеним ОСОБА_3 місцевим судом стягненням. Підстав для пом'якшення порушнику призначеного місцевим судом стягнення, з урахуванням особи ОСОБА_3 та обставин справи, немає.

Доводи апелянта щодо неврахування судом положень постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року стосовно переліку адміністративних правопорушень, за які, як основне покарання, передбачено такий вид адміністративного стягнення, як позбавлення права керування транспортними засобами, в якому відсутнє правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 123 КУпАП, за вчинення якого його визнано винним, є такими, що не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Постанова Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» була ухвалена 23 грудня 2005 року. 19 грудня 2008 року до неї постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 було внесено зміни. Дійсно, у абзаці третьому пункту 28 вказаної постанови зазначений перелік адміністративних правопорушень, а саме, ч. 3 ст. 121, ч. 4 ст. 122, ст. 122-2, ч. 3 ст. 123, статтями 124 і 130 КУпАП, за які можливе застосування основного адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Разом з тим, стаття 123 КУпАП, в тому числі, частина 2, згідно Закону України від 7 червня 2012 року №4950-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення адміністративної відповідальності за порушення правил руху через залізничні переїзди та перевезень пасажирів автомобільним транспортом», викладена в новій редакції. Даний Закон набрав чинності з 5 липня 2012 року, тобто після ухвалення вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України та змін до неї.

Частина 2 ст. 123 КУпАП в редакції вказаного Закону, передбачає як вид стягнення, позбавлення права керування транспортними засобами.

До цього Закону і ч. 1, і ч. 2 ст. 123 КУпАП не мали такого виду стягнення, як позбавлення права керування транспортними засобами.

Порушень місцевим судом норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права при апеляційному перегляді не встановлено.

Зважаючи на викладене, а також на відповідність судового розгляду та постанови місцевого суду вимогам КУпАП, ОСОБА_3 обґрунтовано притягнуто до відповідальності та накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 (шість) місяців, а тому підстави для зміни постанови місцевого суду в частині накладення стягнення, про що просить апелянт, відсутні.

Керуючись п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову судді Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2016 року про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.123 КУпАП - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя