Постанова № 58538215, 31.05.2016, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 264/923/16-а

2-а/264/13/2016

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2016 р. м. Маріуполь

Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі судді Хараджа О. О. , при секретарі Щербанюк К.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області (далі - відповідач) щодо відмови йому в призначенні і виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов'язати відповідача здійснити нарахування і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86% заробітної плати судді, без обмеження максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 23.11.2015 року, а також стягнути на його користь сплачений судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп. з державного бюджету.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що Постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 року №788-VІІІ він, ОСОБА_1 був звільнений з посади судді Апеляційного суду Донецької області у відставку. Відповідно до вищезазначеної постанови Верховної Ради України, наказом голови Апеляційного суду Донецької області від 23.11.2015 року №394/к його було відраховано зі штату суду з 23.11.2015 року у зв'язку з поданням заяви у відставку. 08.12.2015 року він звернувся із заявою та з відповідним пакетом документів до відповідача щодо призначення і виплати йому - судді у відставці, щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 86% від грошового утримання судді у розмірі 25768 грн. 60 коп. Так, на його думку, до виниклих правовідносин повинна бути застосована ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 27.03.2014 року, а в редакції Закону України за №2453-VІ від 07.07.2010 року це стаття 141, та в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року №192-VІІІ, що набрав чинності 28.03.2015 року, а тому вважає, що його щомісячне довічне грошове утримання повинно виплачуватись у розмірі 86% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, а саме від грошового утримання судді у розмірі 25768 грн. 60 коп., оскільки має стаж роботи на посаді судді 23 роки 05 місяців 25 днів: 27.05.1992 року рішенням Донецької обласної Ради народних депутатів він був обраний суддею Іллічівського районного суду м. Маріуполя, а 02.10.2003 року був обраний суддею Апеляційного суду Донецької області, приступив до виконання обов'язків з 16.10.2003 року. Рішенням №24 відповідача від 16.12.2015 року, ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні і виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв'язку з тим, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін відповідно до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213 - VІІІ з червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким щомісячне довічне грошове утримання призначається відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Однак, такі дії відповідача вважає такими, що порушують його конституційні права, є протиправними та суттєво звужують зміст і обсяг прав судді, чим порушують його гарантії.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, та просив визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області щодо відмови йому в призначенні і виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов'язати відповідача здійснити нарахування і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86% заробітної плати судді, без обмеження максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 23.11.2015 року. Крім того, просив стягнути на його користь сплачений судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп. з державного бюджету.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, вважаючи їх необґрунтованими, надала письмові заперечення проти позову, в яких зазначила, що ОСОБА_1 звернувся до управління 08.12.2015 року із заявою про призначення йому довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до ст. 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Згідно пункту 5 Прикінцевих положень Закону України № 212-VIII від 02.03.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії, щомісячне довічне грошове утримання, призначаються відповідно до законів України «Про статус народного депутата», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів». До 01.06.2015 року відповідний Закон прийнято не було. З цих підстав просила у задоволенні позову відмовити.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суддя дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 згідно рішення Донецької обласної Ради народних депутатів від 27.05.1992 року обраний на посаду народного судді Іллічівського райсуду м. Маріуполя Донецької області, Верховною Радою України 11.07.2002 року обраний безстроково суддею цього ж суду.

Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126, статті 131 Конституції України та ст.109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», 17 квітня 2015 року позивач звернуся із заявою до Вищої ради юстиції (ВРЮ) з письмовою заявою про внесення подання про звільнення з посади судді Апеляційного суду Донецької області у зв'язку із поданням заяви про відставку.

Новим складом ВРЮ 24 вересня 2015 року прийнято рішення № 672/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Донецької області, у зв'язку із поданням заяви про відставку».

Так, згідно Постанови Верховної Ради України від 12.11.2015 року №78- VІІІ, ОСОБА_1 був звільнений з посади судді Апеляційного суду Донецької області у відставку (а.с. 20-24).

Відповідно до вищезазначеної постанови Верховної Ради України, наказом в.о.голови Апеляційного суду Донецької області від 23.11.2015 року №394/к позивача було відраховано зі штату суду з 23.11.2015 року у зв'язку із поданням заяви про відставку. (а.с. 9).

Згідно довідки про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №16103/15/А від 24.11.2015 року, виданої Апеляційним судом Донецької області, заробітна плата, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, склала 25768,60 грн. (а.с. 18).

16.12.2015 року рішенням відповідача №24 ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно ч. 5 «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року за №213 - VIII (а.с. 8).

Відповідно до ст. 5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, також є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Так, за загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженні, крім випадків передбачених Конституцією України.

Вимогами ст. 126 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканість суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Довічне грошове утримання суддів є однією з гарантій їх незалежності, які не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів та внесення змін до чинних, і це питання неодноразово було предметом конституційного розгляду за поданням Верховного Суду України (зокрема, рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 року №3-рп/2013, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 11.10.2005 року №8-рп/2005).

Йдеться про визнання неконституційними, серед іншого, положень Закону №3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року, якими довічне грошове утримання суддів у відставці обмежувалось розміром 60% від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, а також обмежувався розмір пенсії або довічного грошового утримання суддів у відставці десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність.

Крім того, неконституційним визнано положення статті 138 Закону №2453-VІ, ст. 2 редакції Закону №3668-VІ щодо припинення виплат суддям у відставці щомісячного довічного грошового утримання, призначеного відповідно до цієї статті, на період роботи на посадах, які дають право на його призначення або право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законами України «Про прокуратуру», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про статус народного депутата України», «Про державну службу».

Водночас у Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року №3-рп/2013 зазначено, що Конституційний Суд вже неодноразово висловлював позиції стосовно гарантій незалежності суддів, зокрема суддів у відставці, які викладено ним у рішеннях від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 01.12.2004 року №19-рп/2004, від 11.10.2005 року №8-рп/2005, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 03.06.2013 року №3-рп/2013.

Зокрема, в абзаці третьому пункту 4, абзацах другому, третьому пункту 7 мотивувальної частини свого Рішення від 11.10.2005 року №8-рп Конституційний Суд України зазначив, що "... конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване чи звужене.

Конституційний статус судді передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя, дає підстави ставити до суддів високі вимоги і зберігати довіру до їх компетентності та неупередженості. Аналіз норм Конституції України свідчить, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання, тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності.

Крім того, Конституційний Суд України в мотивувальній частині Рішення від 14.12.2011 року №18-рп/2011 вказав, що щомісячне довічне грошове утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу (абзац четвертий пункту 3.2).

Таким чином, позивач, як суддя, який набув права на відставку відповідно до наявного в нього стажу не менше 20 років, однак не досягнувши пенсійного віку, мав можливість обирати: залишатись на посаді судді або прийняти рішення про відставку. І передбачене ч. 3 ст. 129 Закону №2453-VІ у редакції, яка діяла до 01.01.2015 року, положення щодо поетапного збільшення розміру суддівської винагороди до 15 мінімальних заробітних плат, у 2015 році формувало у неї обґрунтовані припущення (правомірні, законні очікування) отримання при почесному видаленні з посади у відставку щомісячного довічного утримання на рівні, максимально наближеному до рівня суддівської винагороди.

Так, позивач був обраний на посаду судді 27.05.1992 року і працював у період дії Закону України «Про статус суддів», який діяв до 2010 року, і який передбачав при виході у відставку право судді, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплату за його вибором пенсії або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. Він також продовжував працювати під час дії Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453, в якому ч. 3 ст. 138 було також передбачено при виході у відставку право судді на отримання довічного грошового утримання у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. Отже на протязі 23 років 05 місяців та 25 днів суддівського стажу позивач мав законні сподівання на отримання щомісячного довічного грошового утримання у зазначеному розмірі.

Також слід враховувати, що з огляду на Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року (набрало законної сили 08.02.2006 року) положення ст. 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, слід мати на увазі, що у випадках, коли набуття чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.

Так, порядок нарахування довічного грошового утримання, який був визначений ч. 3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VІ та, який в подальшому був змінений Законом України від 08.07.2011 року №3668- VІ та, яким визначено 60% від грошового утримання судді, чим був знижений досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, також в подальшому був Рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 року №3рп/13 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) та втратив силу.

В цьому Рішенні Конституційного Суду зазначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (ч. 6 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), а тому ч. 3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 08.07.2011 року № 3668- VІ суперечить ст. 126 Конституції України як така, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.

Незважаючи на це, Законом України від 27.03.2014 року №1166-VІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» знову в ч. 3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» внесені зміни та знову знижений відсоток розрахунку до 70%, що також в котрий раз звужує зміст та обсяг визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів, що порушує положення, зазначені в Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року №3рп/13.

Окрім того, стаття 141 Закону №2453- VІ «Про судоустрій і статус суддів», редакція закону №192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року, що набрав чинності 28.03.2015 року, не були практично реалізовані, оскільки 28.03.2015 року відповідно до Закону №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» ч. 3 ст. 141 Закону №2453-VІ набула нового змісту, згідно з яким: 1) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді в розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді; 2) вилучено речення щодо можливості перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді в разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Отже, чинна редакція ст. 141 Закону №2453-VІ допустила звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді, знизивши розмір щомісячного довічного грошового утримання та не передбачила право судді у відставці на перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання у зв'язку зі зміною розміру грошового утримання судді.

Разом з тим, вище вказаними приписами Закону №213-VІІІ (про зміну змісту статті 141) внесено зміни до Закону №2453-VІ (ч.ч. 3,5 ст. 141), що містять аналогічні за своїм змістом та сутністю положення, які вже були одного разу визнані неконституційними щодо обмеження граничного розміру довічного грошового утримання суддів у відставці та зміни відсотку, з якого обчислюється розмір довічного грошового утримання.

При цьому ухвалення рішення Конституційним Судом України про визнання неконституційними законів, інших правових актів або їх окремих положень зумовлює втрату ними чинності з дня ухвалення такого рішення (статті 150, 152 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 року №15-рп/2000).

Правовий акт або його окремі положення, що визнані неконституційними, не можуть бути прийняті повторно в тій самій редакції. Відхилення від такого підходу свідчить про порушення конституційних приписів щодо обов'язковості виконання рішень Конституційного Суду України.

Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними.

Відмовляючи позивачу у призначенні та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідач у своєму рішенні №24 від 16.12.2015 року посилався на п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін відповідно до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VІІІ, де зазначено, що з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким щомісячне довічне грошове утримання призначається відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Закон №213-VІІІ складається з двох структурних складових (частин): перша - основна змістовна частина, що містить норми права, які мають бути інтегровані у відповідні законодавчі акти, друга - прикінцеві положення, які відповідають за процесуальний механізм імплементації першої складової, виконують функції звичайних похідних і допоміжних актів правотворчості. Прикінцеві положення не включаються до складу Закону.

Пункт 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону №213-VІІІ у частині скасування норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким щомісячне довічне грошове утримання призначаються, зокрема відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не може бути підставою для відмови позивачу в призначенні і виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 23.11.2015 року, виходячи з наступного.

По-перше, вказані положення вже були одного разу визнані неконституційними (Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 року №3-рп/2013), про що зазначено було вище.

По-друге, з прийняттям пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону №213-VІІІ, окрім порушення принципу правової визначеності, відбулося порушення розумної стабільності правового регулювання суспільних відносин.

Частиною 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам. Про те, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права, йдеться в рішенні ЄСПЛ від 28.11.1999 року «Брумареску проти Румунії» (пункт 61).

Принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 року №5-рп/2005, від 29.06.2010 року №17-рп/2010, від 22.12.2010 року №23-рп/2010, від 11.10.2011 року №10-рп/2011), що узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Зокрема, в рішенні від 13.12.2001 року у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).

Стабільність правового регулювання проявляється в неприпустимості внесення довільних змін до діючої системи норм і є віддзеркаленням підтримання довіри громадян до законів та дій держави. Збереження розумної стабільності означає, серед іншого, обов'язок законодавця враховувати при зміні умов набуття права на отримання соціальних благ законні очікування, пов'язані із виконанням умов набуття такого права. Рівність усіх перед законом, що випливає із частини другої ст. 21 Конституції України, впливає на регулювання всіх суспільних відносин. Дотримання цього принципу означає, зокрема, й безпідставну заборону без розумного виправдання запроваджувати різницю в правах осіб, які належать до однієї й тієї ж категорії (заборону відмінного поводження з особами, які знаходяться в однакових чи споріднених ситуаціях).

Принцип рівності окремо передбачений на конституційному рівні й щодо суддів (ст.ст. 126, 127, 149 Конституції України) і стосується як рівності всіх працюючих суддів, так і суддів, що отримали право на відставку. Принципи рівності та стабільності мають бути дотримані й при матеріальному та соціальному забезпеченні суддів.

У результаті прийняття пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону №213-VІІІ судді, які звернулися до Пенсійного фонду України із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання після 01.06.2015 року перебуватимуть у різному правовому становищі порівняно із суддями, які звернулися із аналогічною заявою до 01.06.2015 року. Вказівка лише на дату написання заяви про призначення щомісячного довічного грошового утримання є порушенням принципу правової визначеності та принципу рівності всіх громадян, в даному випадку - суддів (статті 8, 21 Конституції України).

Тобто, з огляду на ці норми, суддя, який набув права на відставку відповідно до наявного в нього стажу не менше 20 років, однак не досягнувши віку відставки судді - 65 років залишився на посаді судді, станом на 01.06.2015 року після написання ним заяви про призначення щомісячного довічного грошового утримання буде отримувати його на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Натомість суддя, який набув права на відставку відповідно до існуючого в нього стажу не менше 20 років, однак не досягнувши віку відставки судді - 65 років, прийняв рішення про відставку та звернувся із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання до 01.06.2015 року, буде отримувати щомісячне довічне грошове утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Позивачем була подана заява про відставку 17 квітня 2015 року, тобто до 01 червня 2015 року.

Таким чином, позивач, перебуваючи на посаді судді, 23 роки працював відповідно до законодавства, яке передбачало право судді на отримання щомісячного довічного грошового утримання, але реалізувати своє право, як вважає відповідач, не може.

Судді є рівними. Адже, здійснюючи правосуддя, мали відповідно до законодавства однаковий статус та гарантії незалежності, що включають і порядок призначення щомісячного довічного грошового утримання. Викладене підтверджує порушення приписами Закону №213-VІІІ універсального принципу рівності, закріпленого статтею 21 Основного Закону України, а також порушення принципів незалежності суддів, передбачених частиною першою статті, пунктами 2, 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

Крім того, згідно із ч. 1 ст. 83 Закону №1788-ХІІ пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку. Стосовно ж суддів діє інше правило: з дня досягнення пенсійного віку (пункт «а» цієї статті) або в разі наявності стажу роботи на посаді судді не менше двадцяти років (частина перша статті 120 Закону №2453-VІ), хоча день призначення щомісячного довічного грошового утримання обчислюватиметься з дня, наступного після відрахування судді зі штату суду згідно з наказом, виданим на підставі акта Верховної Ради України. Таким чином, право на щомісячне довічне утримання позивач отримав ще у 2012 році при стажі роботи суддею 20 років.

До того ж, застосування пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону №213-VІІІ, серед іншого, має наслідком втрати суддею власного правового статусу судді у відставці, що призводить до порушення принципу правової визначеності, що є складовою верховенства права, передбаченого статтею 8 Конституції України, принципу рівності, який має універсальний характер і гарантований статтею 21 Конституції України, а також до порушення незалежності суддів, гарантованої статтею 126 Основного Закону України.

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Пункт 1.1 Європейської Хартії про Закон «Про статус суддів» від 10.07.1998 року передбачає, що метою закону про статус суддів є забезпечення компетентності, незалежності та неупередженості, на які законно розраховує кожна людина при зверненні до суду і до кожного судді за захистом своїх прав. Ця Хартія складається з положень, які найкращим чином гарантують досягнення таких цілей. Її положення направлені на підвищення рівня гарантій в різних європейських державах. В національні закони не можуть вноситися зміни, направлені на зниження рівня гарантій, вже досягнутих у відповідних державах.

Пункт 1.4. Хартії зазначає, що закон надає кожному судді, який вважає, що його право за законом або в більш широкому розумінні його незалежності чи незалежності юридичного процесу так чи інакше знаходяться під загрозою або не приймаються до уваги, можливість звернутися до такого незалежного органу, який володіє ефективними можливостями правового впливу або який може зарадити таку можливість.

Пункт 6.3 Хартії вказує на те, що Закон забезпечує гарантії для суддів, діючих в професіональній якості, від соціальних ризиків, пов'язаних з хворобою, вагітністю та пологами, інвалідністю, старістю та смертю.

Пунктом 6.4 Європейської Хартії про Закон «Про статус суддів» від 10.07.1998 року зазначається, що Закон передбачає, що судді, які досягли встановленого законом віку для виходу у відставку з суддівської посади і які виконували суддівські повноваження протягом зазначеного терміну, повинні отримати пенсію по виходу у відставку, рівень якої повинен бути як найближче до рівня їх останньої заробітної плати в якості судді.

Як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів від 17.11.2010 року №2010 12, «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54).

Отже, всі вищезазначені Рішення Конституційного Суду України узгоджуються з вимогами міжнародних актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, які є необхідною умовою здійснення правосуддя, а також гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Вищевказаною відмовою відповідач порушив усі вищезазначені норми права, чим допустив звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод позивача, порушив його гарантії незалежності судді, знизив рівень гарантій суддів вже досягнутих раніше в нашій державі, позбавив позивача майнових прав на отримання законного щомісячного довічного грошового утримання в сенсі вимог ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та застосував зворотню дію закону.

Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що факти, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини підтверджуються наявними доказами, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню з дня, наступного після відрахування судді зі штату суду згідно з наказом, виданим на підставі акта Верховної Ради України, тобто починаючи з 24.11.2015 року.

На підставі ст. 94 КАС України, слід стягнути сплачений позивачем судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп. з Державного бюджету.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 6, 8, 9, 17, 104, 105 Кодексу адміністративного судочинства України, Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Рішеннями Конституційного Суду України від 18.06.2007 року, від 22.05.2008 року, від 03.06.2013 року, Європейською конвенцією з прав людини, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі міста Маріуполя Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного Фонду України в Іллічівському районі міста Маріуполя Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні і виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Іллічівському районі міста Маріуполя Донецької області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 08.12.2015 року, в розмірі 86% від грошового утримання судді Апеляційного суд Донецької області згідно довідки Апеляційного суду Донецької області від 24.11.2015 року №16103/15/17.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп.

На постанову може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного адміністративного суду України через Іллічівський районний суд м. Маріуполя з одночасним надсиланням її копії особою, що її подає, до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

Повний текст постанови виготовлений 03.06.2016 року.

Суддя: О. О. Хараджа