Рішення № 58534179, 22.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/5165/15-ц Головуючий у І інстанції Пухна О. М.Провадження № 22-ц/780/2991/16 Доповідач у 2 інстанції Поліщук М. А.Категорія 54 22.06.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

22 червня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Поліщука М.А.,

суддів: Антоненко В.І., Ігнатченко Н.В.

при секретарі: Тимошевській С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення заробітної плати і моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2015 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, який згодом уточнив та просив визнати протиправними дії МТСБУ щодо невірного нарахування та виплати середнього заробітку на період проходження військової служби, виплатити нараховані, але недоплачені суми середнього заробітку за період з квітня 2014 року по вересень 2014 року у сумі 1 451,27 грн., виплатити незаконно утримані 3 880 грн. податку з доходу фізичної особи, які були надмірно утримані з матеріальної допомоги у грудні 2014 року, виплатити середній заробіток за проміжок часу з 25 квітня 2014 року в сумі 450 733,21 грн. та стягнути з відповідача 1 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовував тим, що з 2 квітня 2013 року перебуває у трудових відносинах з Моторним (транспортним) страховим бюро України і з 24 квітня 2014 року звільнений від виконання службових обов'язків у зв'язку з проходженням військової служби, пов'язаної з частковою мобілізацією. В період з 25 квітня 2014 року по 24 квітня 2015 року МТСБУ виплачувало позивачу середній заробіток, проте починаючи з 25 квітня 2015 року відповідач припинив відповідні виплати, що вважає порушенням вимог законодавства та порушенням своїх прав.

Позивач вказує, що законодавством України передбачено, шо роботодавець повинен виплачувати середній заробіток протягом усього строку перебування працівника на військовій службі до моменту демобілізації. Зазначав, що на момент подачі позову він знаходиться на військовій службі і не є демобілізованим.

Також зазначав, що неправомірними діями відповідача йому було завдано моральну шкоду, яка полягає у тому, що його сім'я зазнала моральних та психологічних страждань у зв'язку з відсутністю грошових коштів на її забезпечення та лікування з урахуванням того, що в сім'ї двоє малолітніх дітей, позивач довгий час лікувався у зв'язку з пораненням, дружина не працює і доходи позивача є єдиним джерелом для існування сім'ї.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_2, 456 064,48 грн. та 5000 грн. моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, МТСБУподало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.212 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду в повній мірі не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини справи.

З 2 квітня 2013 року ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах з Моторним (транспортним) страховим бюро України на підставі безстрокового трудового договору та займає посаду заступника начальника департаменту інформаційного забезпечення, аналізу та методології страхування.

З 24 квітня 2014 року на підставі наказів МТСБУ №31-о від 25 квітня 2014 року та №74-о від 24 червня 2014 року ОСОБА_2 звільнений від виконання службових обов'язків у зв'язку з проходженням військової служби, пов'язаної з частковою мобілізацією. (а.с.57, 64).

За період з квітня 2014 року по квітень 2015 року позивачу ОСОБА_2 було нараховано 277 426 грн. 61 коп. заробітної плати. (а.с.86).

З травня 2015 року МТСБУ виплати на користь ОСОБА_2 припинило.

З відповіді тимчасово виконуючого обов'язки начальника управління особового складу штабу Командування Сухопутних військ Збройних сил України ОСОБА_3 від 16 грудня 2015 року підполковник ОСОБА_2 станом на 15 грудня 2015 року з списків військової частини не виключений. Наказом командувача Сухопутних військ Збройних сил України від 12.12.2014 року №801 підполковника ОСОБА_2 зараховано у розпорядження командувача Сухопутних військ Збройних сил України до військової частини - польова пошта В2278. Протоколом комісії Міністерства оборони України від 03.04.2015 року №24 підполковнику ОСОБА_2 присвоєно статус учасника бойових дій.

Згідно довідки № 3122 підполковник ОСОБА_2 04.09.2014 року о 14:20 год. під час виконання бойового завдання в зоні проведення АТО отримав травмування (а.с. 12).

Захворювання ОСОБА_2 пов'язане з проходженням військової служби, що підтверджується довідками військово-лікарських комісій від 12 травня 2015 року (а.с. 11), від 13 липня 2015 року (а.с. 50, 51).

Згідно Направлення на лікування від 02 вересня 2015 року № 116/11/15755, підполковника ОСОБА_2 направлено на денний стаціонар клініки амбулаторної допомоги Національного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» (а.с. 52).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в період з квітня 2014 року по вересень 2014 року виплачувалась середньомісячна заробітна плата, проте не у повному обсязі, що призвело до того, що позивач за вказаний період недоотримав 1 451,27 грн.

Крім того в порушення вимог ст.119 КЗпП України відповідач неправомірно припинив нарахування середньомісячної заробітної плати позивачу з 25 квітня 2015 року та незаконно утримав податок з матеріальної допомоги наданої відповідачу у грудні 2014 року. В зв'язку з цим суд вважав, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти, які були не донараховані з 25 квітня 2014 року по 23 лютого 2016 року в сумі 450 733,21; нараховані, але недоплачені грошові кошти з квітня 2014 року по вересень 2014 року у сумі 1 451,27 грн.; утриманий податок з матеріальної допомоги за грудень 2014 року у сумі 3 880 грн., а всього 456 064,48 грн. та моральна шкода у сумі 5000 грн.

Проте повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції не можна.

Згідно ч.2 ст.39 Закону України « Про військовий обов»язок та військову службу»

громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Статтею 24 цього Закону визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.119 КЗПП України ( в редакції на час ухвалення рішення) за працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Гарантії, визначені у частинах третій та четвертій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров'я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 під час проходження військової служби 4 вересня 2014 року отримав поранення, в зв»язку з чим перебував на лікуванні у медичних закладах, що підтверджується письмовими доказами. ( а.с.48, 97-98, 100).

За вказаних обставин суд прийшов до вірного висновку, що відповідач з травня 2015 року з порушенням вимог ч.2 ст.39 Закону України « Про військовий обов»язок та військову службу» та ч.ч.3,4 ст.119 КЗПП України необґрунтовано припинив виплату позивачу середнього заробітку.

Положення вказаних вимог закону, які набрали чинності з 11 червня 2015 року поширюються на правовідносини сторін і за ОСОБА_2 зберігаються гарантії на отримання від роботодавця середнього заробітку на час військової служби з врахуванням перебування на лікуванні у медичних закладах до звільнення з військової служби.

З наказу командира військової частини від 3.03.2016 року ОСОБА_2 виключено із списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення з 29 лютого 2016 року.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за період з 25 квітня 2014 року по 29 лютого 2016 року.

Визначаючи розмір середнього заробітку, суд не в повній мірі врахував положеня Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України №100 від 8 лютого 1995року.

Так, суд визначив розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_2 в сумі 1533грн., виходячи із довідки відповідача №5-41/4009 від 15.02.2016 року за 2 останні місяці: лютий і березень 2014 року (а.с.182), не врахувавши при цьому положення п.4 Постанови КМ України №100, згідно якого при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються:

а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового

характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком

доплат за суміщення професій і посад, розширення зон

обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання

обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в

посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують

обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його

структурного підрозділу і не є штатними заступниками);

Так, у довідці МТСБУ від 15.02.2016 року в заробітну плату за лютий і березень 2014 року включені: виплати за виконання окремих доручень по 6900грн. за кожний місяць.

Вказані виплати не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати.

Таким чином, розмір середньоденної плати становить (23000+18400=41400/36 робочих днів= 1150гривень.

В період з 25 квітня 2014 року по 29 лютого 2016 року кількість робочих днів складає 213 днів.

Розрахунок середнього заробітку до стягнення: 1150х213= 244 950гривень.

Відповідають вимогам закону висновки суду щодо стягнення із відповідача на користь позивача недоплачених грошових коштів з квітня 2014 року по вересень 2014 року в сумі 1451грн.27 коп. та стягнення безпідставно утриманого податку з доходів фізичних осіб у розмірі 3880грн.

Таким чином, всього підлягає стягненню 250 281грн.27коп. (244950+1451,27+3880).

Відповідно до ст..309 ЦПК України, так як неповно з»ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи, неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду в частині позовних вимог про стягнення заробітної плати підлягає скасуванню із ухваленням в цій частині нового рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_2 250 281, 27 гривень (двісті п»ятдесят тисяч двісті вісімдесят одна гривня двадцять сім копійок).

В іншій частині про стягнення моральної шкоди рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2016 року в апеляційному порядку не оскаржене, є законним і обґрунтованим, а тому його необхідно залишити без змін.

Керуючись ст..ст.303,307,309,316 ЦПК України колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України задовольнити частково

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2016 року в частині позовних вимог про стягнення заробітної плати скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення:

Позов ОСОБА_2 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення заробітної плати задовольнити частково.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_2 заробітну плату з урахуванням податків і зборів в сумі 250 281, 27 гривень (двісті п»ятдесят тисяч двісті вісімдесят одна гривня двадцять сім копійок)

В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2016 року залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: