Ухвала суду № 58533241, 23.06.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №285/1124/15-ц Головуючий у 1-й інст. Савицька Л. Й.

Категорія 27 Доповідач Матюшенко І. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Матюшенка І.В.

суддів: Борисюка Р.М., Галацевич О.М.

з участю секретаря судового

засідання ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 квітня 2016 року у справі за позовом Приватного підприємства фірми Санітас до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства фірми Санітас про визнання договору недійсним,

в с т а н о в и л а :

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, яким позов Приватного підприємства фірма Санітас (далі Підприємство) задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача грошові кошти в сумі 63688 грн. 65 коп., з яких: 63 600 грн. 00 коп. основного боргу; 88 грн. 65 коп. процентів та судові витрати в сумі 636 грн. 89 коп. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Апелянт, посилаючись на недійсність правочину від 29.01.2015 року, зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про укладеність між сторонами договору позики, неповно зясував обставини справи, зокрема щодо фактичної передачі їй грошових коштів, не дав належної оцінки тим обставинам, що за місцем її роботи було виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей та, що позику було надано їй після звільнення з роботи.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Встановлено, що 29 січня 2015 року Підприємством, як позикодавцем, та ОСОБА_2, як позичальником, підписано договір позики, відповідно до умов якого Підприємством строком до 28 лютого 2015 року надавалася апелянту грошова позика в сумі 63 600 грн. (а.с.4). Гроші позичальник отримала 30.01.2015 за видатковим касовим ордером (а.с.7). У передбачений договором позики строк ОСОБА_2 борг не повернула.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу (ч. 1 ст. 1050 ЦК України). Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції повно та обєктивно зясував обставини справи, вірно визначився з характером спірних правовідносин, дав правильну оцінку представленим сторонами доказам та, з урахуванням положень наведених вище норм матеріального закону, обґрунтовано задовольнив позов Підприємства.

Доводи апеляційної скарги щодо безгрошовості договору та неможливості, у звязку з хворобою, перебування апелянта 30.01.2015 у м. Житомирі і отримання там грошових коштів від Підприємства спростовуються наявними у справі доказами, а саме: видатковим касовим ордером від 30.01.2015, підписаним ОСОБА_2; даними Журналу реєстрації відвідувачів (а.с.41), оригінал якого було досліджено апеляційним судом; банківською випискою по рахунку Підприємства за 30.01.2015 (а.с.157), прибутковим касовим ордером № 4 від цього ж числа (а.с.158), даними з касової книги та чекової книжки Підприємства, які були витребувані та досліджені апеляційним судом за клопотанням апелянта. Запис у медичній картці апелянта від 30.01.15 (а.с.30 на звороті) та покази свідка ОСОБА_3 про хворобливий стан ОСОБА_2 у січні 2015 року не є беззаперечними доказами неможливості прибуття апелянта 30.01.2015 у м. Житомир для отримання грошових коштів, як позики від Підприємства.

Безпідставними колегією суддів визнаються доводи апеляційної скарги про те, що укладення оспорюваного договору позики є способом покриття нестачі товарно-матеріальних цінностей за місцем роботи відповідача. Так, за результатами інвентаризації аптеки № 18, що по вул. Шолом-Алейхема, 1/52 в м. Новоград-Волинський факт нестачі не виявлено (а.с.43-45, 159).

Згідно положень п. 3.3 Статуту позивача (а.с.90), Підприємство має право користуватись та надавати позики у порядку, визначеному законодавством, одержувати поворотну та безповоротну фінансову допомогу на території України та за її межами. А відтак, доводи апелянта про неможливість надання позивачем позики особі, яка не є працівником Підприємства, також є безпідставними.

Враховуючи, що ОСОБА_2 не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів на підтвердження заявленого нею зустрічного позову про недійсність договору поруки, висновок суду про безпідставність таких позовних вимог є обґрунтованим.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді