Ухвала суду № 58531600, 08.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" червня 2016 р. м. Київ К/800/38003/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2013

у справі № 2-а-16002/12/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Дніпровська плодоовочева база»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (ДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2013 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.11.2012 № 0000802260.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні суду касаційної інстанції просив відмовити в задоволенні касаційної скарги як безпідставної.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 26.10.2012 № 3843/22-621-31923768. Згідно з цим актом товариство порушило норми пунктів 198.3, 198.6 ст. 198, пунктів 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК): завищило податковий кредит за березень 2012 року на 133333,00 грн. за господарськими операціями з поставки від ТОВ «Айс-Вок» послуг з оренди приміщення та від ТОВ «СВН-Антарекс» підрядних послуг, які не мали реального характеру, у результаті чого занижено ПДВ на 133333,00 грн. за березень 2012 року. Висновки про відсутність реального характеру поставок позивачу від цих постачальників товарів (послуг) обґрунтовано посиланнями на ознаки фіктивності цих постачальників, зокрема: їх відсутність за своїм місцезнаходженням, відсутність у них основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності; посиланням на отримані під час здійснення заходів податкового контролю письмові пояснення директора та засновника ТОВ «Айс-Вок», в яких він заперечив своє відношення до господарської діяльності товариства та вказав про реєстрацію його за винагороду.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.11.2012 № 0000802260 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 133333,00 грн. за основним платежем та 66666,50 за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу ТОВ «Айс-Вок» послуг з оренди приміщення та від ТОВ «СВН-Антарекс» підрядних послуг, сторони підписали акти надання послуг, від імені цих постачальників виписані податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у податковій декларації з ПДВ за березень 2012 року.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти адміністративного позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача за березень 2012 року суми податкового кредиту, ДПІ у судовому процесі посилається на обставини, які спростовують реальний характер поставки позивачу від ТОВ «Айс-Вок» послуг з оренди приміщення та від ТОВ «СВН-Антарекс» підрядних послуг, позбавляють документи, підписані з посилання на правочини з цими контрагентами, значення доказів права на податковий кредит. Так, контролюючий орган звертає увагу суду на такі обставини, як відсутність у вказаних постачальників основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності, на пояснення громадянина ОСОБА_4 (який згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців значився директором та засновником ТОВ «Айс-Вок»), в яких він заперечив своє відношення до господарської діяльності цього товариства та вказав про його реєстрацію за винагороду.

Суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, на підставі оцінки наданих позивачем на підтвердження реального характеру поставок від ТОВ «Айс-Вок» послуг з оренди приміщення та від ТОВ «СВН-Антарекс» підрядних послуг доказів (актів наданих послуг та податкових накладних, серед яких в актах, складених між позивачем і ТОВ «СВН-Антарекс», вказано продаж будівельних матеріалів без конкретизації найменувань товару, одиниць його виміру та ціни за одиницю), врахувавши відсутності доказів транспортування вказаного товару від ТОВ «СВН-Антарекс» на адресу позивача, відсутність у вказаних постачальників матеріально-технічної можливості здійснювати господарську діяльність, письмові пояснення громадянина ОСОБА_4, дійшов обґрунтованого висновку про безтоварність поставки позивачу від цих постачальників товарів (послуг), а відтак і про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з посиланням на господарські операції з вказаними постачальниками.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця, так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік, зокрема товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 № 969, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1401/18696 (втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 1 листопада 2011 року № 1379), всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі позовом ТОВ «Нафта» до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Підтвердження правильності такого висновку, зокрема щодо правомірності зменшення сум податкового кредиту за податковими накладними, виписаними від імені ТОВ «Айс-Вок» є вирок Дарницького районного суду м. Києва від 16.07.2013 у справі № 753/11128/13-к, яким особу, що перереєструвала в листопаді 2011 року на своє ім'я ТОВ «Айс-Вок», визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 ст. 27, частиною 1 ст. 205 Кримінального кодексу України. Вироком встановлено, що перереєстрація ТОВ «Айс-Вок» у листопаді 2011 року цією особою як новим власником була здійснена без наміру здійснювати діяльність підприємства та підписано протокол від 23.11.2011 загальних зборів учасників ТОВ «Айс-Вок» з призначенням себе директором цього товариства. Цією особою, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як зазначено вище, є ОСОБА_4, який вказаний в документах, на підставі яких позивач задекларував податковий кредит за березень 2012 року по операціях з ТОВ «Айс-Вок», зокрема в податковій накладній.

Відповідно до частини 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства (виключно з метою здійснення злочинної діяльності).

З огляду на викладене, у суду апеляційної інстанції не було підстав, встановлених ст. 202 КАС України, для скасування постанови суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві задовольнити, скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2013 - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: ПідписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев