Рішення № 58515953, 17.06.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2016Справа №910/9839/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"

до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві

про стягнення 962 грн. 22 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю б/н від 02.06.2014;

від відповідача: Пацюк К.І. - представник за довіреністю б/н від 19.05.2016.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

30.05.2016 до Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" з вимогами до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві про стягнення 962 грн. 22 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані завданням відповідачем шкоди позивачу у зв'язку з невиконанням рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.12.2011 у справі №5002-3/4277-2011 щодо стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Донське» на користь позивача 2463,49 грн. та 338,00 грн., у зв'язку з чим позивач нарахував за період з березня 2015 року по березень 2016 року інфляційні втрати відносно суми 2801,49 грн., які, за розрахунком позивача, складають 862,86 грн., а також за період з 19.02.2015 по 25.04.2016 3% річних, які складають 99,36 грн. За таких обставин, позивач просить суд стягнути з відповідача 862,86 грн. інфляційних втрат та 99,36 грн. 3% річних в рахунок відшкодування шкоди у зв'язку з невиконанням рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.12.2011 у справі №5002-3/4277-2011.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.06.2016 порушено провадження у справі № 910/9839/16 та справу призначено до розгляду на 17.06.2016.

14.06.2016 відділом діловодства суду отримано від позивача додаткові документи, зокрема, пояснення, відповідно до яких позивач вказує на те, що відповідачем в процесі підготування даного позову та подання його до суду було змінено найменування, у зв'язку з чим позивач просить суд при розгляді справи вважати вірним наступне найменування відповідача: Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

З огляду на те, що відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за зазначеним у позові ідентифікаційним кодом відповідача - 35008087 зареєстровано юридичну особу - Солом'янський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, суд здійснює розгляд справи з урахуванням вказаних уточнень.

У судове засідання 17.06.2016 з'явились представники позивача та відповідача. Позивач надав усні пояснення, відповідач підтвердив зміну найменування Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві на Солом'янський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві та заперечив проти позову з підстав, викладених у запереченнях на позов.

Так, у даному судовому засіданні відповідачем було подано заперечення на позов, відповідно до яких відповідач зазначив, що примусове виконання рішення полягає не в тому, що здійснюється погашення заборгованості замість боржника, а у вжитті передбачених законом заходів, спрямованих на задоволення вимог стягувача за рахунок коштів боржника чи майна в разі їх наявності. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не доведено, в чому полягають завдані йому збитки органом державної виконавчої служби, коли позивачем не надано суду жодного доказу, що рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.12.2011 у справі №5002-3/4277-2011 могло бути виконано фактично, зокрема, не надано суду доказів наявності у боржника грошових коштів чи іншого майна, необхідного та достатнього для задоволення вимог стягувача.

У судовому засіданні 17.06.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.12.2011 у справі № 5002-3/4277-2011 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Донське" про стягнення 2463,49 грн. позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задоволено повністю, а саме: стягнуто з Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Донське" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 922,77 грн. пені, 177,92 грн. інфляційних втрат, 115,71 грн. 3% річних, 1 247,09 грн. за користування товарним кредитом (копія рішення долучена до позову).

Судом встановлено, що 21.12.2011 на виконання рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.12.2011 у справі № 5002-3/4277-2011 видано відповідний наказ про стягнення з Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Донське" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 2463,49 грн., в тому числі: 922,77 грн. пені, 177,92 грн. інфляційних втрат, 115,71 грн. 3% річних, 1 247,09 грн. за користування товарним кредитом, та наказ про стягнення з Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Донське" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (копії наказів долучені до позову).

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.07.2013 у справі № 5002-3/4277-2011 було замінено сторону (стягувача) у виконавчих провадженнях №34382806 та №34382703 згідно з наказами Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2011, а саме Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 замінено правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" (копія ухвали долучена до позову).

Судом встановлено, що постановою головного державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції від 11.02.2015 про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавче провадження №46436328 з виконання наказу № 5002-3/4277-2011 від 21.12.2011, виданого Господарським судом Автономної Республіки Крим, про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Донське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" боргу в розмірі 338,00 грн. (копія постанови долучена до заперечень відповідача).

Судом встановлено, що постановою головного державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції від 14.12.2015 про повернення виконавчого документа стягувачеві (виконавче провадження №46436328) повернуто стягувачеві виконавчий документ - наказ № 5002-3/4277-2011 від 21.12.2011, виданий Господарським судом Автономної Республіки Крим, про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Донське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" боргу в розмірі 338,00 грн. (копія постанови долучена до заперечень відповідача).

Судом встановлено, що постановою начальника Відділу Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції про проведення перевірки виконавчого провадження №46436328 від 05.02.2016 скасовано документ «постанова про повернення виконавчого документа стягувачу» від 14.12.2015 (копія постанови долучена до заперечень відповідача).

Судом встановлено, що постановою головного державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції від 05.02.2016 про відновлення виконавчого провадження №46436328 виконавче провадження з виконання наказу № 5002-3/4277-2011 від 21.12.2011, виданого Господарським судом Автономної Республіки Крим, про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Донське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" боргу в розмірі 338,00 грн. відновлено (копія постанови долучена до заперечень відповідача).

Судом встановлено, що постановою головного державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції від 11.02.2015 про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавче провадження №46436402 з виконання наказу № 5002-3/4277-2011 від 21.12.2011, виданого Господарським судом Автономної Республіки Крим, про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Донське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" боргу в розмірі 2463,49 грн. (копія постанови долучена до заперечень відповідача).

Судом встановлено, що постановою головного державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції від 14.12.2015 про повернення виконавчого документа стягувачеві (виконавче провадження №46436402) повернуто стягувачеві виконавчий документ - наказ № 5002-3/4277-2011 від 21.12.2011, виданий Господарським судом Автономної Республіки Крим, про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Донське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" боргу в розмірі 2463,49 грн. (копія постанови долучена до заперечень відповідача).

Судом встановлено, що постановою начальника Відділу Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції від 05.02.2016 про проведення перевірки виконавчого провадження №46436402 скасовано документ «постанова про повернення виконавчого документа стягувачу» від 14.12.2015 (копія постанови долучена до заперечень відповідача).

Судом встановлено, що постановою головного державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції від 05.02.2016 про відновлення виконавчого провадження №46436402 виконавче провадження з виконання наказу № 5002-3/4277-2011 від 21.12.2011, виданого Господарським судом Автономної Республіки Крим, про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Донське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" боргу в розмірі 2463,49 грн. відновлено (копія постанови долучена до заперечень відповідача).

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Київської області від 01.03.2016 у справі № 5002-3/4277-2011, за наслідками розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" на дії та бездіяльність відділу Державної виконавчої служби Солом'янського РУЮ у м. Києві під час виконання наказів господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2011 у справі № 5002-3/4277-2011, визнано дії ВДВС Солом'янського РУЮ у місті Києві під час примусового виконання наказів господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2011 у справі № 5002-3/4277-2011, які були виражені у винесенні постанов ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві від 14.12.2015 про повернення наказів господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2011 у справі № 5002-3/4277-2011 стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», протиправними, передчасними та незаконними; визнано бездіяльність ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві під час примусового виконання наказів господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2011 у справі № 5002-3/4277-2011 протиправною та незаконною (копія ухвали долучена до позову).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем було завдано позивачеві шкоду у зв'язку з невиконанням рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.12.2011 у справі №5002-3/4277-2011 щодо стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Донське» на користь позивача 2463,49 грн. та 338,00 грн., у зв'язку з чим позивач нарахував за період з березня 2015 року по березень 2016 року інфляційні втрати відносно суми 2801,49 грн., які, за розрахунком позивача, складають 862,86 грн., а також за період з 19.02.2015 по 25.04.2016 суму 3% річних, які складають 99,36 грн. За таких обставин, позивач просить суд стягнути з відповідача 862,86 грн. інфляційних втрат та 99,36 грн. 3% річних в рахунок відшкодування шкоди у зв'язку з невиконанням рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.12.2011 у справі №5002-3/4277-2011.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.12.2011 у справі № 5002-3/4277-2011 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Донське" про стягнення 2463,49 грн. позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задоволено повністю, а саме: стягнуто з Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Донське" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 922,77 грн. пені, 177,92 грн. інфляційних втрат, 115,71 грн. 3% річних, 1 247,09 грн. за користування товарним кредитом.

Як встановлено судом, на виконання вказаного рішення було видано відповідні накази.

Як встановлено судом, в подальшому ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.07.2013 у справі № 5002-3/4277-2011 було замінено сторону (стягувача) у виконавчих провадженнях №34382806 та №34382703 згідно з наказами Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2011, а саме Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 замінено правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" (позивач).

Як встановлено судом, постановою головного державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції від 11.02.2015 про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавче провадження №46436328 з виконання наказу № 5002-3/4277-2011 від 21.12.2011, виданого Господарським судом Автономної Республіки Крим, про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Донське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" боргу в розмірі 338,00 грн.

Як встановлено судом, постановою головного державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції від 11.02.2015 про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавче провадження №46436402 з виконання наказу № 5002-3/4277-2011 від 21.12.2011, виданого Господарським судом Автономної Республіки Крим, про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Донське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" боргу в розмірі 2463,49 грн.

При цьому, як зазначає позивач, рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.12.2011 у справі № 5002-3/4277-2011 про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Донське" на користь позивача (правонаступника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1) грошових коштів станом на час подання даного позову та розгляду справи судом не виконано. Вказані обставини не спростовано відповідачем.

З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду із позовом з метою стягнення з Державного бюджету України втрат від інфляції та 3% річних, нарахованих за період прострочення виконання грошового зобов'язання боржника (Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Донське") у зв'язку з тим, що воно не було виконане уповноваженою особою від імені держави.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

За змістом ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

При цьому, заходи примусового виконання рішень визначені ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає такі заходи: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Наведені вище норми закону дають підстави для висновку, що примусове виконання рішень полягає не у здійсненні погашення заборгованості замість боржника, а у вжитті передбачених законом заходів, спрямованих на задоволення вимог стягувача за рахунок коштів чи іншого майна боржника у разі їх наявності.

В той же час, викладені в позові доводи про те, що саме на відповідача покладено обов'язок з примусового виконання грошового зобов'язання на користь позивача вважаються судом необґрунтованими, оскільки, як зазначено вище, органи державної виконавчої служби вчиняють дії, спрямовані на виконання боржником рішення із застосуванням передбачених ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» процесуальних інструментів, натомість фактичне виконання рішення здійснюється за рахунок наявного у боржника у виконавчому провадженні майна, оскільки саме останній є зобов'язаною особою, яка повинна вчинити на користь стягувача певну дію, як-от сплатити кошти, що, відповідно, виключає можливість перекладення обов'язку з особистого виконання рішення зі сторони боржника на орган державної виконавчої служби.

Крім того, як встановлено судом, на боржника у виконавчому провадженні №46436328 та №46436402 покладено обов'язок зі сплати грошових коштів на користь позивача.

Згідно з приписами ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих на виконання статей 19 1 та 26 1 Закону України "Про теплопостачання", статті 15 1 Закону України "Про електроенергетику", та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки". Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня з моменту їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Так, суд зазначає, що виконання виконавчого документу, зокрема, про стягнення з боржника грошових коштів, відбувається за рахунок наявних у боржника грошових коштів (як готівкових, так і коштів та інших цінностей боржника, що перебувають на рахунках, вкладах у банках тощо) та у випадку відсутності останніх чи недостатності для задоволення вимог стягувача, - за рахунок іншого належного боржнику майна.

В той же час, суд наголошує на тому, що позивачем не надано суду жодного доказу у підтвердження того, що рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.12.2011 у справі № 5002-3/4277-2011 могло бути фактично виконаним, зокрема, не надано доказів наявності у боржника майна, достатнього для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначених у ньому.

Так, у вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, господарським судам слід враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом. Під час розгляду справи суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобов'язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо.

Аналогічних правових висновків дійшов Вищий арбітражний суд України у п.п. 6, 9 Роз'яснення «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.1994 № 02-5/215 в редакції від 29.12.2007.

Стаття 1166 Цивільного кодексу України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, за приписами вказаної статті, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:

- протиправної поведінки;

- збитків;

- причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

- вини.

Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Суд зазначає, що дана стаття є спеціальною, тобто в ній передбачені особливості, які відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності. До таких особливостей відносяться: а) суб'єктний склад заподіювачів шкоди: органи державної влади, яка відповідно до ст. 6 Конституції України здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, органи влади Автономної республіки Крим та органи місцевого самоврядування, якими відповідно до положень ст. 140 Конституції України є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; б) завдання шкоди при здійсненні владно-адміністративних повноважень: 1) діяння, які можуть мати різноманітні види та форми (накази, розпорядження, вказівки або інші владні приписи, які підлягають обов'язковому виконанню фізичними та юридичними особами, яким вони адресовані), 2) протиправна бездіяльність; в) завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю; г) відсутність необхідності доведення вини.

Так, незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Як встановлено судом, ухвалою Господарського суду Київської області від 01.03.2016 у справі № 5002-3/4277-2011 за наслідками розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" на дії та бездіяльність відділу Державної виконавчої служби Солом'янського РУЮ у м. Києві під час виконання наказів господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2011 у справі № 5002-3/4277-2011, визнано дії ВДВС Солом'янського РУЮ у місті Києві під час примусового виконання наказів господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2011 у справі № 5002-3/4277-2011, які були виражені у винесенні постанов ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві від 14.12.2015 про повернення наказів господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2011 у справі № 5002-3/4277-2011 стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», протиправними, передчасними та незаконними; визнано бездіяльність ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві під час примусового виконання наказів господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2011 у справі № 5002-3/4277-2011 протиправною та незаконною.

Так, суд зазначає, що вказана ухвала Господарського суду Київської області від 01.03.2016 у справі № 5002-3/4277-2011 обґрунтована обставинами порушення державним виконавцем вимог ч. 2 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження», якою встановлений шестимісячний термін для проведення виконавчих дій з виконання рішення суду з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а також тими обставинами, що ВДВС Соломянського РУЮ у м. Києві не було вчинено передбачених законом дій у строки, встановлені приписами частини 8 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, має місце протиправна поведінка (у формі незаконних дій та бездіяльності) відповідача при здійсненні виконавчого провадження.

Визначаючи форму та розмір шкоди, завданої, на думку позивача, органами примусового виконання рішення суду, позивач зазначає, що така шкода полягає у сумах 3% річних та інфляційних втратах, нарахованих за період прострочення виконання грошового зобов'язання боржником (Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Донське").

Однак, суд не погоджується з такими доводами позивача щодо правової природи та форми шкоди, вказаної позивачем як такої, що завдана відповідачем у зв'язку з невиконання рішення суду.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Так, норма статті 625 Цивільного кодексу України встановлює правило, за яким прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, є підставою для сплати за вимогою кредитора суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Разом з тим, суд наголошує на тому, що орган державної виконавчої служби (відповідач) не є боржником у відносинах щодо виконання зобов'язання зі сплати коштів, що виникли між позивачем та Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Донське" на підставі рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.12.2011 у справі № 5002-3/4277-2011, оскільки сам відповідач не має обов'язку особистого виконання грошового зобов'язання перед кредитором, а лише сприяння у такому виконанні шляхом застосуванням відповідних передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів примусу, у випадку відмови боржника від добровільного виконання рішення.

Таким чином, заявлена до стягнення з відповідача сума грошових коштів (3% річних та інфляційні втрати, нараховані на суму боргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Донське", присудженого до стягнення рішенням суду) не є шкодою, яка може бути завдана органами державної виконавчої служби при неналежному здійсненні примусового виконання рішення суду, а є відповідальністю за неналежне виконання грошового зобов'язання боржником, передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, суд зазначає, що позивачем при доказуванні обставин завдання йому шкоди, має бути зокрема доведено, що бездіяльність відповідача мала прямим, єдиним і необхідним наслідком завдання позивачеві шкоди у зв'язку з невиконанням рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.12.2011 у справі № 5002-3/4277-2011 (з у рахуванням того, що для виконання рішення суду необхідною умовою є наявність у боржника майна в обсязі, достатньому для задоволення вимог стягувача), тобто має бути доведено наявність прямого причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданням позивачу шкоди внаслідок невиконання рішення суду.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, з огляду на недоведеність викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" до Солом'янського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про стягнення 962 грн. 22 коп. шкоди не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 24.06.2016

Суддя І.М. Отрош