Ухвала суду № 58501573, 22.06.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

22 червня 2016 рокусправа № 808/833/16 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шальєвої В.А.

суддів: Білак С.В. Олефіренко Н.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. імені Газети «Правда», 29, апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.04.2016 р. в справі № 808/833/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, апеляційного суду Запорізької області, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Державна казначейська служба України, про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА), апеляційного суду Запорізької області, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Державна казначейська служба України, про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, з урахуванням заяв про зміну позовних вимог просила визнати протиправною бездіяльність ДСА та апеляційного суду Запорізької області в частині не нарахування та невиплати вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою; зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити вихідну допомогу у зв'язку з відставкою в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.04.2016 р. позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач ДСА просить скасувати постанову через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апелянт зазначає про неврахування судом, після набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» 01.04.2014 р. виплата вихідної допомоги суддям, що виходили у відставку, не передбачена, відповідно у зв'язку з тим, що позивач вийшла у відставку 16.07.2015 р., вихідна допомога не повинна виплачуватися. Вказує на не дослідження судом питання дотримання строку звернення до суду, а у зв'язку з ознайомленням позивача з наказом про звільнення 05.08.2015 р., позивач звернулась до суду з порушенням 6-місячного строку звернення до суду.

Особи, які беруть участь у справі, до судового засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, у зв'язку з чим у відповідності до вимог ст. 197 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з січня 1993 р. по грудень 1998 р. працювала суддею Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, постановою Верховної Ради України від 15.10.1998 р. обрана безстроково суддею Запорізького обласного суду (в теперішній час - апеляційний суд Запорізької області).

12.03.2014 р. позивач звернулася до Вищої ради юстиції України та Верховної Ради України у відповідності до п. 9 ч. 5 ст. 126, ст. 131 Конституції України та ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453 від 07.07.2010 р. із заявою про звільнення її з посади судді апеляційного суду Запорізької області у зв'язку з відставкою.

16.07.2015 р., тобто через 16 місяців після звернення, відставка прийнята Верховною Радою України та постановою № 634-VIII «Про звільнення суддів» позивача звільнено з посади судді у зв'язку з відставкою, про що був виданий наказ голови апеляційного суду Запорізької області 05.08.2015 р., і з цього часу позивач набула статусу судді у відставці.

У зв'язку з фактичною невиплатою передбаченої законом вихідної допомоги при виході у відставку позивач 23.12.2015 р. письмово звернулася до ДСА України з вимогою нарахування та виплати вихідної допомоги відповідно до ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Листом від 05.01.2016 р. ДСА України відмовлено позивачу у проведенні виплати вихідної допомоги, мотивуючи тим, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є дата виходу у відставку, а не факт подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що незалежно від дати подачі позивачем заяви про вихід у відставку та прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення її у зв'язку з виходом у відставку, позивач має право на одержання вихідної допомоги, оскільки набула таке право задовго до фактичного виходу у відставку і таке її право було гарантовано Законом України № 2453 від 07.07.2010 р.

Колегія суддів вважає такий висновок обґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з січня 1993 р. працювала на посаді судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя. Постановою Верховної Ради України від 15.10.1998 р. позивача обрано безстроково суддею Запорізького обласного суду (в теперішній час - апеляційний суд Запорізької області).

12.03.2014 р. позивачем до Вищої ради юстиції України та Верховної Ради України у відповідності до п. 9 ч. 5 ст. 126, ст. 131 Конституції України та ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453 від 07.07.2010 р. подана заява про звільнення з посади судді апеляційного суду Запорізької області у зв'язку з відставкою.

Постановою Верховної Ради України № 634-VIII ід 16.07.2015 р. «Про звільнення суддів» позивача звільнено з посади судді у зв'язку з відставкою.

Наказом апеляційного суду Запорізької області від 05.08.2015 р. позивача відраховано зі складу суддів апеляційного суду Запорізької області.

У зв'язку з невиплатою вихідної допомоги при виході у відставку позивач 23.12.2015 р. письмово звернулася до ДСА з вимогою нарахувати та виплати вихідну допомогу відповідно до ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Листом від 05.01.2016 р. ДСА відмовлено позивачу у виплаті вихідної допомоги.

Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права регулює Закон України «Про судоустрій і статус суддів», який також визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.

На час подання позивачем заяви про відставку 12.03.2014 р. був чинним Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453 від 07.07.2010 р., статтею 47 якого визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Частинами 1 3, 4, 5 статті 109 Закону № 2453 передбачалось, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається ст. 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про вихід у відставку подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, а суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про вихід у відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Згідно з п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 136 Закону № 2453 судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України за №10-рп/2013 від 19.11.2013 р. (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України ст. ст. 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, пп. 1 п. 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абз. 4 п. 3, абз. 4 п. 5 розділу XIIІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Рішенням Конституційного Суду України за №1-2/2013 від 03.06.2013 р. (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України в частині відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 2, абз. 2 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), визначено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості.

Конституційним Судом України зазначено, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене ст.43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.

Тобто, належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, в тому числі й виплата вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, забезпечення гідного статусу життєвого рівня суддів є обов'язком держави, оскільки суддя відповідно до ст. 127 Конституції України та ст. 53 Закону № 2453, перебуваючи на суддівській посаді понад двадцять років, був обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати оплачувані посади по сумісництву, виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу чи входити до правлінь комерційно-господарських чи фінансових товариств.

Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому законодавець не може виокремлювати певну категорію суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку з підстав, не пов'язаних із статусом судді та його двадцятирічною професійною діяльністю, а у зв'язку з прийняттям законів, які погіршують раніше надане їм право та гарантії реалізації такого. Таке законодавче регулювання суперечить меті встановлення конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів, як елемента їх незалежності.

Відтак, є правильним висновок суду першої інстанції, що незалежно від дати подачі позивачем заяви про вихід у відставку та прийняття Верховною Радою України відставки позивача, позивач має право на одержання вихідної допомоги, оскільки набула таке право до фактичного виходу у відставку і таке її право було гарантовано Законом України № 2453 від 07.07.2010 р.

Така позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, яка висловлена в постанові від 01.07.2014 р. в справі № 21-244а14 та полягає у тому, що правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначається за спеціальними законами, виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

На думку колегії суддів, хоча Верховним Судом України вказана правова позиція висловлена в справі щодо пенсійного забезпечення, вона може бути застосована до даних правовідносин, оскільки вихідна допомога є частиною матеріального і соціального забезпечення судді.

Доводи апелянта в частині неврахування судом першої інстанції, що після набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» 01.04.2014 р. виплата вихідної допомоги суддям, що виходили у відставку, не передбачена, відповідно у зв'язку з тим, що позивач вийшла у відставку 16.07.2015 р., вихідна допомога не повинна виплачуватися, є безпідставними, оскільки, як зазначено вище, позивачем подана заява про вихід у відставку на набрання чинності цим Законом, який не може розповсюджувати свою дію на правовідносини, які виникли до набрання ним чинності.

Щодо доводів про недотримання позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає, що в даному випадку слід відраховувати строк звернення до суду з часу отримання відповіді ДСА на звернення позивача щодо виплати вихідної допомоги.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.04.2016 р. в справі № 808/833/16 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.04.2016 р. в справі № 808/833/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, апеляційного суду Запорізької області,третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Державна казначейська служба України, про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий: В.А. Шальєва

Суддя: С.В. Білак

Суддя: Н.А. Олефіренко