Постанова № 58501456, 23.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 червня 2016 року № 826/27722/15

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Виробнича проектно - будівельна фірма «Атлант» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Приватне акціонерне товариство «Виробнича проектно - будівельна фірма «Атлант» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві (надалі також - відповідач), в якому з урахуванням клопотання про зміну позовних вимог просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві за № 0002372202 від 17.07.2015 р.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві за № 0002382202 від 17.07.2015 р. в частині стягнення донарахованого податку на прибуток в розмірі 7 755 006 та штрафних санкцій в розмірі - 3 877 504;

- покласти та стягнути з відповідача усі судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що оспорювані податкові повідомлення - рішення є протиправними, позаяк прийняті відповідачем за відсутності у своїх діях порушень податкового законодавства.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з огляду на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.

В судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Фактичні обставини справи свідчать, що відповідно до плану - графіка проведення планових виїзних перевірок ПрАТ «ВПБФ «Атлант» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.12.2014р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.12.2014р., відповідно до затвердженого плану перевірки відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка ПрАТ «ВПБФ «Атлант».

За результатами перевірки було встановлено порушення:

1) п. 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 ст. 201, п.198.1, п.198.3 та п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 8 639 106,00 грн.;

2) пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2., п.138.4 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПКУ, що призвело до заниження податку на прибуток за 2014 рік на суму 7 809 923,00 гривень.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 17.07.2015р. були прийняті -податкові повідомлення - рішення:

- №0002372202 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 11 714 885 грн., у т. ч. 7 809 923 грн. основного зобов'язання та 3 904 962 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- №0002382202, згідно якого позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12 958 660 грн., у т. ч. 8 639 106 грн. основного зобов'язання та 4 319 554 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач частково визнаючи порушення п .198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п.201.1, п.201.2, п.201.4, п.201.6, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України при оподаткуванні господарських операцій з ТОВ «Смарт - Холдінг ЛТД» (код за ЄДРПОУ - 38925054) та ТОВ «Скай -Холдинг ЛТД» (код за ЄДРПОУ- 39270629), що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 884 100 (вісімсот вісімдесят чотири тисячі сто) грн. 00 коп., а також фінансові санкції в розмірі 442 050 (чотириста сорок дві тисячі п'ятдесят) грн. 00 коп., сплатив зазначену суму донарахованого податку та штрафні санкції, що підтверджується належним чином засвідченою копією платіжного доручення №3748 від 11.12.2015.

В решті визначених сум грошових зобов'язань позивач категорично не погоджується, покликається на грубі порушення норм податкового законодавства, зокрема при прийняті податкового повідомлення - рішення №0002372202 від 17.07.2015 та визначення сум донарахованого податку на прибуток в розмірі 7 755 006 та штрафних санкцій в розмірі - 3 877 504, згідно податкового повідомлення - рішення № 0002382202 від 17.07.2015, що у свою чергу зумовило звернення позивача з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: - ведення обліку платників податків; - інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; - перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Як вбачається із матеріалів справи, між Приватним акціонерним товариством «Виробнича проектно - будівельна фірма «Атлант» та РБК «Едельвейс», ТОВ «Елкконбуд».

Однак, за результатом перевірки відповідач дійшов до висновку про відсутність реальних операцій позивача з контрагентами - РБК «Едельвейс» та ТОВ «Елкконбуд».

При цьому, з письмових заперечень вбачається, що висновки відповідача щодо нереальності господарських правовідносин ґрунтуються на відомостях, відображених у акті перевірки ТОВ «Елкконбуд» від 23.06.14 №1361/26-53-22-01-21/32305602, оформленого ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Відсутність же реального характеру здійснюваних позивачем та РБК «Едельвейс» встановлена відповідачем на підставі листа ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві від 29.01.2015 №475/7/26-52-22-02-15.

Однак, зі змісту акту перевірки вбачається, що відповідачем не здійснено ґрунтовного аналізу первинної документації, оформленої за наслідком здійснення господарських операцій з ТОВ «Елкконбуд» та РБК «Едельвейс», не зазначено про дефектність таких документів, натомість встановлено безтоварність таких операцій, що на переконання суду не відповідає принципу законності.

Надаючи правову оцінку таким доводам відповідача, суд зазначає про наступне.

При встановленні факту здійснення господарської операції дослідженню підлягають усі первинні документи, які належать складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідності строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Фактичні обставини справи свідчать, що між позивачем та РБК «Едельвейс» укладено наступні правочини, а саме: - договір підряду №2/11 від 11.11.13; - договір підряду №3/11 від 12.11.13; - договір підряду №4/04 від 25.04.13; - договір підряду №5/04 від 28.04.14.

На виконання умов договорів позивачем від РБК «Едельвейс» отримані акти виконаних робіт за період від 28.02.2014 по 30.12.2014 на загальну суму 2 024 056,77 грн. + ПДВ 404 811, 36 грн.

Як було встановлено, Розрахунки між суб'єктами господарювання за надані товари проводились у безготівковій формі.

Згідно картки рахунку 631 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками «ПРАТ ВПБФ «Атлант» отримало будівельно-монтажні роботи (установка перегородок) від РБК «Едельвейс» за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року.

Відповідно до оборотно - сальдової відомості по рахунку «Валові витрати «ВПБФ Атлант» до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування віднесено операції за отримані послуги від РБК «Едельвейс» за 2014 рік у сумі 802 524,70 грн.

Поряд з цим, особливості виникнення, зміни та припинення договірних зобов'язань, вимоги до правочинів, умови та наслідки їх недійсності регламентовані нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства. Отже, правочин, укладений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята ст. 203 ЦК України). Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з частиною третьою ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як встановлено п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Таким чином, для підтвердження включення витрат на оплату поставки товару та надання робіт до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за поставлений товар та отримані послуги до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог статті 1 та статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладені приписи чинного податкового законодавства, фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність у діях позивача порушень приписів чинного законодавства, що свідчить про неправомірність податкових повідомлень - рішень та наявність правових підстав для його скасування.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку проте, що у діях позивача відсутні порушення приписів чинного законодавства.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві за № 0002372202 від 17.07.2015 р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві за № 0002382202 від 17.07.2015 р. в частині стягнення донарахованого податку на прибуток в розмірі 7 755 006 та штрафних санкцій в розмірі - 3 877 504.

Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Виробнича проектно - будівельна фірма «Атлант» понесені судові витрати в розмірі 370 103, 17 грн.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур