Постанова № 58501320, 14.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 червня 2016 року № 826/21585/15

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І. А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські аграрні інвестиції» до Міжрегіонального Головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські аграрні інвестиції» (надалі - позивач) з позовною заявою до Міжрегіонального Головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників Державної фіскальної служби України (надалі - відповідач), в якій просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 07 серпня 2015р. №0000294050.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що спірне податкове повідомлення - рішення не ґрунтується на дійсних обставинах, прийняте за відсутності у діях позивача порушень приписів чинного податкового законодавства, що у свою чергу свідчить про його протиправність та наявність правових підстав для його скасування.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості за безпідставності.

В судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.

Фактичні обставини справи свідчать, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Українські аграрні інвестиції» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «АН ТРАНС» за період з 01.01.2013 по 31.12.2013рр.», за результатами якої складено акт від 23.07.2015 №31/28-10-40-50/33558346.

В ході перевірки відповідачем встановлено порушення:

- п.138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, яке призвело до неправомірного віднесення до складу витрат в 2013 році витрат, пов'язаних з придбанням товарів у ПП «АН ТРАНС», які не спричиняють, реального настання правових наслідків, на суму 7 935 200.00 грн. Дане порушення призвело до заниження податку на прибуток на загальну сумі 1 507 688 грн. за 2013 рік.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем 07 серпня 2015 року прийнято податкове повідомлення - рішення №0000294050, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за податком на прибуток на суму 1 884 610,00 грн. (один мільйон вісімсот вісімдесят чотири тисячі шістсот десять гривень), в т.ч.: 1 507 688, 00грн. за основним платежем та 376 922,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю податкового повідомлення - рішення №0000294050, вказуючи на те, що висновки, викладені у акті перевірки є помилковими, надуманими, такими, що не відповідають фактичним обставинам та такими, що виникли в результаті неналежного аналізу договорів, платіжних доручень, податкових накладних, вантажно-митних декларацій та інших документів, що у своїй сукупності свідчить про наявність правових підстав для скасування оспорюваного рішення, звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

При цьому, позивач зазначав, що оскільки господарські правовідносини між позивачем та ПП «АН ТРАНС» в рамках кримінальної справи №522/20533/14-к не досліджувались, вирок у зазначеній справі не є належним та достатнім доказом підтвердження фіктивності здійснюваних позивачем та його контрагентом господарських правовідносин.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: - ведення обліку платників податків; - інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; - перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

За наслідком перевірки, відповідачем встановлено, що у перевіряємому періоді ТОВ «Українські аграрні інвестиції» мало господарські правовідносини з ПП «АН ТРАНС» на підставі договорів купівлі - продажу №21/05-К від 13.05.2013 та №11/08-Я від 04.08.2013.

Так, за умовами договору №21/05-К від 13.05.2013 р., продавець (ПП «АН ТРАНС») зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець (ТОВ «Українські аграрні інвестиції») прийняти та оплатити кукурудзу фуражну, врожай 2012 (товар) на умовах передбачених цим договором.

Згідно умов договору №11/08-Я від 04.08.2013 продавець (ПП «АН ТРАНС») зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець (ТОВ «Українські аграрні інвестиції») прийняти та оплатити ячмінь 3 класу, врожай 2013 (товар) на умовах передбачених цим договором.

Як зазначав позивач, виконання вказаних договорів підтверджується оформленими сторонами видатковими накладними №№РН-140503 від 14.05.2013р. на поставку 45,20 тон кукурудзи на суму 90400,00 грн.; РН-140501 від 14.05.2013р. на поставку 46,340 тон кукурудзи на суму 92 680,00 грн.; РН-150504 від 15.05.2013р. на поставку 129,040 тон кукурудзи на суму 258 080,00 грн.; РН-160504 від 16.05.2013р. на поставку 382,740 тон кукурудзи на суму 765 480,00 грн.; РН-170503 від 17.05.2013р. на поставку 87,820 тон кукурудзи на суму 175 640,00 грн.; РН-180503 від 18.05.2013р. на поставку 84,7 тон кукурудзи на суму 169 400,00 грн.; РН-190502 від 19.05.2013р. на поставку 188,080 тон кукурудзи на суму 376160,00 грн.; РН-200503 від 20.05.2013р. на поставку 47,720тон кукурудзи на суму 95 440,00 грн.; РН-210501 від 21.05.2013р. на поставку 81,840 тон кукурудзи на суму 163 680,00 грн.; РН-210504 від 21.05.2013р. на поставку 91,740 тон кукурудзи на суму 186232,20грн.; РН-220503 від 22.05.2013р. на поставку 134,900 тон кукурудзи на суму 273 847,00 грн.; РН-230503 від 23.05.2013р. на поставку 292,420 тон кукурудзи на суму 593 612,60 грн.; РН-240501 від 24.05.2013р. на поставку 64,940 тон кукурудзи на суму 131828,20 грн.; РН-290502 від 29.05.2013р. на поставку 210,520 тон кукурудзи на суму 423 145,20 грн.; РН-310507 від 31.05.2013р. на поставку 42,080 тон кукурудзи на суму 84580,80грн.; РН-50820 від 05.08.2013р. на поставку 102,740 тон ячменю на суму 184932,00грн.; РН-60818 від 05.08.2013p. на поставку 29,940 тон ячменю на суму 53 892,00 грн.; РН-70811 від 07.08.2013р. на поставку 101,300 тон ячменю на суму 182 340,00 грн.; РН-100808 від 10.08.2013р. на поставку 77,880 тон ячменю на суму 140184,00 грн.; РН-110807 від 11.08.2013р. на поставку 147,100 тон ячменю на суму 264 780,00 грн.; РН-120811 від 12.08.2013р. на поставку 87,540 тон ячменю на суму 157572,00 грн.; РН-130811 від 13.08.2013р. на поставку 80,580 тон ячменю на суму 145 044,00 грн.; РН-140818 від 14.08.2013р. на поставку 177,800 тон ячменю на суму 332 486,00 грн.; РН-140812 від 14.08.2013р. на поставку 375,500 тон ячменю на суму 675 900,00 грн.; РН-150813 від 15.08.2013р. на поставку 560,480 тон ячменю на суму 1 008 864,00 грн..; РН-150803 від 15.08.2013р. на поставку 79,100 тон ячменю на суму 142 380,00 грн.; - РН-160805 від 16.08.2013р. на поставку 353,540 тон ячменю на суму 636 372, 00 грн.; РН-160823 від 16.08.2013р. на поставку 72,360 тон ячменю на суму 130 248, 00 грн. та товарно - транспортирними накладними, зокрема, серії 10ААВ №817280 від 14 травня 2013 року на перевезення кукурудзи в кількості 39,460 тон.; серії 10ААВ №817279 від 14 травня 2013 року на перевезення кукурудзи в кількості 45, 220 тон; серії 10ААБ №817526 від 14 травня 2013 року на перевезення кукурудзи в кількості 44, 360 тон; серії 10ААВ №817544 від 16 травня 2013 року на перевезення кукурудзи в кількості 40,800 тон; серії 10ААВ №817545 від 16 травня 2013 року на перевезення кукурудзи в кількості 43,180 тон; серії 10ААВ №817518 від 15 травня 2013 року на перевезення кукурудзи в кількості 41,420 тон; серії 10ААВ №817517 від 15 травня 2013 року на перевезення кукурудзи в кількості 36, 280 тон; серії 10ААВ №817519 від 15 травня 2013 року на перевезення кукурудзи в кількості 37,800 тон; серії 10ААВ №817531 від 15 травня 2013 року на перевезення кукурудзи в кількості 47,080 тон; серії 10ААВ №816137 від 15 травня 2013 року на перевезення кукурудзи в кількості 44,900 тон; серії 10ААВ №817532 від 15 травня 2013 року на перевезення кукурудзи в кількості 47,040 тон; серії 10ААВ №816139 від 15 червня 2013 року на перевезення кукурудзи в кількості 18,320 тон; серії 10ААВ №959503 від 15 травня 2013 року на перевезення кукурудзи в кількості 43,600 тон; серії 10ААВ №817547 від 16 травня 2013 року на перевезення кукурудзи в кількості 44,960 тон, серії 10ААВ №859505 від 16 травня 2013 року на перевезення кукурудзи в кількості 46,080 тон.

Так, наведені вище документи на переконання позивача свідчать про реальний характер договірних зобов'язань взятих позивачем та ПП «АН ТРАНС» за договорами №21/05-К від 13.05.2013 та №11/08-Я від 04.08.2013.

Суд надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходить із наступного.

При встановленні факту здійснення господарської операції дослідженню підлягають усі первинні документи, які належать складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідності строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Поряд з цим, ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст.664 ЦК України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Пунктом 5 ст.203 ЦК України визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: - назву документа (форми); - дату і місце складання; - назву підприємства, від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Однак, Вироком іменем України від 07 листопада 2014 року по справі №522/20533/14-к, 1-кп/522/1053/14 Приморського районного суду м. Одеси, встановлено, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.205 КК України за кваліфікуючими обставинами - фіктивне підприємництво, тобто придбання суб'єкту підприємницької діяльності (юридичної особи) без справжнього наміру здійснювати господарську діяльність, а з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб.

Зі змісту вказаного Вироку слідує, що обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.205 ч.1 КК України визнав повністю та підтвердив, що угода про визнання винуватості укладена добровільно, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Також ОСОБА_1 зазначав, що після виконання необхідних дій, які пов'язані з переоформленням підприємства, всі реєстраційні та засновницькі документи, а також печатку ПП «АН ТРАНС» ОСОБА_1 передав невстановленій слідством особі.

Відтак, первинні документи, які були сформовані підчас неіснуючих господарських операцій, підписані сторонніми особами, що встановлено вироком суду.

Таким чином, згідно вироку Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2014 року по справі №522/20533/14-к, встановлено, та не спростовано позивачем, що первинні документи, що оформлювались за наслідком здійснення діяльності ПП «АН ТРАНС» підписувались неповноважними особами, що свідчить про відсутність доказовості при дослідженні реальності господарських операцій ПП «АН ТРАНС».

Зазначена позиція суду повністю узгоджується з правовою позицію Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, згідно якої неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги; та в постанові від 05.03.2012 по справі №21-421а11, згідно з якою складені і підписані неповноважними особами податкові накладні не можуть вважатися належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним».

Крім того, суд звертає увагу на те, що за змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, суд звертає увагу на те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначено платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Однак, на момент розгляду справи, набрав законної сили вирок Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2014 року по справі №522/20533/14-к, яким встановлено факт фіктивності господарської діяльності ПП «АН ТРАНС». Так, на переконання суду, статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Вказана правова позиція суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 26.01.2016 по справі №2а-15327/12/2670.

Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А.Качур