Постанова № 58501311, 13.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 червня 2016 року № 826/25206/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомДержавного підприємства "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа"до третя особаДержавної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві Військова частина 2269 внутрішніх військ МВС України провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.10.2015 р. №0004862204, 0004872204

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Державного підприємства "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві (надалі - Відповідач), третя особа Військова частина 2269 внутрішніх військ МВС України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві №0004862204 від 29.10.2015 р.; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві №00048672204 від 29.10.2015 р.

Позивач не погоджується із податковими повідомленнями-рішеннями та в обґрунтування своєї позиції зазначає, що відомості, які містяться в Акті перевірки є суперечливими, оскільки Позивачем виконані всі вимоги, передбачені податковим законодавством, а отже, на думку Позивача, спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправним та скасуванню.

В судовому засіданні представник Позивача позов підтримав у повному обсязі та наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у адміністративному позові.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечує в повному обсязі з підстав викладених в запереченнях на позовну заяву. Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях, аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки.

В судовому засіданні представник Відповідача наполягав на відмові в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи, в судове засідання не зявився, хоча був належним чином повідомлений про розглід справи

У відповідності до ч. 6 ст. 1282 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ДП УАТП "Хорів-Авіа" (код ЄДРПОУ 30550903) з питань дотримання вимог податкового, валютного тв іншого законодавства за період 01.07.2012 р. по 31.12.2014 р.

За результатами перевірки складено акт від 09.10.2015р. за № 4535/26-56-22-04-09/30550903 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлені наступні порушення: п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14,п. 22.1 ст. 22, п.44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп.138.1, пп.138.2, пп.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п. 146.12 ст. 146, ст. 156 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами та доповненнями), абз. 2 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 року №2269, п. 18 «Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 934620 грн., у т.ч. по періодах: за 2012 рік на загальну суму 502815 грн. (за 4 квартал 2012 року на суму 502815 грн.); за 2014 рік на загальну суму 431805 грн.; п. 22.1 ст. 22, п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.198.1, п.198.2, п.198.3 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями), внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 478872 грн., в т. ч. за грудень 2012 року на суму 57318 грн., за січень 2013 року на суму 145866 грн., за лютий 2013 року на суму 79009 грн., за березень 2013 року на суму 77492 грн., за квітень 2013 року на суму 78297 грн., за травень 2013 року на суму 40890 грн.

Не погоджуючись з висновками викладеними в Акті перевірки Позивачем подано заперечення на Акт перевірки до Контролюючого органу, за результатом розгля заперечень Контролюючим органом надіслано на адресу Позивача Лист від 26.10.2015 р., №13552/10/26-56-22-04-05, яким залишено висновки Акту перевірки без змін.

На підставі Акту перевірки Контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 29.10.2015 р.: № 0004872204, яким занижено суму податку на додану вартість в сумі 598 590,00 грн., з них за основним платежем 478872 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 347137119718 грн. та № 0004862204, яким зменшено податок на прибуток в сумі 1 168 275,00 грн., з них за основним платежем 934 620,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 233655,00 грн.

Позивач не погоджується з податковими повідомленнями-рішеннями прийнятими Контролюючим органом, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся до суду із відповідним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Між Позивачем (Довіритель), з однієї сторони, та Компанією Invest Ski Limited (The Studio, St. Nicholas Close, Elstree, Nertz. WD6 3EW. London. UK) (Повірений), з іншої сторони, укладено Договір №4.7 - 04 від 02.03.2004 р. (надалі - Договір №4.7 - 04).

В п. 1.1 - п. 1.3 Договору №4.7 - 04, зазначено наступне: «По этому Договору Доверитель поручает, а Поверенный обязуется от лица и за счет Доверителя совершить следующие юридические действия: Оказать услуги по участию Доверителя в тендерах Организации Объединенных Наций (ООН), содействовать в заключении контрактов на авиационное обслуживание миротворческой миссии ООН, а также обеспечивать виполнение Доверителей функций по транспортному обслуживанию миссий. Оказать услуги по выполнению Доверителей международных полетов, в том числе обеспечить заключение Доверителем соответствующих договоров перевозки с третьими лицами, а также решать все текущие вопросы по организационному обеспечению полетов. Стороны согласны с тем, что итоговое предложение в ООН для участия в тендере определяется исходя из разумной конъектуры рынка путем суммирования рассчитанного перспективного дохода обоих сторон. Расчетная итоговая цена должна быть разумной и должна быть максимально направленной на победу в тендере без экономического ущерба сторонам. За совершение действий, определенных в п. 1.1 настоящего Договора, Доверитель обязуется выплатить Поверенному плату в размере и на условиях, установленных в этом Договоре и Приложениях к настоящему договору.».

Так, між Позивачем (Довіритель), з однієї сторони, та Компанією Invest Ski Limited (The Studio, St. Nicholas Close, Elstree, Nertz. WD6 3EW. London. UK) (Повірений), з іншої сторони, підписано Додаткову угоду №5 від 04.02.2014 р. (надалі - Додаткова угода №5). У відповідності до якої, Позивач зобов'язується оплатити всю наявну заборгованість перед Компанією Invest Ski Limited (The Studio, St. Nicholas Close, Elstree, Nertz. WD6 3EW. London. UK) до 01.03.2014 р.

Як вбачається з матеріалів справи, останній платіж Позивачем на користь Компанії Invest Ski Limited (The Studio, St. Nicholas Close, Elstree, Nertz. WD6 3EW. London. UK) здійснено 23.04.2014 р.

Заборгованість Позивача станом на 01.02.2014 року складада 536 550 дол. США.

Згідно відомості по рахунку 632 «розрахунки з іноземними постачальниками» станом на 31.12.2014 р. обліковується кредиторська заборгованість по Договору від 02.03.2004 р. №4.7-07 з Компанією Invest Ski Limited (The Studio, St. Nicholas Close, Elstree, Nertz. WD6 3EW. London. UK) складає в сумі 2398917 грн.

Під час перевірки встановлено, що Позивачем до складу інших доходів не ключено кредиторську заборгованість перед нерезидентом у сумі 2398917 грн.

У відповідності до п. ст. 142 Господарського кодексу України, прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Згідно з ч. 2 ст. 3 та ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В Положенні (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. N 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за N 27/4248, зазначено, що питрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Відповідно до пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; б) прострочена заборгованість померлої фізичної особи, за відсутності у неї спадкового майна, на яке може бути звернено стягнення; в) прострочена заборгованість осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими; г) заборгованість фізичних осіб, прощена кредитором, за винятком заборгованості осіб, пов'язаних з таким кредитором, та осіб, які перебувають (перебували) з таким кредитором у трудових відносинах; ґ) прострочена понад 180 днів заборгованість особи, розмір сукупних вимог кредитора за якою не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство, а для фізичних осіб - заборгованість, яка не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб); д) актив у вигляді корпоративних прав або не боргових цінних паперів, емітента яких визнано банкрутом або припинено як юридичну особу у зв'язку з його ліквідацією; е) сума залишкового призового фонду лотереї станом на 31 грудня кожного року; є) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості; ж) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; з) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

У відповідності до п. 5 підрозд. 4 розд. XX ПК України, передбачено, що норми пункту 159.1 статті 159 цього Кодексу не поширюються на заборгованість, що виникла у зв'язку із затримкою в оплаті товарів, виконаних робіт, наданих послуг, якщо заходи щодо стягнення таких боргів здійснювалися до набрання чинності розділом III цього Кодексу. З метою оподаткування відображення в обліку продавця та покупця такої заборгованості здійснюється до повного погашення чи визнання такої заборгованості безнадійною у такому порядку: порядок урегулювання сумнівної заборгованості, щодо якої заходи із стягнення розпочато до набрання чинності розділом III цього Кодексу. Платник податку - продавець зобов'язаний збільшити дохід відповідного податкового періоду на суму заборгованості (її частини), попередньо віднесеної ним до складу витрат або відшкодованої за рахунок страхового резерву і у разі, якщо протягом такого податкового періоду відбувається будь-яка з таких подій: а) суд не задовольняє позову (заяви) продавця або задовольняє його частково чи не приймає позову (заяви) до провадження (розгляду) або задовольняє позов (заяву) покупця про визнання недійсними вимог щодо погашення цієї заборгованості або її частини; б) сторони договору досягають згоди щодо продовження строків погашення заборгованості чи списання всієї суми заборгованості або її частини (крім випадків укладення мирової угоди в межах процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, визначених законом); в) продавець, який не отримав відповіді на претензію протягом строків, визначених законом, або отримав від покупця відповідь про визнання наданої претензії, але не отримує оплати (інших видів компенсацій у рахунок погашення заборгованості) протягом визначених у такій претензії строків та при цьому протягом наступних 90 днів не звертається до суду (господарського суду) із заявою про стягнення заборгованості або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна. На суму додаткового податкового зобов'язання, розрахованого внаслідок такого збільшення, нараховується пеня у розмірах, визначених законом для несвоєчасного погашення податкового зобов'язання. Зазначена пеня розраховується за строк з першого дня податкового періоду, наступного за періодом, протягом якого відбулося збільшення витрат, до останнього дня податкового періоду, на який припадає збільшення доходу, та сплачується незалежно від значення податкового зобов'язання платника податку за відповідний звітний період. Пеня не нараховується на заборгованість (її частину), списану або розстрочену внаслідок укладення мирової угоди відповідно до законодавства з питань банкрутства починаючи з дати укладення такої мирової угоди. Якщо в майбутньому (з урахуванням строку позовної давності) такий продавець звертається до суду, то він має право збільшити витрати на суму оскаржуваної заборгованості; у разі якщо платник податку оскаржує рішення суду в порядку, встановленому законом, збільшення доходу, передбачене цим пунктом, не відбувається до моменту прийняття остаточного рішення відповідним судом; платник податку - покупець зобов'язаний збільшити доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій: а) або 90-й календарний день з дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором, або визнаної претензією; б) або 30-й календарний день від дня ухвалення рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису. Строки, визначені абзацом "а" цього пункту, поширюються також на випадки, коли покупець не надав відповіді на претензію, надіслану продавцем, у строки, визначені законом. Строки, визначені абзацом "б" цього пункту, застосовуються незалежно від того, розпочав державний виконавець або особа, прирівняна до нього згідно із законом, заходи з примусового стягнення боргу чи ні. Зазначене в цьому підпункті збільшення доходу покупця не здійснюється стосовно заборгованості (її частини), яка погашається таким покупцем до настання строків, визначених абзацами "а" чи "б" цього підпункту. Якщо у наступних податкових періодах покупець погашає суму визнаної заборгованості або її частину (самостійно чи за процедурою примусового стягнення), такий покупець збільшує витрати на суму такої заборгованості (її частини) за наслідками податкового періоду, на який припадає таке погашення. Заборгованість, попередньо віднесена до складу витрат або відшкодована за рахунок страхового резерву, яка визнається безнадійною внаслідок недостатності активів покупця, визнаного банкрутом у встановленому порядку або внаслідок її списання згідно з умовами мирової угоди, укладеної відповідно до законодавства з питань банкрутства, не змінює податкових зобов'язань як покупця, так і продавця у зв'язку з таким визнанням.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що платник податку повинен віднести до складу інші доходи кредиторську заборгованість, а в разі погашення даної кредиторської заборгованості, віднести дану суму у витрати.

Судом не береться до уваги посилання Позивача на Ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 р. по справі №910/25711/13, оскільки затвердження Мирової угоди не підтверджує факту погашення кредиторської заборгованості, а свідчить про наявність боргу.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що в даному випадку Позивачем занижено «інші доходи» за 2014 р. в сумі 2398914 грн. в зв'язку з наявністю кредиторської заборгованості перед Компанією Invest Ski Limited (The Studio, St. Nicholas Close, Elstree, Nertz. WD6 3EW. London. UK) по Договору від 02.03.2004 р. №4.7-07, а отже висновки Контролюючого органу в частині щодо заниження податку на прибуток підприємства на суму 2398914 грн. є обґрунтованими та такими, що не підлягають скасуванню.

Між Позивачем (Орендар), з однієї сторони, та Військовою частиною 2269 (Оренодавець), з іншої сторони, укладено Договір №2.7.-.02 про оренду вертольоту Мі-8МТВ, заводський номер 94914 реєстраційний номер UR-HLC від 18.06.2002 р. (надалі - Договір №2.7.-.02).

У відповідності до п. 1.1 Договору №2.7.-.02, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - вертоліт Мі-8МТВ, заводський номер 94914 (далі - Мі-8 МТВ), вартість, якого визначена у відповідності до Акту оцінки вартості окремого індивідуального визначеного майна Закон України "Про оренду державного та комунального майна", Стаття 77, Постанова Кабінету Міністрів України від 22.07.2000р. за №1114, Наказ фонду державного майна від 23 серпня 2000р. За № 1774) за залишковою вартістю та дорівнює 4742569,00 гривень, із технічним майном, устаткуванням і запасними частинами, необхідними для виконання усіх видів авіаційних робіт за цивільними процедурами, до яких допущене дане повітряне судно (надалі ПС) на території України та за її межами (Наказ Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 року №1774).

Крім того, між сторонами було укладено Додаткові угоди до Договору №2.7.-.02: №1/х від 19.05.2005 р., №1 від 19.05.2005 р., №3 від 08.05.2008 р., №5 від 16.09.2010 р., №6 від 21.06.2011 р., №7 від 23.03.20012 р., №9 від 17.01.2014 р.

Між Позивачем (Орендар), з однієї сторони, та Військовою частиною 2269 (Оренодавець), з іншої сторони, укладено Договір №3.7.-.02 про оренду вертольоту Мі-8МТВ, заводський номер 94915 реєстраційний номер UR-HLC від 18.06.2002 р. (надалі - Договір №3.7.-.02).

У відповідності до п. 1.1 Договору №3.7.-.02, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - вертоліт Мі-8МТВ, заводський номер 94915 (далі - Мі-8 МТВ), вартість, якого визначена у відповідності до Акту оцінки вартості окремого індивідуального визначеного майна Закон України "Про оренду державного та комунального майна", Стаття 77, Постанова Кабінету Міністрів України від 22.07.2000р. за №1114, Наказ фонду державного майна від 23 серпня 2000р. За № 1774) за залишковою вартістю та дорівнює 3023758,00 гривень, із технічним майном, устаткуванням і запасними частинами, необхідними для виконання усіх видів авіаційних робіт за цивільними процедурами, до яких допущене дане повітряне судно (надалі ПС) на території України та за її межами (Наказ Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 року №1774).

Також, між сторонами було укладено Додаткові угоди до Договору №3.7.-.02: №1/х від 29.12.2004 р., №1а від 29.12.2004 р., №2 від 01.12.2007 р., №3 від 08.05.2008 р., № 5 від 16.09.2010 р., №6 від 21.06.2011 р., №7 від 23.03.20012 р., №8 від 01.08.2013 р., №9 від 17.01.2014 р., №1/09-АТМ про тимчасове платне використання спеціальної тари авіаційних агрегатів від 09.01.2009 р., №12/09-АТМ про тимчасове платне використання спеціальної тари авіаційних агрегатів від 31.12.2009 р.

Крім того, між Позивачем (Орендар), з однієї сторони, та Військовою частиною 2269 (Оренодавець), з іншої сторони, укладено Договір №4.7.-.02 про оренду вертольоту Мі-8МТВ, заводський номер 95128 реєстраційний номер UR-HLC від 18.06.2002 р. (надалі - Договір №4.7.-.02).

У відповідності до п. 1.1 Договору №4.7.-.02, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - вертоліт Мі-8МТВ, заводський номер 95128 (далі - Мі-8 МТВ), вартість, якого визначена у відповідності до Акту оцінки вартості окремого індивідуального визначеного майна Закон України "Про оренду державного та комунального майна", Стаття 77, Постанова Кабінету Міністрів України від 22.07.2000р. за №1114, Наказ фонду державного майна від 23 серпня 2000р. За № 1774) за залишковою вартістю та дорівнює 3348877,00 гривень, із технічним майном, устаткуванням і запасними частинами, необхідними для виконання усіх видів авіаційних робіт за цивільними процедурами, до яких допущене дане повітряне судно (надалі ПС) на території України та за її межами (Наказ Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 року №1774).

Також, між сторонами було укладено Додаткові угоди до Договору №4.7.-.02: №1а від 19.05.2005 р., №1/х від 19.05.2005 р., №3 від 08.05.2008 р., № 4 від 28.07.2009 р., № 5 від 16.09.2010 р., №6 від 21.06.2011 р., №7 від 23.03.20012 р., №8 від 01.08.2013 р., №9 від 17.01.2014 р., №1/09-АТМ про тимчасове платне використання спеціальної тари авіаційних агрегатів від 09.01.2009 р., №12/09-АТМ про тимчасове платне використання спеціальної тари авіаційних агрегатів від 31.12.2009 р.

Між Позивачем (Орендар), з однієї сторони, та Військовою частиною 2269 (Оренодавець), з іншої сторони, укладено Договір №7.7.-.02 про оренду вертольоту Мі-8МТВ, заводський номер 95129 реєстраційний номер UR-HLC від 15.10.2002 р. (надалі - Договір №7.7.-.02).

У відповідності до п. 1.1 Договору №7.7.-.02, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - вертоліт Мі-8МТВ, заводський номер 95129 (далі - Мі-8 МТВ), вартість, якого визначена у відповідності до Акту оцінки вартості окремого індивідуального визначеного майна Закон України "Про оренду державного та комунального майна", Стаття 77, Постанова Кабінету Міністрів України від 22.07.2000р. за №1114, Наказ фонду державного майна від 23 серпня 2000р. За № 1774) за залишковою вартістю та дорівнює 2930034,00 гривень, із технічним майном, устаткуванням і запасними частинами, необхідними для виконання усіх видів авіаційних робіт за цивільними процедурами, до яких допущене дане повітряне судно (надалі ПС) на території України та за її межами (Наказ Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 року №1774).

Також, між сторонами було укладено Додаткові угоди до Договору №4.7.-.02: №7 від 23.03.20012 р., №1/х від 19.05.2005 р., №3 від 08.05.2008 р., № 5 від 16.09.2010 р., №6 від 21.06.2011 р., №9 від 17.01.2014 р., №8 від 01.08.2013 р.

Між Позивачем (Орендар), з однієї сторони, та Військовою частиною 2269 (Оренодавець), з іншої сторони, укладено Договір №9.7.-.02 про оренду вертольоту Мі-8МТВ, заводський номер 95127 реєстраційний номер UR-HLC від 15.10.2002 р. (надалі - Договір №9.7.-.02).

У відповідності до п. 1.1 Договору №9.7.-.02, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - вертоліт Мі-8МТВ, заводський номер 95127 (далі - Мі-8 МТВ), вартість, якого визначена у відповідності до Акту оцінки вартості окремого індивідуального визначеного майна Закон України "Про оренду державного та комунального майна", Стаття 77, Постанова Кабінету Міністрів України від 22.07.2000р. за №1114, Наказ фонду державного майна від 23 серпня 2000р. За № 1774) за залишковою вартістю та дорівнює 4945790,00 гривень, із технічним майном, устаткуванням і запасними частинами, необхідними для виконання усіх видів авіаційних робіт за цивільними процедурами, до яких допущене дане повітряне судно (надалі ПС) на території України та за її межами (Наказ Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 року №1774).

Також, між сторонами було укладено Додаткові угоди до Договору №9.7.-.02: №1а від 29.12.2004 р., №1/х від 29.12.2004 р., №2 від 01.12.2007 р., №3 від 08.05.2008 р., № 5 від 16.09.2010 р., №6 від 21.06.2011 р., №7 від 23.03.20012 р., №8 від 01.08.2013 р., №9 від 17.01.2014 р.

Відповідач звертає увагу, що на виконання даної угоди, в перевіряємий період, Військовою частиною 2269 внутрішніх військ МВС України виписано на користь ДП УАТП «Хорів-Авіа» (код ЄДРПОУ 30550903) наступні документи: Акти здачі-приймання: №185/2 від 26.12.2012 р., №186/2 від 26.12.2012 р., №183/2 від 26.12.2012 р., №184/2 від 26.12.2012 р., №182/2 від 26.12.2012 р., №181/2 від 26.12.2012 р.; податкові накладні: №20-№25 від 26.12.2012 р. та Позивачем перераховано на користь Військової частини 2269 внутрішніх військ МВС України суму у розмірі 2873229,48 грн.

У подальшому, вищезазначені повітряні судна були передані Позивачем в суборенду ЗАТ «Українські вертольоти» у зв'язку з чим 27 січня 2010 року між сторонами укладено ряд Договорів про суборенду: № УВ.АРВ-12-003 (Мі-8 МТВ зав. № 94914); № УВ.АРВ-12-004 (Мі-8 МТВ зав. № 94915); № УВ.АРВ-12-007 (Мі-8 МТВ зав. № 95128); № УВ.АРВ-12-008 (Мі-8 МТВ зав. № 95129); № УВ.АРВ-12-005 (Мі-8 МТВ зав. № 94916); № УВ.АРВ-12-006 (Мі-8 МТВ зав. № 95127).

Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 року №2269, у випадках, коли орендар передає в суборенду орендоване інше, крім нерухомого, окремо індивідуально визначене майно, різниця між нарахованою платою за суборенду і тією її частиною, яку отримує орендар, спрямовується до державного або місцевого бюджету.

Відповідно до п. 18 «Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786, плата за суборенду майна у частині, що не перевищує орендної плати за майно, що передається в суборенду, сплачується орендарю, який передає в суборенду орендоване ним майно. Різниця між нарахованою платою за перший місяць суборенди та тією її частиною, що отримує орендар, погоджується з орендодавцем і перераховується орендарем до державного бюджету.

З аналізу вищезазначених норма права вбачається, що Позивач повиннен був сплатити різницю між суборендою та орендою до державного бюджету з рахунків підприємства.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу /орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 р.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Відповідно до змісту ст. 44 Податкового кодексу України, платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

У справі, що розглядається, Позивачем не надано суду первинну документацію, яка б підтверджували здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентами та правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2012 року на суму 478872 грн.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві.

Конституційний Суд України в рішенні від 02.11.2004 р. у справі № 1-33/2004 (справа про призначення судом більш м'якого покарання) роз'яснив, що верховенство права вимагає від держави його втілення як у правотворчу, так і правозастосовну діяльність.

Як зазначив Конституційний Суд України, справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Визначаючи права та обов'язки платника податків, законодавець виходив з принципу їх справедливого співвідношення. Реалізація господарюючим суб'єктом законодавчо закріпленої свободи підприємницької діяльності не повинна йти в розріз із зазначеним принципом.

Частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин, а отже, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладене в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 червня 2015 року по справі №К/800/37371/14 та Постанові Верховного суду України від 15 грудня 2015 року по справі № 21-4266а15/826/13848/13-а, Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 вересня 2014 р. № К/800/21863/13.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук