Постанова № 58501248, 21.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 червня 2016 року № 826/94/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1до третя особаприватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»»про скасування рішення,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду з позовною заявою до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округа Кобєлєвої Алли Михайлівни (надалі - відповідач), третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг компанія «Вектор плюс», в якому просить суд:

- визнати неправомірними дії Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни щодо реєстрації права власності ТОВ Факторингова компанія «Вектор Плюс» на квартиру, загальною площею (кв.м): 52.5, житловою площею (кв.м): 29.5, розташована за адресою: АДРЕСА_1;

- скасувати рішення приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 24890300 від 30.09.2015 11:34:09, а саме права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на квартиру, загальною площею (кв.м): 52.5, житловою площею (кв.м): 29.5, розташована за адресою: АДРЕСА_1;

- скасувати запис про право власності: 11396296, від 30.09.2015 11:07:25 Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на квартиру, загальною площею (кв.м): 52.5, житловою площею (кв.м): 29.5, розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Під час розгляду справи в судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві та уточненій позовній заяві.

Зокрема, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем всупереч вимог чинного законодавства, а саме, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» проведено державну реєстрацію права власності за третьою особою на нерухоме майно, належне позивачу, хоча ніяких нотаріальних дій з цим майном нотаріус не вчиняла.

Крім того, відповідно до наказу Міністерства юстиції України «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб» №607/5 від 02.04.2013р. рішення про таку реєстрацію приймають державні реєстратори прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, а не нотаріуси.

Також позивач зазначає, що статтею 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено обов'язкове надсилання іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику письмової вимоги про усунення порушення. Позивач вказує, що така вимога на його адресу не надходила, а тому, державна реєстрація права власності на майно здійснена з порушенням вимог ст.35 Закону України «Про іпотеку».

Звертає увагу, що за місцезнаходженням нерухомого майна проживає неповнолітня дитина, проте всупереч Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних осіб», Закону України «Про охорону дитинства» нотаріусом при прийнятті оспорюваного рішення не отримано дозвіл органу опіки та піклування, чим порушено права неповнолітніх дітей.

Представник відповідача проти позову заперечив, про що надав відповідні письмові заперечення, в яких просив суд в позові відмовити.

Третя особа проти позову заперечує, посилаючись на відповідність дій та оскаржуваного рішення вимогам ч.3 ст.2 КАС України.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства, за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

11 серпня 2008 між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Омегабанк», був укладений Кредитний №2619/0808/71-074.

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Позивачем та Банком був укладений іпотечний договір від 11.08.2008 №2619/0808/71-074-Z-l, за яким в іпотеку передавалося: квартира, загальною площею (кв.м): 52.5, житловою площею (кв.м): 29.5, розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Пункт 12.3 вказаного договору іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема він має право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок основного зобов'язання в порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».

28 листопада 2012 між ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Омегабанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено Договір факторингу та Договір про передачу прав за іпотечними договорами, за якими відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором та іпотечним договором на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

30 вересня 2015 Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна здійснила державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки: квартиру, загальною площею (кв.м): 52.5, житловою площею (кв.м): 29.5, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», що оформлено рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 24890300 від 30.09.2015 11:34:09, запис про право власності: 11396296 від 30.09.2015 11:07:25.

Не погоджуючись з правомірністю рішення про проведення державної реєстрації права власності, позивач посилається на те, що окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя іпотекодавцем (позивачем) з іпотекодержателем не укладався (тобто відсутній документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на нерухоме майно), у той час коли, застереження про це міститься в іпотечному договорі від 11.08.2008 №2619/0808/71-074-Z-l, внаслідок чого, на переконання позивача, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 24890300, прийняте 30.09.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі зареєструвати право власності на предмет іпотеки.

За таких обставин, керуючись п. 46 Порядку № 868 від 17.10.2013 відповідач дійшов висновку про можливість реєстрації права власності на об'єкт нерухомості за третьою особою, з урахуванням чого просить суд в позові відмовити.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Спеціальним Законом, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 №1952-IV (надалі - «Закон № 1952-IV).

Стаття 2 названого Закону визначає державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, як офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 15 Закону № 1952-IV прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень є однією із стадій державної реєстрації.

Згідно абзацу 2 частини 2 статті 15 Закону № 1952-IV перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедура взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 (надалі - Порядок № 868).

Відповідно до підпункту 1 пункту 37 Порядку документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

Згідно статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Стаття 575 Цивільного кодексу України визначає, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Статтею 24 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

За змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 2 статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

За приписами частини 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно частини 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що до договору іпотеки (а.с. 26 Том І) ВАТ «Сведбанк» та позивач внесли пп. 12.3.1, яким передбачили, що позасудове врегулювання здійснюється наступним способом звернення стягнення на предмет іпотеки:

- «договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки».

Тобто, сторони за договором дійшли згоди, що право власності на заставлене майно виникає у іпотекодержателя лише на підставі окремого договору.

Разом з тим, учасниками даного спору не заперечується, що такий договір між ВАТ «Сведбанк» та/або ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» і позивачем не укладався.

За таких обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення про проведення державної реєстрації права власності, оскільки відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Посилання відповідача на п. 46 Порядку № 868 від 17.10.2013 відхиляються судом як такі, що є невірним способом застосуванням норм матеріального права, адже договір про іпотеку, в даному випадку, в розумінні ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», не є документом, що підтверджує виникнення, перехід або припинення права власності на нерухоме майно, чого відповідачем при прийнятті відповідного рішення до уваги не прийнято.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд також приймає до уваги те, що відповідно до частини 7 «Звернення стягнення на предмет іпотеки» Листа Верховного Суду України від 01.02.2015 «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна»:

«Правильною є практика судів, які за відсутності встановлення в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі можливості передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відмовляють у задоволенні подібних позовів.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що вищезазначене має стосуватися також і звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, установленої ст. 38 Закону № 898-IV, у разі, коли такий спосіб передбачений договором про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідним застереженням в іпотечному договорі.»

Разом з тим, суд вважає за необхідне відзначити наступне.

Згідно ч.9 ст.15 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.

Відповідно до ч.5 ст.3 Закону №1952-IV, державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Згідно п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868, нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно або на об'єкт незавершеного будівництва виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном.

Аналіз викладеного свідчить, що державна реєстрація права власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, яке діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. В той же час, не передбачено можливість проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, пов'язаної із переходом таких прав на об'єкт нерухомості.

Отже, повноваження нотаріусів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав пов'язувалось законодавцем із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном.

Судом встановлено, що відповідачем нотаріальна дія з нерухомим майном не вчинялася. Посвідчення відповідачем факту виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно не мало місце.

Крім того, відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2013 №607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб», у разі подання до структурних підрозділів територіальних органів Мінюсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру, заяв щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно (далі - речові права на нерухоме майно), що виникають на підставі рішень судів, що набрали законної сили, де однією із сторін є юридична особа, та/або інший суб'єкт господарювання, та/або фізична особа - підприємець (крім випадків державної реєстрації права власності на підставі рішень судів у справах про спадкування); на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до додатка до цього наказу.

Згідно з Указом Президента України від 06.04.2011 №401/2011 «Про затвердження Положення про Державну реєстраційну службу України» Державна реєстраційна служба України (Укрдержреєстр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України та входить до системи органів виконавчої влади. Укрдержреєстр є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади міста Києва, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

Підпунктом 10 п.3 вказаного Положення передбачено, що Укрдержреєстр здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону. Згідно з пунктом 7 зазначеного Положення Укрдержреєстр здійснює свої повноваження безпосередньо та через структурні підрозділи головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, а також районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру.

З врахуванням наведеного суд вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідач вийшов за межі наданих йому законом повноважень, оскільки прийняття рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які виникли на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, належить до повноважень державних реєстраторів прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, а не до компетенції нотаріусів, внаслідок чого позовні вимоги в частині визнання протиправними дій є обґрунтованими.

Крім того, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог а приходячи до переконання про неправомірність оскаржуваного рішення державного реєстратора-нотаріуса, суд приймає до уваги наступне.

Передбаченою законодавством підставою для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, згідно з пунктом 5 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в даному випадку, був запис про заборону на нерухоме майно (реєстраційний номер 7722375), внесений до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 11.08.2008 приватним нотаріусом КМНО Глушко Л.В.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 листопада 2014 року (справа N 21-357а14), наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

Враховуючи, що на момент подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на нерухоме майно, обтяження з зазначеного майна знято не було, то суд приходить до висновку, що державний реєстратор неправомірно зареєстрував право власності на нерухоме майно за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс».

При цьому, за приписами ч. 2 ст. 9 Закону №1952-IV, на державного реєстратора покладено обов'язок встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, чого державним реєстратором зроблено не було.

Також суд враховує, що в силу приписів статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 177 Сімейного кодексу України правочини щодо майнових прав малолітньої дитини потребують дозволу органу опіки та піклування.

Як встановлено у Преамбулі Декларації прав дитини 1959 року, дитина внаслідок фізичної та розумової незрілості потребує спеціальної охорони і турботи, у тому числі й належного правового захисту.

Відповідно до статті 16 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в її право на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або посягання на її честь та гідність.

Відповідно до Довідки ф. 3 про склад сім'ї та реєстрацію (прописку) № 414 від 10.02.2016, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані та проживають: позивач, його дружина - ОСОБА_5, дитина - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 118).

З матеріалів реєстраційної справи, копії якої надано відповідачем, вбачається, що дозвіл органу опіки та піклування для реєстрації права власності на нерухоме майно, де проживають неповнолітні діти, не було одержано.

Окрім того, при проведенні реєстрації права власності нотаріусом не було перевірено чи не підпадає дане нерухоме майно під дію п.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

За таких обставин, суд дійшов переконання про те, що рішення державного реєстратора-нотаріуса не відповідає вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже, підлягає скасуванню, як неправомірне, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, згідно із положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчинення реєстраційних дій щодо реєстрації, в тому числі і вчинення реєстраційних записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, є виключним правом державного реєстратора.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав (ст.26 цього Закону).

Суд не може перебирати на себе права та обов'язки органу державного управління чи його посадової особи, а тому позовна вимога про скасування запису про право власності: 11396296, від 30.09.2015 11:07:25 Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на квартиру, загальною площею (кв.м): 52.5, житловою площею (кв.м): 29.5, розташована за адресою: АДРЕСА_1, не може бути задоволена.

Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов необхідно задовольнити частково.

Частиною 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 2-7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни щодо реєстрації права власності ТОВ Факторингова компанія «Вектор Плюс» на квартиру, загальною площею (кв.м): 52.5, житловою площею (кв.м): 29.5, розташована за адресою: АДРЕСА_1.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 24890300 від 30.09.2015 11:34:09, а саме права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на квартиру, загальною площею (кв.м): 52.5, житловою площею (кв.м): 29.5, розташована за адресою: АДРЕСА_1;

4. В решті позову - відмовити.

5.Стягнути судові витрати в сумі 974 (дев'ятсот сімдесят чотири) грн. 40 коп. на користь ОСОБА_1 (код платника НОМЕР_1) шляхом їх безспірного списання з рахунків приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої Алли Михайлівни.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук