Постанова № 58501224, 31.05.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 травня 2016 року № 826/19117/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «КСУ-Логістик»

до

Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення від 15.05.2015р.,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КСУ-Логістик» (далі по тексту – позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту – відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення від 15.05.2015р. №002597/1503.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного рішення.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав правомірності прийняття оскаржуваного рішення.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України дійшов переконання про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідачем проведено перевірку ТОВ «КСУ-Логістик» за результатами якої 03.04.2015р. складено акт №66/26-59-15-03-88 «Про результати камеральної електронної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за січень 2015 року» (далі по тексту – Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення п. 198.2 статті 198, п. 201.10 статті 201 ПК України, що призвело до завищення сум податкового кредиту за січень 2015 року на суму 80 727,00грн.

На підставі встановленого порушення відповідачем 15.05.2015р. прийнято податкове повідомлення – рішення №002597/1503, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 93 740,00грн., у тому числі основний платіж – 74 992грн. та штрафні санкції – 18 748,00грн.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 15.05.2015р. протиправними, а, відтак, такими, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «КСУ-Логістик» подано до контролюючого органу уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань з податку на додану вартість у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок за січень 2015 року (реєстраційний №9045377364 від 19.03.2015р.) з додатком №5, згідно з яким до податкового кредиту підприємством включено суму ПДВ у розмірі 80 727,00грн. за грудень 2014 року за операціями з ТОВ «Агрофірма Промінь 2014», на підставі податкової накладної, виписаної контрагентом у грудні 2014 року.

Згідно з пп. 14.1.181, пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п. 198.1 - п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції чинній на момент складення податкових накладних), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, виходячи з наведених норм, право на віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого в ціні придбаного товару (послуг), до податкового кредиту виникає у платника податків в разі підтвердження вказаної суми податку на додану вартість податковою накладною, належним чином оформленої відповідно до вимог ст. 201 ПК України та зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому, таке право виникає у платника податку в звітному періоді в момент придбання товару (послуг) та виписування постачальником податкової накладної, а не в момент відображення суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту у податковій звітності.

Фактичною підставою для відображення в акті перевірки порушень і прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував викладений в акті висновок про те, що позивач включив у звітному податковому періоді до податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі виписаних податкових накладних в 2014 році, оскільки новою редакцією п. 198.6 ст. 198 ПК України, яка діє з 01 січня 2015 року, право платника податку на включення сум ПДВ до податкового кредиту на підставі податкової накладної в іншому періоді, ніж така податкова накладна виписана, на думку контролюючого органу, не передбачено.

Суд зазначає, що з 01 січня 2015 року Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ внесено зміни до ПК України та викладено п. 198.6 ст. 198 в новій редакції:

"Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше, ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної:

для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку;

для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно".

Суд зазначає, що наведена норма стосується лише тих податкових накладних, які не зареєстровані або зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, а тому не може бути застосована до позивача, оскільки в акті перевірки відповідачем зазначено та в судовому засіданні представником не заперечувалося, що податкові накладні видані та зареєстровані контрагентами позивача вчасно та без порушень.

Крім того, відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, в редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року, передбачалося, що у разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Тому, враховуючи, що спірні правовідносини з приводу виникнення права платника податку на формування податкового кредиту виникли саме в грудні 2014 року, а також наявності згідно вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних відносин, права на включення у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суми ПДВ на підставі отриманих податкових накладних протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної, суд вважає, що в даному випадку застосовуванню підлягають норми податкового законодавства, що діяли на момент виникнення правовідносин (в грудні 2014 року).

Суд вважає, що відсутність законодавчих обмежень в часі у платника податків на включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у наступних звітних періодах, ніж тих, у яких виписані податкові накладні, не позбавляє платника податку на включення до складу податкового кредиту відповідних сум за такими податковими накладними, якщо дотримано вимоги щодо належного їх оформлення та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Крім того, суд вважає, що нова редакція п. 198.6 ст. 198 ПК України, яка діє з 01 січня 2015 року, стосується лише тих податкових накладних, які не зареєстровані або зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, а тому не може бути застосована до позивача, оскільки спірні податкові накладні були належним чином та вчасно зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, протилежного відповідачем суду не доведено.

Також суд зазначає, що у зв'язку з тим, що Законом №71-VIII вилучено спеціальну норму, яка встановлювала строк, протягом якого зберігається право на включення до податкового кредиту суми ПДВ на підставі належним чином отриманих податкових накладних та за відсутності інших законодавчих обмежень в часі для платника податків на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ у наступних звітних періодах, ніж тих, у яких виписані податкові накладні, не позбавляє платника податку на включення до складу податкового кредиту відповідних сум за такими податковими накладними, якщо дотримано вимоги щодо належного їх оформлення та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних в межах загальних граничних строків, встановлених нормами ПК України.

На думку податкового органу, з урахуванням змін, внесених до п. 198.6 ст. 198 ПК України, податкові накладні, складені з 01 січня 2015 року та своєчасно зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, також повинні включатись до складу податкового кредиту лише того звітного періоду, на який припадає дата їх складання.

Проте суд зазначає, що абзаци 3-6 п. 198.6 ст. 198 ПК України, в редакції станом на час подання уточнюючого розрахунку податкових зобов’язань з ПДВ за січень 2015 року, не регулюють правовідносини, які склались між сторонами в даному спорі, оскільки в ході розгляду справи не встановлено, що податкові накладні, виписані в грудні 2014 року, були зареєстровані з порушенням терміну їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, жодних застережень щодо включення цих податкових накладних до уточнюючого розрахунку податкових зобов’язань з ПДВ за січень 2015 року ПК України станом на час подання цього розрахунку до податкового органу не містив.

До таких висновків суд також приходить у зв'язку із внесенням Законом України від 16 липня 2015 року №643-VIII змін до п. 198.6 ПК України, яким останній доповнено абзацом 4 наступного змісту: "У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної". При цьому абзаци 3-6 стали абзацами 5-8. Вказані зміни набули чинності з 01 вересня 2015 року. Тобто законодавець фактично повернув норму, яка діяла до 1 січня 2015 року.

Внесенням цих змін законодавець підтвердив різний предмет регулювання абзаців 4 та 5-8 (колишні 3-6) п. 198.6 ст. 198 ПК України.

З огляду на вказане суд вважає помилковим висновок відповідача про те, що платники, які не включили податкові накладні до складу податкового кредиту відповідних періодів можуть реалізувати право на формування податкового кредиту за такими податковими накладними лише шляхом подання уточнюючих розрахунків за відповідні звітні періоди, в які ці податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки такий висновок не ґрунтується на нормах ПК України.

Посилання відповідача на лист Державної фіскальної служби України від 17 лютого 2015 року №5292/7/99-99-19-03-02-17, в якому висловлена позиція ДФС України з приводу даного питання, суд не бере до уваги, оскільки такий лист не є нормативно-правовим актом та не є актом індивідуальної дії, він носить роз'яснювальний характер, та відповідно, не може встановлювати загальнообов'язкових норм.

Відтак, з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в Акті перевірки висновок податкового органу є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 15.05.2015р. №002597/1503 є безпідставним та неправомірним, а тому позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КСУ-Логістик» підлягає задоволенню.

Виходячи зі змісту статей 109-113 ПК України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій можлива лише за умови вчинення ним порушень, визначених законами з питань оподаткування.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов’язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов’язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов’язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов’язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 187,48грн. з бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КСУ-Логістик» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення від 15.05.2015р. №002597/1503.

Присудити з бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КСУ-Логістик» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 187,48грн.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко