Постанова № 58501051, 08.11.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 листопада 2011 року 10:10 № 2а-13410/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Руденко Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 08.11.2011 р. № 96), ОСОБА_2 (довіреність від 15.12.2010 р. № 142), ОСОБА_3 (довіреність від 15.12.2010 р. № 138)

від відповідача: ОСОБА_4 (довіреність від 04.11.2011 р. № 6814/9/10-114), ОСОБА_5 (довіреність від 03.11.2011 р. № 6786/9/10-114)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Національної акціонерна компанія «Енергетична компанія України»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 11.04.2011 року,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась Національна акціонерна компанія «Енергетична компанія України»з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 11.04.2011 року (з урахуванням рішення ДПА у м. Києві від 20.06.2011 р. № 6560/10/25-114), яким позивачу збільшено грошові зобовязання з податку на прибуток у розмірі 186 657,00 грн., у т.ч. штрафні санкції 37 331 грн. за результатами перевірки діяльності компанії в період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року.

Виходячи із змісту позову та акту перевірки, спір стосується трьох епізодів діяльності позивача, а саме: (1) оподаткування операцій, повязаних з утриманням обєктів фінансового лізингу (транспортних засобів) та завищення у звязку з цим за висновком ДПІ валових витрат з 2007 року на 230 041 грн.; (2) амортизаційних відрахувань (відносно вартості поліпшень/вартості безоплатно отриманої адміністративної будівлі), порушення щодо чого за висновком ДПІ призвели до їх завищення на 233581 грн.; (3) дотримання граничної межі у 10% віднесення до валових витрат сум витрат, повязаних з поліпшенням основних фондів 1 групи.

Позивач зазначає, що висновки податкового органу стосовно не підтвердження витрат на технічне обслуговування обєктів фінансового лізингу спростовуються сукупністю первинних, платіжних та інших документів, які супроводжували спірні операції та надавалися під час перевірки, отримання яких (первинних документів) податковим органом підтверджується і за текстом акту перевірки. Обовязок щодо утримання обєктів фінансового лізингу в даному випадку є обовязком позивача в силу закону та договору, а отже зв'язок витрат на утримання цього обєкту з господарською діяльністю позивача є очевидним та, крім іншого, випливає із цілей та завдань компанії, визначених установчими документами компанії та наказами по компанії щодо порядку експлуатації автомобілів у службових цілях.

Відносно висновків податкового органу стосовно завищення амортизаційних відрахувань за безоплатно отриманою адміністративною будівлею, позивач зазначає, що у бухгалтерському обліку балансова вартість будівлі амортизувалась за прямолінійним методом, а у податковому обліку балансова вартість безоплатно отриманої будівлі не амортизувалась. Для підтвердження правильності нарахування компаніє амортизації у бухгалтерському та податковому обліку під час перевірки податковому органу надавались первинні документи, оборотно-сальдові відомості, декларації з податку на прибуток за період з 2004 року. У податковому обліку на вартість безоплатно отриманої будівлі не була збільшена балансова вартість 1 групи основних фондів. У податковому обліку балансова вартість адмінбудівлі (ОФ групи 1) на кожну звітну дату формувалась шляхом збільшення балансової вартості будівлі (починаючи з «нульовою»вартості у податковому обліку на дату прийняття її на баланс) на суму вартості поліпшень адмінбудівлі. Фактично, як зазначає позивач, амортизувались подальші витрати на поліпшення (ремонти) адміністративної будівлі, що підтверджується і висновком ДПА України у рішення за результатами розгляду скарги позивача. Щодо начебто ненадання працівникам ДПІ матеріалів відносно спірних операцій, позивач зазначає, що акт про ненадання документів складений без участі позивача, у той же час всі необхідні матеріали надавались під час перевірки та лише під час розгляду справи у суді позивач ознайомився із зазначеним актом. З цього приводу позивач зазначає, що на дату та час встановлений у запиті ДПІ для надання відповіді та документів, визначені в акті про ненадання документів працівники ДПІ були відсутні у приміщенні позивача. При цьому, позивач наголошує, що здійснюючи перевірки із зазначених питань у попередні періоди, податковий орган погодився з порядком формування амортизаційних відрахувань щодо витрат на поліпшення цієї будівлі про що складені відповідні акти перевірок, які залучені до позову. Ці акти не містять висновків про відображення у податковому обліку вартості безоплатно отриманої адмінбудівлі.

Щодо третього епізоду позивач зазначає, що на початок 2010 року балансова вартість всіх груп основних фондів складала 3161744 грн. При розрахунку балансової вартості всіх груп основних фондів у податковому обліку до загальної суми не включалась вартість безоплатно отриманої адміністративної будівлі, що підтверджується висновком ДПА України, яка (будівля) була передана на баланс позивача відповідно до п. 9 постанови КМ України № 794 від 22.06.204 р. та вартість якої складала 1938821 грн. Проте, податковий орган дійшов до помилкового висновку про відображення її вартості у податковому обліку та безпідставно зменшив загальну балансову вартість основних фондів на 1488734 грн., яка розрахована ДПІ самостійно, що призвело до неправильного висновку про завищення граничної межі витрат, які могли бути віднесені до валових витрат. У період з січня по жовтень 2010 року позивачем було віднесено на валові витрати 300984 грн., що не перевищує встановленого ліміту витрат, а отже дії позивача відповідають положенням п/п. 8.7.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідач, подавши у судовому засіданні 18.10.2011 року заперечення від 17.10.2011 р. № 6520/9/10-113, зазначає, що діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені податковим законодавством навівши у запереченнях проти позову ті самі мотивування оскаржуваного рішення, що і в акті перевірки.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 08.11.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

Національна акціонерна компанія «Енергетична компанія України»створена у формі відкритого акціонерного товариства (далі Компанія) відповідно до постанови КМ України від 22 червня 2004 р. № 794.

Компанія зареєстрована 22.06.2004 року Шевченківською районною державною адміністрацією у м. Києві. Ідентифікаційний код 32984271. Місцезнаходження м. Київ, вул. Хрещатик, 34.

Відповідно до затвердженого зазначеною постановою статуту Компанії, метою її діяльності є створення умов для надійного та ефективного функціонування і розвитку електроенергетичного комплексу для забезпечення економічної та енергетичної безпеки держави, більш повного задоволення потреб споживачів в електричній і тепловій енергії, поліпшення стану розрахунків за енергоносії, підвищення прозорості енергетичного ринку та ефективності управління державним майном, залучення інвестицій та отримання прибутку.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року, валютного законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 21.03.2011 р. № 571/23-09/32984271 (далі Акт перевірки).

Перевіркою по п. 3.1. Акту перевірки встановлено (стор. 44) порушення позивачем п. 5.1., абз. 4 п/п. 5.3.2, п/п. 5.3.9., п/п. 5.4.10., п/п. 7.9.6., п/п. 8.1.2., п/п. 8.7.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі Закон про прибуток), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 149326 грн., в т.ч. за 2007 рік на 10280 грн., за 1 кв. 2008 року на 10417 грн., за півріччя 2008 року на 24202 грн., за 3 квартали 2008 року на 43554 грн., за 2008 рік на 57262 грн., за 1 квартал 2009 року на 13249 грн., за півріччя 2009 р. на 19477 грн., за 3 квартали 2009 року на 25405 грн., за 2009 рік на 31192 грн., за 1 квартал 2010 року на 5803 грн., за півріччя 2010 р. на 11484 грн., за 3 квартали 2010 року на 50592 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 11.04.2011 року № НОМЕР_1, яке є предметом оскарження у даній справі та яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток на суму 149326 грн. за основним платежем та 37331 грн. за штрафними санкціями.

Позивачем зазначене рішення оскаржено в адміністративному порядку за результатами якого рішенням ДПА у м. Києві від 20.06.2011 року № 6560/10/25-114 зазначене податкове повідомлення-рішення скасовано в частині визначення грошового зобовязання у розмірі 10280 грн. за основним платежем та 2570 грн. за штрафними санкціями, що стосувалось операцій за 2007 рік. Підставою скасування стало визначення податкового зобовязання поза межами строку давності.

Інших рішень, що стосуються спірних відносин, ДПІ не приймалося. У звязку з цим, слід зазначити, що відповідно до п. 60.4. ПК України та п. 5.3. Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 985 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2010 р. за № 1440/18735, у разі зменшення органом податкової служби грошового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання. Отже, оскільки у даній ситуації на час розгляду справи у суді податковий орган не приймав та не вручав позивачу нового повідомлення-рішення, податкове повідомлення № НОМЕР_1 від 11.04.2011 року не є відкликаним, а отже може бути предметом оскарження у суді з урахуванням висновків (рішення) ДПА у м. Києві про скасування цього рішення в частині визначення податкового зобовязання поза межами строку давності.

Що стосується висновків ДПІ за першим епізодом, висновки щодо якого покладені ДПІ в основу оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне.

На сторінці 15 Акту перевірки ДПІ прийшла до висновку, що за результатами перевірки договорів, рахунків-фактур, банківських документів, накладних актів, даних бухгалтерського обліку по рахунках 203 «Паливо», 207 «Запасні частини», 209 «Інші матеріали», 22, 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», 92 «Адміністративні витрати, встановлено завищення позивачем показників у рядку 04.1. декларації «Витрати на придбання товарів (робіт,послуг), крім визначених у п.4.11»на загальну суму 230041,00 грн., у т.ч. за 2007 рік на 20281, за 1 кв. 2008 р. на 21090 грн., за півріччя 2008 р. 55907, за 3 квартал 2008 на 113247 грн., за 2008 рік 148261 грн., за 1 квартал 209 року 33428 грн., за півріччя 2009 року 39012 грн., за 3 квартали 2009 р. на 43645 грн., за 2009 рік на 47945 грн., за 1 квартал 2010 року на 4604 грн., за півріччя 2010 р. на 8949 грн., за 3 квартали 2010 року на 13554 грн. Тобто, наявність у позивача під час перевірки первинних та інших супроводжуючих спірні операції документів, визначені в них чисельні показники, податковим органом в акті перевірки визнається та не заперечується.

ДПІ зазначає, що за угодою фінансового лізингу транспортного засобу, укладеною між позивачем та ТОВ «Перша лізингова компанія», передбачено, що до складу лізингових платежів включено відшкодування частини вартості обєкту лізингу, сплату комісії, сплату послуг та відшкодувань згідно з умовами договору. При цьому, ОСОБА_6 несе витрати повязані із звичайним технічним обслуговуванням автомобіля. Дотримання ОСОБА_6 своїх зобовязань щодо цього залежить від дотримання зобовязань одержувачем, а саме технічне обслуговування та інші ремонтні та налагоджувальні роботи виконуючи дилером, щоденне технічне обслуговування за власні кошти одержувача, у т.ч. при необхідності позапланове поповнення масла, гальмівної рідини, неплановий ремонт та заміну шин, фільтрів, тощо. Як встановлено податковим органом між сторонами складено акти про надання сервісних послуг та відшкодування витрат, передбачених лізинговою угодою, відшкодування вартості послуг, передбачених п. 10 Лізингової угоди. Вищевказані операції відображені проводками: Дт рах. 92 «Адміністративні витрати»Кт.рах. «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

У звязку з цим, ДПІ в Акті зазначає, що оскільки ст. 7 Закону про прибуток передбачено, що до складових витрат можуть бути віднесені лізингові платежі, що дорівнюють лише сумі процентів та комісій, нарахованих на вартість обєкту фінансового лізингу, без врахування вартості інших послуг по утриманню та обслуговуванню легкових автомобілів, включення яких до складу валових витрат повинно здійснюватись з урахуванням п/п. 5.3.2., п/п. 5.4.10 Закону про прибуток, спірні витрати не підтверджені відповідними документами та не повязані з веденням господарської діяльності підприємства, що призвело до порушення п. 5.1., п/п. 5.3.9., п/п. 5.4.10., п/п. 7.9.6. Закону про прибуток. На сторінці 12 Акту перевірки при цьому зазначено, що перевіркою відображення у рядку 01.2 Декларації «Приріст балансової вартості запасів»показників у загальній сумі 151048 грн., встановлено (за період, що перевірявся), що на формування цих показників мало вплив здійснення операцій з придбання палива, запасних частин для автомобілів, інших матеріалів. На підставі перевірки накладних, актів списання, даних по бухгалтерському обліку по рахунках 203 «Паливо», 207 «Запасні частини», 209 «Інші матеріали», 22, не встановлено заниження або завищення задекларованих показників у рядку 01.2 Декларації «Приріст балансової вартості запасів».

З урахуванням висновків ДПА у м. Києві у рішенні від 20.06.2011 року № 6560/10/25-114 щодо помилкового визначення ДПІ позивачу податкових зобовязань поза межами строків давності та скасування спірного рішення в частині визначення грошового зобовязання за 2007 рік, під час розгляду справи щодо спірних відносин за першим епізодом встановлено наступне.

26 грудня 2005 року між позивачем (Лізингообержувач) та ТОВ «Перша лізингова компанія»(ОСОБА_6) укладено Лізингову угоду № ЕК53705/3 (далі Угода/Лізингова угода) з поміткою у преамбулі «статус оподаткування фінансовий лізинг». Пунктом 1.1. цієї Угоди визначено, що вона регулює юридичні відносини між ОСОБА_6 та Лізингоодержувачем з фінансового лізингу транспортного засобу (транспортних засобів), зазначених у додатку № 1 (далі ТЗ).

Статтею 8 передбачено, що склад лізингових платежів обумовлюється згідно Законів України «Про фінансовий лізинг», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість»та включає: (1) відшкодування частини вартості обєкту лізингу; (2) сплату комісії згідно умов ліцензійної угоди; (3) сплату послуг та відшкодувань, згідно умов Лізингової угоди.

Статтею 10 Угоди «Технічне обслуговування Транспортного засобу» передбачено, що ОСОБА_6 несе витрати, повязані із Звичайним технічним обслуговуванням, як зазначено у додатку № 1. Згідно з визначенням термінів під «Звичайним технічним обслуговуванням»розуміється періодичне обслуговування транспортного засобу згідно з Інструкцією виробника, сума сплати за яке не перевищує розміру покриття звичайного технічного обслуговування, як визначено у Лізинговому протоколі. Дотримання ОСОБА_6 своїх зобовязань щодо обслуговування або ремонту транспортного засобу залежить від дотримання Лізингоодержувачем своїх зобовязань відповідно до цієї Угоди. Технічне обслуговування або інші ремонтні роботи та налагоджувальні роботи виконуються уповноваженим дилером. Лізингоодержувач за власний кошт здійснює щоденне технічне обслуговування, а саме: регулярне миття та догляд за ТЗ та, у разі необхідності, - позапланове поповнення масла, гальмівної рідини, води, неплановий ремонт та заміну шин, фільтрів, тощо. Зі змісту Угоди вбачається, що у разі перевищенні пробігу, виконання позапланових робіт, вартості із щоденного технічного обслуговування, роботи внаслідок нерегулярного обслуговування ТЗ, тобто по суті роботи поза звичайним регламентом, є сферою фінансових зобовязань позивача.

Відповідно до Лізингового протоколу № 1.1. від 26.05.2005 року предметом лізингу є автомобілі Skoda Superb Classic 1,8 три одиниці. Згідно Лізингового протоколу № 1.2. предметом лізингу є також автомобілі Skoda Superb Classic 1,8 дві одиниці. Згідно Лізингового протоколу № 1.3. предметом лізингу є автомобілі Toyota Camry у кількості 4 одиниць. Згідно Лізингового протоколу № 1.4. предметом лізингу є автомобіль VW Multivan T5 Comfortline в кількості однієї одиниці.

Пунктом 6 Лізингових протоколів визначено розклад та деталізацію планового технічного обслуговування транспортних засобів згідно вимог виробника.

Пунктом 6.2. зазначених протоколів, які є додатками до Лізингової угоди, передбачено, що Транспортний засіб має проходити Технічне обслуговування згідно з визначеним у цих протоколах розкладом. ОСОБА_6 не несе відповідальності, тобто не оплачує рахунків за технічне обслуговування, проведене невчасно.

До матеріалів справи позивачем також надано Лізингові протоколи (Стандартне технічне обслуговування включене) від 15.10.2008 року, які є додатками до Лізингової угоди, щодо прийнятих у лізинг автомобілів.

Згідно з п. 7.2. додатку № 1-ТО-03466-0-08-36 Транспортний засіб повинен проходити Стандартне технічне обслуговування з вищенаведеним розглядом. Цим же пунктом 7 визначено перелік позицій, що входять до стандартного технічного обслуговування. Пунктом 7.1. додатку визначено, що Лізингоодержувач доручає ОСОБА_6 проводити роботи, повязані із стандартним технічним обслуговуванням. Пунктом 8 визначено, що додаткове технічне обслуговування та ремонт здійснюється за рахунок Лізингоодержувача.

Додатком № 2 «Перелік станцій технічного обслуговування»та «Перелік уповноважених дилерів»визначено станції техобслуговування та уповноважених дилерів для цілей виконання Лізингової угоди.

В контексті наведеного позивачем також надано Додаток № 3 від 25.01.2006 р., Додаток № 3.1. від 27.01.2006 р., додаток від 01.12.2008 р., у вигляді Актів приймання передачі у лізинг Транспортних засобів з деталізацією ідентифікуючих даних автомобілів, у т.ч. реєстраційних номерів. Всього згідно наданих первинних документів позивачем у лізинг прийнято 11 автомобілів: Toyota Camry (р/н НОМЕР_2, АА9372ВВ, АА9373ВВ, АА9377ВВ, АА8929ІА), VW Multivan T5 Comfortline (р/н НОМЕР_2), Skoda Superb (р/н НОМЕР_3, АА9619ВВ, АА9621ВВ, АА9623ВВ, АА9624ВВ).

У взаємозвязку з вищенаведеним позивачем до матеріалів справи додано наказ № 119 від 20.10.2006 року «Про заходи щодо раціонального використання службового автотранспорту», яким передбачено використання автотранспорту лише у звязку із службовою діяльністю, претензій щодо використання якого (транспорту) в інший спосіб під час перевірки та розгляду справи ДПІ не наводилось.

Позивачем за період з початку 2008 року надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), складені з ОСОБА_6 щодо надання сервісних послуг та визначення відшкодувань, передбачених Угодою, чисельні показники щодо вартості послуг/робіт в яких (без ПДВ) та дати надання яких, відповідають чисельним показникам, визначеним у таблиці на сторінках 16 18 Акту перевірки, які складають спірну суму валових витрат. Відомості в цій таблиці в Акті перевірки щодо вартості наданих послуг, дат їх надання, кореспондуються з реквізитами та відомостями в наданих позивачем первинних документах (актах) на підставі яких сформовано ці показники. Як вбачається з матеріалів справи, ці акти формувалися за наслідками операцій з технічного обслуговування ТЗ (ремонту/послуг), шляхом наступного відокремлення із загальної кількості робіт/послуг та з їх вартості тих робіт/послуг та їх вартості, фінансові зобовязання щодо виконання яких покладались на Лізингоотримувача за Угодою (позапланові ТО/послуги/ремонти). З матеріалів справи при цьому вбачається, що ці роботи (звичайне технічне обслуговування/позапланове (щоденне) технічне обслуговування) виконувались з повідомленням позивачем ОСОБА_6 вищезгаданими сервісними організаціями, яким позивач доставляв Транспортні засоби. Оплата робіт і матеріалів дилеру здійснювалась ОСОБА_6 з наступним виставленням ОСОБА_6 позивачу вартості позапланових ТО/послуг/робіт для оплати, які в свою чергу за Угодою є сферою фінансових зобовязань позивача. Тобто, сторонами визнається характер Угоди, вартість послуг, не заперечуються реквізити та наведені у первинних документах економічні відомості та наявність первинних та інших вищезгаданих супроводжуючих спірні операції документів, а також по суті не заперечується фактичне надання позивачу послуг/виконання робіт щодо автомобілів, які знаходились у нього в лізингу. При цьому, ДПІ не спростовується використання автомобілів у звязку із службовою необхідністю.

Спірним між сторонами, як зазначено вище, є питання щодо віднесення вартості цих позапланових/поточних ТО/послуг/робіт по утриманню ТЗ до валових витрат, де податковий орган вважає, що ці витрати не входять до складу лізингових платежів, а отже як сума лізингових платежів не може бути віднесена до валових витрат (саме як частина лізингових платежів) та з цих підстав ДПІ також вважає, що витрати не підтверджені первинними документами. Позивач при цьому зазначає, що зазначені витрати відносив до валових витрат за загальними правилами Закону про прибуток.

У взаємозвязку з наведеним, суд зазначає, що до наведених вище актів надані Доповнення та Додатки (розшифровки) до актів «Відшкодування вартості послуг, передбачених п. 10 Лізингової угоди», «Переліки наданих послуг, що потребують відшкодування», рахунки-фактури з розшифровками переліку робіт (послуг), які визначають характер спірних операцій та наданих послуг/виконаних робіт. Зокрема, щодо вартості виставленої ОСОБА_6 на позивача вартості відшкодувань, які за Угодою є сферою фінансової відповідальності позивача та, зокрема, повязані із позаплановими ТО/послугами/роботами, щодо ТЗ надавалися наступні послуги (роботи), а також наступні матеріали, повязані з технічним обслуговуванням відповідно до хронології дат формування вищезгаданих актів виконаних робіт (наданих послуг) між позивачем та ОСОБА_6 (позапланове ТО/послуги/ремонти): заміна ламп (придбання ламп), послуги шиномонтажу, заміна підшипника (придбання підшипника), заміна запобіжників (у т.ч. їх придбання), регулювання СО, ревізія електрообладнання, ремонт коліс, заміна фільтрів (у т.ч. вартість фільтрів), тормозних колодок, долив охолоджуючої рідини (у т.ч. вартість рідини), заміна масла моторного (у т.ч. вартість масла), придбання вогнегасників, тросу буксировочного, аптечки, роботи з перевірки розвалу і сходження, прокладки, шайби, свічі запалювання та інші аналогічні послуги/роботи/матеріали, які за Угодою є сферою фінансової відповідальності позивача, що підтверджується сукупністю вищезгаданих первинних документів.

Вирішуючи спір в цій частині, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг»ОСОБА_6 зобов'язаний відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу.

У свою чергу п. 2 ч. 2 ст. 11 цього ж Закону передбачено, що Лізингоодержувач зобов'язаний відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані.

Відповідно до ст. 14 цього закону Лізингоодержувач протягом усього часу перебування предмета лізингу в його користуванні повинен підтримувати його у справному стані. Лізингоодержувач протягом строку лізингу несе витрати на утримання предмета лізингу, пов'язані з його експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, розподіл обовязків (функцій) по утриманню обєкта лізингу та розподіл сфери фінансової відповідальності за цими операціями між ОСОБА_6 та Лізингоодержувачем передбачений законом та деталізується сторонами у договорі, що в даному випадку було дотримано сторонами, а отже понесені у звязку з цим витрати, з урахуванням відсутності спростування з боку ДПІ використання ТЗ у службовій діяльності позивача, є такими, що повязані з господарською діяльністю позивача.

Що стосується складу лізингових платежів, частиною 2 статті 16 зазначеного Закону встановлено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Таким чином, до складу лізингових платежів за цивільно-правовим договором (у сфері цивільно-правових відносин) можуть відноситись інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу, в даному випадку у звязку з утриманням обєкту лізингу (ТЗ).

У свою чергу з метою оподаткування операцій, повязаних з відносинами фінансового лізингу, Законом про прибуток встановлено особливості оподаткування цих операцій.

Так, п./п. 1.18.2. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на час здійснення спірних операцій), зокрема визначено, що фінансовий лізинг (оренда), це господарська операція юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Спеціальними положеннями підпункту 7.9.6. Закону про прибуток зокрема передбачено, що при нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує валові доходи, а орендар збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається у рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Таким чином, з метою оподаткування лізингоодержувач може відносити до складу валових витрат лізингові платежі в частині двох складових - суми процентів та комісій, нарахованих на вартість обєкту лізингу.

Проте, виходячи з наведених вище норм законодавства, відсутність у спеціальних правилах п/п. 7.9.6. Закону про прибуток положень щодо порядку віднесення до валових витрат інших витрат, в даному випадку по утриманню обєкту лізингу (ТЗ) (позапланові ТО/ремонт/послуги), не виключає можливість їх віднесення до складу валових витрат за загальними правилами Закону про прибуток.

Зокрема, пунктом 5.1. Закону про прибуток визначено, що валові витрати, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п/п. 5.2.1.).

При цьому, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п/п. 5.3.9).

Підпунктом 5.11. Закону про прибуток при цьому встановлено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

В даному випадку, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, вищенаведені позапланові ТО/роботи/послугу щодо вищезгаданих ТЗ (обєктів лізингу) фактично були надані/виконані. Придбання результатів цих робіт (послуг) проводилось та прямо взаємоповязано з господарською діяльністю позивача та відповідачем не доведено використання ТЗ поза службовою діяльністю позивача. Виконання зазначених вище робіт (виконання послуг) підтверджується вищезгаданими супроводжуючими ці операції первинними документами.

Понесені позивачем витрати на позапланові ТО/ремонт/послуги ТЗ відсутні у переліку витрат, визначених у п. 5.3. Закону про прибуток, які не включаються до складу валових витрат.

За характером спірних додаткових ТО/робіт/послуг, які входять до сфери фінансової відповідальності позивача, вони не належать до кола витрат, щодо яких існують обмеження, визначені абз. 5 п/п. 5.4.10 Закону про прибуток.

Відтак, наведені вище витрати законно включені позивачем до складу валових витрат на загальних підставах.

Враховуючи вищенаведене, зокрема те, що ДПІ не заперечується факт здійснення спірних операцій, їх економічні/чисельні показники та наявність первинних документів, а покладені в основу оскаржуваного рішення висновки ДПІ ґрунтуються на тому, що вартість наведених вище послуг та відшкодувань не може бути включена до складу валових витрат саме як частина лізингових платежів, та, беручи до уваги вищенаведені висновки суду щодо правомірності включення зазначених витрат до валових витрат на загальних підставах та наявність документального підтвердження фактичного виконання цих позапланових ТО/робіт/послуг, суд приходить до висновку, що висновки акту перевірки за першим епізодом та, відповідно оскаржуване рішення у відповідній частині, не ґрунтуються на наведених вище положеннях законодавства та не враховують фактичних обставин взаємовідносин щодо операцій за Лізинговою угодою, що зумовлює в свою чергу висновок суду про необґрунтованість та протиправність оскаржуваного рішення в частині, що стосується висновків ДПІ за першим епізодом.

Щодо другого епізоду, відносно амортизаційних відрахувань, суд зазначає наступне.

Податковим органом перевіркою відображення у рядку 07 Декларації «Сума амортизаційних відрахувань»показників за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року в Акті перевірки встановлено, що станом на 01.10.2007 р. рахуються основні засоби загальною вартістю 8010635,38 грн. (у т.ч. будинки та споруди 1 974 411,50 грн., транспортні засоби 1767641,36 грн., інші основні засоби 4268582, 52 грн.).

Згідно акту перевірки станом на 30.09.2010 року рахуються основні засоби загальною вартістю 9 253 335,66 грн. (в т.ч. будинки та споруди 2 497 255,50 грн., транспортні засоби 2180493,13 грн., інші основні засоби 4575587,03 грн.).

Як вбачається з Акту перевірки (стор. 22) перевіркою встановлено завищення амортизаційних відрахувань на загальну суму 233581 грн., у т.ч. 4 квартал 2007 року на 20840 грн., 1 кв. 2008 р. 20579, за півріччя 2008 року 40901 грн., за 3 квартали 2008 р. 60969 грн., за 2008 р. 80786 грн., за 1 квартал 2009 р. 19569 грн., за півріччя 2009 р. 38894 грн., за 3 квартал 2009 р. 57977 грн., за 2009 р. на 76822 грн., за 1 квартал 2010 р. 18609 грн., за півріччя 2010 р. 36986 грн., за 3 квартали 2010 року на 55133 грн.

В Акті перевірки зазначено, що адміністративний будинок по вул. Хрещатик, 24 у м. Києві закріплюється за компанією на праві господарського відання для забезпечення її діяльності, що відповідає положенням постанови КМ України від 22.06.2004 р. № 794 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Енергетична компанія України».

Сторонами визнається, що на виконання цієї постанови зазначений будинок загальною площею 6495 кв.м., датою вводу в експлуатацію 1953 р., балансовою вартістю 1 938 821,29 грн., було передано на баланс компанії згідно з актом приймання-передачі державного майна від 27.09.2004 року, копія якого залучена до матеріалів справи. 03.09.2007 року між Міністерством палива та енергетики України та позивачем підписано уточнення до цього акту, внесено зміни щодо площі адмінбудинку, яка складає 5074,0 кв.м.

Як визнається сторонами, згідно з даними бухгалтерського обліку по рахунку 103 «Будинки та споруди»адмінбудівлю прийнято на баланс 27.09.2004 року за № 34.

Загалом суть претензій податкового органу зводиться до того (стор. 25 Акту перевірки; третій абзац знизу на стор. 21), що в порушення 8.1.1., 8.1.2, 4.2.15., 8.7.1., позивач відобразив у податковому обліку вартість безоплатно отриманої будівлі та безпідставно її амортизував. Такий висновок ДПІ зроблений виходячи з того, що позивачем, як зазначено в Акті перевірки, начебто не надано документів, що відображають структуру амортизаційних відрахувань.

У взаємозвязку з наведеним суд зазначає наступне.

Згідно з п/п. 5.3.2. Закону про прибуток не включаються до валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Відповідно до п/п. 4.2.15.Закону про прибуток не включаються до складу валового доходу вартість основних фондів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації у випадках, передбачених законодавством, зокрема: якщо такі основні фонди отримані за рішенням органів центральної виконавчої влади, що має місце у розглядуваній ситуації.

Основні фонди, що отримуються у випадках, передбачених цим підпунктом, приймаються на баланс за ринковою (оціночною) вартістю і з метою оподаткування не підлягають амортизації.

Згідно з п/п. 8.1.1. Закону про прибуток під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Підпунктом 8.2.1. Закону про прибуток передбачено, що амортизації підлягають витрати на, зокрема, проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

При цьому, виходячи з системного аналізу п/п. 5.3.2., 5.2.10., 8.1.1., 8.2.1., 8.3.2. Закону про прибуток, положення п/п. 8.7.1. Закону про прибуток, на які посилається ДПІ в Акті перевірки, не обмежують можливість амортизації поліпшень безоплатно отриманої будівлі, як окремої економічної категорії, що, крім розглядуваної ситуації, стосується наприклад і орендованих основних фондів, операції з поліпшення яких за своїм економічною суттю є близькими з операціями з поліпшення безоплатно отриманої будівлі.

В контексті наведеного суд зазначає, що з показників рядка Б1 Таблиці 2 (Розрахунок амортизаційних відрахувань) додатку № К1/1 до Декларації з податку на прибуток підприємств позивача за 4 квартал 2004 року, вбачається, що в період отримання адмінбудівлі, позивач не відображав у цій Таблиці її балансову вартість та не розраховував амортизаційні відрахування.

У рішенні ДПА України від 29.08.2011 року № 15613/6/25-0115 (стор. 3) з цього приводу встановлено, що позивач не відображав у податковому обліку амортизацію безкоштовно отриманої будівлі.

Під час розгляду справи позивачем надано, крім іншого, підписану президентом компанії та головним бухгалтером довідку від 28.10.2011 р. за № 4039-02, в якій додатково визначено (задекларовано), що у податковому обліку вартість адмінбудівлі не відображалася та не амортизувалася.

З матеріалів справи вбачається, що після постановки адмінбудівлі на баланс, за угодами з ТОВ «Добробут-2», ТОВ «КиївексклюзивБуд», ТОВ «Ексклюзив-стиль», ГПВД «Укрінтеренерго», ТОВ «Світ комунікацій», ТОВ «Фірма ВІСТ», КДП «Фарлеп», ВАТ «Центренерго»у 4 кварталі 2004 року відбулось поліпшення адмінбудівлі на 1086223,58 грн., що підтверджується сукупністю наданих позивачем первинних документів (у т.ч. Акти форми № КБ-2в, акти приймання-передачі, видаткові накладні) на яку (вартість поліпшень), як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, і було збільшено «нульову»вартість адмінбудинку у податковому обліку відповідно до п/п. 8.3.2. Закону про прибуток, що, в свою чергу було відображено з урахуванням положень абз. 2 п/п. 8.3.1. Закону про прибуток і у таблиці 2 додатку №К1/1 до декларації за 1 квартал 2005 року (вартість поліпшень).

Як вбачається з декларацій з податку на прибуток позивача за період починаючи з 4 кварталу 2004 року і надалі - включаючи період перевірки, позивачем фактично у податковому обліку відображалась вартість поліпшень адмінбудівлі, як основа збільшення «нульової»вартості адмінбудинку, яка і амортизувалася у податковому обліку.

Правильність формування амортизаційних відрахувань у звязку з поліпшенням адмінбудівлі та відсутність порушень з боку позивача в цьому контексті за період з 2004 року вбачається з актів податкових перевірок позивача за період з 2004 року, що свідчить про визнання податковим органом правильності ведення позивачем податкового обліку в попередні періоди в контексті формування амортизаційних відрахувань відштовхуючись від нульової вартості адмінбудівлі із її збільшенням на вартість поліпшень.

Зокрема, у п. 2.3. на сторінці 10 акту перевірки № 510/23-3/32984271 від 12.09.2005 року (за період з 24.06.2004 року по 31.03.2005 року), зазначено, що перевіркою відомостей щодо формування амортизаційних відрахувань за періоди 9 місяців 2004 р., за 2004 рік, за 1 квартал 2005 року порушень не встановлено.

Крім того, у п. 3.1.3 на сторінці 16 акту перевірки № 1079/23-03/32984271 від 07.05.2007 року (за період з 01.04.2005 р. по 30.09.2006 року), податковим органом визначено, перевіркою правильності визначення сум амортизаційних завищення або заниження сум амортизації за період, що перевірявся, не встановлено.

При цьому, з актів перевірок за попередні періоди вбачається, що при попередніх перевірках ДПІ виходила з того, що вартість адмінбудинку у податковому обліку не відображалась та не амортизувалась.

В контексті наведеного та щодо доводів ДПІ про відмову позивача у наданні документів про структуру амортизаційних відрахувань у податковому обліку по обєктах 1 групи та складання у звязку з цим акту про ненадання документів № 425 від 14.03.2011 року, суд зазначає наступне.

Як вбачається із запиту податкового ревізора-інспектора ОСОБА_7 від 03.03.2011 р. № 4, цим інспектором вимагалось від позивача надати на 10:00 годин 09.03.2011 року первинні документи, дані бух.обліку, що стали підставою для формування вартості основних фондів 1 групи (у т.ч. поліпшення, ремонт) станом на 01.10.2007 року. У той же час, як вбачається з витягу з електронної бази даних системи контролю доступу на територію адмінприміщень позивача (від 29.03.2011 року), відповідно до якої фіксувалось прибуття працівників ДПІ за перепустками, ні станом на 09.03.2011 року (дата, призначена для отримання документів), ні надалі в період до дати закінчення перевірки 14.03.2011 року, ця особо для отримання витребуваних документів, для проведення (продовження) перевірки (участі у перевірці) не зявлялась, при тому, що перевірка проводилась за місцезнаходженням позивача. Виходячи з наведеного, судом не береться до уваги акт ДПІ від 14.03.2011 р. про відмову позивача від надання документів, оскільки, з огляду на вищенаведене, такої відмови не доведено податковим органом. В цьому контексті суд також зазначає, що ДПІ під час розгляду справи не спростовано в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України належними та допустимими доказами твердження позивача щодо надання працівникам ДПІ витребуваних документів на чому позивач наполягав у т.ч. у запереченнях до акту перевірки.

Слід додати, що доступ ДПІ до необхідної інформації з цього приводу підтверджується посиланням в акті перевірки на дані бухгалтерського обліку, банківські документи, накладні, акти, дані по рахункам бухгалтерського обліку (стор. 6, 7, 20, 22, 24 Акту перевірки, у т.ч. до даних інвентаризації п. 2.15. Акту перевірки), а також висновками актів перевірок позивача з 2004 року, тобто починаючи з початку періоду здійснення позивачем поліпшень адмінбудівлі.

Наведене в сукупності спростовує доводи ДПІ у Акті перевірки щодо ненадання первинних документів, що підтверджують вартість проведених поліпшень, та ненадання документів, що відображають структуру амортизаційних відрахувань.

Таким чином, беручи до уваги те, що за другим епізодом висновки податкового органу ґрунтуються саме на тому, що позивач відобразив у податковому обліку вартість безоплатно отриманого будинку, яка на думку ДПІ і амортизувалась, що в даному випадку не доведено податковим органом, не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи та спростовується вищенаведеним, суд не вбачає з боку позивача порушень податкового законодавства при формуванні амортизаційних відрахувань, зокрема п/п. 8.1.2. Закону про прибуток, на який міститься посилання на стор. 26 Акту перевірки.

Виходячи з наведеного в сукупності, беручи до уваги те, що відповідачем в акті перевірки не наведено інших обставин та підстав в обґрунтування вищенаведених висновків ДПІ за другим епізодом, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення в частині, яка ґрунтується на вищенаведених висновках ДПІ щодо завищення амортизаційних відрахувань, а отже рішення в цій частині є також протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо третього епізоду суд зазначає наступне.

В Акті перевірки ДПІ зазначає, що відповідно до п/п. 8.7.1. Закону про прибуток, платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

На сторінках 20-22 Акту перевірки ДПІ зазначає, що в порушення п/п. 5.3.2., п/п. 8.7.1. Закону про прибуток позивачем завищено показники у рядку 04.10 Декларації «Витрати на поліпшення основних фондів»на загальну суму 133683 грн. у т.ч. за три квартали 2010 року на 133683 грн.

ДПІ по суті в Акті перевірки зазначає, що позивачем у складі валових витрат, відображених у декларації з податку на прибуток за 3 квартали 2010 року по рядку 04.10. та додатку № К1/1 відображена сума витрат на поліпшення у розмірі 300 984 грн., що складає 10% від сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів на початок звітного 2010 року 3 161 744 грн.

ДПІ зазначає, як і у попередньому випадку, що позивачем не надано до перевірки документи, що відображають структуру амортизаційних відрахувань по обєктам основних фондів 1 групи в податковому обліку станом на 01.01.2007 року, про що складено вищезгаданий акт про ненадання документів № 425 від 14.03.2011 року.

Надалі ДПІ приходить до висновку, що позивачем при розрахунку сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів була врахована балансова вартість безоплатно отриманого адмінбудинку, яка станом на 01.01.2010 року становила 1 488 733, 52 грн., виходячи з розрахунків, проведених ДПІ за другим епізодом, які наведені на стор. 26 Акту перевірки.

У звязку з цим, податковий орган віднімає від задекларованої позивачем сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів на початок звітного 2010 року, яка складає 3 161 744 грн., самостійно розраховану ним балансову вартість адмінбудівлі у розмірі 1488734 грн. та, отримавши результат у розмірі 1 673 010,00 грн., розраховує від нього 10%, що складає 167 301 грн., яка, як вбачається з Акту перевірки, і є дозволеною на думку ДПІ сумою для включення до валових витрат. Виходячи з цього, ДПІ і приходить до висновку про завищення витрат на 133683 грн.

Вирішуючи спір в цій частині, суд зазначає наступне.

Відповідно до п/п. 5.2.10. Закону про прибуток до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Як зазначено вище, платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду (п/п. 8.7.1. Закону про прибуток).

Згідно з п/п. 5.3.2. Закону про прибуток, не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Як зазначено вище, висновки ДПІ за третім епізодом ґрунтуються на тому, що при розрахунку сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів позивачем була врахована балансова вартість безоплатно отриманого адмінбудинку.

Проте, як прийшов до висновку суд на підставі аналізу податкової звітності позивача з 2004 року та інших вищезгаданих доказів по справі перевіряючи висновки ДПІ за другим епізодом, у податковому обліку вартість безоплатно отриманої адмінбудівлі не відображалася, що встановлено також у рішенні ДПА України від 29.08.2011 року № 15613/6/25-0115, та в даному випадку, при визначенні балансової вартості основних фондів 1 групи, її балансова вартість не враховувалась.

Таким чином, беручи до уваги те, що за третім епізодом висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що позивач врахував у податковому обліку при розрахунку сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів позивачем балансову вартість безоплатно отриманого адмінбудинку, що в даному випадку не доведено податковим органом, не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи та спростовується вищенаведеним, а також враховуючи те, що ДПІ в Акті перевірки не наведено інших обставин та підстав в обґрунтування сформульованого ДПІ висновку щодо зазначеного порушення, суд вважає висновки ДПІ за цим епізодом також необґрунтованими та такими, що не відповідають наведеним вище вимогам правових актів, та, у свою чергу, не вбачає з боку позивача порушень податкового законодавства за третім епізодом.

Як і за другим епізодом, доступ ДПІ до необхідної первинної інформації при цьому підтверджується посиланням в акті перевірки на дані бухгалтерського обліку, банківські документи, накладні, акти, даних по рахункам бухгалтерського обліку (стор. 6, 7, 20, 22, 24 Акту перевірки, у т.ч. до даних інвентаризації п. 2.15. Акту перевірки), а також висновками актів перевірок позивача з 2004 року, тобто починаючи з початку періоду здійснення позивачем поліпшень адмінбудівлі.

Відповідно до п. 56.1. Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин за кожним епізодом, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено обґрунтованості та відповідності законодавству оскаржуваного рішення, як по окремим епізодам, так і в цілому. В свою чергу, судом не встановлено порушень податкового законодавства з боку позивача, які б спричиняли нарахування грошових зобовязань за оскаржуваним рішенням. У звязку з цим та виходячи з положень п.1 ч. 2 ст. 162 та ч. 2 ст. 11 КАС України позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись вимогами ст. ст. 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Національної акціонерної компанії «Енергетична компанія України»(ідентифікаційний код 32984271; адреса: м. Київ, вул. Хрещатик, 34) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва № НОМЕР_1 від 11.04.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Національної акціонерної компанії «Енергетична компанія України»на відшкодування судового збору (державного мита) 3,40 гривень.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Кармазін О.А.

Повний текст постанови складено та підписано 14 листопада 2011 року.