Постанова № 58500046, 14.06.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2016 р. Справа №805/390/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 13год.41хв.

ухвалено у нарадчій кімнаті

Донецький окружнеий адміністративний суд у складі:

головуючої судді Троянової О.В.

при секретарі Кудрі В.Г.,

за участю:

представник позивача Можарової З.М.,

представник відповідача не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ІМП-ЕКС"

до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень від 10.11.2015р №0000062201, №0000311501,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ІМП-ЕКС" звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень від 10.11.2015р №0000062201, №0000311501/том 1 а.с.4-8/.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що за наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ІМП-ЕКС" з питань дотримання вимог податкового законодавства при правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період квітень-грудень 2014 року, січень-серпень 2015 року відповідачем, складено акт від 28.10.2015р. №4/05-66-22-01/37295793. З урахуванням висновків акту від 28.10.2015р. №4/05-66-22-01/37295793, податковим органом проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 30.10.2015 №28/05-66-15-01/37295793. На підставі висновків актів перевірки відповідачем 10 листопада 2015р прийнято податкові повідомлення-рішення №0000311501, №0000062201. Вважає, прийняті податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки висновки акту перевірку не підтверджуються наявними документами первинного бухгалтерського обліку.

Просить суд, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області від 10 листопада 2015: №0000311501 форми «В3» яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ІМП-ЕКС" відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 064 291грн. та №0000062201 форми «В4» яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ІМП-ЕКС" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 286 396грн./том 1 а.с.8/.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення судової повістки /том 4 а.с.97/. Письмових пояснень або заперечень по суті спору на адресу суду не надходило. Причини неявки суду не відомі, заяву про відкладення розгляду справи або розгляду справи без його участі суду не надавав.

Відповідно до приписів ст.128 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача на підставі доказів наявних в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ІМП-ЕКС" зареєстроване в якості юридичної особи, включене до ЄДРПОУ за номером 37295793/том 1 а.с.29-30/. Позивач є платником податку на додану вартість та знаходиться на обліку платників податків в Державній податковій інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області. Здійснює господарську діяльність відповідно до Статуту підприємства.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Куйбишевському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області діє на підставі положення про Державну фіскальну службу та керуючись Податковим кодексом України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Відповідно до направлень на проведення позапланової виїзної документальної перевірки та наказу про призначення позапланової перевірки відповідно до вимог п.п.20.1.4 п.п.20.1.6, п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78, ст.79, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України Державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області в період з 19 жовтня 2015 року по 23 жовтня 2015 року (дата закінчення перевірки вказана в акті) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ІМП-ЕКС" з питань дотримання вимог податкового законодавства при правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період квітень-грудень 2014 року, січень-серпень 2015 року.

28.10.2015 року за наслідками проведеної перевірки складено акт №4/05-66-22-01/37295793/том 1 а.с.11-21/.

Згідно з висновком акту перевірки позивачем допущено такі порушення законодавства:

- п.44.1 ст.44, п.44.6 ст.44, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 та п. 200-1.3, ст.200-1 Податкового кодексу України, що привело до завищення суми від'ємного значення за серпень 2015 року на суму 1 286 396грн., що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду /том 1 а.с.21/.

30.10.2015 року, з урахуванням висновків акту від 28.10.2015р. №4/05-66-22-01/37295793, податковим органом проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт №28/05-66-15-01/37295793.

Згідно з висновком акту камеральної перевірки встановлено відсутність права ТОВ "ЕНЕРГО ІМП-ЕКС" на бюджетне відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку, відповідно до вимог п.200.5 ст.200 Податкового кодексу України у розмірі 1 064 291грн. у тому числі: за травень 2014 - 49154грн.; за червень 2014 - 137 609грн.; за липень 2014 - 581 359грн.; за серпень 2014 - 263 897грн.; за вересень 2014 - 32 272грн.

На підставі актів перевірки 28.10.2015р. №4/05-66-22-01/37295793 та від 30.10.2015 №28/05-66-15-01/37295793 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10 листопада 2015 року :

- №0000311501 форми «В3» яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ІМП-ЕКС" відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 064 291грн. /том 1 а.с.10/;

- №0000062201 форми «В4» яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ІМП-ЕКС" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 286 396грн./том 1 а.с.9/.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду із даним позовом.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень з наступних підстав.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про: порушення платником податків п.44.1 ст.44, п.44.6 ст.44, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 та п. 200-1.3, ст.200-1 Податкового кодексу України, що привело до завищення суми від'ємного значення за серпень 2015 року на суму 1 286 396грн., що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду/том 1 а.с.21/.

Суд не погоджується із зазначеними висновками податкового органу, з таких підстав.

Підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. З метою застосування терміна "постачання товарів" електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром. Постачанням товарів також вважаються:

а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу;

б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства;

в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов'язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню);

г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення;

д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника;

е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Згідно підпункту 14.1.203 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності.

Підпунктом 78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України визначено, що документальна позапланова перевірка здійснюється якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до п.73.3 ст. 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити:

1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок та в інших випадках, передбачених статтею 39 цього Кодексу;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків:

податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування;

акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Інформація на запит контролюючого органу надається Національним банком України, іншими банками безоплатно у порядку і обсягах, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Порядок отримання інформації контролюючими органами за їх письмовим запитом визначається Кабінетом Міністрів України.

ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька ГУ ДФС у Донецькій області було спрямовано електронною поштою запит від 07.09.2015 №99/10/05-66-15-01 на адресу позивача, у якому було відсутнє посилання на п.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та взагалі відсутні посилання на підстави його надіслання, проте було зазначено «для з'ясування реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліку». Крім того, запит не містить підпису посадової особи та печатки відповідного податкового органу /том 4 а.с.67-68/.

Оскільки у запиті від 07.09.2015 №99/10/05-66-15-01 про надання документального підтвердження не зазначено підстави для надіслання запиту та не здійснено посилання на норми ПК України, що визначають обов'язки платника податків та права податкових органів, а запит не відповідає вимогам абз.1 та 2 п.73.3 ст. 73 ПК України, то позивач був звільнений від обов'язку надання відповіді на такий запит, про що і повідомив відповідачеві листом від 15.09.2015 №5 /том 4 а.с.64-66/.

З огляду на що, на думку суду, відповідач необґрунтовано посилається на відсутність документального підтвердження первинними документами операцій з контрагентами за перевіряємий період внаслідок не надання таких документів.

Так, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ІМП-ЕКС" (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АУСТЕНАЙТ» (Продавець) укладено договір поставки № 18.04-14 від 18 квітня 2014 року /том 3 а.с.36-39/.

Відповідно до якого Продавець зобов'язується продати та поставити вугілля марки «Т» і вугілля марки «А», далі (Товар), а Покупець зобов'язується прийняти і сплатити Товар, на умовах, обумовлених Договором.

Знаходження в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців «АУСТЕНАЙТ» за юридичною адресою , станом на час вчинення правочину, в акті перевірки не заперечується.

На підтвердження виконання договорів поставки продукції виробничо-технічного призначення, позивачем надано наступні документи: додатками до договору, рахунками фактури, видатковими накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними, актами прийому передачі, товарно-транспортними накладними /том 3 а.с.40-79/.

Отриманий від ТОВ «АУСТЕНАЙТ» товар ввикористаний у власній господарській діяльності, шляхом оформлення експортних операцій, що підтверджується актом перевірки.

За наслідками господарських операцій ТОВ «АУСТЕНАЙТ» видало позивачу податкову накладну від 18.04.2014 №3 на суму 221 487,00грн. у т.ч. ПДВ 36914,5грн. /том 3 а.с.45/, які зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідним витягом, що міститься в матеріалах справи/том 3 а.с.113-146/.

Суму податку на додану вартість згідно вказаних податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту квітня 2014 року, що відобразив у відповідних податкових деклараціях в розрізі контрагентів, які подані до Податкового органу , де в Додатку №5 до декларації , в розділі ІІ Податковий кредит визначено контрагента ТОВ «АУСТЕНАЙТ»/том 3 а.с.147-212, том 4 а.с.1-63/.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ІМП-ЕКС" (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КРЕДОКОМ» (Продавець) укладено договір поставки № 23.04-14 від 23 квітня 2014 року /том 4 а.с.80-83/.

Відповідно до якого Продавець зобов'язується продати та поставити вугілля марки «Т» і вугілля марки «А», далі (Товар), а Покупець зобов'язується прийняти і сплатити Товар, на умовах, обумовлених Договором.

Знаходження в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців «КРЕДОКОМ» за юридичною адресою , станом на час вчинення правочину, в акті перевірки не заперечується.

На підтвердження виконання договорів поставки продукції виробничо-технічного призначення, позивачем надано наступні документи: додатками до договору, рахунками фактури, видатковими накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними, актами прийому передачі, товарно-транспортними накладними /том 1 а.с.66-77, 131-181,том 2 а.с.22-94,том 3 а.с.85-112/.

Отриманий від ТОВ «КРЕДОКОМ» товар використаний у власній господарській діяльності, шляхом оформлення експортних операцій, що підтверджується актом перевірки.

За наслідками господарських операцій ТОВ «КРЕДОКОМ» видало позивачу податкові накладні: від 25.04.2014 №1 на суму 104100,00грн. у т.ч. ПДВ 17350,00грн.; від 26.04.2014 №5 на суму 208500,00грн. у т.ч. ПДВ 34750,00грн.; від 28.04.2014 №6 208800,00грн. у т.ч. ПДВ 34800,00грн.; від 29.04.2014 №7 на суму 104700,00грн. у т.ч. ПДВ 17450,00грн.; 01.05.2014 №1 на суму 207300,00грн. у т.ч. ПДВ 34550,00грн.; від 03.05.2014 №2 на суму 208200,00грн. у т.ч. ПДВ 34700,00грн.; від 03.05.2014 №3 та на суму 103500,00грн. у т.ч. ПДВ 17250,00грн.; від 12.05.2014 №9 на суму 15890,70грн. у т.ч. ПДВ 2648,45грн.; від 18.05.2014 №7 на суму 104100,00грн. у т.ч. ПДВ 17350,00грн.; від 18.05.2014 №6 на суму 104700,00грн. у т.ч. ПДВ 17450,00грн.; від 18.05.2014 №8 на суму 103500,00грн. у т.ч. ПДВ 17250,00грн.; від 23.05.2014 №10 на суму 103500,00грн. у т.ч. ПДВ 17250,00грн.; податковою накладною від 24.05.2014 №11 на суму 103800,00грн. у т.ч. ПДВ 17300,00грн.; податковою накладною від 28.05.2014 №12 на суму 103500,00грн. у т.ч. ПДВ 17250,00грн.; від 30.05.2014 №13 на суму 207900,00грн. у т.ч. ПДВ 34650,00грн.; від 30.05.2014 №14 на суму 573806,40грн. у т.ч. ПДВ 95634,40грн.; від 31.05.2014 №15 на суму 104100,00грн. у т.ч. ПДВ 17350,00грн.; від 12.06.2014 №3 на суму 309291,60грн. у т.ч. ПДВ 51548,60грн.;від 13.06.2014 №4 на суму 349939,20грн. у т.ч. ПДВ 58323,20грн.; від 14.06.2014 №5 на суму 311779,20грн. у т.ч. ПДВ 51963,20грн; від 15.06.2014 №6 на суму 221205,60грн. у т.ч. ПДВ 36867,60грн; від 16.06.2014 №7 на суму 157468,80грн. у т.ч. ПДВ 26244,80грн.; від 17.06.2014 №9 на суму 156566,40грн. у т.ч. ПДВ 26094,40грн.; від 18.06.2014 №11 на суму 110.62,40грн. у т.ч. ПДВ 18460,40грн.; від 19.06.2014 №13 на суму 155664,00грн. у т.ч. ПДВ 25944,00грн.; від 20.06.2014 №14 на суму 158191,20грн. у т.ч. ПДВ 26365,20грн.; від 21.06.2014 №15 на суму 158191,20грн. у т.ч. ПДВ 26365,20грн.; від 23.06.2014 №16 на суму 110762,40грн. у т.ч. ПДВ 18460,40грн.; від 24.06.2014 №18 на суму 110762,40грн. у т.ч. ПДВ 18460,40грн.; від 24.06.2014 №19 на суму 158191,20грн. у т.ч. ПДВ 26365,20грн.; від 27.06.2014 №22 на суму 110443,20грн. у т.ч. ПДВ 18407,20грн.; від 28.06.2014 №14 на суму 110443,20грн. у т.ч. ПДВ 18407,20грн.; від 28.06.2014 №25 на суму 157734,00грн. у т.ч. ПДВ 26289,00грн.; від 30.06.2014 №29 на суму 331010,40грн. у т.ч. ПДВ 55168,40грн.; від 30.06.2014 №28 на суму 111720,00грн. у т.ч. ПДВ 18620,00грн.які зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідним витягом, що міститься в матеріалах справи/том 1 а.с.131,134,137,140,143,146,149,152,155,158,161,164,167, том 2 а.с.22,25,28,31,34,37,40,43,46,45,49,52,55,58,61, 64, 67, 70, 73/

Суму податку на додану вартість згідно вказаних податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту квітня-червня 2014 року, що відобразив у відповідних податкових деклараціях в розрізі контрагентів, які подані до Податкового органу , де в Додатку №5 до декларації , в розділі ІІ Податковий кредит визначено контрагента ТОВ «КРЕДОКОМ»/том 3 а.с.147-212, том 4 а.с.1-63/.

Господарські операції за липень 2014 по Підприємству Чорнухінської виправної колонії №23 на суму 11687,54грн. підтверджуються - рахунками-фактурами від 18.07.2014 №319 на суму 26.074,80грн. у т.ч. ПДВ 4345,80грн., №320 на суму 1552,20грн. у т.ч. ПДВ 258,70грн., від 02.07.2014 №304 на суму 40946,04грн. у т.ч. ПДВ 6824,34грн., №305 на суму 1552,20грн. у т.ч. ПДВ 258,70грн., платіжними дорученнями від 02.07.2014 №100 на суму 42498,24грн. у т.ч. ПДВ 7083,04грн, від 18.07.2014 №134 на суму 27627,00грн. у т.ч. ПДВ 4604,5 грн./ том 2 а.с.106-114/.

За наслідками господарських операцій ТОВ «КРЕДОКОМ» видало позивачу податкові накладні які зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідним витягом, що міститься в матеріалах справи.

Суму податку на додану вартість згідно вказаних податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту липня 2014 року, що відобразив у відповідних податкових деклараціях в розрізі контрагентів, які подані до Податкового органу , де в Додатку №5 до декларації , в розділі ІІ Податковий кредит визначено контрагента Підприємства Чорнухінської виправної колонії №23 /том 3 а.с.147-212, том 4 а.с.1-63/.

Статтею 44 Податкового кодексу України визначені вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, відповідно до п.44.1 якої для цілей оподатковування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподатковування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів (документи, створені в письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозвіл адміністрації (власника) на їхнє проведення ); регістрів бухгалтерського обліку (носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм і т.п., призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування й узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку ); фінансової звітності (бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період); інших документів, зв'язаних з вирахуванням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищевказаними документами.

Згідно п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності..

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно ст. 1 цього Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до статті 4 вказаного Закону бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на основних принципах, серед яких превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно частини 1 статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, визначає, що первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, визначені п. 2.4 Положення: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства; зміст і обсяг господарської операції, одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Форми облікових регістрів, порядок записів у них, обробка і використання необхідної інформації визначаються відповідними нормативними документами про порядок їх застосування.

Відповідно до п. 3.7 Положення інформація про господарські операції підприємства за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься в згрупованому вигляді в бухгалтерські звіти, порядок складання яких установлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова звітність підприємства складається на підставі даних бухгалтерського обліку і підписується керівником і бухгалтером підприємства.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ і суб'єктів малого підприємництва) складається з: балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до звітів.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не спростоване відповідачем, в підтвердження реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ позивачем надані до матеріалів справи документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме: договори з контрагентами; додатками до договору, рахунками фактури, видатковими накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними, актами прийому передачі, товарно-транспортними накладними, що є підтвердженням реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ.

Надані позивачем документи на підтвердження здійснення господарських операцій за договорами з контрагентами відповідають наведеним вище вимогам до первинних документів згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Так, статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Частиною 3, зазначеної статті передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Частиною 5 передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення Цивільного кодексу України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів - договорів поставки та надання послуг із ТОВ «АУСТЕНАЙТ», ТОВ «КРЕДОКОМ» та Підприємства Чорнухінської виправної колонії №23. Також, вказані правочини не визнавалися недійсними у судовому порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не довів обставини, які б свідчили про недійсність правочинів укладених між контрагентами. Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по укладеним договорам із його господарською діяльністю та фактичне використання поставленого обладнання та послуг у його власній господарській діяльності та отримання фінансового ефекту.

Отже, суд вважає, що у даному випадку позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат оплати вартості придбаних ТМЦ ТОВ «АУСТЕНАЙТ», ТОВ «КРЕДОКОМ» та Підприємства Чорнухінської виправної колонії №23 із господарською діяльністю ТОВ "ЕНЕРГО ІМП-ЕКС".

Щодо використання ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька ГУ ДФС у Донецькій області у акті перевірки податкової інформації по ТОВ «АУСТЕНАЙТ», ТОВ «КРЕДОКОМ» та Підприємства Чорнухінської виправної колонії №23 (у зв'язку з неможливістю проведення зустрічної звірки по взаємовідносинах з ТОВ «ЕНЕРГО ІМП-ЕКС» у якості доказу неможливості підтвердження реальності господарських відносин, суд зазначає наступне.

Податковим органом зроблено висновки про порушення Позивачем норм податкового законодавства на підставі податкової інформації, отриманої від інших податкових органів/том 1 а.с.15(а.а.5)/.

Суд не може погодитися із даним висновком податкового органу, виходячи з наступного.

Основним засобом встановлення обставин та висновків про неможливості підтвердження реальності господарських операцій платника податку була податкова інформація, податкова інформація складена зв'язку з неможливістю проведення зустрічної звірки по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ «ЕНЕРГО ІМП-ЕКС».

Зустрічна звірка - є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в той час, як функція податкового органу щодо контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується останнім шляхом проведення перевірок у випадках та в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 73.5 ст.75 Податкового кодексу України, зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, за своєю правовою природою акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є актом перевірки контролюючого органу та не може містити в собі аналізу господарських операцій платника податків та висновків про нікчемність укладених ним договорів. Тобто зустрічна звірка не може підтверджувати нікчемність правочинів.

Таким чином, в акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчується факт неможливості її проведення без встановлення будь-яких висновків стосовно документального підтвердження та реальності господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Відповідно до статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань.

Суд зазначає, що податкова інформація є різновидом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу, який у свою чергу, є способом здійснення податкового контролю. Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, є одним із різновидів податкового контролю, а відтак, враховуючи приписи Закону України «Про інформацію», вказана офіційна інформація державних органів повинна відповідати дійсності. Податкові органи використовують вказану систему у своїй роботі, в тому числі, й для співставлення показників, які задекларовані позивачем та його контрагентами, а розбіжності в цих показниках, як зазначив суд вище, призводять до створення штучних підстав для проведення перевірок суб'єктів господарської діяльності.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином, акти перевірки стосовно контрагента Позивача, складені іншими податковими органами, не можуть бути підставою для висновків Відповідача щодо Позивача. Відповідач має обґрунтовувати свої висновки відповідно до результатів проведеної перевірки безпосередньо на підставі дослідження наданих Позивачем первинних документів.

Відповідно до інформації, наявної у відповідача встановлено, що Контрагентами не було подано до податкового органу на обліку в якому вони знаходиться розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за квітень-липень 2014 року.

Суд наголошує, що не подання контрагентами позивача податкової звітності - не може бути підставою для визнання господарських операцій, що мали місце удаваними. Так, висновки Відповідача вказаного характеру не можуть бути підґрунтям висновків про порушення ст. 198 ПК України, оскільки платник податку не має а ні правових механізмів, а ні практичних можливостей слідкувати за дотриманням своїми контрагентами законів у сфері господарської діяльності та податкового законодавства.

Відповідач, дійсно, на підставі п.71.1. ст. 71, п.п. 72.1.1. п. 72.1. ст. 72 та ст. 83 Податкового кодексу України, вправі використовувати податкову інформацію з інформаційних баз даних, під час проведення перевірок суб'єктів господарювання та формування висновків за результатами перевірок.

Однак, враховуючи зазначений в акті перевірки перелік податкової інформації та інформаційних баз даних, яку Відповідач використовував під час проведення перевірки, суд зазначає, що одним із основних засобів встановлення обставин та висновків про наявність нібито порушень ним податкового законодавства та не вірне визначення ним сум податкового кредиту - є саме використання зазначеної інформації, без жодного врахування, наданих Позивачем до перевірки, первинних документів по господарським операціям, що перевіряється.

У той час інформаційні бази даних податкового органу не мають статусу офіційних, не сертифіковані і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус Платника податків. Інформація з бази даних податкового органу не є належним доказом у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Дана правова позиція підтверджується доводами, що викладені в Постановах ВАСУ від 20.09.2012 року № К9991/574/12; № К 9991/5991/11 та № 9991/24891/11: «Програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься. Крім того, абсолютно справедливо підкреслюється, що такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності».

Відповідно до Листа ВАСУ від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд погоджується з даними висновками Вищого адміністративного суду України та підкреслює, що письмові докази у вигляді первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій позивача з контрагентами постачальниками спростовують висновки податкового органу, які гуртуються на даних інформаційних податкових баз.

Стосовно правомірності формування позивачем податкового кредиту податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Відповідно п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит-сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного ( податкового) періоду, визначена згідно з розділом п'ять цього Кодексу.

Згідно вимог п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Статтею 201 Податкового Кодексу України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктами 201.4, 201.7 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна складається в разі здійснення постачання товарів/послуг протягом періоду, за який складається така податкова накладна, постачання яких має безперервний або ритмічний характер: покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця; покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця. У разі якщо станом на дату складення зазначених податкових накладних сума коштів, що надійшла на поточний рахунок продавця як оплата (передоплата) за товари/послуги, перевищує вартість поставлених товарів/послуг протягом місяця, таке перевищення вважається попередньою оплатою (авансом), на суму якої складається податкова накладна у загальному порядку не пізніше останнього дня такого місяця.

Для цілей цього пункту ритмічним характером постачання вважається постачання товарів/послуг одному покупцю два та більше разів на місяць. Податкова накладна може бути складена за щоденними підсумками операцій (якщо податкова накладна не була складена на ці операції) у разі: здійснення постачання товарів/послуг за готівку кінцевому споживачеві (який не є платником податку), розрахунки за які проводяться через касу/реєстратори розрахункових операцій або через банківську установу чи платіжний пристрій (безпосередньо на поточний рахунок постачальника); виписки транспортних квитків, готельних рахунків або рахунків, які виставляються платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер постачальника (продавця), крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; надання платнику податку касових чеків, що містять суму поставлених товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального та податкового номерів постачальника).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виникнення у ТОВ «ЕНЕРГО ІМП-ЕКС» права на формування податкового кредиту у серпні 2015р., за наслідками господарських операцій з контрагентами, підтверджено відповідними податковими накладними. Податкові накладні позивач включив до Реєстру отриманих та виданих податкових накладних /том 3 а.с.113-145/

Тобто, чинним законодавством України, зокрема, Податковим кодексом України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов'язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника; за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання та не визначено права здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину, при цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.

Суд звертає увагу, що недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 № К/9991/37637/12, від 17.02.2014 № К/800/50945/13, від 19.02.2014 № К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 № К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13, від 20.05.2014 №К/800/53111/13, від 05.06.2014 №К/800/1816/13, від 11.11.2014 №К/800/1336/14.

Виходячи з практики Європейського Суду з прав людини у рішеннях, позицій Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України, викладених в Інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», наголошено на індивідуальному характері відповідальності особи та відсутності підстав для притягнення платника податків до відповідальності у зв'язку з порушенням податкової дисципліни його контрагентами.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Так, у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02, «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №1991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг знати. Добросовісний платник не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.

Отже, формування податкового кредиту з ПДВ платником податків обумовлено фактичним здійсненням операцій з придбання товарів, робіт (послуг), для подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку, і реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів та в обов'язковому порядку податкових накладних.

Факт здійснення господарських операцій з контрагентами підтверджується вищенаведеними первинними документами позивача. Суд зазначає, що податковий орган не ставив під сумнів достовірність первинних документів чи їх відповідність вимогам чинного законодавства, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

В діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість збільшення відповідачем грошового зобов'язання з податку на додану вартість і відповідно застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідальність за наслідками неналежного виконання контрагентами позивача своїх обов'язків щодо несвоєчасного виконання власних податкових зобов'язань перед бюджетом не повинна бути покладена на добропорядних платників податку та не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Щодо висновків камеральної перевірки, що викладені в акті від 30.10.2015 №28/05-66-15-01/37295793 здійснені із прямим посиланням на висновки акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 28.10.2015 №4/05-66-22-01/37295793.

За висновками акту перевірки від 30.10.2015 №28/05-66-15-01/37295793 фактично порушень не встановлено, а лише здійснений камеральний аналіз господарської діяльності позивача, при чому факт здійснення експортних операцій вугілля кам'яного у червні - серпні 2014 підтверджений та не оспорюється (ар.с.27-28). На сторінці 5 акту від 30.10.2015 №28/05-66-15-01/37295793 зазначено, що Актом перевірки від 28.10.2015 №4/05-66-22-01/37295793 встановлені порушення щодо завищення від'ємного значення ПДВ на загальну суму 1 041 940,00грн. у тому числі за квітень 2014р. на 141 265,00грн., за травень 2014р. на 340 633,00грн., за червень 2014р. на 548 354,00грн. та за липень 2014р. на 11 688,00грн.

Також зазначено, із посиланням на порушення п.200.5 ст.200 Податкового кодексу України, що у позивача «не має права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку у розмірі 1 064 291.00грн. у тому числі за травень 2014 у сумі 49154,00грн., за червень 2014р. у сумі 137609,00грн., за липень 2014р. у сумі 581359,00грн., за серпень 2014р. у сумі 263897,00грн. та за вересень 2014р. у сумі 32272,00грн., у зв'язку з тим, що мало обсяги оподатковуваних операцій за період жовтень 2014 - вересень 2015 (останні 12 календарних місяців) у розмірі 245083грн., що менше ніж заявлена сума бюджетного відшкодування на 819208,00грн.

Проте, суд, не погоджується з висновком податкового органу у зв'язку з наступним.

Відповідно до п.200.5. ст.200 ПК України (що діяла у момент виникнення спірних правовідносин) не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які, зокрема мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що законодавець не встановлював, що останні 12 календарних місяців починають рахуватися з дати подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації, за наслідками якої у платника податків виникло від'ємне значення ПДВ, право їм скористатися на власний розсуд та подана заява на отримання бюджетного відшкодування.

По декларації за травень 2014 року у позивача виникло право на отримання бюджетного відшкодування у сумі 49.154,00грн., по декларації за червень 2014р. у сумі 137.609,00грн., по декларації за липень 2014р. у сумі 581.359,00грн., по декларації за серпень 2014р. у сумі 263.897,00грн. та по декларації за вересень 2014р. у сумі 32.272,00грн.

Обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців відповідно становили: по декларації за травень 2014р. із сумою бюджетного відшкодування у розмірі 49154,00грн. - обсяг оподатковуваних операцій з червня 2013 по травень 2014 включно склав 3747475,00грн.; по декларації за червень 2014р. із сумою бюджетного відшкодування у розмірі 137609,00грн. - обсяг оподатковуваних операцій з липня 2013 по червень 2014 включно склав 8955096,00грн.;по декларації за липень 2014р. із сумою бюджетного відшкодування у розмірі 581359,00грн. - обсяг оподатковуваних операцій з серпня 2013 по липень 2014 включно склав 13124997,00грн.; по декларації за серпень 2014р. із сумою бюджетного відшкодування у розмірі 263897,00грн. - обсяг оподатковуваних операцій з вересня 2013 по серпень 2014 включно склав 14779475,00грн.; по декларації за вересень 2014р. із сумою бюджетного відшкодування у розмірі 32272,00грн. - обсяг оподатковуваних операцій з жовтня 2013 по вересень 2014 включно склав 14233539,00грн. Таким чином, позивач жодним чином не порушив п.200.5. ст.200 ПК України, а обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців дають можливість отримати бюджетне відшкодування ПДВ.

Пунктом 4.1.4. ст.4 та п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України - у будь-якому разі, якщо коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як, вже зазначалось судом, відповідачем не надано жодних доказів, заперечень або пояснень по суті заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із наступного.

Частиною 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки прийняте рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ІМП-ЕКС" судові витрати у розмірі судові витрати у розмірі 33882,31(тридцять три тисячі вісімсот вісімдесят дві гривні тридцять одну копійку)грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ІМП-ЕКС" до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень від 10.11.2015р №0000062201, №0000311501 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області від 10 листопада 2015 №0000062201 форми «В4» яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ІМП-ЕКС" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 286 396грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області від 10 листопада 2015 №0000311501 форми «В3» яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ІМП-ЕКС" відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 064 291грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ІМП-ЕКС" (ЄДРПОУ37295793) судові витрати у розмірі 33882,31(тридцять три тисячі вісімсот вісімдесят дві гривні тридцять одну копійку)грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено вступну та резолютивні частини 14 червня 2016 року.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21 червня 2016 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Троянова О.В.