Постанова № 58499980, 14.01.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2016 р. Справа № 804/16298/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1, розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Марганецького міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

10 грудня 2015 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Марганецького міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (відповідач-2), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (відповідач-3), з урахуванням уточнення позовних вимог від 24.12.2015 (вх. № 812185/15) про:

- визнання протиправним та скасування наказу начальника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 06.11.2015 №485 о/с в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ;

- поновлення ОСОБА_2 на займаній посаді;

- стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на користь позивача грошового забезпечення (середнього заробітку) за час вимушеного прогулу, починаючи з 06.11.2015 у розмірі 71, 46 грн. за кожен день.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржений наказ про звільнення позивача є протиправним, таким, що винесений з порушенням законодавства про працю, а саме: статті 184 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), без врахування її особистого сімейного становища, без належного попередження про звільнення, передбаченого ст. 49-2 КЗп П України, що в свою чергу є підставою для його скасування.

Відповідачі -1, -3 заперечили проти заявленого адміністративного позову з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов. Відповідачі -1, -3 вказали, що у звязку з ліквідацією з 07.11.2015 міліції в Україні, як державного органу виконавчої влади, та створенням Національної поліції та її територіальних органів, а також із прийняттям Закону України «Про Національну поліцію», положеннями якого було попереджено всіх працівників міліції про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, ОСОБА_2 була належним чином попереджена у встановлені законодавством строки. Відповідачі також зазначили, що згідно наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області від 03.11.2015 № 474 о/с позивач вважається такою, що приступила до виконання службових обовязків після виходу з відпустки по догляду за дитиною з 03.11.2015, отже на дату винесення оскарженого наказу від 06.11.2015 № 485 о/с ОСОБА_2 не знаходилася у відпустці по догляду за дитиною, а тому її звільнення відбулося в межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством.

Відповідач - 2 проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов. Відповідач -2 зазначив, що наказом МВС України "Про організаційно - штатні питання" № 1388 від 06.11.2015 скорочені всі штати ГУМВС. Отже, звільнення ОСОБА_2 у запас Збройних сил за п. 64 "г" (через скорочення штатів) згідно оскарженого наказу є правомірним. Окрім того, враховуючи, що ГУ МВС України в Дніпропетровській області ліквідується, позивач в силу приписів Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" у разі бажання подальшого проходження служби в поліції повинна була звернутися з відповідним рапортом. Оскільки позивач з рапортом для подальшого проходження служби в поліції не зверталася, її було звільнено згідно п. 64 "г" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС, через скорочення штатів. В даному випадку, керівництво ГУМВС у Дніпропетровській області, враховуючи повну ліквідацію державного органу виконавчої влади (міліції), без визначення його правонаступника, у звязку із втратою чинності Законом України "Про міліцію", яким був врегульований порядок проходження служби в міліції, не мало повноважень працевлаштовувати позивача, а саме: вирішувати питання щодо продовження ним служби в органах Національної поліції України із збереженням спеціального звання працівника міліції, правового статусу та гарантій соціального захисту, раніше передбачених Законом України "Про міліцію". Положення Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" не містять обовязку автоматичного переведення працівників. Більш того, ОСОБА_2 ніколи не працювала в органах новоствореної Національної поліції України, то відповідно наказ про її звільнення від 06.11.2015 № 485 о/с Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області не приймався.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.12.2015 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду на 14.01.2016.

В судове засідання 14.01.2016 позивач не зявився, надіслав до суду клопотання (вх.№ 707/16 від 11.01.2016) про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідачів -1, -3 у судове засідання 14.01.2016 прибув, подав до суду клопотання про здійснення подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача -2 в судове засідання 14.01.2016 не прибув, про дату, час та місце розгулу справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. У своїх запереченнях проти адміністративного позову просив здійснити розгляд справи здійснити за його відсутності.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, ОСОБА_2 з березня 2010 року прийнята на службу в органи внутрішніх справ України в Дніпропетровській області. Останнім місцем служби позивача була посада слідчого слідчого відділення Марганецького міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області.

Наказом ГУМВС України в Дніпропетровській області від 06.11.2015 № 485 о/с слідчого слідчого відділення Марганецького міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області капітана міліції ОСОБА_2 було звільнено з органів внутрішніх справ України за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС.

Передумовою видання вказаного вище наказу стало прийняття Верховною Радою України 2 липня 2015 року Закону України «Про Національну поліцію». ОСОБА_3 було опубліковано 6 серпня 2015 року, а згідно пункту 1 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, чинність він набирає через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Враховуючи вищенаведене, а також пункт 5 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, яким передбачено втрату чинності Закону України «Про міліцію», з 07.11.2015 міліція в Україні, як державний орган виконавчої влади припинила своє існування.

Не погодившись із оскарженим наказом позивач звернулася до суду із зазначеним позовом.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIІI (далі - ОСОБА_3 № 580-VІІІ) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991 р. (далі - Положення № 114).

Відповідно до пункту 1 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VІІІ, він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Отже, позивач попереджена про звільнення через скорочення штатів в силу Закону. При цьому, вжиття заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до вказаного Закону не є обов'язком роботодавця.

Згідно п.п. «г» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Відповідно до частини 1 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Отже, як передбачено положеннями вищенаведеного законодавства, обовязковою умовою, яка покладається на роботодавця, при наступному вивільненні працівника є його попередження не пізніше ніж за два місяці.

Як вбачається з матеріалів справи, обовязкові умови, закріпленні статтею 49-2 КЗпП України, були виконані відповідачем. Так, вимогами п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. ОСОБА_4 було опубліковано в газеті «Голос України», 2015, 08, 06 серпня 2015 року № 141-142, тобто за три місяці до дня звільнення ОСОБА_2, що відповідає вимогам ст. 49-2 КЗпП України, а отже посилання позивача на протиправність наказу про її звільнення в цій частині є безпідставними.

За приписами пункту 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

З аналізу наведеного вбачається, що передумовою отримання пропозиції щодо посад (рівнозначних, вищих або нижчих щодо посад, які обіймала особа під час проходження служби у міліції) є наявність (виявлення) бажання, яке, на переконання суду, має бути оформлено письмово та подано у порядку, визначеному п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI, тобто, протягом трьох місяців з дня опублікування Закону.

Враховуючи, що ОСОБА_4 України від 02.07.2015 р. № 580-VIІI "Про Національну поліцію" опубліковано 06.08.2015 р. в газеті "Голос України", відповідно, 3-х місячний термін щодо попередження про майбутнє звільнення слід рахувати з 07.08.2015, отже, протягом 3-х місяців з цього моменту особа могла виявити бажання працювати у поліції.

В матеріалах справи наявні довідки Марганецького міського відділу Головного Управління МВС України в Дніпропетровській області від 11.01.2016 № 40.3/223 та від 13.01.2016 №40.3/275 з яких видно, що ОСОБА_2 не зверталася до відповідача-1 із заявою (рапортом) про намір проходити службу в лавах Національної поліції. ОСОБА_3 свідчить про те, що вона не повідомила про свій намір працювати в новоствореній системі органів національної поліції.

Згідно пунктів 10, 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ.

Аналогічне правило, що дозволяє звільняти працівників під час відпустки (незалежно від її виду) за ініціативою власника, при повній ліквідації установи, передбачено ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

В даному випадку, мала місце ліквідація територіальних органів МВС України як юридичних осіб публічного права, без визначення їх правонаступника.

Так, ОСОБА_3 України "Про Національну поліцію" опубліковано в офіційному друкованому виданні Верховної Ради України газеті "Голос України" №141-142 від 06 серпня 2015 року. Таким чином, 7 серпня 2015 року є датою набрання чинності пунктами 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", а з 7 листопада 2015 року ОСОБА_3 набрав чинності в цілому.

У зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію", ОСОБА_3 України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність.

Пунктом 7 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VІІІ Кабінету Міністрів України доручено в місячний строк забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів, забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України № 641 від 02.09.2015 року "Про утворення Національної поліції України" утворено Національну поліцію України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

16 вересня 2015 року Постановою Кабінету Міністрів України № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" було утворено, зокрема, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, та постановлено ліквідувати територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, зокрема ті, що діяли на території Дніпропетровської області, у тому числі Головне управління МВС України в Дніпропетровській області, Марганецький міський відділ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1388 від 06.11.2015 "Про організаційно-штатні питання" визнано такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України. Згідно з Переліком змін у штатах МВС, що є додатком до цього наказу, всі штати ГУ МВС України в Дніпропетровській області скасовані, а всі посади - скорочені. Отже, мала місце повна ліквідація установи.

Посилання позивача на незаконність її звільнення в період перебування останньої у відпустці по догляду за дитиною до трьох років суд оцінює критично, оскільки згідно рапорту ОСОБА_2 від 02.11.2015, остання просила вважати її такою, що приступила до виконання службових обовязків після виходу з відпустки по догляду за дитиною, з 02.11.2015.

Наказом Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 03.11.2015 № 474 о/с наказано вважати приступившим до виконання службових обовязків після виходу з відпустки по догляду за дитино до досягнення нею віку капітана міліції ОСОБА_2 слідчого слідчого відділення Марганецького міського відділу, з 3 листопада 2015 року (підстава: рапорт ОСОБА_2В.).

Отже, на момент винесення оскарженого наказу Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 06.11.2015 № 485 о/с позивач не перебувала у відпустці по догляду за дитиною, а приступила до виконання службових обовязків на підставі наказу Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 03.11.2015 № 474 о/с, винесеного на підставі її особистого рапорту. Таким чином відповідачем не порушено положення ч. 3 ст. 40 КЗпП України. Суд також зазначає, що за загальним правилом, пріоритетними у відносинах публічної служби є норми спеціальних законів, а загальні норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі, про що неодноразово вказував Верховний Суд України у своїх рішеннях.

Відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ України на підставі наказу від 06.11.2015 №485 о/с Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, а не наказу начальника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, як про це зазначає позивач, оскільки вона не працювала в органах Національної поліції.

Враховуючи все вищевикладене, з огляду на належне попередження позивача (в силу Закону) про майбутнє звільнення за скороченням штатів, та не виявлення нею у встановлені законом строки бажання проходити службу у поліції, суд дійшов висновку, що Головне управління МВС України в Дніпропетровській області при винесенні наказу від 06.11.2015 № 485 о/с діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням наведеного позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 06.11.2015 № 485 о/с в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ задоволенню не підлягає.

З огляду на те, що позовні вимоги про поновлення ОСОБА_2 на займаній посаді та стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на користь позивача грошового забезпечення (середнього заробітку) за час вимушеного прогулу, починаючи з 06.11.2015 у розмірі 71, 46 грн. за кожен день є похідними від вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

Водночас, суд зазначає, що ОСОБА_2 не позбавлена права в подальшому претендувати на працевлаштування в органах Національної поліції України на загальних підставах, передбачених цим законом.

За таких обставин, позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом.

Керуючись ст. ст. 11, 50, 70, 71, 72, 86, 94, 122, 128, 159 - 163, 186, 254 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Марганецького міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу від 06.11.2015 № 485 о/с, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу відмовити повністю.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_1