Ухвала суду № 58499880, 22.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№22-ц/796/7547/16 Головуючий у 1 інстанції - Волошин В.О.

Доповідач - Панченко М.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:

головуючого - Панченка М.М.

суддів - Котулі Л.Г., Побірченко Т.І.

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Омега» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 березня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Омега» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Омега», треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні ініціативи», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дерев»янко Вікторія Вікторівна про визнання правочинів недійсними,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2014року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Омега» (далі - ТОВ «Факторингова компанія »Омега») звернулось з позовом до ОСОБА_1 і, у зв»язку з невиконанням відповідачкою кредитних зобов»язань з погашення кредиту, по якому позивач має право вимоги, у сумі 1.576.434 грн.55 коп., просило винести рішення, яким звернути стягнення на заставлену в іпотеку позичальницею квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання за позивачем права власності на цю квартиру /т.1 ак.с. 70-71

В ході розгляду справи, у лютому 2015 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом до ТОВ «Факторингова компанія »Омега», треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні ініціативи», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дерев»янко ВікторіяВікторівна і просила визнати недійсними договір факторингу за №72/О від 3.06.2014 року та договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки, укладеного 3.06.2014 року між третьою особою ТОВ «Фінансова компанія «Приватні ініціативи» та позивачем ТОВ «Факторингова компанія »Омега» /т.1 а.с.92-95/.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом, позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 послалась на те, що укладення цих договорів відбулось після ухвалення Шевченківським районним судом м.Києва рішення від 16.09.2013 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором. Вважала, що при укладенні цих договорів уступки вимоги та факторингу, відповідач та третя особа, не замінюючи кредитора у зобов»язанні в порядку передбаченому чинним законодавством, фактично змінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди законодавством не передбачено.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 березня 2016 року, як у первісному, так і в зустрічному позові, відмовлено / т.1 а.с.229-233/.

У поданій апеляційній скарзі позивач за первісним позовом ТОВ «Факторингова компанія «Омега», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 березня 2016 року в частині відмови у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, а в решті рішення залишити без змін /т.1 а.с.235-237/.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ТОВ «Факторингова компанія «Омега» належить відхилити, а рішення залишити без змін з таких підстав.

Відповідно до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено, що 08.05.2008 року за №017/18 між ОСОБА_1 та КФ ВАТ»Кредобанк» укладено кредитний договір на суму 900.000 грн. під 17,6% річних на термін до 01.05.2028 року/т.1 а.с.7-8/.

На забезпечення указаних кредитних зобов»язань 08.05.2008 року сторонами за кредитним договором укладено договір іпотеки, в силу якого ОСОБА_1 заставила банку належну їй на праві власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 69,8 кв.м. /т.1 а.с.9-11/.

29.11.2011 року кредитор за вище зазначеним кредитним договором КФ ВАТ»Кредобанк» переуступив право вимоги, як за кредитним, так і за іпотечним договором ТОВ «Фінансова компанія» Приватні інвестиції».

Оскільки позичальниця ОСОБА_1 не виконувала своїх кредитних зобов»язань з погашення кредиту, за позовом ТОВ «Фінансова компанія» Приватні інвестиції» з ОСОБА_1 рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 16.09.2013 року стягнуто кредитну заборгованість у сумі 1.049.283 грн.74 коп. на користь ТОВ «Фінансова компанія» Приватні інвестиції»/т.1 а.с.16-17/.

Як слідує з матеріалів справи, відповідно до договору від 03.06.2014 року ТОВ «Фінансова компанія» Приватні інвестиції» свої права по відношенню до боржника і іпотекодавця ОСОБА_1 переуступила позивачу до цій справі ТОВ «Факторингова компанія «Омега» /а.с.12-13/.

Відповідно до ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно до ст.526 ЦК України зобов"язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

А, відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу ст.512 ЦК України кредитор у зобов»язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги являє собою договірну передачу зобов»язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов»язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки позичальниця ОСОБА_1 продовжувала порушувати договірні умови з погашення кредиту, в результаті чого її заборгованість, за розрахунками позивача ТОВ «Факторингова компанія «Омега», на час звернення до суду з цим позовом, склала 1.576.434 грн.55 коп., у зв»язку з чим останній звернувся з цим позовом до суду, вимагаючи звернення стягнення на заставлену в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ст.36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про

задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

А, відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правомірно виходив із аналізу указаних норм, обгрунтовано вважаючи, що спосіб звернення стягнення на іпотечне майно шляхом набуття права власності на нього іпотекодержателем повинне бути передбачене в договорі іпотеки.

Так, розділом 5 іпотечного договору передбачений порядок звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог іпотекодержателя у випадках, обумовлених положеннями договору кредита, договору іпотеки та вимог чинного законодавства, однак, цим пунктом не передбачено можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки за рішенням суду.

У зв»язку з цим, до договору іпотеки, як правомірно зазначено судом, не слідує, що сторонами передбачене право іпотекодержателя на звернення стягнення предмета іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю у власність предмета іпотеки, як того, вимагає позивач ТОВ «Факторингова компанія «Омега».

Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України за результатами розгляду справи за №6-124цс13.

Відповідно до ст.360-7 ЦПК України Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і ти самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов»язковими для всіх суб»єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов»зані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Доводи скаржника відносно того, що іпотечним договором передбачене право іпотекодержателя у будь-який спосіб звернути стягнення на заставлене в іпотеку майно, колегія суддів не бере до уваги з урахуванням вище викладених положень чинного законодавства.

На підставі викладеного, суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що оскільки сторонами у передбаченому законом порядку не обумовлений такий спосіб звернення стягнення на іпотечне майно, як набуття права власності (передачу у власність) предмета іпотеки на підставі судового рішення, у позивача відсутні передбачені ст.16 ЦК України правові підстави вимагати застосування такого способу звернення стягнення на іпотечне майно.

У зв»язку з цим, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене на повно з»ясованих обставинах, з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Омега» відхилити, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий

Судді