Рішення № 58499639, 14.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

Справа № 22-ц/796/6317/2016 Головуючий у 1-й інстанції - Сальникова Н.М.

Доповідач - Кабанченко О.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Кабанченко О.А.

суддів - Рубан С.М.,

Желепи О.В.

при секретарі - Перетятько А.К.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 7 березня 2016 року

в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 7 березня 2016 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики грошових коштів від 22 грудня 2014 року у сумі 251 417,81 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 5 549 685,61 грн., з них: частина неповернутої позики у сумі 250 000,00 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 5 518 389,50 грн., і 3% річних у сумі 1 417,81 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 31 296,11 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики грошових коштів від 22 грудня 2014 року у сумі 251 417,81 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 5 549 685,61 грн., з них: частина неповернутої позики у сумі 250 000,00 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 5 518 389,50 грн., і 3% річних у сумі 1 417,81 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 31 296,11 грн.

Стягнуто на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору: з ОСОБА_5 - 1 827 грн., з ОСОБА_2 - 1 827 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованості за договором позики грошових коштів від 22 грудня 2014 року, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 Вважає, що рішення суду першої інстанції у зазначеній частині є незаконним, необґрунтованим, не відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом не взято до уваги те, що отримані ОСОБА_5 за договором позики кошти не були використані в інтересах сім'ї, ОСОБА_2 згоди на отримання ОСОБА_5 таких коштів, які є цінним майном, в борг у ОСОБА_4 не надавала. Посилається на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції не було надано належної правової оцінки тому, що матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, щоотримані ОСОБА_5 за договором позики від 22 грудня 2014 року грошові кошти в сумі 500 000,00 доларів США були витрачені в інтересах сім'ї, не з'ясовано факт використання позичальником отриманих коштів, що дало б підстави зробити висновок про їх спрямуванняна придбання майна в інтересах подружжя та настання відповідальності подружжя за договором позики, укладеного одним з них. Не було подано до суду оригіналу розписки від 15 березня 2008 року, виданої ОСОБА_5, про одержання ним в борг від ОСОБА_6 грошових коштів в сумі 500 000 доларів США, оскільки лише вказана розписка може слугувати доказом того, що ОСОБА_5 дійсно були отримані в борг грошові кошти у зазначеній сумі, і на погашення цього боргу згодом був укладений інший договір позики від 22 грудня 2014 року з ОСОБА_7

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції були встановлені наступні обставини.

22 грудня 2014 року відповідач ОСОБА_5 позичив у позивачаОСОБА_7 грошові кошти у сумі 500 000 доларів США для придбання квартири, що підтверджується договором позики грошових коштів і письмовою розпискою (а.с.3-5).

Факт укладення договору позики грошових коштів саме відповідачем по справі ОСОБА_5 підтверджується особистими поясненнями сторін, що були надані в судовому засіданні, а тому в силу вимог ч.1 ст. 61 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню.

14 серпня 2015 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог посилався на укладений 22 грудня 2014 року договір позики, за умовами якого він надав у борг ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 500 000 доларів США для придбання квартири, із строком повернення 21 травня 2015 року. Отримання цих коштів підтверджується договором позики та письмовою розпискою ОСОБА_5. При укладанні договору позики ОСОБА_5 повідомив позивачу про те, що грошові кошти необхідні йому для повернення позики, яку відповідач брав для придбання квартири. Станом на 14 серпня 2015 року відповідач не повернув борг, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість у сумі, згідно офіційного курсу Національного банку України, 11099 371,22 грн. Позивач вважає, що відповідачі, які є подружжям, є солідарними боржниками за договором позики від 22 грудня 2014 року, оскільки за наслідками укладення вказаного договору позики та за рахунок отриманих за договором коштів був погашений борг за придбану квартиру (договір в інтересах сім'ї), отже боргові зобов'язання перед позивачем виникли у обох відповідачів.

На підставі ст. ст. 1046, 1049 ч. 1, 1050 ч. 1, 614, 625, 543 ч. 1 ЦК України, ст. 65 ч. 4 СК України, просив ухвалити рішення, яким стягнути з кожного з відповідачів по 251 417,81 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 5 549 685,61 грн., з яких: частина неповернутої позики у сумі 250 000,00 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 5 518 389,50 грн., і 3% річних у сумі 1 417,81 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 31 296,11 грн., та судові витрати по сплаті судового збору.

Відповідач ОСОБА_5 визнав позов, його представник не оспорювавобставин щодо позичання грошових коштів у позивача і використання їх в інтересах сім'ї (а.с.52-53, 136-139).

Відповідач ОСОБА_2 не визнала позов, її представник посилався на те, що згоди на укладення договору позики ОСОБА_2 не надавала, факт позичання ОСОБА_5 грошових коштів та витрачання їх в інтересах сім'ї не підтверджений належними доказами, про договір позики ОСОБА_2 стало відомо лише з позовної заяви ОСОБА_4, отже у ОСОБА_2 відсутні зобов'язання за договором позики від 22 грудня 2014 року (а.с.70-72).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Мотивуючи такий висновок, суд навів у рішенні зміст ст. ст. 526, 1047 ч. 2, 1049, 625 ч. 2 ЦК України, ст. 73 ч. 2 СК України, правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 травня 2012 року у справі №163цс12, та зазначив, що відповідно до ст. 360-7 ч. 1 ЦПК України відступає від правової позиції Верховного Суду України, оскільки з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що договір позики грошових коштів, укладений одним із подружжя - ОСОБА_5 в інтересах сім'ї створює обов'язки для другого з подружжя - ОСОБА_2, зважаючи на те, що одержане за договором купівлі-продажу за рахунок позичених грошових коштів нерухоме майно використано на потреби сім'ї, а відповідачем ОСОБА_2 не надано переконливих доказів на підтвердження факту придбання квартири по АДРЕСА_1 за рахунок продажу квартири по АДРЕСА_7, навпроти вказана обставина спростовується договором застави від 20грудня 2007 року, що був укладений ОСОБА_2 і АКБ «Форум».

Судова колегія не погоджується з такими висновками суду, вважає. що вони не відповідають обставинам справи, наданим сторонами доказам та вимогам закону.

Так, відповідно до положень ст. 65 СК України зобов'язання за договором стосовно цінного майна, що був укладений одним з подружжя, виникають лише за умови, що була згода другого з подружжя на укладення такого договору, або майно, одержане за договором, було використане на потреби сім'ї.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові у справі №163цс12, факт отримання одним з подружжя грошових коштів та їх витрата в інтересах сім'їповинні бути підтверджені відповідними доказами, і суд повинен з'ясувати чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

Як встановлено судом, і це відповідає матеріалам справи, письмової згоди на укладення ОСОБА_4 і ОСОБА_5 договору позики грошових коштів від 22 грудня 2014 року відповідач ОСОБА_2 не надавала.

Також відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 давала згоду на укладення договору позики ОСОБА_6 і ОСОБА_5, за яким, за твердженнями останнього, були отримані в борг 500 000 доларів США 15 березня 2008 року для придбання квартири по АДРЕСА_2, а в подальшому для повернення цього боргу був укладений договір позики з ОСОБА_4

Договір позики або боргова розписка про одержання ОСОБА_5 грошових коштів від ОСОБА_6 відсутні, розписка останнього від 2 січня 2015 року про отримання ним від ОСОБА_5 коштів у повернення боргу за договором позики від 15 березня 2008 року не містить відомостей щодо згоди ОСОБА_2 на укладання договору позики від 15 березня 2008 року та щодо цільового призначення позичених коштів - на придбання майна для потреб сім'ї.

При цьому, пояснення відповідача ОСОБА_5, який стверджував про те, що була така згода ОСОБА_2 та, що позичені у ОСОБА_6 кошти були витрачені на придбання квартири по АДРЕСА_3 не можна вважати належним та достатнім доказом в справі, зважаючи на те, що ці обставини не були визнані та заперечувались другим відповідачем ОСОБА_2

Таким чином, позивачем не було надано належних доказів на підтвердження того, що відповідачем ОСОБА_2 надавалась згода на укладення договорів позики, за яким ОСОБА_5 отримав 500 000 доларів США у ОСОБА_6 у березні 2008 року, і для повернення цієї суми останньому отримав у ОСОБА_4 у грудні 2014 року таку ж суму.

На думку судової колегії, позивачем також не було надано беззаперечних та переконливих доказів на підтвердження того, що отримані ОСОБА_5 за договором позики грошові кошти були витрачені на потреби сім'ї.

Так, відповідач ОСОБА_5 стверджував, і з цим погодився суд першої інстанції, що подружжям ОСОБА_8 і ОСОБА_2 була продана 13 грудня 2007 року квартира по АДРЕСА_4 отримані від продажу кошти були покладені на банківській рахунок ОСОБА_2 та передані у заставу за договором застави від 20 грудня 2007 року (а.с. 160-165 т. 1), отже для придбання квартири по АДРЕСА_2, за договором купівлі-продажу від 22 квітня 2008 року (а.с. 155-156) були використані грошові кошти, отримані за договором позики, що був укладений з ОСОБА_6 15 березня 2008 року (а.с. 58 т. 1 - розписка ОСОБА_6 про отримання коштів у повернення боргу).

Проте, враховуючи відомості, надані стороною відповідача ОСОБА_2, і не спростовані позивачем та відповідачем ОСОБА_5, про те, що подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у період шлюбу придбавалась та відчужувалась значна кількість нерухомого та рухомого майна, відповідачем ОСОБА_5 здійснювалась господарська діяльність, для чого ним залучались кредитні кошти, колегія суддів вважає, що позивачем та відповідачем ОСОБА_5 не доведено, що отримані ним за договором позики грошові кошти в сумі 500 000 доларів США були витрачені саме на придбання квартири по АДРЕСА_3 тобто на потреби сім'ї. ( т. 3 а.с. 1- 45).

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для покладення на відповідача ОСОБА_2 відповідальності за виконання зобов'язань за договором позики, що укладався 22 грудня 2014 року позивачем і відповідачем ОСОБА_5, відсутні, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог - стягнення з ОСОБА_5 суми заборгованості, а саме 500 000 доларів США боргу та 3% річних на підставі ст. 625 ч. 2 ЦК України у розмірі 2 835,62 доларів США, а всього 502 835,62 доларів США, що на 29 липня 2015 року становило 11 099 371,22 грн.., та відмову у задоволенні позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_5 підлягають стягненню судові витрати, понесені позивачем, по сплаті судового збору у розмірі 3 654 грн.

Відповідно до ст. 154 ч. 6 ЦПК України підлягають скасуванню заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 28 серпня 2015 року, у вигляді накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2.

Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 7 березня 2016 року скасувати.

Ухвалити в справі нове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_5 500 000 доларів США боргу та 3% річних у розмірі 2 835,62 доларів США, а всього 502 835,62 доларів США, що на 29 липня 2015 року становило 11 099 371,22 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 654 грн.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 28 серпня 2015 року, у вигляді накладення арешту на рухоме майно - автомобіль марки Land Rover, модель Range Rover 2013 року випуску кузов НОМЕР_1, та нерухоме майно - машиномісце АДРЕСА_5, нежилі приміщення з АДРЕСА_6, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2.

Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: