Постанова № 58499330, 14.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2016 р. Справа№ 910/145/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

від позивача: Варданян А.А.;

від відповідача: Сподін В.С.;

від третьої особи: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Вернум Банк"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 17.03.2016р.

у справі №910/145/16 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне

товариство "Чорноморнафтогаз"

до Публічного акціонерного товариства "Вернум Банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний

офіс з обслуговування великих платників

про зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Вернум Банк" (далі - відповідач) про зобов'язання відповідача повернути на поточний рахунок №26040010103154 для соціальних виплат помилково списані кошти у розмірі 52 571,41 грн., посилаючись на те, що списані кошти надійшли від Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і їх списання порушує права та охоронювані законом інтереси працівників позивача, для виплати яким ці кошти надійшли.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість вимог позивача належними доказами. Зокрема, відповідач наголошував на тому, що на виконання вимог Інструкції №22 та постанови Національного банку України №257 відповідач прийняв до виконання інкасове доручення (розпорядження) №379/28-10-23-43 від 07.04.2015р. про стягнення з позивача коштів у розмірі 47 338 327,99 грн. та списав грошові кошти з рахунку №26040010103154, що був у ньому зазначений. Відповідач вважає, що в даному випадку належним відповідачем у справі є стягувач позивача, а саме - Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2016р. (том справи - 1, аркуші справи - 130-132), на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі - третя особа).

Третя особа проти позову заперечувала, наголошуючи на тому, що у органів державної фіскальної служби була відсутня інформація про спеціальний режим використання рахунку №26040010103154.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2016р. у справі №910/145/16 позов було задоволено, зобов'язано відповідача повернути на поточний рахунок №26040010103154 для соціальних виплат помилково списані кошти у розмірі 52 571,41 грн. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 218,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2016р. у справі №910/145/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- відповідно до п.12.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті відповідальність за необґрунтоване стягнення коштів несе стягувач, тобто в даному випадку третя особа;

- поза увагою суду залишилося те, що рішення про стягнення коштів з позивача, на підставі якого було сформовано інкасове доручення є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов'язковому виконанню банком шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи, а також те, що відповідальність згідно із законом несе стягувач;

- суд неправомірно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про заміну неналежного відповідача;

- твердження третьої особи про те, що вона не знала, що вказаний нею рахунок позивача в інкасовому дорученні є рахунком для соціальних виплат не відповідає дійсності, оскільки відповідач повідомляв третю особу про відкриття спірного рахунку позивача;

- банк не є набувачем коштів, а тому висновок суду про те, що саме банк повинен повернути позивачу кошти є безпідставним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Коршун Н.М.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.05.2016р.

30.05.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів, а саме: рішення керівника Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників №2 від 18.02.2015р. про стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу платника податків ДАТ Чорноморнафтогаз, на підставі якого було сформоване інкасове доручення №379/28-10-23-43 від 07.04.2015р. і де був зазначений рахунок №26040010103154.

30.05.2016р. Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів у зв'язку з перебуванням судді Коршун Н.М. у відпустці, для розгляду справи №910/145/16 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І. та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 30.05.2016р.

В судове засідання 30.05.2016р. з'явилися представники позивача та відповідача. Представник третьої особи не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Представники позивача та відповідача підтримали вищезгадане клопотання.

Окрім того, в судовому засіданні 30.05.2016р. представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з тим, що в судовому засіданні відсутній представник третьої особи, а участь третьої особи в судовому засіданні необхідна для з'ясування обставин справи.

Колегія суддів вирішила задовольнити усне клопотання позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 14.06.2016р.

В судовому засіданні 14.06.2016р. представник відповідача підтримав раніше подане клопотання про витребування додаткових доказів, а саме: рішення керівника Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників №2 від 18.02.2015р. про стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу платника податків ДАТ Чорноморнафтогаз, на підставі якого було сформоване інкасове доручення №379/28-10-23-43 від 07.04.2015р. і де був зазначений рахунок №26040010103154, просив суд вказане клопотання задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні 14.06.2016р. зазначив про те, що документ, який просить витребувати відповідач, не змінить суті прийнятого місцевим господарським судом рішення у даній справі та залишив вирішення клопотання відповідача на розсуд суду.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання відповідача, оскільки документ, про витребування якого подав клопотання відповідач, не стосується предмету доказування у даній справі. Окрім того, в порушення вимог ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не обґрунтовано неможливість самостійного отримання вказаного доказу. До свого клопотання відповідач додав лист №762 від 23.03.2016р., адресований третій особі, з повідомленням про вручення цього листа 23.03.2016р. Однак будь-які відомості щодо відмови третьої особи в наданні відповідачу рішення керівника Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників №2 від 18.02.2015р. та/або докази ненадходження відповіді на лист відповідача чи витребуваних документів суду не надано.

В судовому засіданні 14.06.2016р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2016р. у справі №910/145/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В судовому засіданні 14.06.2016р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник третьої особи в судове засідання 14.06.2016р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третьої особи не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третьої особи про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 14.06.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

20.08.2014р. між відповідачем, як банком, та позивачем, як клієнтом, було укладено договір банківського рахунку №РКО.02936 (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 97-108).

За умовами Договору (п.п.1.1, 1.4) банк зобов'язується відкрити клієнту поточний рахунок в національній та в іноземних валютах, надавати послуги з розрахунково-касового обслуговування та проводити інші операції по рахунку, відповідно до умов даного договору та з урахуванням вимог чинного законодавства України. Дія даного договору поширюється на всі рахунки, відкриті клієнтом у банку. Клієнт надає банку право самостійно здійснити повідомлення податкових органів щодо відкриття та закриття рахунку, в електронній формі за допомогою засобів телекомунікаційного зв'язку в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Права та обов'язки сторін визначені в статті 4 Договору, згідно з п.п.4.1.5, 4.1.6 якої банк має право: самостійно здійснювати списання коштів з рахунку, в тому числі і на користь банку, у випадках та в порядку, передбачених чинним законодавством України, в тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, та/або даним договором; зупиняти операції за рахунком у випадках та в порядку, передбачених чинним законодавством України, в тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, та/або цим Договором, в тому числі за рішенням уповноважених органів, а також у випадках ненадання клієнтом на запит банку документів, необхідних для здійснення банком функції фінансового моніторингу та/або вимагаються внутрішніми документами банку та/або виникнення у банка на його власний розсуд, підозри, що операції клієнта та/або його діяльність в цілому та/або діяльність представників клієнта містить ознаки діяльності з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом та/або з фінансуванням тероризму та/або будь-яким іншим чином порушує чинне законодавство України щодо запобігання та протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом та боротьби з фінансовим тероризму.

Порядок здійснення розрахунково-касових операцій визначений в статті 5 Договору, згідно з п.п.5.1, 5.2 якої банк здійснює розрахунково-касові операції за рахунком клієнта відповідно до порядку та умов, передбачених даним договором, іншими договорами клієнта з банком та згідно із чинним законодавством України, в тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України. Для списання коштів з рахунку застосовуються платіжні інструменти, які визначені законодавством України, якщо інше не передбачено даним договором.

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та договором (п.10.1 Договору).

В п.12.1 Договору передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом невизначеного строку, до моменту його припинення (розірвання) з підстав та у порядку, передбачених даним договором та чинним законодавством України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору відповідачем було відкрито позивачу поточний рахунок №26040010103154.

17.04.2015р. на підставі заяви-розрахунку позивача (том справи - 1, аркуші справи - 19-22) на рахунок №26040010103154 Подільською міжрайонною виконавчою дирекцією Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності було перераховано грошові кошти у загальній сумі 52 571,41 грн., з яких: 3 318,01 грн. - на фінансування страхувальника для надання застрахованим особам матеріального забезпечення (по тимчасовій непрацездатності); 49 253,40 грн. - на фінансування страхувальника для надання застрахованим особам матеріального забезпечення (по вагітності та пологах).

24.04.2015р. відповідач отримав інкасове доручення (розпорядження) №379/28-10-23-43 від 07.04.2015р. про стягнення з позивача грошових коштів у розмірі 47 338 327,99 грн. на користь третьої особи з наступним призначенням платежу: «погашення податкового боргу по платі за користування надрами континентального шельфу і в межах виключної (економічної) морської зони згідно з рішенням керівника Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників від 18.02.2015р. №2 про стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу платника податків Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз"» (том справи - 1, аркуш справи - 112).

Вказане інкасове доручення було прийнято відповідачем до виконання із сумою часткового платежу в розмірі 52 571,41 грн., про що свідчить наявний в матеріалах справи меморіальний ордер №55180 від 24.04.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 113-114).

Позивач направив відповідачу лист №555 від 10.06.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 23-24), в якому повідомляв відповідача про те, що рахунок №26040010103154, з якого відповідачем списано кошти на виконання інкасового доручення (розпорядження) №379/28-10-23-43 від 07.04.2015р., має спеціальний режим використання, оскільки є рахунком Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, на якому обліковуються кошти, що надійшли позивачу (боржнику) від названого Фонду для виплати відповідних коштів працівникам. З урахуванням наведеного, позивач просив відповідача повернути страхові суми у розмірі 52 571,41 грн., списані з поточного рахунку позивача №26040010103154.

Відповідач в листі №1077 від 23.06.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 25-26) повідомив про те, що 14.04.2015р. відповідачем було отримано постанову про арешт коштів боржника від 07.04.2015р. ВП №44253228, згідно з якою на кошти позивача, як боржника, у сумі 7 531 486,198 грн. накладено арешт. Відповідач зазначив про те, що не може повернути позивачу грошові кошти, оскільки на підставі п.п.10.2, 10.6 глави 10 "Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженою постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004р., грошові кошти у розмірі 52 571,41 грн. були списані з рахунку позивача на підставі інкасового доручення (розпорядження) №379/28-23-43 від 07.04.2015 на користь третьої особи, як стягувача.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку повернути списані грошові кошти, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду, подавши позов, в якому просив зобов'язати відповідача повернути на поточний рахунок позивача №26040010103154 для соціальних виплат помилково списані кошти у розмірі 52 571,41 грн.

Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (ст. 1066 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 1073, 1074 Цивільного кодексу України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідачем (банк) було відкрито позивачу (клієнт) поточний рахунок №26040010103154 у національній валюті (980) для соціальних виплат згідно з ч.2 ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" від 18.01.2011р. №2240-ІІІ.

Вказана обставина не заперечується сторонами та, зокрема, підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідки №6.1.1-968 від 01.09.2014р., виданої відповідачем (том справи - 1, аркуш справи - 18).

Як було з'ясовано судом, відповідач на підставі інкасового доручення (розпорядження) №379/28-10-23-43 від 07.04.2015р. здійснив списання з рахунку позивача №26040010103154 грошових коштів у сумі 52 571,41 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи меморіальним ордером №55180 від 24.04.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 113-114).

В своїй апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що вищезгадане інкасове доручення (розпорядження) передбачало стягнення з позивача грошових коштів у розмірі 47 338 327,99 грн. на користь третьої особи з наступним призначенням платежу: «погашення податкового боргу по платі за користування надрами континентального шельфу і в межах виключної (економічної) морської зони згідно з рішенням керівника Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників від 18.02.2015р. №2 про стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу платника податків Державного акціонерного товариства "Чорнморнафтогаз"». З урахуванням наведеного, відповідач зазначав про те, що в даному випадку стягувачем спірних коштів є третя особа, а тому відповідати перед позивачем також має третя особа, а не відповідач.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», згідно зі ст. 2 якого законодавство про соціальне страхування складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Кодексу законів про працю України, цього Закону, інших законодавчих актів та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів.

Перелік видів соціального страхування наведений в ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове соціальне страхування", до яких віднесено види соціального страхування: у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - страхування від нещасного випадку); медичне. Загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

Порядок фінансування Фондом соціального страхування України страхувальників визначений в ст. 34 названого Закону, яка передбачає, що фінансування страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду. Страхувальник-роботодавець відкриває окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у банках у порядку, встановленому Національним банком України. Кошти Фонду, що надходять на зазначений рахунок, обліковуються на окремому субрахунку. Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів (далі - окремий рахунок), можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.

Національний банк України в своєму листі №25-111/2972-22535 від 14.12.2010p. «Щодо відкриття страхувальниками-роботодавцями окремих поточних рахунків», адресованому Територіальним управлінням, ОПЕРУ Національного банку України, Банкам України, Асоціації українських банків та Українському кредитно-банківському союзу, надав роз'яснення порядку виконання положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», відповідно до якого банк відкриває страхувальнику-роботодавцю окремий рахунок за балансовим рахунком 2604 «Цільові кошти на вимогу суб'єктів господарювання» та окремий рахунок приватному нотаріусу або адвокату, який відповідно до Закону є роботодавцем, за балансовим рахунком 2620 «Кошти на вимогу фізичних осіб».

Як уже зазначалося вище, відповідачем було відкрито позивачу рахунок №26040010103154 у національній валюті для соціальних виплат. Тобто, вказаний рахунок є рахунком із спеціальним режимом використання, який використовується для зарахування страхових коштів (лікарняних) на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам, а саме працівникам підприємства позивача, у зв'язку з чим кошти, які обліковуються на названому рахунку позивача не можуть бути використані для задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.

Згідно з положеннями ст. 11 Закону України "Про загальнообов'язкове соціальне страхування" кошти Фонду використовуються, зокрема, на виплату матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг, фінансування заходів з профілактики страхових випадків, передбачених цим Законом.

17.04.2015р. на рахунок позивача №26040010103154 Подільською міжрайонною виконавчою дирекцією Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності було перераховано грошові кошти у загальному розмірі 52 571,41 грн., з яких: 3 318,01 грн. - на фінансування страхувальника для надання застрахованим особам матеріального забезпечення (по тимчасовій непрацездатності) та 49 253,40 грн. - на фінансування страхувальника для надання застрахованим особам матеріального забезпечення (по вагітності та пологах).

Тобто, спірні грошові кошти у сумі 52 571,41 грн. є коштами, які надішли на рахунок позивача №26040010103154 зі спеціальним режимом використання від Фонду соціального страхування України для виплати працівникам позивача у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

Натомість відповідачем було здійснено списання вказаних грошових коштів з рахунку позивача №26040010103154 на підставі інкасового доручення (розпорядження) №379/28-10-23-43 від 07.04.2015р. на користь третьої особи.

В своїй апеляційній скарзі відповідач посилався на п.12.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22, згідно з якою відповідальність за необґрунтоване стягнення коштів несе стягувач, у зв'язку з чим відповідач вважає, що в даному випадку відповідальною за списання коштів є третя особа. До того ж, на думку відповідача, поза увагою місцевого господарського суду залишилося те, що рішення про стягнення коштів з позивача, на підставі якого було сформовано інкасове доручення є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов'язковому виконанню банком шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п.п.1.4, 1.7 вищезгаданої Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті власником рахунку в банку є особа, яка відкриває рахунок у банку і має право розпоряджатися коштами на ньому. Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Отже, кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк в свою чергу у межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (забезпечує зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів.

Водночас, норми Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті підлягають застосуванню з урахуванням того, що рахунок позивача №26040010103154 має спеціальний режим використання, оскільки є рахунком Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, на якому обліковуються кошти, що надійшли позивачу для здійснення страхових виплат працівникам позивача.

Окрім того, як уже зазначалося вище, відповідач знав про те, що рахунок, відносно якого надійшло інкасове доручення (розпорядження) №379/28-10-23-43 від 07.04.2015р., відкритий позивачу для соціальних виплат згідно з ч.2 ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням".

При цьому норми ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове соціальне страхування" чітко передбачають, що страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.

Тобто, законодавчо встановлена пряма заборона на спрямування страхових коштів (в даному випадку - списані відповідачем 52 571,41 грн. з рахунку позивача), на задоволення кредиторських вимог та стягнення на підставі виконавчих і інших документів, за якими здійснюється відповідне стягнення.

До того ж, як за нормами діючого законодавства, так і за умовами укладеного між сторонами Договору відповідач має право повернути розрахункові документи без виконання та/або відмовити у прийнятті від третіх осіб документів, які пов'язані із здійсненням операцій по рахунку клієнта (в даному випадку позивача) у випадках, встановлених законодавством України та/або Договором.

Згідно з поясненнями третьої особи, у останньої були відсутні відомості щодо режиму використання рахунку позивача, вказаного у інкасовому дорученні (розпорядженні) №379/28-10-23-43 від 07.04.2015р. Водночас, відповідач володів необхідною з цього приводу інформацією щодо призначення рахунку позивача №26040010103154 безпосередньо для здійснення соціальних виплат, а тому відповідач міг реалізувати своє право на повернення платіжного документу третьої особи без виконання з відміткою про причини такого повернення (в даному випадку законодавчо встановлена заборона на списання страхових коштів в рахунок погашення кредиторської заборгованості позивача, як боржника).

Колегією суддів також враховано посилання позивача на лист Національного банку України №25-021/331 від 20.02.1998р., згідно з яким у разі, якщо помилкове зарахування (списання) коштів виникло з вини банку, то він негайно після виявлення помилки має повідомити фактичного одержувача коштів (залежно від конкретних обставин - безпосередньо або через банк, де обслуговується одержувач) про необхідність повернення помилково зарахованих коштів згідно із статтею 6 Указу Президента України від 16.03.1995р. №227. Одночасно з метою запобігання відповідальності за безпідставне списання коштів або несвоєчасне перерахування їх за призначенням банк за рахунок своїх коштів має повернути помилково списані з рахунка клієнта кошти або перерахувати їх належному одержувачу. Якщо фактичний одержувач коштів не повертає їх добровільно, то вони стягуються банком у претензійно-позовному порядку.

Посилання відповідача на те, що місцевий господарський суд неправомірно відмовив в задоволенні клопотання про заміну неналежного відповідача, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки відповідно до ч.2 ст. 24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного позивача належним відповідачем.

З наведеного випливає, що питання заміни первісного відповідача вирішується суддею безпосередньо за згодою позивача, але відповідна згода позивача в даному випадку була відсутня.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність достатніх підстав для залучення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників іншим відповідачем у даній справі, зокрема, згоди на таку заміну від позивача суду не надано.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що кошти у розмірі 52 571,41 грн. підлягають поверненню позивачу, як помилково списані.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано доказів на спростування обставин, викладених у позові, та висновків місцевого господарського суду.

Колегією суддів враховано посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, однак згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість за результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тоді як місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Вернум Банк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2016р. у справі №910/145/16 - без змін.

2. Матеріали справи №910/145/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова