Постанова № 58498981, 14.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2016 р. Справа№ 910/2985/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Мирончик Ю.І.

від відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2016 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"

про стягнення коштів, -

Постанову прийнято 14.06.2016 в зв`язку з оголошенням перерви в судовому засіданні 09.06.2016 відповідно до ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.03.2016 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 29.03.2016 та прийняте нове рішення, яким відмовити ПАТ"Страхова компанія "ПЗУ Україна" в задоволені позовних вимог повністю.

Відповідно до протоколу про автоматизований розподіл судової справи, апеляційна скарга була передана для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2016 прийнято апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" до провадження та призначено до розгляду на 09.06.2016.

09.06.2016 в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду було оголошено перерву на 14.06.2016 на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача та відповідача в судове засідання 09.06.2016 з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

В судове засідання 14.06.2016 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про день та час розгляду скарги повідомлявся належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви в судовому засіданні.

Враховуючи, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, представник відповідача надав усні пояснення стосовно поданої апеляційної скарги в судовому засіданні 09.06.2016, а його неявка в судове засідання 14.06.2016 не перешкоджає вирішенню справи по суті, проти даного не заперечував представник позивача, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу 14.06.2016 за відсутності представника відповідача.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

Між ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) 14.11.2013 був укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №АЕ.002996.

Згідно з умовами договору позивач прийняв на себе обов'язок по страхуванню, зокрема, автомобіля "Hyundai Accent" реєстраційний номер АІ 3438 СТ.

05.10.2014, по вул. Радянська Ел.Опора 4 в смт. Ставище Київської області, ОСОБА_4, керуючи автомобілем "ВАЗ 2109", реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом "РТ000", реєстраційний номер НОМЕР_2, під час повороту ліворуч не переконався, що це буде безпечно та не створить перешкод іншим учасникам дорожнього руху, чим порушив п.п. 11.2., 12.1. ПДР України, та допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_3, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

ОСОБА_3 керував автомобілем НОМЕР_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 та посвідчення водія НОМЕР_6.

Постановою Ставищенського районного суду Київської області від 14.11.2014 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено на неї стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 340 грн.

За наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем, як страховиком потерпілої особи, було перераховано страхове відшкодування, відповідно до умов договору добровільного страхування, в розмірі 15218,39 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 27293 від 16.10.2014

Здійснивши страхову виплату потерпілій особі, позивач 24.10.2014 звернувся з вимогою в порядку суброгації № 436/2014 до відповідача на суму в розмірі 15218,39 грн.

Вказані вимоги відповідачем були задоволені частково, та перераховано на користь позивача кошти в розмірі 10226,49 грн.

Зважаючи на те, що відповідачем сума відшкодування позивачеві була сплачена не в повному обсязі, останній звернувся із позовом до суду з вимогою про стягнення з відповідача 4991,90 грн.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, та оскаржуючи постановлене судом першої інстанції рішення, обґрунтовує це тим, що відповідачем розрахунок розміру страхового відшкодування здійснювався з урахуванням фактичного зносу та виходячи з розміру ринкової вартості аналогічного нового автомобіля, що підтверджується відповідним звітом суб`єкта оціночної діяльності.

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про страхування» визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судом першої інстанції дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої постраждав автомобіль страхувальника позивача, сталася з вини водія автомобіля автомобілем "ВАЗ 2109", реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом "РТ000", реєстраційний номер НОМЕР_2, який уклав договір обов`язкового страхування цивільної-правової відповідальності з відповідачем, що підтверджується полісом № АІ/0571313.

Відповідно до приписів статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку №1619/14 від 05.10.2014, складеного ТОВ "Експертно-Асистуюча компанія "Фаворит", вартість відновлювального ремонту автомобіля НОМЕР_3 становить 14407,67 грн.

Згідно рахунку-фактури №БА-0017661 від 14.10.2014, виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан Авто", вартість ремонту автомобіля НОМЕР_3 становить 15 218,39 грн.

Відповідно до складеного позивачем страхового акту № UA2014100500015/L01/01 від 16.10.2014 і розрахунку до нього, розмір страхового відшкодування, який підлягає до виплати страхувальнику, становить 15218,39 грн.

Відповідач, в свою чергу, подаючи відзив на позовну заяву до суду першої інстанції, надав обґрунтування власного визначення розміру страхового відшкодування пошкодженого в ДТП автомобіля НОМЕР_3, а саме: Звіт № ЦВ/14/1509 з визначення ринкової вартості та коефіцієнту фізичного зносу КТЗ на момент 05.10.2014, з урахуванням якого вартість матеріального збитку становить 11226,49 грн.

Проте, суд першої інстанції, при постановлені оскаржуваного рішення, до уваги прийняв лише звіт, наданий позивачем, не обґрунтувавши при цьому належним чином підстави неприйняття до уваги звіту відповідача.

Відповідно до п. 1 Постанови пленуму Вищого господарського суду № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Згідно із п.4 вказаної постанови, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини , з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на те, що доводи відповідача не приймаються до уваги з огляду суперечності їх викладеному в постановах ВГСУ від 23.08.2011 у справі № 42/92, від 07.08.2012 у справі № 2/22, від 01.03.2011 у справі № 47/372 є необґрунтованим, оскільки в даних постановах Вищим господарським судом, зокрема, встановлювався факт, що звіт про оцінку є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення, в той час, як відповідачем не заперечувався факт наявності/відсутності звіту, а вказувалось на те, що звіти позивача та відповідача відрізняються розміром коефіцієнту фізичного зносу (з урахуванням якого правомірно обома сторонами визначався розмір матеріального збитку), який суттєво впливає на визначення розміру відшкодування.

Проте, як зазначалось, місцевий суд, в своєму рішенні не зазначив, та не обґрунтував належним чином чому він прийняв до уваги саме коефіцієнт фізичного зносу, визначений позивачем, а не відповідачем.

Колегія судів не погоджується із таким висновком місцевого суду, та вважає, що судом в даному випадку матеріали справи та наявні докази досліджені не всебічно та неповно, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

В матеріалах справи наявний звіт № 1619/14 від 05.10.2014 про визначення вартості матеріального збитку, наданого представником позивача в суді першої інстанції, відповідно до якого, коефіцієнт фізичного зносу автомобіля НОМЕР_3 становить 0,25, а вартість аналогічного нового КТЗ становить 191200 грн.(посилання на «Бюлетень Автотоварознавця № 79 від жовтня 2014 ДНДІСЗ)

Крім того, в матеріалах справи також наявний звіт № ЦВ/14/1509 з визначення ринкової вартості та коефіцієнту фізичного зносу КТЗ на момент 05.10.2014, долучений представником відповідача в суді першої інстанції, відповідно до якого коефіцієнт фізичного зносу автомобіля НОМЕР_3 становить 0,435, а вартість нового аналогічного КТЗ - 267700 грн. (посилання також на «Бюлетень Автотоварознавця № 79 від жовтня 2014 ДНДІСЗ)

Представником відповідача до вказаного звіту долучена копія електронної версії «Бюлетня Автотоварознавця» № 79 за жовтень 2014, з якого вбачається, що дійсно вартість нового аналогічного КТЗ "Hyundai Accent" становить саме 267700 грн., в той час як представник позивача ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надав належного доказу (копії, витягу) «Бюлетня Автотоварознавця» № 79 за жовтень 2014, на який йдеться посилання у відповідному звіті № 1619/14 від 05.10.2014, де б було належне підтвердження того, що вартість нового аналогічного КТЗ "Hyundai Accent" становить 191200 грн., а не 267700 грн., як зазначено в копії бюлетеня, наданого відповідачем.

В той же час, як вбачається з пояснень, наданих представником відповідача, згідно протоколу огляду № 1619/14 від 08.10.2014 пошкодженого автомобіля НОМЕР_4, він має деформацію кузова, непов`язану з ДТП, що мала місце 05.10.2014, що в свою чергу є підставою для застосування коефіцієнту фізичного зносу для нових складників.

Представником позивача, не було спростовано зазначене відповідачем, та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження спростування., а тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що для визначення розміру матеріального збитку варто враховувати дані, викладені в звіті № ЦВ/14/1509 з визначення ринкової вартості та коефіцієнту фізичного зносу КТЗ на момент 05.10.2014, долучений саме представником відповідача.

Частиною п'ятою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином, з урахуванням вище викладеного, відповідачем правомірно, при визначені розміру матеріального збитку, завданого пошкодженому автомобілю, було застосовано до нових складників, які підлягають заміні при ремонті автомобіля згідно рахунку № БА-0017661 від 14.10.2014 ТОВ «Болгдан-Авто» саме коефіцієнту фізичного зносу - 0,43 та визначено матеріальний збиток як - 11226,49 грн.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що не дивлячись на існування в матеріалах справи двох різних звітів суб`єктів оціночної діяльності щодо визначення ринкової вартості КТЗ та коефіцієнту фізичного зносу, представники сторін не виявили бажання про проведення судової автотоварознавчої експертизи.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (стаття 9 Закону України "Про страхування").

Як передбачено полісом № АІ/0571313, розмір франшизи становить 1000 грн., у зв'язку з чим вартість страхового відшкодування, яка повинна бути виплачена відповідачем становить 10226,49 грн. (11226,49 грн. - 1000 грн. = 10226,49 грн.).

Відповідно до наявних матеріалів справи, відповідачем здійснено розрахунок з позивачем в розмірі 10226,49 грн. з врахування суми франшизи в розмірі 1 000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №11134 від 09.04.2015.

Отже, відповідачем було здійснено розрахунок з позивачем в повному обсязі, що виключає можливість задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна".

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обмеження законом обсягу відповідальності страховика цивільно-правової відповідальності не порушує право на відшкодування фактичних витрат особи, яка здійснила страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування майна, адже це право може бути реалізоване шляхом подання позову до винної особи про відшкодування здійснених на відновлення пошкодженого майна витрат в частині, яку у відповідності до спеціального законодавства страховик цивільно-правової відповідальності відшкодовувати не зобов'язаний.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.06.2014. №6-49цс14 та від 02.12.2015 №6-691цс15.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п.3 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має права скасувати рішення повністю або частково і прийняте нове рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 29.03.2016 у справі № 910/2985/16 підлягає скасуванню.

Згідно ч. 4 ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулось рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" - задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2016 у справі № 910/2985/16 - скасувати. Постановити нове рішення.

В задоволені позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" про стягнення коштів в розмірі 4991,90 грн. - відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (код ЄДРПОУ 20782312, адреса: 04053, м. Київ, вул. Дегтярівська, 62) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (код ЄДРПОУ 32382598, адреса: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1515,80 грн.

Видати судовий наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/2985/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов