Ухвала суду № 58495301, 22.06.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 р.Справа № 820/1360/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бондара В.О.

Суддів: Кононенко З.О. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Апеляційного суду Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2016р. по справі № 820/1360/16

за позовом ОСОБА_1

до Апеляційного суду Харківської області треті особи Державна казначейська служба України , Державна судова адміністрація України

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 ( далі - позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати відмову у розрахунку та виплаті вихідної допомоги при виході у відставку неправомірною, а її право - порушеним та зобов'язати Апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постановою Верховної ради України від 12.11.2015 її звільнено з посади судді Апеляційного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку. Наказом голови Апеляційного суду Харківської області від 17.11.2015 № 04-03/92-ос ОСОБА_1 відрахована зі штату суду. Після звільнення з займаної посади судді вона звернулась до Апеляційного суду Харківської області з заявою про виплату вихідної допомоги, відповідно до вимог ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Однак, 17.02.2016 відповідач відмовив їй у виплаті вихідної допомоги. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Апеляційного суду Харківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Державна Казначейська служба України, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Зобов'язано Апеляційний суд Харківської області (61001, м. Харків, м. Героїв Небесної Сотні, 36, ідентифікаційний код 02894131) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (61085, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Апеляційним судом Харківської області подана апеляційна скарга, вважає , що судом першої інстанції необґрунтовано задоволено позов , оскільки на час звільнення позивача з посади судді були відсутні правові підстави для нарахування та виплати йому такої допомоги, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.04. 2016 року , прийняти нову , якою відмовити у задоволенні позову.

Позивач заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає постанову суду першої інстанції правомірною та просить залишити її без змін , а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Згідно ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 21.06.1982 по 29.07.1985 працювала на посаді народного судді Чугуївського районного народного суду Харківської області, а з 19.01.1993 - суддею Апеляційного суду Харківської області.

08 грудня 2014 року позивач подала до Вищої ради юстиції заяву про відставку.

12 листопада 2015 року Верховною радою України прийнято постанову № 788-VIII "Про звільнення суддів", якою відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, у зв'язку з поданням заяви про відставку ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Харківської області.

На підставі постанови Верховної Ради України № 788-VIII від 12.11.2015 року, наказом голови Апеляційного суду Харківської області № 04-03/91-ос від 17.11.2015 ОСОБА_1 відраховано зі штату Апеляційного суду Харківської області 17.11.2015 у зв'язку з поданням заяви про відставку та наданням відставки.

У зв'язку з фактичною невиплатою їй передбаченої законом вихідної допомоги при виході у відставку, позивач листом від 17.02.2016 звернулась до Апеляційного суду Харківської області з вимогою нарахування та виплати вихідної допомоги, відповідно до вимог ст. 136 Закону України Про судоустрій та статус суддів.

17 лютого 2016 року Апеляційний суд Харківської області листом за вих. № 03-54/3025 відмовив позивачу у проведенні виплати вихідної допомоги, мотивуючи тим, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є дата виходу у відставку. А стаття 136 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", яка діяла до 01.04.2014, була виключена Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що незалежно від дати подачі позивачем заяви про вихід у відставку та прийняття Верховною Радою України Постанови про звільнення її у зв'язку з виходом у відставку, вона має право на одержання вихідної допомоги, оскільки набула таке права ще задовго до фактичного виходу у відставку і таке її право було гарантоване Законом України №2453 від 07.07.2010 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог , виходячи з наступного.

Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів" №2453 (далі - Закон №2453.).

Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Згідно статті 47 Закону №2453 суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.

Суддя має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради суддів України, яка зобов'язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за участю судді та вжити необхідних заходів для усунення загрози.

Незалежність судді забезпечується: особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; недоторканністю та імунітетом судді; незмінюваністю судді; порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; правом судді на відставку.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Як вбачається з матеріалів справи, що позивач має двадцять років необхідного стажу роботи на посаді судді, а отже і право на вихід у відставку з виплатою вихідної допомоги і щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 набула 13 грудня 2009 року під час дії ч. 3 ст. 43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862 -XII (в редакції Закону від 24 лютого 1994 року № 4015-XII), а в подальшому і ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ (в редакції Закону від 2 грудня 2010 року № 2756 -VІ).

Статтею 109 Закону №2453 передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Пунктом 9 частини 5 статті 126 Конституції України визначено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно ч.1 ст.100 Закону суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Аналізуючи наведені правові норми колегія суддів вважає, що звільнення судді у зв'язку з поданням ним заяви про відставку відбувається за наявності двох взаємопов'язаних обов'язкових умов, а саме: наявності у судді стажу роботи визначеного в ч.1 ст.109 Закону та подання суддею заяви, яка є підтвердженням справжнього й вільного, без стороннього впливу чи примусу, волевиявлення судді на реалізацію ним права на відставку.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 року №10-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст.ст.103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, пп.1 п.2 розділу XII "Прикінцеві положення", абз.4 п.3, абз.4 п.5 розділу XIIІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачка має право на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою.

В пункті 3.2 вказаного рішення зазначено, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент подачі заяви про відставку робота позивачки на посаді судді, що дає право на відставку склала -25 років 11 місяців 06 днів.

Право на відставку позивачка набула 13 грудня 2009 року.

Положеннями ст.129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода (у конкретному випадку) складається з посадового окладу та доплат за вислугу років.

Відповідно ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" , від 07.07.2010 року №2453 - VI( в редакції Закону від 02.12.2010 року), судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відтак, колегія суддів зазначає, що позбавлення позивача права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з її відставкою, відповідно до ст. 136 Закону України №2453 від 07.07.2010 року, яка діяла на час набуття позивачем такого права на отримання вихідної допомоги, є протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства України, оскільки положеннями статті 22 Конституції України чітко визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 22 Конституції України визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Таким чином, аналізуючи статтю 22 Конституції України можна зробити висновок, що права і свободи людини і громадянина в нашій державі можуть тільки розширюватись, удосконалюватись, але ніяким чином не звужуватись.

На зазначене вказують і рішення Конституційного суду України у справах про гарантії незалежності суддів від 18.06.2007 року №4-рп (2007) та про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання від 11.10.2005 року (2005), що Конституція України не допускає будь-яких обмежень у правах судді на заробітну плату, пенсію, щомісячне довічне грошову утримання, тощо.

Забезпечення гідного статусу життєвого рівня є обов'язком держави, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, належне матеріальне та соціальне забезпечення судді, як гарантія його незалежності прописане і статтею 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Статтею 127 Конституції України та статтею 53 Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначено обмеження судді у поєднанні своєї діяльності з підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою.

Зазначені обмеження держава гарантувала компенсувати шляхом виплати допомоги при виході судді у відставку, підвищення заробітної плати, пенсії тощо.

Відповідно ст.ст.23, 25 Загальної Декларації прав людини кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої, та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення, але цього всього держава незаконно позбавила позивача.

З врахуванням наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачка набула право на відставку (13 грудня 2009 року) до набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким із Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI від 07.07.2010 року виключено статтю 136, тому наявні правові підстави для нарахування та виплати позивачці як судді у відставці вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою та реалізованого права на відставку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності відмови відповідача у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги позивачці.

Колегія суддів зазначає, що позивачка перебувала у трудових відносинах з Апеляційним судом Харківської області, яким безпосередньо здійснювалось нарахування та виплату заробітної плати позивачу.

Отже, обов'язок щодо здійснення позивачці нарахування та виплати вихідної допомоги у зв'язку з відставкою покладено на Апеляційний суд Харківської області.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку щодо зобов'язання Апеляційного суду Харківської області провести нарахування та виплату позивачці допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Тобто, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог .

Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, оскільки дублюють заперечення на позов, які подавались суду першої інстанції, були враховані ним при вирішення справи по суті, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується повністю із висновком суду першої інстанції, так як обставини справи встановлені правильно, докази досліджені вірно, відповідно рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, тому судове рішення не підлягає скасуванню, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Апеляційного суду Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2016р. по справі № 820/1360/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бондар В.О.Судді(підпис) (підпис) Кононенко З.О. Калитка О.М. Повний текст ухвали виготовлений 23.06.2016 р.