Ухвала суду № 58493538, 22.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/603/16 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

22 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Епель О.В., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Бродацькій І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.03.2016 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європрофіль ЮА» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Європрофіль ЮА» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Дніпровському районі ГУДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.07.2015 року № 0002562205 та № 0002552205.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.03.2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві подали апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції та просять постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. При цьому, посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань правильності відображення у податковому обліку податкових зобов'язань з ПДВ при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «ТОПАЗ АЛЬЯНС» та ТОВ «АБСОЛЮТ ТРАНС» за період з 01.03.2015 року по 31.03.2015 року, за результатами якої складено акт від 16.07.2015 року № 858/26-53-22-05-21/33445150.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п. 201.1, 201.2, 201.4, 201.7 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за березень 2015 року у розмірі 754701 грн.; завищено від'ємне значення з податку на додану вартість (рядок 19 податкової декларації з податку на додану вартість) на суму 1031308 грн. та завищено залишок від'ємного значення рядка 24 податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2015 року на суму 1 144 221 грн.

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття 28.07.2015 року податкових повідомлень-рішень: № 0002562205, яким зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість у розмірі 1144221 грн.; № 0002562205, яким збільшено податок на додану вартість на загальну суму 943376,25 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 754701,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 188675,25 грн.

За результати адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів спірні податкові повідомлення залишено без змін.

Висновок про обґрунтованість позовних вимог судом першої інстанції зроблено на основі встановлення реальності господарських операцій, проведених позивачем з його контрагентами.

Основним доводом апеляційної скарги є помилковість висновків суду першої інстанції щодо реальності та фактичного виконання правочинів сторонами договірних зобов'язань.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що між ТОВ «ТОПАЗ АЛЬЯНС» (орендодавець), з однієї сторони, та позивач (орендар), з іншої сторони, укладено договір оренди № 1 від 30.01.2015 року, за умовами якого орендодавець зобов'язується передати в оренду, а орендар зобов'язується прийняти нежитлове приміщення, площею 7729,9 м2, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Колекторна 3-А. Договір набуває чинності з моменту підписання акту приймання-передачі майна, яке вважається переданим з моменту підписання цього акту. Загальна вартість орендної плати за весь період оренди повинна складати не менш як 20035900,80. Орендар сплачує орендодавцю орендну плату, яка становить: 139138,20 грн. ПДВ - 27827 гривень 64 коп., всього - 166965,84 грн. за один місяць оренди наступним чином: протягом п'ятдесяти банківських днів з моменту підписання сторонами акту прийому - передачі приміщення (без урахування дня, в який відбулась передача), орендар сплачує орендну плату за період з дня підписання акту по останній день поточного місяця (з урахуванням дня передачі). Наступні платежі сплачуються авансом щомісячно в термін з (першого) по 10 (десяте) число включно поточного (розрахункового) місяця.

До вищезазначеного договору сторонами підписано акт прийому-передачі частини майнового комплексу за адресою м. Київ, вул. Колекторна, 3-а від 31.01.2015 року (Додаток № 1).

У відповідності до вищезазначеного Додатку № 1 ТОВ «ТОПАЗ АЛЬЯНС» передав орендарю (позивачу) нежитлове приміщення, площа 7729,9 (сім тисяч сімсот двадцять дев'ять цілих і дев'ять десятих) м2.

Листом від 26.02.2015 року № 2 ТОВ «ТОПАЗ АЛЬЯНС» повідомлено, що на підставі п.13.4 договору оренди № 1 від 30.01.2015 року орендодавець має намір підвищити встановлену п. 1.4.1. договору розмір орендної плати вдвічі - внаслідок різкого падіння курсу національної валюти та запропоновано укласти додаткову угоду до договору із встановленням більшого розміру орендної плати. У відповідь позивачем надіслано лист від 26.02.2015 року № 26/02-1, яким запропоновано не збільшувати розмір орендної плати, а в якості забезпечення виконання умов договору перерахувати авансовий платіж за майбутній період.

В свою чергу, орендодавець (ТОВ «ТОПАЗ АЛЬЯНС») повідомили позивача листом № 1 від 27.02.2015 року про згоду на отримання авансового платежу за договором оренди № 1 від 30.01.2015 року в розмірі не менше 20035900,80 грн. та зазначив, що надає гарантії повернення можливого залишку сплачених коштів в випадку розірвання договору або не продовження його дії на майбутні періоди.

З огляду на зазначене між сторонами договору було підписано додаткову угоду до договору оренди, якою внесено зміни, в тому числі:

строк оренди визначено у 10 років - з 30 січня 2015 року (дата початку строку оренди) до 30 січня 2025 року (дата закінчення строку оренди) (п. 1.2.1.);

орендну плату визначено у розмірі 166965 грн. 84 коп. за один місяць оренди. Орендна плата залишається незмінною на весь строк дії договору оренди (п. 1.4.1.);

орендар повинен сплатити авансовим платежем у строк до 30 березня 2015 року суму, що становить не менше 50 відсотків від загальної суми орендних платежів за весь період дії договору оренди (10 років - 120 місяців - 20035900,80 грн.) (п. 1.4.3.).

27.02.2015 року позивачем на адресу орендодавця надіслано листом № 27/03-1, яким повідомлено про перерахування авансового платежу в розмірі 11498000,00 грн.

Наведене вище спростовує доводи апелянта щодо сплати позивачем суми, яка не відповідає щомісячному розміру орендної плати згідно договору, адже (з врахуванням умов додаткової угоди) сума сплачена ТОВ «Європрофіль ЮА» в розмірі 11498000,00 грн. становить не менше 50% від загальної суми орендних платежів - 20035900,80 грн.

Не можуть розцінюватися в якості беззаперечного доказу нереальності договору оренди та, як зазначає апелянт, викликати сумнів економічної доцільності даної господарської операції та обставина, що ТОВ «Європрофіль ЮА», відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.01.2015 року спірне нежитлове приміщення продали ТОВ "Топаз Альянс" за ціною 20900000,00 грн., а з 30.01.2015 взяли це ж приміщення в оренду та сплатили за нього за період з лютого 2015 року по травень 2015 року орендну плату у розмірі 22235700,00 грн..

До такого висновку колегія суддів прийшла з огляду на приписи ст. 627 ЦК України, за якими сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Поняття свободи договору включає в себе можливість сторонами вільно формувати ціну договору та умови його виконання, що і було зроблено позивачем при укладенні договору оренди з його контрагентом.

Отже, у покупця товарів (отримання послуг), який здійснив авансовий платіж на оплату товарів (послуг), на дату списання коштів з банківського рахунка на оплату товарів виникає право на податковий кредит, а зважаючи на те, що за вимогами пунктів 198.1 та 198.3 статті 198 ПК України право на податковий кредит з податку на додану вартість пов'язано з придбанням товарів (отримання послуг), то у разі неможливості отримання платником податку (покупцем) таких товарів через здійснення ним операції купівлі продажу, він втрачає право на податковий кредит.

З огляду на те, що позивач та його контрагент визначили термін дії договору оренди та суму, яка підлягає сплаті щомісячно за рахунок авансу, можна зробити висновок про помилковість тверджень апелянта, що ТОВ «Європрофіль ЮА» завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 1888505, 66 грн. по взаємовідносинах із ТОВ «Топаз Альнс» за період з 01.03.2015 року по 31.03.2015 року. При цьому, апеллянт не заперечує наявність первинних документів, якими підтверджується факт виконання данного договру, а також належність та достовірність їх оформлення.

Що стосується договору між ПП «АБСОЛЮТ ТРАНС» (експедитор) та позивачем (замовник) транспортного експедиційного вантажно-автомобільного транспорту в міжміському та міжнародному сполучення від 12.08.2014 №120804, то п. 1 та п. 3 передбачено, що предмет договору полягає у обовязку експедитора від свого імені і за рахунок замовника здійснювати організацію доставки вантажів в міжміських і міжнародних повідомленнях, залучаючи для здійснення перевезень третю сторону на підставі договору, укладеного між експедитором і третьою стороною.

З товарно-транспортної накладної № МД-ХР72 від 19.03.2015 року слідує, що автомобільним перевізником був ПП ОСОБА_2, а згідно із товарно-транспортною накладною № МД-ХР61 від 18.03.2015 року - ПП «Астранс».

Апелянтом жодним чином не спростовано доводів позивача щодо відсутності його договірних відносин з ПП ОСОБА_2 та ПП «Астранс», які здійснюють перевезення на підставі договорів з ПП «АБСОЛЮТ ТРАНС». Отже, зазначені перевізники є виключно по умовам договору третіми особами, які залучені до перевезень контрагентом позивача як це передбачено умовами договору від 12.08.2014 року №120804.

Варто зауважити, що позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

В своїй апеляційній скарзі апелянт звертає увагу на те, що згідно з податковою інформацією у ПП «Абсолют Транс»: відсутнє за місцем знаходження, основний вид діяльності - оптова торгівля іншими товарами господарського значення, середньооблікова кількість штатних працівників - 8 осіб, підприємство не звітувало за 2014 рік, що на їх думку, свідчить про відсутність основних засоби.

Такі доводи апелянта не можуть бути взяті до уваги апеляційною інстанцією в якості належного доказу нереальності господарської операції, а тим більше підставою для позбавлення права податкового кредиту. Адже, сам по собі факт недостатності у підприємства трудових ресурсів та основних засобів не може бути беззаперечним свідченням фіктивності проведених операцій. При цьому, контрагентом для виконання договірних зобов'язань було залучено третіх осіб. Дані обставини не спростовані податковим органом належними та допустимими доказами.

Така правова позиція викладена в ухвалах ВАСУ від 06.04.2016 року по справах № К/800/10422/15; № К/800/3397/15; № К/800/20817/15.

Більш того, на час укладання та виконання договорів контрагенти позивача були належним чином зареєстровані платниками ПДВ та згідно ЄДР були зареєстровані за місцем знаходження, являлися юридичними особами, наділеними правоздатністю та дієздатністю, мали право укладати з позивачем будь-які договори, а чинним законодавством України не встановлено наслідків нікчемності договорів, укладених юридичною особою, яка перебуває або перебувала в стані банкрутства, навіть якщо в подальшому її взагалі визнано банкрутом. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВАСУ від 14 червня 2012 року у справі № К/9991/66847/11.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27 березня 2012 року №21-737во10) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Крім того, в обґрунтування законності спірних податкових повідомлень-рішень апелянт посилається на інформацію відносно контрагентів позивача, зокрема, відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності, що начебто встановлено актами перевірок таких суб'єктів господарювання та їх контрагентів.

В свою чергу, роблячи такий висновок, податковий орган не враховує, що у податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

На противагу та спростування вказаних доводів апелянта, колегія суддів також зазначає слідуюче.

У рішеннях ЄСПЛ від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 року «Булвес АД проти Болгарії» зроблено висновок, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Якщо податкова інспекція володіє інформацією про такі зловживання зі сторони певної юридичної особи, вона може вжити необхідних заходів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, такі заходи є неприпустимими за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь платника податків у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення.

За умови своєчасного та повного виконанням платником податків своїх податкових обов'язків, неможливості з його сторони забезпечити дотримання контрагентом обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія знала чи могла знати, остання не повинна нести відповідальність за наслідки не виконання постачальником його обов'язків.

Таким чином, дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність останнього з протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність господарських операцій, а відтак не є вичерпним доказом при встановлені або нереальності операції, або відсутності в ній ділової мети.

За ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч. 1. ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» такі рішення є самостійним джерелом права.

Разом з цим, в силу приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); … .

Таким чином, вказана правова норма визначає критерії для оцінювання дій та рішень суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, а тому суб'єкти владних повноважень повинні враховувати ці критерії-принципи, приймаючи будь-яке рішення та вчиняючи будь-які дії. А оскільки дотримання всіх критеріїв свідчить про якість та природу прийнятих рішень та вчинених дій, то недотримання хоча б одного з них тягне наслідком визнання їх протиправними та необґрунтованими.

Правовими положеннями ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приписи даної норми фактично встановлюють презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються. Тобто, повідомлені позивачем обставини справи про дії відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки останній не спростує їх.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності свої податкових повідомлень-рішень.

Наведене, в свою чергу, призвело до порушення необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких було спрямоване це рішення. Усунення вказаного порушення можливе лише шляхом відновлення порушеного права позивача шляхом задоволення позову, що і було зроблено судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016 року задоволено клопотання апелянта та в порядку ст. 88 КАС України відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.

Приймаючи до уваги те, що рішення у справі ухвалено не на користь апелянта, а тому витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 18879,65 грн. підлягають стягненню з апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 88, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.03.2016 року - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (адреса: 02094, м. Київ, бульвар Верховної Ради, 24-б, код ЄДРПОУ 39469994) судовий збір у розмірі 18879 (вісімнадцять тисяч вісімсот сімдесят дев'ять) грн. 65 (шістдесят п'ять) коп. за подачу апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському р-ні; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897; банк отримувача: ГУДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31211206781007; код класифікації доходів до бюджету: 22030001).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 22.06.2016 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Епель О.В.