Ухвала суду № 58493349, 15.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/588/15 Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

15 червня 2016 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Генчмазлумо І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, третя особа: Київська міська організація профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. від 16.01.2015 року № 48 о/с "По особовому складу" та наказ начальника ГУ МВС України в м. Києві Терещука О.Д. від 30.01.2015 року № 59 о/с "Щодо особового складу" в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ на підставі п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" та п.п. 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, поновити позивача на посаді інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві, стягнути з Управління ДАІ при ГУ МВС України в м. Києві грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. від 16.01.2015 року № 48 о/с "По особовому складу" та наказ начальника ГУ МВС України в м. Києві Терещука О.Д. від 30.01.2015 року № 59 о/с "Щодо особового складу" в частині звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ на підставі п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" та п.п. 62 "а", 66 «Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ». Поновлено ОСОБА_2 на посаді інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого ГУ МВСУ України в м. Києві з 31 січня 2015 року. Стягнуто з Управління ДАІ при ГУ МВС України в м. Києві грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 31.01.2015 по 05.11.2015 у розмірі 53620 (п'ятдесят три тисячі шістсот двадцять), 38 грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києва подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач з квітня 2014 року працював на посаді інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві.

Наказом Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. від 16.01.2015 року 48 о/с "По особовому складу", посилаючись на положення п. 10 ч. 2 ст. 3 ЗУ від 16.09.2014р. №1682-VII "Про очищення влади" та згідно з п. 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройний сил ( із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу позивача звільнено з органів внутрішніх справ.

На підставі даного наказу №48 о/с, наказом начальника ГУ МВС України в м. Києві Терещука О.Д. від 30.01.2015 року № 59 о/с "Щодо особового складу" старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 (НОМЕР_1) інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головному управлінню, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) з 30.01.2015 року за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Вважаючи дані накази протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх оскарження.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги прийшов до висновку, що спірні накази прийняті з грубим порушенням встановлено чинним законодавством України порядку, тому вони є протиправними і підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на її основі й мають відповідати їй (стаття 1, частини перша, друга статті 8 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Основного Закону України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з вимогами частини третьої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено вище, оскаржуваний наказ МВС України від 16.01.2015 року №48 о/с містить посилання на п.10 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади».

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Відповідно до п.10 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена ч. 3 ст. 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21.11.2013 року по 22.02.2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України від 29.01.2014р. №737-VII "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань", Закону України від 21.02.2014 року №743-VII "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України".

Статтею 5 Закону України «Про очищення влади» передбачено проведення перевірки наявності заборон за цим законом, а звільнення проводиться за наслідками висновку такої перевірки (ч. 14 ст.5 Закону України «Про очищення влади»).

Виключенням є п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», яким встановлено, що впродовж 10 днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в ч. 3 ст. 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених ч. 1 ст. 3 цього Закону. Особи за зазначеними критеріями звільняються без проведення перевірки.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що позивача звільнено за іншими критеріями, ніж передбачені ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади».

Так, матеріалами справи підтверджується, що позивача звільнено з органів внутрішніх справ на підставі п.10 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади» без проведення перевірки передбаченої цим законом.

Однак, нормами закріпленими в Закону України «Про очищення влади» передбачено процедуру звільнення без проведення перевірки тільки по ч.1 ст.3 цього Закону, а отже відповідачем не було дотримано процедуру звільнення з органів внутрішніх справ, оскільки до позивача згідно Закону України «Про очищення влади», не було проведено перевірку.

Таким чином колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що звільнення позивача на підставі п. 10.ч.2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» не може вважатися правомірним, у зв'язку з грубим порушенням порядку звільнення.

Посилання представника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києва в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції на ту обставину, що перевірка повинна була проводитись Міністерством внутрішніх справ України при винесенні наказу № 48 о/с, колегією суддів до уваги, так як вказані доводи спростовані матеріалами справи.

Так, колегією суддів досліджено лист-відповідь Департаменту Державної автомобільної інспекції МВС України на адвокатський запит ОСОБА_6, адресований міністру внутрішніх справ України ОСОБА_3 та перенаправлений до розпорядника даної інформації вищевказаного Департаменту з приводу підстав для винесення наказу МВС №48 о/с та проведення відповідної перевірки. (а.с. 104 Т.1), з якого вбачається, що УДАІ ГУМВС в м. Києві відносно ОСОБА_2 будь-яких службових розслідувань чи перевірок не проводилось, матеріалів, що були підставою для видання наказу не збиралось. Також Головним управлінням МВС України в м. Києві відносно ОСОБА_2 службові розслідування чи перевірки не проводило.

Зазначений лист був наданий представником позивача в суді першої інстанції та є належним доказом тих обставин, що при винесенні оскаржуваного наказу №48 о/с та в подальшому наказу № 59 о/с відповідачами не було проведено перевірку, результати якої можуть стати підставою для звільнення на підставі п.10 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади».

Також, судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що оскаржуваний наказ містить посилання на Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а саме зазначено: звільнити з органів внутрішніх справ у запас Збройний сил (із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Згідно з п.п. "а" п. 62 Положення звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби.

Відповідно до п. 66 Положення особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник Головного управління МВС України в м. Києві вказано, що позивача звільнено за вчинення діяння, яке передбачене п. 10 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади».

З матеріалів справи вбачається, що позивач вступаючи на службу в органи внутрішніх справ України прийняв присягу працівника органів внутрішніх справ, поклявся залишатися завжди відданим народові України, суворо дотримуватися Конституції України та чинного законодавства, бути чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, за таких обставин дії позивача щодо неправомірного складання адміністративного протоколу були розцінені як дискредитація (підрив авторитету не тільки ДАІ, а органів внутрішніх справ в цілому), тому при його звільненні разом із застосуванням п. 10 ч. 2 ст. Закону України «Про очищення влади» застосовано п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України".

Колегія суддів також звертає увагу на те, що, підставою для застосування до позивача п. 66 Положення було те, що в діях позивача встановлено діяння передбачене п.10 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади», але в зв'язку з відсутністю перевірки проведеної у відповідності даного закону, не можливо вважати факт вчинення такого діяння встановленим в порядку передбаченому законом.

Згідно із ст.12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.

Порядок накладення дисциплінарного стягнення визначений ст.14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, яка встановлює, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, вчиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування; при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо; звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Звільнення за п.66 Положення може мати місце лише тоді, коли достеменно доведено, що особа скоїла проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Таким чином, такий вид припинення служби в органах внутрішніх справ, як звільнення за п.66 Положення є самостійною й спеціальною підставою для звільнення осіб рядового і начальницького складу, а факт скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, який став підставою для звільнення, повинен бути доведеним.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано сторонами по справі, жодних перевірок чи службових розслідувань відносно позивача не проводилось.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що оскільки в оскаржуваному наказі МВС України від 16.01.2015 р. №48 о/с до позивача застосовано положення Закону України «Про очищення влади» та п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ щодо звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройний сил ( із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, то застосування одразу двох положень законодавства не передбачено.

В разі наявності підстав для звільнення, передбачених Законом України «Про очищення влади», підлягає застосуванню саме цей спеціальний закон, але при цьому повинна бути дотримана процедура звільнення передбачена законом.

В той же час, в залежності від підстави звільнення, для особи настають різні юридичні наслідки законодавство України не передбачає одночасне застосування до особи наслідків звільнення за різними підставами, які виключають можливість їх одночасного застосування .

Такж, як вірно вказує суд першої інстанції, що підставою застосування до позивача Закону України «Про очищення влади» є складення ним протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_7 за ст. 122-2 КпАП України.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 743-VII, звільненню від адміністративної відповідальності підлягають особи, які були учасниками масових акцій протесту, що розпочалися 21 листопада 2013 року, за вчинення в період з 21 листопада 2013 року по день набрання чинності цим Законом включно будь-яких адміністративних правопорушень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, за умови, що ці правопорушення пов'язані з масовими акціями протесту, у порядку, визначеному цим Кодексом.

Отже, вказані положення закону пов'язують відповідальність осіб, які підпадають під дію Закону України «Про очищення влади» зі складенням ними рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення відносно осіб, які були учасниками масових акцій протесту у період з 21.11.2013 по день набрання чинності Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 743-VII.

Однак, відповідачами не було надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції жодного доказу на підтвердження того, що громадянка ОСОБА_7 була учасником масових акцій протесту у період з 21.11.2013 року по день набрання чинності Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 743-VII.

Так, на підставі протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_7 Подільським районним судом м. Києва постанову від 31.01.2014 року, якою ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП України та накладено адміністративне стягнення.

У подальшому постановою Апеляційного суду м. Києва від 13.03.2014 року постанову Подільського районного суду м. Києва від 31.01.2014 року скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_7 за ст. 122-2 КУпАП закрито за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Так, дослідивши дану постанову Апеляційного суду м. Києва від 13.03.2014 року, колегією суддів встановлено, що підставою для скасування постанови Подільського районного суду м. Києва від 31.01.2014 року про визнання ОСОБА_7 винною у вчиненні правопорушення стали та обставина, що при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення були допущені помилки та неточності, які є підставою для скасування рішення суду про визнання винною ОСОБА_7 у вчиненні правопорушення.

При цьому, як вірно зазначає суд першої інстанції, що вказане рішення апеляційної інстанції не містить будь-яких посилань на Закон України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 743-VII.

Крім того, сторонами по справі в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не заперечувалась та обставина, що позивач не притягався до кримінальної відповідальності за складення завідомо неправдивого протоколу.

Також як вірно звертає увагу суд першої інстанції, що позивач є членом Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України і перебуває на профспілковому обліку в Київській міській організації.

Статтею 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено порядок надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Зокрема, у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом, якої є працівник, розглядає у 15-денний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Відповідно до п.п. 2.1.8 п. 2.1 Розділу 2 Колективної угоди між Головним управління МВС України в м. Києві та Київською міською організацією профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України і об'єднаною профспілковою організацією Головне управління зобов'язується надавати профспілковій стороні обґрунтоване письмове подання про розірвання трудового договору (контракту) з працівником у випадках, визначених статтею 43 КЗпП, та звільнення особи рядового і начальницького складу, яка є членом профспілки, через скорочення штатів, через службову невідповідність - за 15 днів до звільнення.

У разі звільнення особи рядового і начальницького складу, яка є членом профспілки, за порушення дисципліни, відповідне подання надавати за 15 днів до затвердження висновку службового розслідування. Не допускати затвердження висновку службового розслідування, за результатами якого на особу накладається дисциплінарне стягнення у виді звільнення з органів внутрішніх справ, без отримання рішення профспілки про надання чи ненадання відповідної згоди.

З матеріалів справи та письмових заперечень відповідачів слідує, що відповідачі до Київської міської організації профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України з обґрунтованим письмовим поданням про розірвання трудового договору з ОСОБА_2 не зверталися, натомість, сама Київська міська організація профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України 02.02.2015 року зверталася до Голови професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України ОСОБА_8 з листом щодо незаконного звільнення працівників ДАІ м. Києва, в якому зазначала, що відбулися масові звільнення працівників ДАІ м. Києва без дотримання встановленого порядку та процедури звільнення, з ігноруванням позиції профспілкових органів та просила Голову звернутися до міністра внутрішніх справ України з пропозицією скасувати незаконно видані накази щодо звільнення працівників міліції.

У свою чергу, Голова професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України ОСОБА_8, звернувся до Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. з листом від 03.02.2015 року № 30 «Щодо порушення законодавства при звільненні працівників ДАІ ГУ МВС України в м. Києві» , в якому пропонував скасувати накази МВС України від 16 та 17 січня 2015 року № 48 та № 53 щодо звільнення працівників Державтоінспекції ГУ МВС України в м. Києві з органів внутрішніх справ України з подальшим поновленням їх на службі.

Посилання представника Головного управлінням МВС України на ту обставину, що в даному випадку при звільненні ОСОБА_2 відповідач не повинен був узгоджувати таке звільнення профспілки, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони спростовані вищевказаним договором.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Враховуючи викладене, колегія суддів в повній мірі підтримує висновок суду першої інстанції при визнання протиправним та скасування наказу Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. від 16.01.2015 року № 48 о/с "По особовому складу" та наказу начальника ГУ МВС України в м. Києві Терещука О.Д. від 30.01.2015 року № 59 о/с "Щодо особового складу" в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ на підставі п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" та п.п. 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, оскільки останні прийняті з грубим порушенням процедури прийняття.

В порушення, ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження правомірності винесення оскаржуваних наказів.

Таким чином, суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам справи та вірно застосував законодавство, що регулює ці правовідносини.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону. Натомість оскаржувана Постанова суду ухвалена у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишаються без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: М.В. Межевич

Є.О. Сорочко

Повний текст ухвали виготовлено 21 червня 2016 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Межевич М.В.