Постанова № 58493064, 22.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 червня 2016 року № 826/2220/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "ЛЕОКОН" до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києвіпроскасування податкового повідомлення-рішення від 31.12.2015 № 0001130402

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "ЛЕОКОН" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 31.12.2015 № 0001130402.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що формування собівартості продукції здійснювалось з урахуванням економічної вимоги підприємства та позивачем було отримано дохід від реалізації продукції визначеної в акті № 5/26-15-13-04-08-15/4012000 від 17.12.2015, що зафіксовано в регістрах бухгалтерського обліку, зокрема, відображено в картці рахунку 701. Також позивач посилався на те, що твердження відповідача щодо застосування до позивача середньої норми зворотніх відходів у розмірі 10% є безпідставним суб'єктивним рішення податкового органу , яке на ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, у судовому засіданні надав суду письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки № 5/26-15-13-04-08-15/4012000 від 17.12.2015, інших доводів, крім зазначених у вказаному акті перевірки відповідачем наведено не було.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечила проти позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд, ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Під час судового розгляду справи, суд,

В С Т А Н О В И В:

В період з 30.10.2015 по 10.12.2015 Головним управлінням Державної фіскальної служби України у м. Києві проведена документальна планова виїзна перевірка Публічного акціонерного товариства "ЛЕОКОН" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2014.

За результатами перевірки складено акт № 5/26-15-13-04-08-15/4012000 від 17.12.2015, яким встановлено порушення підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153, підпункту "а" підпункту 138.10.4 пункту 138.10, пунктів 138.1, 138.4, 138.8 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 196 275,00 грн.

31.12.2015 на підставі зазначеного акту прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001130402, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1495343,75 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 299 068,75 грн.

Публічне акціонерне товариство "ЛЕОКОН" не погоджуючись з податковим повідомлення - рішення № 0001130402 від 31.12.2015 та вважаючи його таким, що підлягає скасуванню звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України принципами адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну); до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку; до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. До складу загальновиробничих витрат включаються: витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, працівників апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо); амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу, працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, придбаних комплектувальних виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій); витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень; витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" та страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, робітників та працівників апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг); витрати на охорону праці, техніку безпеки, понесені відповідно до законодавства; суми витрат, пов'язаних із підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу, встановленим вимогам відповідно до Закону України "Про підтвердження відповідності"; суми витрат, пов'язаних з розвідкою/дорозвідкою та облаштуванням нафтових та газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, понесених з моменту зарахування таких свердловин до експлуатаційного фонду, а також інших витрат, пов'язаних з придбанням/виготовленням основних засобів, які підлягають амортизації згідно із статтею 148 цього Кодексу); інші загальновиробничі витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів із складів до цехів і готової продукції на склади); нестачі незавершеного виробництва, нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах у межах норм природного убутку згідно із затвердженими центральними органами виконавчої влади та погодженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, нормативами.

Пунктом 12 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248 встановлено, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).

Згідно з пунктом 22 зазначеного Положення до складу елемента "Матеріальні затрати" включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва): сировини й основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари й тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів. Вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, не включається до елементу операційних витрат "Матеріальні затрати".

Відповідно до пункту 2.13 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів затверджених наказом Міністерства фінансів України № 2 від 10.01.2007 зворотні відходи виробництва - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися у процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням. Прикладами відходів виробництва можуть бути стружка, обрубки металу, обрізки тканини тощо.

Відповідно до акту № 5/26-15-13-04-08-15/4012000 від 17.12.2015 в ході аналізу технічних паспортів та креслень по номенклатурі виробленої позивачем продукції встановлено, що продукція підприємства, що виготовляється містить зворотні відходи та їх середня норма складає 10%. Також зазначеним актом встановлено, що відповідні зворотні відходи були включені позивачем до собівартості виробленої продукції.

При цьому в акті № 5/26-15-13-04-08-15/4012000 від 17.12.2015 зазначено про те, що посадовим особам позивача було надано запит про надання нормативів зворотніх витрат та відповідних бухгалтерських документів, їх списання в бухгалтерському та податковому обліку від 04.12.2015, водночас станом на 10.12.2015 пояснень та відповідних документів до перевірки надано не було, про що було складено акт ненадання документів № 18/3-26-15 від 10.12.2015.

Запиту від 04.12.2015 та акту ненадання документів № 18/3-26-15 від 10.12.2015 відповідачем суду надано не було, як і не було надано розрахунків та обґрунтувань щодо визначення середньої норми зворотніх витрат щодо виробленої позивачем продукції на рівні 10%, та зазначено про причини неможливості надання відповідних документів.

Позивач під час судового засідання та в наданих суду додаткових поясненнях зазначає про те, після закінчення процесу виробництва продукції всі отримані зворотні відходи зараховуються на баланс товариства як активи (рах. 209), згідно первинного документу «Оприбуткування матеріалів із виробництва», а їх вартість зменшує собівартість виробленої продукції. При цьому позивач зазначив про те, що відходи з листів сталі можуть або використовуватись для подальшого виробництва допоміжних деталей певного виробу, або оприбутковуватись як металобрухт, оскільки металева стружка не може в подальшому використовуватись у процесі виробництва та оприбутковується виключно як металобрухт.

На підтвердження зазначених фактів позивачем надано суду копії актів приймання металів чорних (вторинних), документів щодо оприбуткування матеріалів із виробництва, аналізів рахунку 231, карток рахунку 209.

Таким чином, наданими позивачем суду документами підтверджується факт оприбуткування та подальшої реалізації ним зворотніх витрат виробництва.

Щодо посилань відповідача на факт того, в ході перевірки позивача встановлено, що останній здійснював формування собівартості продукції за відсутності визначення збільшення економічних вигод підприємства та відсутності доходу від реалізації продукції суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною першою статті 43 Господарського кодексу України встановлено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Статтею 44 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Таким чином, підприємство самостійно вирішує який товар, в який період, по яких цінах та в кого купувати/реалізовувати, а органи державної влади та їх посадові особи не можуть втручатися в господарську діяльність підприємця, зокрема надавати оцінку його ефективності діяльності та порядку формування цін на окремі товари.

Крім того, позивачем на підтвердження факту реалізації товару щодо якого №5/26-15-13-04-08-15/4012000 від 17.12.2015 встановлено факт визначення його собівартості за відсутності визначення збільшення економічних вигод підприємства та відсутності доходу від реалізації продукції та відображення на бухгалтерських рахунках доходу від його реалізації надано суду копії видаткових накладених, карток рахунку 701, ВМД, рахунків - фактур.

Актом перевірки №5/26-15-13-04-08-15/4012000 від 17.12.2015 встановлено також порушення позивачем підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України та підпункту "а" підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, яке відповідно до зазначеного акту полягає у тому, що позивач відносив ло складу витрат балансову вартість валюти, яка зараховувалась на рахунок 334 "Грошові кошти в іноземній валюті" (75% проданої валюти), а не курсову різницю.

Згідно з підпунктом "а" підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються інші операційні витрати, що включають, зокрема, витрати за операціями в іноземній валюті, втрати від курсової різниці, визначені згідно зі статтею 153 цього Кодексу

Підпунктом 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України встановлено, що визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Під час судового засідання та в наданих суду запереченнях відповідач не тільки не надав доказів та обґрунтувань на підтвердження факту того, що позивач відносив до складу витрат балансову вартість валюти, яка зараховувалась на рахунок 334 "Грошові кошти в іноземній валюті" (75% проданої валюти), а не курсову різницю, а й взагалі не зазначив про наявність факту допущення позивачем відповідного порушення.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином у суду відсутні підстави для висновку про допущення позивачем порушення підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України та підпункту "а" підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України

З огляду на зазначене, враховуючи те, що позивачем надано суду документи на підтвердження правомірності формування собівартості готової продукції та напівфабрикатів та належного обліку зворотніх витрат, у той час, як відповідачем доказів та обґрунтувань на підтвердження спростування позиції позивача суду надано не було, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення - рішення № 0001130402 від 31.12.2015.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов - задовольнити повністю.

2.Скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві № 0001130402 від 31.12.2015.

3.Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) на користь Публічного акціонерного товариства "ЛЕОКОН" (03061, м. Київ, вул. Пост-Волинська, 5, код ЄДРПОУ 04012000) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 22 430,16 грн. (двадцять дві тисячі чотириста тридцять грн. 16 коп.).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов