Постанова № 58492705, 22.06.2016, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року справа № 823/550/16

м. Черкаси

11 год. 51 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мишенка В.В.,

при секретарі Гордієнку Ю.П.,

за участю:

представника позивача -Нужненка Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" до державної податкової інспекції у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області про визнання протиправними дій та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ПАТ "УКРІНБАНК" (далі-позивач) до ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області (далі-відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо вжиття примусових заходів стягнення податкового боргу, в тому числі застосування податкової застави;

- скасувати податкову вимогу ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області від 12.01.2016 № 22562-23.

Позов обґрунтовано тим, що 12.01.2016 ДПІ у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області винесена вимога № 22562-23 про сплату боргу (недоїмки) на суму 2189,44 грн. Не погоджуючись з вказаною вимогою, позивач оскаржив її в адміністративному порядку до Головного управління ДФС у Черкаській області та Державної фіскальної служби України. Рішеннями вищезазначених органів скарги позивача залишені без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) без змін. Неправомірність вимоги, на думку позивача, полягає у порушенні відповідачем пункту 1.3 статті 1 ПК України, якою визначено, що дані норми ПКУ не застосовуються до банків, в яких запроваджено режим тимчасової адміністрації та які перебувають в процесі припинення (виведення з ринку), та, відповідно, на які поширюються норми Закону про СГВФО. Таким чином, відповідач не мав права застосовувати до позивача примусові заходи, зазначені у винесеній (оскаржуваній) податковій вимозі, та вчиняти будь-які дії відносно позивача керуючись статтями 20, 59 та 60 ПКУ. Позивач наголошує, що на даний час, згідно постанови Правління Національного банку України № 180 від 22 березня 2016 року та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 385 від 22 березня 2016 року в установі ПАТ «УКРІНБАНК» запроваджена та діє процедура ліквідації. Крім того, для отримання задоволення своїх вимог Закон про СГВФО встановлює спеціальну процедуру, додержання якої є обов'язковим для всіх без виключення кредиторів, в т.ч. відповідача. Так, зокрема, відповідно до частини 5 статті 45 Закону протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Відтак, для погашення своїх вимог відповідач має у встановлений вищенаведеними статтями строк подати заяву про визнання його кредитором позивача, а не здійснювати примусові процедури, визначені ПКУ, зокрема, статтями 29, 59, 60 ПКУ. Отже, у зв'язку із тим, що податкова вимога ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області від 12 січня 2016 року № 22562-23, складена у період здійснення тимчасової адміністрації позивача відповідно до Закону про СГВФО, попередження, вимога та застереження, зазначені в пунктах 1-3 цієї податкової вимоги, є такими, що суперечать п. 1.3 ПКУ та частинам 1-3 пункту 5 статті 36 Закону про СГВФО.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі з вищезазначених підстав.

Відповідач, належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, свого представника до суду не направив, причини неявки суду неповідомив.

Заслухавши пояснення та доводи представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив.

Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" зареєстроване як юридична особа 05.05.1994, ідентифікаційний код 05839888 за видом діяльності «інші види грошового посередництва» та з 23.03.2016 перебуває в процесі ліквідації.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі п. 2 ч. 5 ст. 12, ст. 34-37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-Vl (даті - Закон №4452-VI), відповідно до постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 «Про віднесення ПАТ «УКРІНБАНК» до категорії неплатоспроможних» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УКРІНБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочато процедуру виведення ПАТ «УКРІНБАНК» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 25.12.2015 по 24.03.2016.

Окрім того, постановою правління НБУ від 22.03.2015 № 180 відкликано банківську ліцензію та зобов'язано ліквідувати ПАТ «УКРІНБАНК» на підставі чого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2016 № 385 припинено здійснення тимчасової адміністрації та призначено уповноважену особу Фонду - ліквідатора Білу І.В. з 23.03.2016 по 22.03.2018 включно.

12.01.2016 державною податковою інспекцією у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області винесено вимогу № 22562-23 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати земельного податку та орендної плати у розмірі 2104,86 грн. - за основним платежем. Дана вимога як встановлено судом з рішення, прийнята на підставі поданої ПАТ «УКРІНБАНК» податкової декларації з плати заземлю (земельний податок) від 20.02.2015.

Не погоджуючись з вищезазначеною вимогою, позивач звернувся до Головного управління ДФС у Черкаській області із скаргою від 11.02.2016 № 1285, рішенням по якій Головним управлінням ДФС у Черкаській області від 29.02.2016 № 4485/23-0010-0210 вимогу державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

04 березня 2016 року позивач звернувся до Державної фіскальної служби України із скаргою № 2161/012-16, в якій просив скасувати вимогу державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області та рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 12.01.2016 про результати розгляду первинної скарги.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 15.03.2016 № 555616/99-99-23-05-15 вимогу державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області від та рішення Головного управління ДФС у Черкаській області залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України віт 25.10.2001 № 2768 використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Так, відповідно до норм п. 287.3, 287.4 ст. 287 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Оскільки, ПАТ «УКРІНБАНК» не перераховано до бюджету раніше задекларовані суми плати за землю за листопад 2015 року на підставі ст. 59 ПК України, контролюючим органом винесена податкова вимога.

Згідно з п. 59.1, 59.4 ст. 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Разом з тим, відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 2 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п. 6 ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Також, пунктом 1.3 статті 1 ПК України встановлено, що Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Однак, ч. 4 ст. 36 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.

Таким чином, введення тимчасової адміністрації банку не звільняє його від сплати самостійно задекларованих та узгоджених грошових зобов'язань, оскільки останні пов'язані зі здійсненням його господарської діяльності.

Зокрема, п. 5 ст. 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку); нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.

Проте, п. 2 ч. 6 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті.

З дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону. (ч. 2, 3 ст. 46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»)

Таким чином, прийнята контролюючим органом податкова вимога є правомірною, оскільки остання з урахуванням ПК України не є виконавчим документом, а відповідно до ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не спонукає до примусового стягнення коштів, тобто дія розповсюджується в межах пункту 1.3 статті 1 ПК України.

Суд також погоджується з доводами представника позивача, що форма бланку податкової вимоги встановлена наказом Міністерства доходів і зборів України «Про затвердження Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків» від 10 жовтня 2013 року № 576, а тому остання містить попередження та застерігання щодо стягнення в примусовому порядку податкового боргу.

Пунктом 59.3 ст. 59 Податкового кодексу України врегульовано, що податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Однак, як встановлено судом жодних заходів примусового характеру щодо стягнення боргу до позивача відповідачем застосовано не було, як і не нараховано ні пені ні штрафу.

Суд також наголошує, що позовна вимога щодо застосування контролюючим органом податкової застави, не підтверджується матеріалами справи, як і не підтверджується звернення стягнення на заставлене майно.

Однак суд зазначає, що у відповідності до ст.. 1 ЗУ «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

Суд наголошує, що в силу ст. 52 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя.

Таким чином, навіть при наявності існування податкової застави, спеціальний Закон «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не перешкоджає її існуванню.

Частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст.11,14,70,71,89,94, 159 - 163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку, передбаченому ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Мишенко

Повний текст постанови виготовлено 22.06.2016