Постанова № 58492240, 06.06.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/618/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Потоцької Н.В.

за участю секретаря Мороз А.П.

сторін:

представника позивача ОСОБА_1

представник відповідача не з'явився

представника третьої особи не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання дій протиправними та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект";

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 23182804 від 27.07.2015 року на квартиру за адресою АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект".

В обґрунтування заявленої правової позиції, позивач зокрема зазначає, що на момент здійснення державним реєстратором оскаржуваних дій та ухвалення рішення, жодного судового рішення чи іншого, передбаченого цивільним законодавством акту, яким би встановлялася наявність заборгованості позивача ОСОБА_2, як перед TOB «Кей-Колект», так і перед АКБ «УкрСиббаанку» не було, а отже, державним реєстратором було вчинено вказані дії без належного встановлення факту порушення зобов'язань.

При цьому, слід зазначити, що п. 9.12. Договору про надання споживчого кредиту за № 11098896000, укладеного між позивачем та АКБ «УкрСиббанк» передбачено, що банк має право передати права і обов'язки Банку за даним договором третій особі, без отримання на це додаткової згоди.

В той же час відповідно до п.п. 2.2.1. Іпотечного договору передбачено, що Іпоткодержатель (АКБ «УкрСиббанк») зобов'язаний повідомити Іпотекодавця, тобто позивача, про відступлення права за цим Іпотечним договором чи за Кредитним договором.

Проте, відповідачем при вчиненні оскаржуваних дій, не було прийнято до уваги ті обставини, що позивача ОСОБА_4 у встановленому законом та договором порядку не було повідомлено про передання прав за договором про надання споживчого кредиту від АКБ УкрСиббанк» третій особі TOB «Кей-Колект».

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги з підстав викладених в адміністративному позові, уточненнях та наданих в судовому засіданні поясненнях.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про розгляд справи був повідомлений у встановленому порядку та завчасно, що підтверджується матеріалами справи (а/с. 44, 57-58, 65, 72-74).

Представник третьої (ТОВ «Кей-Колект») в судове засідання не з'явився. Про розгляд справи був повідомлений у встановленому порядку та завчасно, що підтверджується матеріалами справи (а/с. 43, 59, 66, 72-74).

А тому суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача та третьої особи належним чином про час і місце розгляду судової справи з його участю для реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно приписів чинного законодавства сторони процесу повинні добросовісно виконувати свої права та обов'язки.

Добросовісність (лат. bona fides) розуміється, як самостійний правовий принцип, як презумпція, як вказівка на винність або об'єктивну протиправність діяння. В цілому, під добросовісністю варто розуміти прагнення суб'єкту до правомірності власної правової поведінки, її соціальної нешкідливості, юридичної досконалості способу досягнення поставленої мети.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Також, слід зазначити, що згідно вимог статті 122 КАС України, адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно приписів статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, якій вирішить спір щодо його прав та обов'язків.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» зазначив, що розумність строку проваджень повинна оцінюватись у світлі обставин справи та з урахуванням наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявників і відповідних органів державної влади та того, яку важливість для заявників мало питання, що розглядалося.

Саме національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2006 року справа «Мороз та інші проти України»).

Така функція знайшла своє відображення і в Законі України «Про судоустрій і статус суддів», який встановлює обов'язок судді вживати заходи щодо розгляду справи протягом строку, встановленого Законом.

З огляду на викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача та третьої особи належним чином про час і місце розгляду судової справи з його участю для реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши чинне законодавство, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

19 грудня 2006 року між ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» було укладено Договір про надання споживчого кредиту №11098896000, відповідно до умов якого визначено, що банк зобов'язується надати, а ОСОБА_4, як позичальник, прийняти, належним чином використати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у в сумі 80000 (вісімдесят тисяч) доларів США та сплатити проценти, комісії у порядку і на умовах, визначених цим договором (а/с. 23-29).

19 грудня 2006 року між ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» укладено іпотечний договір (посвідчений Кіріченко І.Є., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстре № 9935), відповідно до умов якого позивачем ОСОБА_4 у іпотеку було передано квартиру під АДРЕСА_1 у м. Одесі, яка належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу від 30.10.2006р. (зареєстрований за № 2-3687).

03 лютого 2016 року ОСОБА_4 на підставі заяви, державним реєстратором Одеського міського управління юстиції Шушулковим М.Д. було надано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 52580931 від 33.02.2016 року.

Згідно інформації, що міститься у довідці, 27 липня 2015 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 23182894 від 27.07.2015 на квартиру під АДРЕСА_1 за третьою особою TOB «Кей-Колект» та проведені дії щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 (раніше вул. Рекордна) у м. Одесі за TOB «Кей-Колект» (а/с. 16 - 18).

Надаючи належну оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.04 р. № 1952-IV.

Частиною 7 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна в межах, території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації права власності та інших речових прав.

Відповідно до абз. 2 і 3 ч.5 ст. 3 Закону, державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.

Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що орган державної реєстрації прав, серед іншого, проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.

Відповідно до абз. 2 ч.1 ст. 9 цього Закону, у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус, як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Відповідно до змін, внесених до Закону згідно із Законом України від 04.07.2012 р. № 5037-VI, нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора за винятком повноважень по веденню реєстраційних справ щодо об'єктів нерухомого майна та видачі свідоцтв про право власності на нерухоме майно. Тому державним реєстратором є також нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії, а також надання відмови в ній проводиться нотаріусом одночасно з вчиненням нотаріальної дії. При цьому нотаріус у порядку встановленому законодавством користується інформацією з Державного реєстру прав.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Частиною 1 статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визначено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Державна реєстрація проводиться у спеціальному розділі Державного реєстру прав зокрема, у таких випадках:

Державної реєстрації іпотеки майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершене.

Під час проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, щодо якого у спеціальному розділі Державного реєстру прав містяться записи про обтяження майна іпотекою, державний реєстратор переносить такі записи до розділу Державного реєстру прав, відкритого на відповідний об'єкт нерухомого майна.

У разі коли державна реєстрація іпотеки проводиться у спеціальному розділі Державного реєстру прав, орган державної реєстрації прав, який проводив державну реєстрацію іпотеки, зберігає документи, до долучення їх державним реєстратором до відповідної реєстраційної справи.

Частиною третьою ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. п. 1, 2 пункту 46 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013р № 868, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 визначеної Порядком № 868, вимогу не отримувала. Відповідачем вказане не спростовано.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приватний нотаріус, як спеціальний суб'єкт є державним реєстратором та на нього покладаються функції державного реєстратора нерухомого майна під час вчинення нотаріальної дії.

Крім того, державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії проводиться одночасно з її вчиненням відповідно до статті 15 Закону.

Законодавець наділив нотаріуса окремими повноваженнями державного реєстратора прав на нерухоме майно, які виникають у результаті нотаріальних дій, а саме: нотаріус здійснює державну реєстрацію прав власності, реєстрація яких була проведена раніше, тобто до 1 січня 2013 року, а також здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в результаті нотаріальної дії з такими об'єктами. Також нотаріусу безпосередньо при вчиненні нотаріальної дії надана можливість отримати витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При реалізації вказаних функцій нотаріус як державний реєстратор:

- встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

- приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

- відкриває та закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи;

- присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації;

- надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє в її наданні;

- у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень;

- під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, може запитувати необхідну інформацію та документи від уповноважених органів;

- здійснює інші повноваження, передбачені Законом.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що в провадженні Малиновського районного суду м. Одеси знаходиться справа № 521/6350/15-ц за позовом товариства з обмеженою відповідальність «Кей-Колект» до ОСОБА_2 в якому позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ТОВ «Кей-Колект», права власності на чотирикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить іпотекодавцю на підставі права власності.

Провадження по вказаній справі відкрито 20 травня 2015 року. На теперешній час рішення по суті позовних вимог не прийнято, а тому вчинення відповідачем запису про реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» 27.07.2015 р., тобто через 68 днів після відкриття провадження по справі і до винесення рішення у справі є грубим порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Також, суд звертає увагу, що 7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Про існування вказаної правової позиції наголошує і ВС України у постановах №6-483цс15від 09.09.2015 р. та № 6-483цс15 від 27.05.2015 р.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.07.2015 прийнято відповідачем з порушенням вимог, які передбачені пунктом 46 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р. № 868, а саме: без документа, що підтверджує перехід речових прав на нерухоме майно, без письмової вимоги про виконання порушеного зобов'язання та без підтвердження завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги, без рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів що розвивались судовою практикою ЄСПЛ з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень .

Статтею 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з врахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та пропорційно, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи, і цілях, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, при прийнятті спірного рішення діяв формально, без дотримання необхідного балансу, без врахування усіх обставин, які є суттєвими, а отже, допустив порушення ст.19 Конституції України та ст. 2 КАС України.

Відповідно до ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 128,158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект».

Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 23182804 від 27.07.2015 року на квартиру за адресою АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект».

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.

.