Постанова № 58492061, 10.06.2016, Луганський окружний адміністративний суд

12.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 червня 2016 рокуСєвєродонецькСправа № 812/86/16

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Борзаниці С.В.,

при секретарі судового засідання: Ждановій Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Лисичанський МВ ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області (далі - Відповідач), Лисичанського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії (далі - Третя особа), в якому після уточнення просить:

- визнати дії ГУ УМВС України в Луганській області у особі ліквідаційної комісії ГУ УМВС України в Луганській області стосовно прийняття відносно ОСОБА_1 наказу № 342 о/с від 30.09.2015 року "По особовому складу" про звільнення із займаної посади за п.66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ протиправними;

- визнати протиправним і скасувати наказ Відповідача № 342 о/с від 04.09.2015 року "По особовому складу" про звільнення з органів внутрішніх справ у запас ЗС України за п.66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1 (М-176182) - старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 Управління протидії злочинності у сфері економіки з 30.09.2015;

- поновити капітана міліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 Управління протидії злочинності у сфері економіки з 30.09.2015;

- стягнути з Відповідача на користь Позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 01.10.2015 по 09.06.2016 в розмірі 39801,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено таке.

З серпня 2004 року Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України. 22.09.2015 в рамках кримінального провадження Позивача у порядку ст. 208 КПК України було затримано та на підставі ухвали суду від 25.11.2015 до нього був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, перебував під вартою у м. Краматорську Донецької області у період часу з 22.09.2015 по 05.10.2015 , оскільки 05.10.2015 його запобіжний захід було автоматично переведено у заставу.

Прибувши на робоче місце, Позивачу в усному порядку повідомили, що він вже звільнений з органів внутрішніх справ, однак ніяких документів не надали. В період з 08.10.2015 по 12.10.2015 Позивач був викликаний представниками Відповідача у м. Сєвєродонецьк, де йому під розписку був вручений витяг з наказу № 342 о/с від 30.09.2015 «По особовому складу», зі змісту якого можна було встановити, що Позивача з 30.09.2015 відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ було звільнено з посади старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 Управління протидії злочинності у сфері економіки за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу), підстава - наказ ГУМВС України в Луганській області від 25.09.2015 за № 2476. Підставою звільнення зазначено проведення службового розслідування, з яким Позивача ніхто не ознайомлював.

Позивач зазначає, що його звільнення відбулося з грубим порушенням умов, визначених Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а також Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, оскільки порушена процедура проведення службового розслідування, відсутності відносно нього обвинувального вироку суду або постанови про закриття справи з нереабілітуючих підстав.

Позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник Відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, надав письмові заперечення проти позову (а.с.125-126), в яких зазначив таке.

До ГУМВС України у Луганській області надійшла інформація про те, що 24.09.2015 приблизно о 09.30 працівниками Військової прокуратури сил антитерористичної операції та Служби безпеки України були затримані працівники міліції: заступник начальника міжрайонного відділу № 1 УПЗСЕ ГУМВС України в Луганській області підполковник міліції ОСОБА_2 та старший оперуповноважений міжрайонного відділу № 1 УПЗСЕ ГУМВС України в Луганській області капітан міліції ОСОБА_1 На час затримання працівники міліції перебували на службі, у цивільному одязі, без вогнепальної зброї.

Опитуванням працівників міліції, а також вивченням відповідної службової документації встановлені наступні обставини.

10.07.2015 військовою прокуратурою сил АТО Генеральної Прокуратури України внесені відомості до ЄРДР № 421500000000418 за ч. 3 ст. 368 КК України за підозрою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення. За інформацією співробітників СБУ вказані працівники міліції були затримані за фактом отримання незаконної грошової винагороди по матеріалам кримінального провадження за ознаками ч. 3 ст. 368 КК України.

24.09.2015 Позивач був затриманий Військовою прокуратурою сил антитерористичної операції у порядку ст.208 КПК України та перевезений до м. Краматорська Донецької області.

25.09.2015 інформація про факт затримання працівників міліції УПЗСЕ ГУМВСУ була оприлюднена в мережі Інтернет на чисельних інформаційних сайтах та набула значного резонансу у суспільстві.

Вивченням відповідної службової документації УПЗСЕ ГУМВСУ встановлено, що Позивач був особисто під підпис попереджений про недопустимість порушень вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", а також інших нормативних актів у сфері антикорупційного законодавства України, скоєння злочинних дій та інших порушень службової дисципліни. До відома позивача було доведено визначене керівництвом МВС України стратегічне завдання щодо зміцнення дисципліни і законності, очищення від працівників, які допускають вчинки, несумісні з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ та безвідповідально ставляться до виконання службових обов'язків. Разом з цим, внаслідок особистої недисциплінованості, ці вимоги позивачем були проігноровані.

Таким чином, Позивач скоїв вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, який, враховуючи оприлюднення інформації про нього у засобах масової інформації та мережі Інтернет, набув значного резонансу у суспільстві та негативно впливає на імідж органів внутрішніх справ серед населення, зокрема, в умовах проведення антитерористичної операції на території Луганської області.

Вказана подія стала можливою внаслідок особистої недисциплінованості, низьких морально - ділових якостей позивача, грубого порушення ним вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Закону України "Про міліцію", наказу МВС України від 22.02.2012 № 155, яким затверджені Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України.

Позивач своїми діями порушив п.7.2, 7.8 наказу МВС від 22.02.2012 № 155, яким затверджені Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України. Дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за своєю суттю межує з адміністративним або кримінальним правопорушенням і полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби. Наведене обумовлено тим, що працівники міліції мають особливий правовий статус, який полягає у віднесенні вимог морального змісту до їх службово - трудових обов'язків. При прийнятті на службу позивач зобов'язувався не використовувати службове становище з метою наживи в особистих інтересах чи інтересах інших осіб, не допускати діянь, відповідальність за скоєння яких передбачена Кримінальним кодексом України, не допускати вчинення поступків, що дискредитують високе звання працівника органів внутрішніх справ тощо.

На підставі викладеного, представник Відповідач вважає, що при звільненні Позивача Відповідач діяв у межах повноважень, наданих законом, та просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок та умови проходження служби в органах внутрішніх справ регламентовано Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).

Відповідно до пункту 10 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктом 66 Положення № 114 встановлено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довіри когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету. Складові цього поняття тісно пов'язані з морально-етичними нормами.

Отже, вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ, пов'язані насамперед з низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Ці вимоги відображені у статті 5 Закону України "Про державну службу", Кодексі честі працівника органів внутрішніх справ, Етичному кодексі працівника органів внутрішніх справ та інших нормативно - правових актах, що регулюють діяльність органів внутрішніх справ та їх особового складу.

Тому під вчинками, що дискредитують звання працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ, розуміються протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначено Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22.02.2006 № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут).

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Згідно з пунктом 8 статті 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може накладатися такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з органів внутрішніх справ.

Статтею 14 Дисциплінарного статуту визначено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Підпунктом 6.2.1. пункту 6.2. розділу 6 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013 № 230, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 за № 541/23073 (далі за текстом - Інструкція) визначені права виконавця (голови, членів комісії), серед яких встановлено наступне:

виконавець (голова, члени комісії) з метою забезпечення повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, має право:

виїжджати на місце скоєння дисциплінарного проступку, кримінального чи адміністративного правопорушення, іншої події, що стала підставою для призначення службового розслідування. При цьому він не повинен перешкоджати здійсненню компетентними особами огляду місця події в межах кримінального процесуального чи адміністративного законодавства;

викликати осіб РНС, стосовно яких проводиться службове розслідування, а також інших працівників ОВС, інших осіб (за їх згодою), які обізнані або мають відношення до обставин, що стали підставою для призначення службового розслідування, й одержувати від них письмове пояснення, форма якого наведена в додатку до цієї Інструкції, або усні пояснення, а також документи, які стосуються службового розслідування;

отримувати та збирати згідно із законодавством України матеріали, що стосуються службового розслідування, у тому числі від інших органів державної влади та місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб, за запитом начальника, який призначив службове розслідування, чи інших уповноважених осіб.

Підпунктом 6.2.2. пункту 6.2.розділу 6 Інструкції визначені обов'язки виконавця (голови, членів комісії), серед яких:

дотримуватися вимог законодавства при проведенні службового розслідування, уживати необхідних заходів щодо недопущення порушення прав та законних інтересів учасників службового розслідування;

у разі відмови опитуваної особи надати пояснення в обов'язковому порядку документально засвідчити таку відмову складанням акта. Акт засвідчується підписами не менше двох осіб, одна з яких обов'язково повинна бути виконавцем. Акт у триденний строк з моменту складання в установленому порядку реєструється в канцелярії (секретаріаті) за місцем проходження служби виконавця, а в разі неможливості - в органі (підрозділі) внутрішніх справ, працівник якого допустив порушення, після чого вказаний акт приєднується до матеріалів службового розслідування.

У разі відмови особи надати пояснення на підставі статті 63 Конституції України цей факт документується за допомогою проставляння нею підпису на бланку пояснення, без складання акта.

Факт відмови від надання пояснень відображається у висновку, що складається за результатами проведеного службового розслідування;

Пунктом 6.3. розділу 6 Інструкції передбачені права особи РНС, стосовно якої проводиться службове розслідування, серед яких:

отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування;

брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування;

висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка (і) його проводить (ять);

відмовлятися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначено законодавством України;

за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України;

оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України.

Відповідно до п. 7.2 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22.02.2012 № 155, працівник органів внутрішніх справ зобов'язаний неухильно дотримуватись обмежень і заборон, передбачених антикорупційним законодавством та Законом України „Про міліцію", уникати дій, які можуть бути сприйняті як підстава підозрювати його в корупції. Своєю поведінкою він має продемонструвати, що не терпить будь-яких проявів корупції, відкидає пропозиції про незаконні послуги, чітко розмежовує службу і приватне життя, при найменших ознаках корумпованої поведінки інших осіб інформує керівника свого структурного підрозділу.

Працівник, який порушує принципи і норми професійної етики, втрачає добре ім'я і честь, дискредитує свій підрозділ і органи внутрішніх справ, позбавляється морального права на повагу, підтримку і довіру з боку громадян, колег і товаришів по службі (абз. 3 п. 7.8 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22.02.2012 № 155).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2003 року проходив службу в органах внутрішніх справ, на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу №1 УПЗСЕ ГУМВС України у Луганській області з 25.06.2015.

Наказом Відповідача № 2453 від 24.09.2015 у зв'язку з надходженням до ГУМВСУ в Луганській області інформації про затримання 24.09.2015 окремих працівників міліції УПЗСЕ ГУМВС працівниками військової прокуратури сил АТО ГПУ та СБУ було призначене службове розслідування. Начальнику УКЗ ГУМВСУ підполковнику ОСОБА_3 наказано провести службове розслідування, за результатами якого надати на затвердження зібрані матеріали та висновок, а також пропозиції про вжиття заходів дисциплінарного реагування та усунення виявлених недоліків. Керівникам галузевих служб, органів та підрозділів ГУМВС України у Луганській області з метою належного проведення службового розслідування наказано забезпечити надання до відділу ІОС УКЗ ГУМВСУ необхідної службової документації. Контроль за виконанням вимог цього наказу покладено на начальника УКЗ ГУМВСУ у Луганській області.

Наказ № 2453 від 24.09.2015 виданий на підставі вимог п.п. 2.1 та 2.6 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013 № 230 (а.с.81).

Пунктом 2 наказу начальника ГУМВС України у Луганській області від 25.09.2015 № 2476 «Про покарання окремих працівників міліції УПЗСЕ ГУМВСУ» Позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за п. 66 Положення № 114 за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, несумісного з подальшим проходженням служби в ОВС України, особисту безвідповідальність, низькі морально ділові якості, порушення вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Закону України "Про міліцію", наказу МВС України від 22.02.2012 № 155, яким затверджені Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України (а.с.98-99).

Наказом начальника ГУМВС України у Луганській області від 30.09.2015 № 342 о/с капітана міліції ОСОБА_1 (М-176182), старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 Управління протидії злочинності у сфері економіки, звільнено з органів внутрішніх справ у запас ЗС України за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) Положення № 114 (а.с.11).

Позивач отримав копію наказу про звільнення 07.10.2015, що підтверджується відповідною розпискою (а.с.35).

Передумовою видання зазначених наказів став висновок про результати службового розслідування за фактом грубого порушення службової дисципліни окремими працівниками міліції УПЗСЕ ГУМВСУ, затверджений начальником ГУМВС України у Луганській області 25.09.2015.

У висновку службового розслідування зазначено, що до ГУМВС України у Луганській області надійшла інформація про те, що 24.09.2015 приблизно о 09.30 працівниками Військової прокуратури сил антитерористичної операції та Служби безпеки України були затримані працівники міліції: заступник начальника міжрайонного відділу № 1 УПЗСЕ ГУМВС України в Луганській області підполковник міліції ОСОБА_2 та старший оперуповноважений міжрайонного відділу № 1 УПЗСЕ ГУМВС України в Луганській області капітан міліції ОСОБА_1 На час затримання працівники міліції перебували на службі, у цивільному одязі, без вогнепальної зброї.

Опитуванням працівників міліції, а також вивченням відповідної службової документації встановлені наступні обставини.

10.07.2015 військовою прокуратурою сил АТО Генеральної Прокуратури України внесені відомості до ЄРДР за ч. 3 ст. 368 КК України за підозрою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення.

24.09.2015 був проведений обшук за місцем розташування міжрайонного відділу №1 УПЗСЕ ГУМВС за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, проспект Радянський, 17. За результатами обшуку грошових коштів та заборонених речей виявлено не було.

Начальник міжрайонного відділу № 1 УПЗСЕ ГУМВС України в Луганській області ОСОБА_4 та начальник УПЗСЕ ГУМВС України в Луганській області ОСОБА_5 надали пояснення, що не мали змоги поговорити зі своїми підлеглими співробітниками після затримання, оскільки останніх було затримано та доправлено до м. Краматорськ Донецької області.

25.09.2015 інформація про факт затримання працівників міліції УПЗСЕ ГУМВСУ була оприлюднена в мережі Інтернет та на чисельних інформаційних сайтах та набула значного резонансу у суспільстві.

Вивченням відповідної службової документації УПЗСЕ ГУМВСУ встановлено, що Позивач був особисто під підпис попереджений про недопустимість порушень вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", а також інших нормативних актів у сфері антикорупційного законодавства України, скоєння злочинних дій та інших порушень службової дисципліни. До відома Позивача було доведено визначене керівництвом МВС України стратегічне завдання щодо зміцнення дисципліни і законності, очищення від працівників, які допускають вчинки, несумісні з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ та безвідповідально ставляться до виконання службових обов'язків. Разом з цим, внаслідок особистої недисциплінованості, ці вимоги Позивачем були проігноровані (а.с.93-97).

Відповідно до довідки № 47249 встановлено, що Позивач утримувався в установі Державної пенітенціарної служби України з 24.09.2015 по 05.10.2015 (а.с.12).

Позивач особисто під підпис був попереджений з вимогами Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", а також інших нормативних актів у сфері антикорупційного законодавства України, що підтверджується наявним в матеріалах справи листом ознайомлення співробітників УПЗСЕ ГУМВСУ (а.с.89).

Згідно обвинувального акту у кримінальному провадженні від 10 липня 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, ОСОБА_1 24.09.2015 був затриманий правоохоронними органами у порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (а.с.148-154).

В судовому засіданні достовірно встановлено, що Відповідач як у Висновку про результати службового розслідування за фактом грубого порушення службової дисципліни окремими працівниками міліції від 25.09.2015, так і в наказі № 2476 від 25.09.2015 відносно Позивача зовсім не визначив конкретного вчинку, який на думку Відповідача дискредитує звання рядового і начальницького складу.

В тексті вказаних висновку та наказу зазначається про факт затримання Позивача та ОСОБА_2 працівниками Військової прокуратури сил АТО та СБУ в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Однак самим Відповідачем зазначено, що на час затримання 24.09.2015 вказані працівники міліції перебували на службі у цивільному одязі, без вогнепальної зброї, а за результатами проведених обшуків за місцем їх роботи грошових коштів та заборонених речей виявлено не було. Тобто, судом достовірно встановлено, що Відповідачем не виявлено та не надано доказів тому, що 24.09.2015 Позивач вчиняв будь-які вчинки, яким можна було б надати відповідну оцінку на предмет дискредитації звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Вчинок передбачає наявність активної поведінки певної особи у визначений проміжок часу. Однак Відповідач зовсім не визначив ані дату скоєння вчинку, ані місце його скоєння, ані негативних наслідків від конкретних дій.

Відповідач у Висновку від 25.09.2015 та наказі № 2476 від 25.09.2015 вказує про «вчинок». Тобто, на думку Відповідача Позивач вчинив одноразову дію. Однак при цьому зовсім не визначає дату та місце такої дії. З аналізу ж обвинувального акту (а.с.148-154) вбачається, що Позивач обвинувачується за дії, які мали неодноразовий характер протягом липня-вересня 2015 року: позиція обвинувачення базується на двох фактах одержання неправомірної вигоди. Таким чином, Відповідач при проведенні службового розслідування зовсім не встановив конкретного вчинку, який на його думку скоїв Позивач.

Сам факт порушення відносно працівника органів внутрішніх справ кримінальної справи за фактом зловживання ним службовим становищем, його затримання в порядку ст. 208 КПК України та пред'явлення йому обвинувачення не може бути розцінений як дискредитація авторитету органів внутрішніх справ з наступних підстав.

По-перше, порушення кримінального провадження відноситься до компетенції певних органів, в даному випадку - органів військової прокуратури. Тобто, в даному випадку активні дії - вчинки були здійснені з боку не Позивача, а працівників військової прокуратури, які в межах наданих повноважень в рамках, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України, вчиняють процесуальні дії, серед яких внесення відомостей до ЄРДР, затримання підозрюваних, повідомлення про підозру, складання обвинувального акту тощо. Тобто, факт наявності кримінального провадження відносно певної особи виключає можливість достовірного визнання вчинення певних дій цією особою, оскільки нормами Кримінального процесуального законодавства визначена конкретна процедура доведення вини цієї особи.

По-друге, як Відповідач, так і суд при вирішенні даних спірних правовідносин повинні дотримуватися закріпленого у частині 1 статті 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Оскільки відносно Позивача як станом на момент його звільнення, так і станом на момент розгляду адміністративної справи відсутній обвинувальний вирок суду стосовно дій, які зазначені в обвинувальному акті від 10.07.2015, відсутні законодавчо передбачені підстави стверджувати, що Позивач ці винні дії вчиняв.

Відсутні законодавчо встановлені підстави вважати, що такий вид припинення служби в органах внутрішніх справ як звільнення за пунктом 66 Положення № 114 є самостійною та спеціальною підставою для звільнення осіб рядового і начальницького складу, з наступних підстав.

Самим пунктом 66 Положення № 114 прямо встановлено, що звільнення за цим пунктом проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Пункт 62 Положення № 114 визначає два варіанта звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби:

а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік);

б) у відставку (із зняттям з військового обліку).

Після цього пунктами 63-65 визначаються особливості звільнення певних категорій працівників ОВС:

1) пункт 63 деталізує процедуру звільнення осіб рядового і молодшого начальницького складу зі служби в запас (з постановкою на військовий облік);

2) пункт 64 деталізує процедуру звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби в запас (з постановкою на військовий облік);

3) пункт 65 деталізує процедуру звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку).

Як встановлено матеріалами справи (витяг з наказу від 30.09.2015 № 342 о/с), ОСОБА_1, капітан міліції - особа середнього начальницького складу, звільнений з органів внутрішніх справ у запас ЗС України (а.с.11), тобто з постановкою на військовий облік відповідно до положень пункту 64, який конкретизує положення пункту 62.

Як наслідок, підстава, визначена пунктом 66 Положення № 114, в силу положень пункту 62, повинна застосовуватися з урахуванням пункту 64 Положення №114.

В свою чергу, пункт 64 Положення № 114 містить визначений перелік самостійних підстав звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас з постановкою на військовий облік, серед яких в наявності підстава під літерою «й»: у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, яким накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, чи кримінального правопорушення.

Зазначені обставини виключають можливість вважати звільнення за пунктом 66 Положення № 114 спеціальною підставою для звільнення осіб рядового і начальницького складу, оскільки ця підстава повинна застосовуватися в сукупності з підставами, визначеними пунктом 64, при даних спірних правовідносинах.

Судом достовірно встановлено, що в матеріалах службового розслідування відносно Позивача зазначені виключно його вчинки, які є предметом доказування в кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Будь-яких інших вчинків ОСОБА_1, які б могли бути предметом оцінювання як дискредитація звання рядового і начальницького складу, судом не виявлено, а Відповідачем не надано та не зазначено.

Як наслідок, в наявності усі підстави для твердження, що відносно Позивача Відповідач міг лише застосувати положення підпункту «й» пункту 64 Положення № 114, і лише у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення. Однак, як станом на момент звільнення Позивача, так і станом на момент розгляду адміністративної справи такі обставини відсутні.

Також відсутні законодавчо передбачені підстави вважати, що Позивач вчинив дії, що дають підстави підозрювати його у корупції, та порушення ним Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджених наказом МВС України від 22.02.2012 № 155, оскільки відсутні будь-які докази складання відносно Позивача протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, і, як наслідок, відсутнє рішення суду з вказаного питання.

Крім того, Відповідач, звільнивши Позивача за п. 66 Положення № 114, в разі винесення відносно ОСОБА_1 обвинувального вироку за вказаним кримінальним провадженням допускає можливість повторного притягнення останнього до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, що прямо суперечить положенням ст. 61 Конституції України та ст. 14 Дисциплінарного статуту.

Натомість, судом встановлені грубі порушення з боку Відповідача порядку проведення службового розслідування відносно Позивача, що виявилося в наступному.

Статтею 14 Дисциплінарного статуту визначено, що службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником.

Наказом Відповідача № 2453 від 24.09.2015 було призначене службове розслідування відносно Позивача. Тобто, службове розслідування могло тривати до 24.10.2015.

Частиною 5 статті 14 Дисциплінарного статуту встановлений обов'язок начальника або особи, яка проводить службове розслідування, перед накладенням дисциплінарного стягнення зажадати від порушника надання письмового пояснення.

Як було встановлено, Позивач утримувався в установі Державної пенітенціарної служби України з 24.09.2015 по 05.10.2015. Таким чином, після 05.10.2015 до 24.10.2015 (кінцева дата можливого завершення службового розслідування відносно Позивача) Відповідач мав достатньо часу та можливостей для виконання покладеного на нього ч. 5 статті 14 Дисциплінарного статуту обов'язку. Однак такий обов'язок Відповідачем виконаний не був.

Відповідачем не надано, а судом не виявлено доказів тому, що Відповідач в цілях реалізації своїх прав, визначених підпунктом 6.2.1. пункту 6.2. розділу 6 Інструкції, щодо отримання та збору матеріалів, що стосуються службового розслідування, у тому числі від інших органів державної влади, в період часу з 24.09.2015 по 05.10.2015 звертався до військової прокуратури в м. Краматорськ Донецької області за дозволом для відібрання пояснення у Позивача.

Тим самим Відповідач порушив приписи п.п. 6.2.2. п. 6.2. розділу 6 Інструкції щодо його обов'язків дотримуватися вимог законодавства при проведенні службового розслідування, уживати необхідних заходів щодо недопущення порушення прав та законних інтересів учасників службового розслідування.

Як наслідок, Відповідач позбавив Позивача можливості реалізації його прав, передбачених пунктом 6.3. розділу 6 Інструкції.

Таким чином, судом встановлено, що Відповідач не мав правових підстав для прийняття відносно Позивача наказу від 25.09.2015 № 2476 «Про покарання окремих працівників міліції УПЗСЕ ГУМВСУ» щодо його притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за п. 66 Положення № 114 за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, несумісного з подальшим проходженням служби в ОВС України.

Як наслідок, у Відповідача були відсутні підстави для прийняття відносно Позивача наказу від 30.09.2015 № 342 о/с про звільнення останнього з органів внутрішніх справ у запас ЗС України за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) Положення № 114.

Відповідно до положень частини 2 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Реалізуючи повноваження, надані частиною 2 статті 11 КАС України, для повного захисту порушеного права Позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати пункт 2 наказу начальника ГУМВС України у Луганській області від 25.09.2015 № 2476 «Про покарання окремих працівників міліції УПЗСЕ ГУМВСУ» про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за п. 66 Положення № 114 за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, несумісного з подальшим проходженням служби в ОВС України, особисту безвідповідальність, низькі морально ділові якості, порушення вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Закону України "Про міліцію", наказу МВС України від 22.02.2012 № 155, яким затверджені Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України.

В абзаці 3 п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України" від 06.03.2008 №2 роз'яснено, що в адміністративних справах щодо визнання незаконним рішення про звільнення з посад позовними вимогами є скасування правових актів індивідуальної дії та поновлення на посаді.

Крім цього, в абзаці 10 пп.10.2 п.10 постанови Пленуму цього ж суду "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 №7 роз'яснено, що, задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акту та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

В судовому засіданні було встановлено, що службове розслідування відносно Позивача проведено формально із значними порушеннями, оскільки воно не містить інформації про конкретні вчинки ОСОБА_1 та проведено за один день. У Позивача не було відібрано письмових пояснень, він своєчасно не був ознайомлений з висновками службового розслідування.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення Відповідачем не було враховано тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи, ставлення Позивача до виконання службових обов'язків.

У зв'язку з цим вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 30.09.2015 № 342 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас ЗС України за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) Положення № 114 є законними та обґрунтованими.

Стосовно позовних вимог про поновлення Позивача на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 Управління протидії злочинності у сфері економіки з 30.09.2015, які викладені в доповненнях до адміністративного позову від 09.06.2016, суд зазначає наступне.

Як встановлено, станом на червень 2016 року Позивач бажає працювати на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 Управління протидії злочинності у сфері економіки, тобто виявив бажання проходити службу в органах внутрішніх справ. Зазначені вимоги судом визнаються як виявлення Позивачем бажання проходити службу в органах поліції на ті й же посаді, на якій він працював до звільнення в органах міліції.

Дані спірні правовідносини необхідно вирішувати з урахуванням положень Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 р. № 580-VIІI (далі - Закон № 580-VІІІ) та Положення № 114.

Підпунктом «з» пункту 64 Положення № 114 визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації.

Відповідно до пункту 1 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VІІІ, він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Приписами пункту 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівникам міліції, які у визначеному цим Законом порядку прийняті на службу до поліції, наказами про призначення на відповідні посади одночасно присвоюються відповідні спеціальні звання поліції - п.12 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію".

Враховуючи, що Закон України від 02.07.2015 № 580-VIІI "Про Національну поліцію" опубліковано 06.08.2015 в газеті "Голос України", відповідно 3-х місячний термін щодо попередження про можливе звільнення слід рахувати з 07.08.2015, та протягом 3-х місяців з моменту набрання чинності відповідних положень Закону № 580-VIІІ особа могла виявити бажання працювати у поліції.

З аналізу наведеного вбачається, що передумовою отримання пропозиції щодо посад (рівнозначних, вищих або нижчих щодо посад, які обіймала особа під час проходження служби у міліції) є наявність (виявлення) бажання.

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 на службі в органах міліції на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 Управління протидії злочинності у сфері економіки у зв'язку з його незаконним звільненням 30.09.2015 і судом встановлено бажання Позивача проходити службу в органах поліції, а визначений п.9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI тримісячний строк з дня опублікування цього Закону для видання наказу про призначення за його згодою на посаду в органах поліції сплив, в наявності підстави для повного захисту порушених прав Позивача щодо зобов'язання ліквідаційної комісії органу міліції видати наказ про його звільнення у відповідності до вимог пункту 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" та пункту 64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у зв'язку з переходом до органів Національної поліції України.

У зв'язку з вище викладеним, у Позивача в наявності підстави для реалізації свого права бути прийнятим на службу до поліції, оскільки строк з 30.09.2015 (дата незаконного звільнення) до 07.11.2015 (кінцева дата тримісячного строку надання згоди проходити службу в поліції) Позивачем був пропущений з поважних причин: внаслідок незаконного звільнення з органів міліції.

Щодо вимог Позивача про стягнення грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивача звільнено з органів внутрішніх справ з 30.09.2015.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначені в Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896.

Пунктом 1.3. названої Інструкції встановлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається залежно від посади, спеціального звання, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби.

Відповідно до пункту 1.18. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.

Відповідно до пункту 2.2.5. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у разі звільнення зі служби виплата посадового окладу за займаною посадою припиняється з дня, наступного за днем виключення особи рядового чи начальницького складу зі списків особового складу органу, підрозділу, закладу чи установи органів внутрішніх справ.

Таким чином, враховуючи встановлену в даному провадженні протиправність звільнення Позивача із займаної посади, вимога про стягнення на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу по день фактичного поновлення на посаді підлягає задоволенню.

Щодо розміру грошового зобов'язання, що підлягає стягненню на користь Позивача, суд керується приписами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати", відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

З урахуванням довідки про доходи Позивача (а.с.101,105), постанови КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», сума стягнення за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 складає 39801,96 грн., яка підлягає стягненню з ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області.

Позовні вимоги про визнання дій ГУ УМВС України в Луганській області у особі ліквідаційної комісії ГУ УМВС України в Луганській області стосовно прийняття відносно ОСОБА_1 наказу № 342 о/с від 30.09.2015 року "По особовому складу" про звільнення із займаної посади за п.66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ протиправними не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до положень норм діючого законодавства Відповідач наділений повноваженнями щодо прийняття наказів про звільнення стосовно працівників міліції, тобто діяв в межах і рамках наданих повноважень.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що Відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу діяв всупереч вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Лисичанський МВ ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п. 2 наказу начальника ГУМВС України у Луганській області від 25.09.2015 № 2476 «Про покарання окремих працівників міліції УПЗСЕ ГУМВСУ» про звільнення старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 УПЗСЕ ГУМВС України у Луганській області капітана міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за п. 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, несумісного з подальшим проходженням служби в ОВС України, особисту безвідповідальність, низькі морально ділові якості, порушення вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Закону України "Про міліцію", наказу МВС України від 22.02.2012 № 155, яким затверджені Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУМВС України у Луганській області від 30.09.2015 № 342 о/с в частині звільнення старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 Управління протидії злочинності у сфері економіки, капітана міліції ОСОБА_1 (М-176182) з органів внутрішніх справ у запас ЗС України за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) Положення про проходження рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Поновити ОСОБА_1 на службі в органах міліції на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 Управління протидії злочинності у сфері економіки Головного управління МВС України у Луганській області з 30.09.2015.

Зобов'язати ліквідаційну комісію Головного управління МВС України у Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1) грошове забезпечення (середній заробіток) за час вимушеного прогулу з 01.10.2015 по 09.06.2016 в розмірі 39801,96 гривень.

Зобов'язати ліквідаційну комісію Головного управління МВС України у Луганській області видати наказ про звільнення старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 Управління протидії злочинності у сфері економіки Головного управління МВС України у Луганській області ОСОБА_1 у відповідності до вимог пункту 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" та пункту 64 "з" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у зв'язку з переходом до органів Національної поліції України.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необґрунтованістю.

Допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 Управління протидії злочинності у сфері економіки Головного управління МВС України у Луганській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 4876,89 гривень.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 15 червня 2016 року.

Суддя С.В. Борзаниця