Постанова № 58490844, 21.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2016 р. Справа№ 910/5969/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Кропивної Л.В.

за участю представників:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - Случак О.О., довіреність № б/н від 14.08.2014;

від третьої особи - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2016р. у справі №910/5969/16 (суддя Сівакова В.В.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" до фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" про стягнення 79 806, 28 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з фірми "Т.М.М." -товариства з обмеженою відповідальністю 79 806,28 грн. неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу згідно договору фінансового лізингу № 805/04/2007 від 25.04.2007.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2016р. у справі №910/5969/16 позов задоволено повністю: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 79 806,28 грн. неустойки.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з того, що прострочення відповідачем виконання зобов'язання з повернення позивачу предмету лізингу є підставою для стягнення неустойки.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2016р. у справі №910/5969/16 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що пеня нараховується тільки за порушення грошового зобов'язання, тоді як у даному випадку було порушено саме не грошове зобов'язання.

Крім цього, апелянт посилаючись на Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", зазначає про необхідність обмеження пені подвійною обліковою ставкою.

В судовому засіданні 21.06.2016 року представник апелянта - відповідача у справі, підтримав вимоги за апеляційною скаргою та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Позивач та третя особа правом на участь своїх представників у судовому засіданні не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутніми у даному судовому засіданні від позивача та третьої особи до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін та третьої особи не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення позивача та третьої особи, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (лізингодавець) та Фірмою "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач) 25.04.2007 було укладено договір фінансового лізингу №805/04/2007.

Відповідно до п. 1.1 договору лізингодавець зобов'язався придбати у власність техніку (далі - майно) у відповідності до встановленої лізингоодержувачем специфікації:

тип: спецтехніка,

марка, модель: екскаватор-навантажувач 3 СХ SM (4 одиниці),

№ шасі: буде визначений в акті здачі-приймання майна, рік випуску: 2007 р, та передати його без надання послуг з управління та технічної експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти його на умовах даного договору.

Згідно п. 3.1 договору передача лізингодавцем майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невід'ємною частиною майна, та прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-приймання майна.

Відповідно до п. 6.6 договору порядок внесення грошових коштів в рахунок оплати лізингових платежів зазначений у Графіку внесення платежів, що є невід'ємною частиною даного договору (додаток № 1 до договору).

Також, між сторонами 30.07.2009 було укладено додаткову угоду №805/04/2007/R, відповідно до якої додаток № 1 - Графік внесення платежів викладено в новій редакції.

Спецтехніка, що є предметом фінансового лізингу (екскаватор-навантажувач 3 СХ SM), у кількості 4 одиниці передана відповідачу відповідно до видаткової накладної № РН-0000187 від 29.05.2007 та довіреності серії ЯНЮ № 464409 від 29.05.2007.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" (набувач) 05.12.2013 було укладено договір відступлення права вимоги (заміни сторони в зобов'язанні) № 222/11-2013.

Згідно з п. 1.1 даного договору кредитор передає, а набувач приймає на себе право вимоги виконання зобов'язань, які виникли на підставі договору фінансового лізингу № 805/04/2007 від 25.04.2007.

Відповідно до п. 1.2 договору за ним набувач отримує всі права та обов'язки, що належать кредитору по відношенню до боржника, а саме право вимоги від боржника належного виконання зобов'язань за договором лізингу, в тому числі: оплат лізингових платежів, пені, штрафів, викупної вартості, інших платежів, що підлягають оплаті на підставі умов договору лізингу та законодавства України.

Пунктом 1.5 договору передбачено, що за ним набувач отримує всі майнові права (в тому числі право власності) на предмет лізингу, який переданий за договором лізингу, а також права вимоги виконання зобов'язань, що виникли на підставі договору (ів) поруки, укладених (якщо такі було укладено) в забезпечення зобов'язань за договором лізингу.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" було повідомлено відповідача про заміну кредитора, що підтверджується описами вкладення у цінний лист.

Таким чином, у зв'язку з укладенням вказаного договору позивач набув право вимоги виконання зобов'язань, які виникли на підставі договору фінансового лізингу № 805/04/2007 від 25.04.2007 до відповідача.

Відповідачем зобов'язання з оплати лізингових платежів не виконувались належним чином, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості по лізинговим платежам 75 та 76 у розмірі 112 407,93 грн., 3% річних у розмірі 4 891,18 грн. та інфляційних втрат у розмірі 33 904,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/5195/15-г від 27.04.2015 (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015) позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" про стягнення з Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю заборгованості за договором фінансового лізингу № 805/04/2007 від 25.04.2007 за лізинговими платежами 75 та 76 у розмірі 112 407,93 грн., 3% річних в розмірі 4 891,18 грн. та інфляційних втрат у розмірі 33 904,00 грн. задоволено повністю.

На виконання вказаного рішення було видано наказ, який виконано відповідачем.

Отже, відповідачем було повністю оплачено з 1 по 76 лізингові платежі.

Зобов'язання з оплати 77 та 78 платежів відповідачем виконано не було.

При цьому, строки виконання вказаних платежів настали ще 21.10.2013 та 21.11.2013 відповідно.

Загальна сума заборгованості відповідача по цим платежам складає 20 476,03 Євро, що еквівалентно 221 684,1278 грн.

Згідно п. 12.1.3 договору лізингу права лізингоодержувача на володіння та користування майном можуть бути припинені лізингодавцем в односторонньому порядку якщо лізингоодержувач більше двох разів підряд допустив затримку платежу більше ніж на 10 банківських днів.

Позивач, враховуючи невиконання відповідачем зобов'язань з оплати лізингових платежів, надіслав 01.12.2015 відповідачу вимогу (№ 162-11/15 від 26.11.2015), в якій він скористався наданим п. 12.1.3 договору правом повернення предмету лізингу за договором фінансового лізингу № 805/04/2007 від 25.04.2007 у строк до 07.12.2015.

Зазначена вимога отримана відповідачем 02.12.2015, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Отже, договір є припиненим в односторонньому порядку.

Враховуючи те, що відповідачем у строк до 07.12.2015 вимога про повернення предмету лізингу виконана не була, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю неустойки у розмірі 79 806, 28 грн. за період з 08.12.2015 по 17.02.2016.

Суд першої інстанції, з огляду на прострочення відповідачем зобов'язання з повернення предмету лізингу, задовольнив вказану вимогу позивача.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно Графіку внесення платежів відповідачем зобов'язання з оплати 77 та 78 лізингових платежів мало бути виконано 21.10.2013 та 21.11.2013 відповідно.

У вказаний строк зазначені платежі відповідачем оплачені не були.

Згідно п. 12.1.3 договору лізингу права лізингоодержувача на володіння та користування майном можуть бути припинені лізингодавцем в односторонньому порядку якщо лізингоодержувач більше двох разів підряд допустив затримку платежу більше ніж на 10 банківських днів.

Позивач, враховуючи невиконання відповідачем зобов'язань з оплати лізингових платежів, скористався наданим йому п. 12.1.3 договору правом на одностороннє припинення договору та пред'явив відповідачу вимогу про повернення предмету лізингу у строк до 07.12.2015.

Відповідачем у строк до 07.12.2015 вимога про повернення предмету лізингу виконана не була.

Пунктом 12.3. договору передбачено, що у разі якщо у визначений лізингоодержувачем строк майно, документи та приладдя, що є невід'ємною частиною майна, не передані лізингодавцю, то лізингоодержувач має право вилучити майно в примусовому порядку, а також вимагати сплати неустойки в розмірі 0,5% від поточного боргу лізингоодержувача за кожний день прострочки передачі майна та/або документів та приладдя, що є невід'ємною частиною майна.

Враховуючи те, що відповідачем було допущено прострочення в частині повернення предмету лізингу, позивачем нараховану неустойку в сумі 79 806, 28 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, зазначені види штрафної договірної відповідальності мають подвійну правову природу, які одночасно з тим, що стимулюють сторони дотримуватися умов договору, ще й повинні мати компенсаційний характер за порушення господарсько-правових зобов'язань.

Згідно ч. 2 ст.4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим кодексом.

Тому, у даному випадку слід керуватися нормами господарського права та частини 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, що передбачають можливість застосування такого виду санкції як пеня за прострочку виконання не грошового договірного зобов'язання у розмірі, обумовленому сторонами в договорі.

Частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Згідно позиції викладеній у постановах Верховного Суду України від 27.09.05 р., від 22.11.10 р. у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.10 р. у справі № 06/113-38 застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом встановлення договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовуюється за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошових.

При цьому, виходячи з висновків, наведених у постанові Верховного Суду України від 03.12.2013 у справі №908/43/13-г, та обставина, що за порушення передбаченого договором строку повернення предмету лізингу лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку у розмірі 0,5% від поточного боргу за кожний день прострочки передачі майна, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов'язання, так само як і обов'язок повернення майна не стає грошовим зобов'язанням.

З огляду на викладене, доводи апелянта про те, що пеня нараховується тільки за порушення грошового зобов'язання відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

При цьому, виходячи з того, що сторони умовами договору передбачили застосування у разі порушення строку повернення майна неустойки у розмірі 0,5% від поточного боргу за кожний день прострочки передачі майна, а відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські санкції, зокрема, пеня, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошових, судова колегія зазначає, що апелянт помилково посилається на обмеження пені подвійною обліковою ставкою України.

Так, апелянт посилаючись на Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", зазначає про необхідність обмеження пені подвійною обліковою ставкою.

Разом з тим, у даному випадку має місце прострочення саме негрошового договірного зобов'язання (зобов'язання з повернення предмету лізингу), а тому положення вказаного Закону, який передбачає відповідальність за порушення грошових зобов'язань, щодо обмеження розміру пені не застосовуються.

Вказана позиція також викладена у постанові Верховного Суду України від 03.12.2013 у справі №908/43/13-г.

Виходячи з вищевикладеного, вказані доводи апелянта є необґрунтованими та не можуть бути підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2016р. у справі №910/5969/16 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи №910/5969/16 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

Л.В. Кропивна