Постанова № 58490782, 21.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2016 р. Справа№ 910/3961/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Сітайло Л.Г.

Калатай Н.Ф.

при секретарі Матюхін І.В.

за участю представників сторін:

від позивача Палькевич Н.С.

від відповідача: Громніцький Ю.П.

розглянувши

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз"

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 18.04.2016 року

у справі № 910/3961/16 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз"

до Публічного акціонерного товариства "Національна

акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про стягнення 3838541,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м.Київ, вул.Богдана Хмельницького, буд.6, ЄДРПОУ 20077720) на користь Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз" (61004, Харківська область, місто Харків, вул.Жовтневої революції, буд.57/59, ЄДРПОУ 03359552) пеню в розмірі 155945,43 грн., 3% річних в сумі 174727,54 грн., інфляційні втрати в розмірі 2104349,79 грн. та судовий збір в розмірі 57549,20 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Публічне акціонерне товариство "Харківміськгаз" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 року скасувати в частині відмови в стягнені пені в розмірі 1403508,33 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягненя пені в розмірі 1403508,33 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 року у справі №910/3961/16 прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження.

Розпорядженням начальника відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду № 09-52/2396/16 від 21.06.2016 р. справу № 910/3961/16, у зв'язку із перебуванням судді Пашкіної С.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, відповідно до підпунктів 2.3.25, 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено до повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.06.2016 р., справу № 910/3961/16 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя: Баранець О.М., судді: Калатай Н.Ф., Сітайло Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського від 21.06.2016 року прийнято вказану вище апеляційну скаргу до провадження та призначено розгляд справи №910/3961/16 за участю уповноважених представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 30.01.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Харківміськгаз" (газорозподільне підприємство) та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (замовник) було укладено договір №14-29-ПР, відповідно до п.2.1 якого газорозподільне підприємство зобов'язується у 2014 р. надати замовнику послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживачів відповідно до актів розмежування належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін.

Відповідно до п. 2.2 договору №14-29-ПР від 30.01.2014 р. замовник зобов'язується сплатити газорозподільному підприємству вартість послуги з транспортування природного газу ГРМ у розмірі, строки та у порядку, передбачені умовами договору.

За умовами п. 3.3 укладеного між сторонами правочину місячний обсяг транспортування природного газу до ГРМ до пунктів призначення не повинен перевищувати підтверджений обсяг природного газу.

Згідно п. 3.6 спірного договору обсяг протранспортованого природного газу ГРМ підтверджується підписаним сторонами актом наданих послуг з транспортування природного газу ГРМ (акт наданих послуг), що оформляється на підставі даних комерційних вузлів обліку.

Газорозподільне підприємство до десятого числа, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники оригіналу акта наданих послуг за звітний місяць, які підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою газорозподільного підприємства (п. 3.7 договору №14-29-ПР від 30.01.2014 р.).

У п. 3.8 договору №14-29-ПР від 30.01.2014 р. зазначено, що замовник протягом двох днів з дня одержання акту наданих послуг зобов'язується повернути газорозподільному підприємству один примірник оригіналу акта, підписаний уповноважений представником та скріплений печаткою замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до законодавства.

Пунктом 3.9 укладеного між позивачем та відповідачем договору передбачено, що акт наданих послуг підписується на підставі реєстрів обсягів реалізації природного газу споживачам замовника, протранспортованого газорозподільними трубопроводами газорозподільного підприємства, в яких зазначаються виділені планові обсяги газу споживачам замовника та фактично протранспортовані газорозподільним підприємством обсяги газу.

У п. 3.10 договору контрагентами погоджено, що акти наданих послуг є підставою для остаточних розрахунків замовника з газорозподільним підприємством.

Обсяг протранспортованого природного газу визначається в пунктах призначення за допомогою комерційних вузлів обліку, визначених у додатку до договору. На підставі результатів вимірювання комерційних вузлів обліку складаються місячні акти наданих послуг (п.п. 4.4, 4.5 договору №14-29-ПР від 30.01.2014 р.).

У розділі 5 спірного правочину сторонами визначено тариф та порядок розрахунків за надані послуги.

Зокрема, п.п. 5.2, 5.3 договору передбачено, що розрахунки за послуги з транспортування природного газу ГРМ здійснюються за тарифом на транспортування природного газу газорозподільними трубопроводами за 1000 куб.м, встановленим для газорозподільного підприємства Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері електроенергетики. Вказаний тариф є обов'язковим для сторін з дати набрання ним чинності. Визначена на його основі вартість послуги з транспортування природного газу розподільними трубопроводами буде застосовуватись сторонами при складенні актів наданих послуг та розрахунків за ці послуги згідно умов договору.

За умовами п. 5.3 спірного правочину розрахунковий період за договором становить один місяць з 9.00 години першого дня місяця до 9.00 години першого дня наступного місяця відводу.

Загальна вартість договору складається з місячних сум вартості планових обсягів транспортування природного газу ГРМ газорозподільним підприємством замовнику (п. 5.4 договору №14-29-ПР від 30.01.2014 р.).

У п. 5.5 договору №14-29-ПР від 30.01.2014 р. зазначено, що оплата вартості послуг з транспортування природного газу ГРМ здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) на умовах попередньої оплати авансовими платежами планового обсягу природного газу за період передоплати, визначений сторонами в договорі.

У випадку недоплати за фактично про транспортований природний газ ГРМ за розрахунковий період замовник проводить остаточний розрахунок не пізніше двадцятого сила місяця, наступного за розрахунковим.

У випадку, якщо замовник є гарантованим постачальником, то замовник здійснює оплату послуг з транспортування газу в місяці, в якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок газорозподільного підприємства в порядку, установленому алгоритмом розподілу коштів, який затверджується національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. У разі виникнення в замовника заборгованості з оплати послуг з транспортування природного газу ГРМ сторони за взаємною згодою та у порядку, передбаченому законодавством України, складають графік погашення заборгованості, який є додатком до договору. У разі відсутності графіка погашення заборгованості газорозподільне підприємство має право грошові кошти, отримані від замовника за послуги транспортування природного газу ГРМ в поточному розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості замовника з найдавнішим строком її виникнення. Укладення сторонами та дотримання замовником узгодженого графіка погашення заборгованості не звільняє замовника від виконання поточних зобов'язань за договором (п.п. 5.6, 5.7 договору №14-29-ПР від 30.01.2014 р.).

У п. 11.1 спірного правочину зазначено, що договір набирає чинності з дня його підписання та скріплення підписами уповноважених представників і печатками сторін, та розповсюджує свою дію на правовідносини, які склались з 01.01.2014 р., і діє в частині надання послуг до 31.12.2014 р., а в частині проведення розрахунків за надані послуги - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за цим договором.

Договір вважається продовженим на аналогічний період, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому, сторони повинні переоформити додаток до договору, в якому визначити планові обсяги газу на продовжений строк.

У додатку №1 до договору №14-29-ПР від 30.01.2014 р. сторонами погоджено договірні обсяги транспортування газу замовника ГРМ на 2014 р. Зокрема, визначено, що газорозподільне підприємство здійснює протягом 2014 р. транспортування природного газу газорозподільними мережами в обсязі 279000 тис.куб.м.

03.12.2014 р. сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору №14-29-ПР від 30.01.2014 р., якою погоджено, що послуги за договором надаються протягом 2014 р. та 2015 р.

У наведеній угоді сторонами погоджено, що остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

У додатковій угоді №1 від 03.12.2014 р. до договору №14-29-ПР від 30.01.2014 р. сторонами також погоджено договірні обсяги транспортування газу замовника ГРМ на 2015 р.

Договір набирає чинності з дня його підписання та скріплення підписами уповноважених представників і печатками сторін, та розповсюджує свою дію на правовідносини, які склались з 01.01.2015 р., і діє в частині надання послуг до 31.12.2015 р., а в частині проведення розрахунків за надані послуги - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за цим договором (п. 11.1 договору №14-29-ПР від 30.01.2014 р. в редакції додаткової угоди №1 від 03.12.2014 р.).

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №14-29-ПР від 30.01.2014р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №14-29-ПР від 30.01.2014 р. у період з лютого 2014 р. по грудень 2015 р. (включно) Публічним акціонерним товариством "Харківміськгаз" надавались, а Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" приймались послуги з транспортування природного газу.

Загальна вартість послуг, наданих в означений період становить 58177208,31 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами наданих послуг з транспортування природного газу.

Наведені акти підписано представниками обох сторін та скріплено печатками суб'єктів господарювання без жодних зауважень та заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" своєчасних розрахунків за договором №14-29-ПР від 30.01.2014 р. проведено не було, а плата за актами наданих послуг вносилась з простроченням, що і стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат і звернення до суду з розглядуваним позовом.

На підтвердження внесення замовником грошових коштів за договором №14-29-ПР від 30.01.2014 р. позивачем представлено до матеріалів справи банківські виписки з рахунку Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз".

У відповідності до п. 1 Постанови № 705 від 25.07.2012 р. Кабінету Міністрів України "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" гарантованими постачальниками природного газу є суб'єкти господарювання, що в установленому порядку отримали ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом та провадять діяльність на затвердженій Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, території з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом для споживачів України (крім промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії); гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

Однак, посилання відповідача на положення Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу, який було затверджено Постановою №1000 від 02.08.2012 р. Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.08.2012 р. №1445/21757, вірно не прийняті судом першої інстанції до уваги в якості спростування наведених заявником періодів заборгованості за договором №14-29-ПР від 30.01.2014 р., оскільки п.1.2 вказаного Алгоритму визначено, що його дія не поширюється на відносини, пов'язані з остаточним розрахунком гарантованого постачальника природного газу та його структурних підрозділів із власником природного газу, газотранспортними, газорозподільними підприємствами відповідно до умов укладених договорів та погашенням заборгованості споживачів за спожитий природний газ.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в сумі 1559454,26 грн., інфляційних втрат в сумі 2104349,79 грн. та 3% річних в розмірі 174737,54 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 2.5 Постанови №14 від 17.12.2013 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ст. 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За умовами п. 7.2.1 договору №14-29-ПР від 30.01.2014 р. у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом п'ятим договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

З огляду на порушення відповідачем строків внесення плати за кожен з розрахункових періодів надання послуг з транспортування природного газу, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 1559454,26 грн.

Здійснивши перевірку наведеного розрахунку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що останній містить помилки у визначенні періодів нарахування заборгованості, а саме безпідставно не враховано віхідні дні при визначенні кінцевого строку оплати, а обґрунтованим є нарахування неустойки на суму 1557526,17 грн.

Відповідачем 11.04.2016 року заявлено клопотання про зменшення на підставі ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України розміру пені до однієї гривні. Суд першої інстанції обгрунтовано, вказане клопотання задовольнив частково.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч. 4 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Аналогічну позицію наведено у п.2.4 Постанови №14 від 17.12.2013 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Пунктом 3.17.4 Постанови №18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення штрафних санкцій, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" посилаючись на те, що останнє є державним підприємством, на яке покладено обов'язок з формування ресурсу природного газу, що використовується для задоволення потреб населення та промислових споживачів. Одночасно, вказаним учасником судового процесу наголошено на скрутному фінансовому становищі підприємства, на підтвердження чого представлено проміжний звіт про фінансові результати за 6 місяців 2015 р.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" створене з метою сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей економіки України, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, повнішого задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах, про що зазначено в Указі №151/98 від 25.02.1998 р. Президента України "Про реформування нафтогазового комплексу України".

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" створене на базі 100 відсотків акцій державних акціонерних товариств, створених шляхом перетворення підприємств нафтогазового комплексу, що не підлягають приватизації, а також пакетів акцій відкритих акціонерних товариств нафтогазового комплексу, які відповідно до чинного законодавства залишені у державній власності.

Статут Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" затверджено Постановою №1002 від 05.12.2015р. Кабінету Міністрів України "Деякі питання вдосконалення корпоративного управління публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія Нафтогаз України".

У відповідності до п. 5 статуту відповідача метою його діяльності є одержання прибутку від провадження господарської діяльності, сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, більш повного задоволення потреб споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах.

Як зазначалось вище, Постановою № 705 від 25.07.2012 р. Кабінету Міністрів України "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" віднесено до категорії гарантованих постачальників природного газу.

Тобто, з наведеного вбачається, що Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є стратегічним підприємством на ринку природного газу, діяльність якого, насамперед, направлена на забезпечення інтересів населення та промислових споживачів природним газом, що забезпечує ефективне функціонування та розвиток нафтогазового комплексу України.

Одночасно, відповідач є гарантованим постачальником природного газу, а всі кошти, що надходять на рахунок останнього в рахунок погашення заборгованості за спожитий природний газ, спрямовуються за затвердженим алгоритмом у відсотковому співвідношенні на оплату заборгованості перед контрагентами.

Крім того, при розгляді питання щодо зменшення розміру пені судом перної інстанції вірно прийнято до уваги, що у відповідності до змісту проміжного звіту про фінансові результати Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за шість місяців 2015р. господарська діяльність останнього є збитковою.

До того ж, як вказувалось вище, при розгляді заяв про зменшення неустойки слід також враховувати ступінь виконання основного зобов'язання. Наразі, судом також враховано, що наявними в матеріалах справи банківськими виписками підтверджується систематичне внесення відповідачем грошових коштів в якості оплати за договором №14-29-ПР від 30.01.2014р., а основний борг на теперішній час є погашеним в повному обсязі, що підтверджено представниками обох сторін протягом розгляду справи.

Зменшуючи штрафні санкції на підставі ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд повинен враховувати інтереси обох сторін та приймати до уваги розмір збитків, завданих внаслідок порушення грошового зобов'язання.

У даному випадку, заявником не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів спричинення позивачу внаслідок порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №14-29-ПР від 30.01.2014 р. збитків.

З моменту початку періоду прострочення виконання відповідачем за договором №14-29-ПР від 30.01.2014 р. своїх зобов'язань тривав більш як півтора року, що, на думку суду, також впливало на фінансовий стан позивача, та повинно бути враховано при розгляді клопотання про зменшення штрафних санкцій.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст. 11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973 р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013 р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

За таких обставин, приймаючи все вищенаведене у сукупності, враховуючи принципи добросовісності та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення клопотання Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та про зменшення неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, до 10% від заявленого до стягнення розміру.

Отже, з огляду на зазначене, з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 155945,47 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення строків внесення плати за послуги у межах договору №14-29-ПР від 30.01.2014 р. позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 174737,54 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2104 349,79 грн.

У застосуванні індексації слід враховувати рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі №62-97р від 03.04.1997 р. Верховного Суду України.

Відповідно до Листа №62-97р. від 03.04.1997 р. Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та Інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. Вищого господарського суду України "Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Вказані рекомендації щодо нарахування на суму заборгованості інфляційних втрат також викладено у Листі б/н від 01.07.2014 р. Верховного Суду України "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві".

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат встановлено, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

В резолютивній частині рішення суду першої інстанції було допущено описку щодо розміру 3 % річних, які необхідно стягнути з відповідача. Замість суми 174737,54 грн. помилково вказано 174727,54 грн. Колегія суддів не вважає за необхідне змінювати рішення, оскільки вказана описка може бути виправлена відповідно до ст.. 89 ГПК України.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 року у справі №910/3961/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 910/3961/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді Л.Г. Сітайло

Н.Ф. Калатай