Ухвала суду № 58490472, 21.06.2016, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________

УХВАЛА

21 червня 2016 року м. ХарківСправа № 913/915/15

Провадження №14/913/679/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до Публічного акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат», м. Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення 23513997 грн. 05 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Лісовицький Є.А.

Секретар судового засідання - помічник судді Дохняк І.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №14-182 від 15.07.2014;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №01-026-1024 від 24.12.2015.

в с т а н о в и в:

Обставини справи: постановою Вищого господарського суду України від 10.05.2016 справу №913/915/15 направлено на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Предметом нового розгляду справи є стягнення з Публічного акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат» (далі відповідач) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі відповідач) заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 25.12.2013 № АМК-2599-2013-кпр-ПР в загальному розмірі 23513997 грн. 05 коп., з яких:

- 11841473 грн. 78 коп. - пеня;

- 11672523 грн. 27 коп. 7% штрафу.

Від відповідача на адресу суду надійшло клопотання №026-32 иск від 21.06.2016 про відкладення розгляду справи.

Обґрунтовує вказане клопотання відповідач тим, що в якості підстав постанови Вищого господарського суду України від 10.05.2016 зазначено, що судами попередніх інстанцій не було досліджено відповідність Сертифікату (висновку) Донецької торгово-промислової палати про настання обставин непереборної сили №2361/12.12-03 від 22.09.2014 вимогам Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) щодо порядку оформлення та підписання відповідного сертифікату, не перевірили статус особи, що його підписала, як уповноваженої особи; відсутні відомості щодо внесення вказаного сертифікату до відповідного Реєстру сертифікатів форс-мажорних обставин

На виконання постанови Вищого господарського суду України від 10.05.2016, відповідачем було зроблено:

1. Запит до Торгово-промислової палати України №026-01 від 31.05.2016 про надання інформації щодо внесення Сертифікату №2361/12.12-03 від 22.09.2014 до Реєстру сертифікатів, виданих Торгово-промисловою палатою України та регіональними Торгово-промисловими палатами України.

2. Запит до Донецької Торгово-промислової палати України №026-418 від 20.05.2016 про надання інформації щодо повноважень підписання Сертифікату №2361/12.12-03 від 22.09.2014.

Враховуючи, що станом на 21.06.2016 відповіді на вищезазначені запити не отримано, тому відповідач просить суд розгляд справи відкласти.

Суд клопотання відповідача розглянув, задовольнив та долучив до матеріалів справи разом з доданими до нього документами.

Ухвалою суду від 01.06.2016 справу №913/915/15 призначено до розгляду на 21.06.2016.

У судовому засіданні 21.06.2016 представник позивача надав письмові пояснення по справі б/н від 17.06.2016.

Позивач в поясненнях зазначає, що відповідач у відзиві посилається на неможливість виконання зобовязань за договором спричинена істотною зміною обставин, що наступили з 28 липня 2014 року та засвідчені висновком Донецької торгово-промислової палати №2361/12.12-03 від 22 вересня 2014 року.

Позивач не погоджується з наведеними доводами виходячи з наступного.

Умовами розділу 8 Договору сторони домовились щодо звільнення від відповідальності у разу настання форс-мажорних обставин. Під форс-мажорними обставинами вважаються стихійні лиха, пожежі, вибухи на газопроводі, війну або військові дії та інші, чітко перераховані у Договорі обставини.

Сторони домовились, що настання обставин форс-мажору підтверджується у встановленому законодавством порядку. Таким чином, сторони чітко погодили як порядок засвідчення настання форс- мажорних обставин, так і субєкти, свідоцтво яких є належним доказом.

Законом України «Про торгово-промислові палати в Україні» (далі - Закон) визначено загальні правові, економічні та соціальні засади створення торгово- промислових палат в Україні, встановлено організаційно-правові форми і напрями їх діяльності, а також принципи їх взаємовідносин з державою.

Право засвідчувати форс-мажорні обставини відповідним сертифікатом надано регіональним торгово-промисловим палатам (ст. 14і Закону).

Таким чином, єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.

Аналогічна правова оцінка викладена і у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» - за змістом статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.

Також на думку позивача, у разі незгоди відповідача з діями органу влади (НКРЕ), він не позбавлений права оскаржити такі дії в судовому порядку, в тому числі вимагати відшкодування збитків. Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення», державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації).

Згідно з ст. 15 Закону України «Про ціни і ціноутворення», Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обгрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку.

Отже, відповідачем не вжито всіх можливих заходів для запобігання порушенню договірних зобовязань.

Щодо зменшення неустойки позивач зазначив наступне.

За несвоєчасне виконання умов спірного договору Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в порядку статті 549 Цивільного кодексу України та п. 7.2 договору було нараховано пеню у розмірі подвійної облікової ставки.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання. Оскільки вказана норма не містить переліку таких випадків, позивач вважає, що це випадки невиконання або неналежного виконання зобовязання з вини обох сторін, або якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобовязання. Відповідачем в судовому засіданні не було надано жодного доказу, який би вказував на наявність таких виняткових обставин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Оскільки виняткові обставини у відповідача відсутні, на думку позивача, суд не мав право зменшувати розмір нарахованої пені.

Застосовуючи приписи п.3 ст. 83 ГПК України слід враховувати вказівку, що міститься в пункті 2.4 розяснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 року №02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань». Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ст. 83 Арбітражного процесуального кодексу України), арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен обєктивно оцінити, чи є дані випадки винятковими, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобовязання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Стаття 233 ГК України передбачає зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема, судом. Зменшення розміру неустойки передбачено у випадку, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, і можливе за рішенням суду. При цьому суд має враховувати:

-ступінь виконання зобов'язання боржником. Суд повинен узяти до уваги даний факт, незважаючи навіть на те, що часткове виконання є неналежним. Зменшення розміру штрафних санкцій має бути мінімальним, якщо боржник не починав виконання своєї частини зобов'язання;

-майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні. У разі вирішення питання стосовно зменшення розміру штрафних санкцій повинен бути врахований майновий стан боржника і кредитора;

-не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Таким чином, позивач вважає, що суд повинен обовязково виконати імперативні вимоги ст. 233 ГК України, у разі застосування вказаної норми, а саме обєктивно оцінити три складові:

- ступінь виконання зобов'язання боржником;

- майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні;

- не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують, на увагу.

Позивач також звертає увагу на те, що Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» як державне підприємство є обєктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. За спірним договором постачався імпортований природний газ, який Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» закуповує за зовнішньоекономічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також жорсткі санкції за порушення цих строків, аж до припинення постачання природного газу на територію України, що майже і сталося 01 січня 2006 року та відбулося 01 січня 2009 року та 2014 року

Бюджетом України та фінансовим планом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», який затверджений Кабінетом міністрів України, не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу.

Внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних. Єдиним джерелом часткової компенсації понесених Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» втрат є стягнення з боржників пені у розмірі передбаченої умовами договорів.

Загальна сума заявлених пені, 3% річних, інфляційних не компенсує повністю збитків від сплати відсотків за комерційними кредитами.

Зменшення судом розміру пені спричинить позивачу додаткові збитки та дозволить відповідачу і у подальшому порушувати договірні умови.

Крім того позивач надав пояснення стосовно відстрочення виконання рішення.

Відповідач просить суд надати розстрочку виконання зазначеного судового рішення терміном на тридцять шість місяців згідно з доданим до цієї заяви графіком платежів.

Позивач не погоджується з таким клопотанням відповідача, вважає його безпідставним та необгрунтованим. Обгрунтовує позивач свою позицію тим, що сума що стягується з вказаним рішенням суду, є заборгованістю відповідача, що утворилася у звязку з неналежним та недобросовісним виконанням відповідачем своїх договірних зобовязань, що полягає у невчасних та неповних розрахунках відповідача за надані позивачем послуги по договору.

Тобто, заборгованість за вказаним рішенням суду виникла з вини саме відповідача, оскільки останній був зобовязаний вжити всіх можливих заходів для належного та вчасного виконання своїх договірних зобовязань в порядку ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Крім того, з наявних матеріалів справи вбачається, що господарська діяльність відповідача не обтяжена довгостроковими банківськими кредитами або іншими фінансовими зобовязаннями, які б свідчили про відсутність фінансової можливості виконати рішення в повному обсязі. Натомість фінансовий стан позивача є досить скрутним.

Позивач свою господарську діяльність лише за результатами 2014 року завершив з чистим збитком у 85 млрд. 044 млн. 810 тис. гри. що підтверджується Звітом про фінансові результати за 2014 рік (копія Звіту про фінансові результати за 2014 рік додається). При цьому, чистий прибуток позивача склав 0,00 тис. грн.

У поточному році фінансовий стан позивача не покращився: збитки позивача за результатами господарської діяльності за перший квартал 2015 року склали 21 млрд. 904 мли. 139 тис. грн. (копія Звіту про фінансові результати за перший квартал 2015 року додається).

Також, як зазначає позивач, його господарська діяльність обтяжена довгостроковими податковими та кредитними зобовязаннями: станом на 31.12.2014 сума таких зобовязань склала 93 млрд. 812 млн. 180 тис. гри., а станом на кінець першого кварталу 2015 року - 110 млрд. 111 млн.741 тис. грн. що підтверджується Балансом підприємства позивача станом на 31.12.2014 та 31.03.2015.

Крім того, за показниками річної фінансової звітності за результатами 2014 року, підготовленої у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», заборгованість контрагентів перед Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за поставлений природний газ становить 27 млрд. 140 млн. 600 тис. грн.; станом на 31.12.2013 заборгованість за природний газ перед позивачем становила 32 млрд. 999 млн. 314 тис. грн.; а станом на 31.03.2015 така заборгованість становить - 36 млрд. 379 млн.793 тис. грн. (більше 100% від збитку підприємства позивача за показниками станом 31.03.2015).

Таким чином позивач не має фінансової можливості розстрочувати та/або відстрочувати виконання зобовязань своїх контрагентів, оскільки його фінансовий стан є досить тяжким.

Враховуючи тяжкий фінансовий стан позивача, а також інфляційні процеси, що відбуваються в державі, позивач вважає за неможливе та недоцільне задовольняти заяву відповідача та відстрочувати виконання судового рішення.

Стосовно нарахування пені та 7% штрафу позивач зазначив, що в звязку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобовязання відповідно до умов договору та неповністю розрахувався за поставлений природний газ, позивач правомірно нарахував пеню, 3%, інфляційні втрати та штраф у зазначених у позовній заяві розмірах.

Пунктом 7.2. Договору встановлено відповідальність за несвоєчасне проведення Покупцем розрахунків за поставлений природний газ. Відповідно до вищевказаного пункту Договору, у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених пунктом 6.1. Договору, із Споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачується штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Договір укладений між сторонами не був змінений в частині порядку здійснення розрахунків та в частині відповідальності за не виконання умов договору. Відповідач, своїми твердженнями та доводами, навмисне вводить суд в оману з метою уникнути від відповідальності за не виконання/ неналежне виконання умов договору.

Виходячи з вищезазначеного, позивача заперечує проти клопотання Відповідача щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Суд пояснення позивача розглянув, прийняв до уваги та долучив до матеріалів справи.

У звязку з необхідністю витребувати додаткові документи, вирішити спір по суті у даному судовому засіданні не вбачається можливим, тому розгляд справи слід відкласти.

Керуючись ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в:

1. Розгляд справи відкласти на 04.07.2016 о 10 год. 15 хв.

2. Судове засідання відбудеться у приміщенні господарського суду Луганської області за адресою: м. Харків, проспект Науки, буд. 5, каб. 205. /суддя Лісовицький Є.А./.

3. Зобовязати позивача надати:

- письмові пояснення (за наявності).

4. Зобовязати відповідача надати:

- надати відповіді, отримані на запити до Торгово-промислової палати України №026-01 від 31.05.2016 та до Донецької Торгово-промислової палати України №026-418 від 20.05.2016;

- письмові пояснення (за наявності).

Звертаємо увагу учасників судового процесу, що всі копії документів, що додаються до матеріалів справи та довіреності представників сторін повинні бути належним чином засвідчені відповідно до вимог п. 2 ст. 36 ГПК України. Крім того, п. 5.27 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (ДСТУ 4163-2003) передбачено, що відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії; засвідчуватись повинна кожна сторінка документу з відтиском печатки підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи.

Явка у судове засідання повноважних та компетентних представників учасників процесу на їх розсуд.

Не зявлення повноважних та компетентних представників учасників процесу у судове засідання господарського суду Луганської області не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суддя Є.А. Лісовицький