Рішення № 58490413, 13.06.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" червня 2016 р.Справа № 916/940/16

За позовом: малого приватного підприємства Фірми "Альфа-М"

до відповідача: військової частини А2171

про стягнення 45 960, 49 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Суть спору: позивач, мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М", звернувся до господарського суду Одеської області з позовної заявою, в якій просить стягнути з Військової частини А 2171 45 960,49 грн., де 33 745,77 грн. сума інфляційних нарахувань, 2 837,48 грн. сума 3% річних, 9 377,24 грн. сума пені.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.04.2016р. позовну заяву (вх.№1004/16) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/940/16 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача в судові засідання, призначене на 13.06.2016р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 13.06.2016р. не з'явився, хоча про час місце його проведення був повідомлений належним чином, письмовий відзив на позов суду не надав.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, суд встановив:

21 травня 2007р. між Військовою частиною А2171 (надалі "Замовник") та Малим приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" (надалі - "Виконавець") був укладений договір № 284 на виконання технічного обслуговування систем звязку на ВЗ "Парус" та ВЗ "Весна", згідно з яким Замовник передає, а Виконавець бере на себе зобовязання виконати технічне обслуговування систем звязку на ВЗ "Парус" та ВЗ "Весна". Відповідно до п. 3.1 договору сума, на яку укладений цей договір, за кошторисом 284/5 на 2007 рік становить 12762,67 грн. (додаток № 8.1). Замовник виконує оплату технічного обслуговування на підставі предявлених Виконавцем рахунків з підписаними Замовником актами виконаних робіт. Датою виникнення зобовязань згідно з чинним законодавством є дата підписання актів виконаного технічного обслуговування (п. 3.2 договору). У випадку прострочення оплати виконаного технічного обслуговування нараховується пеня в розмірі ставки НБУ за кожен день прострочення до дня оплати (п. 4.4 договору). Договір діє з моменту підписання до 31 грудня 2007р. з можливістю подальшої пролонгації (п. 6.1 договору).

Додатковою угодою № 5 від 06.11.2007р. до договору № 284 від 21.05.2007р. строк дії договору був продовжений на 2008 рік. Також сторонами визначено, що технічне обслуговування виконується за кошторисом 284/6 на суму 12762,67 грн., сума договору збільшується на 12762,67 грн.

Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" зобовязання за договором виконало в повному обсязі на загальну суму 25525,34 грн., що підтверджується актами виконаного технічного обслуговування від 06.11.2007р. № 1/11, від 10.11.2008р. № 1/11.

Однак відповідач оплату за надані послуги не здійснив, у звязку з чим позивачем на адресу Військової частини А2171 була направлена претензія № 11/7 від 30.07.2010р., в якій позивач просив сплатити 50897,20 грн. в рахунок погашення заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 3% річних, пені та збитків від неодержаного доходу. Відповідач надав відповідь на претензію від 10.09.2010р. № 1288, в якій визнав заборгованість у сумі 35651,21 грн., однак зазначив, що не має можливості погасити заборгованість у звязку з відсутністю фінансування.

10.09.2010р. між Військовою частиною А2171 (надалі - "Сторона 1") та Малим приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" (надалі - "Сторона 2") був укладений договір № 284-1, згідно з яким Сторона 1 зобовязується погасити заборгованість Стороні 2, визнану у відповіді № 1288 від 10.09.2010р. на претензію № 11/7 від 30.07.2010р. в сумі 35651,21 грн. за технічне обслуговування внутрішніх станцій звязку в/ч А2171, в терміни та на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 договору).

Сторона 1 самостійно, без предявлення рахунку від Сторони 2, перераховує на поточний рахунок Стороні 2 суму боргу, вказану в п. 1.1, не пізніше 31.03.2011р. з урахуванням індексу інфляції за період з 30.06.2010р. до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100% та з урахуванням 3% річних за період з 30.06.2010р. до дня перерахування згідно з п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (п. 2.1 договору).

Сторона 2 відмовляється від примусового стягнення боргу зі Сторони 1 з дня набрання чинності згідно з п. 7.1 цього договору та до 31.03.2011р. (п. 3.1 договору).

При порушенні строків платежів Сторона 1 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно зі ст. 534, 549 та п. 3 ст. 611 ЦК України (п. 4.1 договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та засвідчення підписів печатками сторін і діє до повного виконання зобовязань за цим договором.

З моменту набрання чинності зобовязань за цим договором припиняються (втрачають чинність) зобовязання сторін, які виникли за актом виконаного технічного обслуговування № 1/11 від 06.11.07р. до договору № 284 від 21.05.07р. та за актом № 1/11 від 10.11.08р. до додаткової угоди № 5 від 06.11.07р. до цього договору за кошторисами, відповідно № 284/5 та № 284/6, згідно з п.2 ст.604 Цивільного кодексу України (п. 7.1, п. 7.2 договору).

Проте, в порушення взятих на себе зобовязань, Військова частина А2171 у визначений договором № 284-1 від 10.09.2010р. строк заборгованість не погасила, у звязку з чим позивач звернувся до господарського суду Одеської області із відповідним позовом.

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.07.2014р. у справі №916/1266/14 стягнуто з Військової частини А2171 (65033, м. Одеса-33, код ЄДРПОУ 08309566) на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" (04053, м. Київ-53, вул. Артема, 59а, к. 37, код ЄДРПОУ 30726900) заборгованість у сумі 35651 (тридцять пять тисяч шістсот пятдесят одна) грн. 21 коп., інфляційні витрати у сумі 1620 (одна тисяча шістсот двадцять) грн. 23 коп., 3% річних у сумі 3211 (три тисячі двісті одинадцять) грн. 54 коп., судовий збір у сумі 1495 (одна тисяча чотириста девяносто пять) грн. 25 коп., інші судові витрати у сумі 370 (триста сімдесят) грн. 08 коп.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.09.2014р. рішення господарського суду Одеської області від 14.07.2014р. у справі № 916/1266/14 було залишено без змін.

У зв'язку з невиконанням відповідачем рішення господарського суду Одеської області від 14.07.2014р. у справі №916/1266/14 та збільшенням періоду прострочки позивач звернувся до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобовязання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами. Припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, при встановленні фактів наявності порушення зобовязання, яке тривало на момент звернення позивача до суду із позовом у даній справі, що полягало у непогашенні Військовою частиною А2171 основного зобовязання, судове рішення у справі №916/1266/14 має преюдиціальне значення.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд зазначає наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Виходячи з положень зазначеної статті наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобовязання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Чинне законодавство не повязує припинення зобовязання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобовязань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Таку позицію викладено Верховним судом України у постанові від 04.07.2011р. по справі №13/210/10.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

Згідно абз.5, 6 п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011р. по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011р. по справі № 11/109.

Положення статті 625 ЦК України, лист ВСУ №62-97 від 03.04.1997р. „Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права визначають розрахунок індексу інфляції саме від суми основного боргу, а не суми основного боргу з врахуванням індексу інфляції, у звязку з чим позивачем зроблено помилку при здійсненні розрахунку інфляційних втрат.

З врахуванням наведеного, судом було самостійно розраховано інфляційні втрати позивача наступним чином:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції01.04.2013 - 29.02.201635 651.211.80628 718.7664369.97

Отже загальна сума інфляційних втрат за самостійним розрахунком суду складає 28 718.76 грн., у звязку чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 28 718.76 грн. В іншій частині заявлених до стягнення інфляційних збитків в розмірі 5 027,01 грн. грн. суд відмовляє.

Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати.

Перевіривши розрахунок позивача трьох процентів річних в сумі 872,71 грн., суд встановив, що вказаний розрахунок має помилки, у зв'язку з чим, судом було зроблено самостійний розрахунок 3% річних.

Сума боргу (грн.)Період прострочкиКількість днів прострочкиРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів35651.2101.04.2013 - 29.02.201610653 %3120.70

Отже загальна сума 3% річних за самостійним розрахунком суду складає 3 120,70 грн., але з врахуванням того, що 3% річних позивачем заявлено в меншому розмірі в сумі 2 837,48 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 3% річних в сумі 2 837,48 грн.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Перевіривши розрахунок пені позивача, судом було встановлено що він відповідає умовам договору та приписам чинного Законодавства України.

За наявності підстав, передбачених ч.3 ст.551 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України, розмір пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, може бути зменшений за рішенням господарського суду, при цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.п.1, 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. Про судове рішення, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто зясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним в матеріалах справи доказам.

Разом з тим, судом приймається до уваги, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про ймовірність збитків позивача у звязку з неправомірними діями відповідача щодо невчасної оплати саме за даним Договором.

Так, у звязку з тим, що позивачем не надано до суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобовязань за Договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у звязку з порушенням відповідачем умов даного Договору, суд вважає зменшити розмір пені та встановити її в розмірі 2 000,00 грн., оскільки стягнення вказаної суми пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобовязання.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищезазначені матеріали справи та проаналізовані положення чинного законодавства України, суд, вбачає доведеними та обґрунтованими заявлені позовні вимоги малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М", у звязку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 28 718.76 грн. інфляційних втрат, 2 837,48 грн. 3% річних та 2 000,00 грн. пені. В іншій частині заявлених позовних вимог суд відмовляє.

Відповідно до приписів ст. 44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 1 227,25 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А2171 (м. Одеса, вул. Овідіопольська дорога, 8, код ЄДРЮОФОП 08309566) на користь малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" (04053, АДРЕСА_1, код ЄДРЮОФОП 30726900) інфляційні втрати в сумі 28 718 (двадцять вісім тисяч сімсот вісімнадцять) грн. 76 коп., 3% річних в сумі 2 837 (дві тисячі вісімсот тридцять вісім) грн. 48 коп., пеню в сумі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 1 227 (одна тисяча двісті двадцять сім) грн. 25 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України

Повний текст рішення складено 21 червня 2016 р.

Суддя О.В. Цісельський