Рішення № 58490367, 13.06.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2016р. Справа№ 914/1013/16

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до відповідача: Державного комунального підприємства «Стебниктеплокомуненерго», м. Стебник, Львівська область

про стягнення 18 553 грн. 07 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Юрків М.Г.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник (довіреність №14-127 від 13.05.2014 р.);

від відповідача: ОСОБА_2, представник (довіреність від 05.05.2016 р.)

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Державного комунального підприємства «Стебниктеплокомуненерго», м. Стебник, Львівська область про стягнення 18 553 грн. 07 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 15.04.2016 р. призначив розгляд справи на 11.05.2016 р. В судових засіданнях оголошувалась перерва.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 28.01.2014 р. було укладено договір купівлі-продажу природного газу №2300/14-КП-21, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність природний газ. Однак, відповідач свої зобовязання щодо оплати вартості природного газу виконав несвоєчасно. У звязку з порушенням строків оплати вартості природного газу, відповідачу нараховано пеню в сумі 6 118 грн. 36 коп., 3% річних в сумі 958 грн. 63 коп., інфляційні в сумі 11 476 грн. 08 коп. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача, становить 18 553 грн. 07 коп.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. У звязку з складним фінансовим становищем, просив суд зменшити розмір неустойки.

Представникам сторін розяснено права та обовязки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

23 лютого 2012 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Державним комунальним підприємством «Стебниктеплокомуненерго» (покупець) було укладено договір №2300/14-КП-21 купівлі-продажу природного газу.

За цим договором продавець (позивач) зобовязався передати у власність покупцю (відповідачу) у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобовязався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

На виконання умов договору, позивач протягом січня-квітня та жовтня-грудня 2014 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 200 558 грн. 54 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014 р., 28.02.2014 р., 31.03.2014 р., 30.04.2014 р., 31.10.2012 р., 30.11.2012 р., 31.12.2012 р. Факт отримання природного газу відповідачем у відповідних обсягах не оспорюється.

Відповідно до абз. 1 п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно), наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представників сторін, відповідач свої зобовязання перед позивачем щодо оплати вартості отриманих обсягів газу у січні-квітні та жовтні-грудні 2014 року виконав з порушенням строків, встановлених п. 6.1. договору.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобовязання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до пункту 7.2. договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 6 118 грн. 36 коп., 3% річних в сумі 958 грн. 63 коп., інфляційні в сумі 11 476 грн. 08 коп.

В п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» зазначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Судом перевірено розрахунок та встановлено, що при здійсненні розрахунку вищевказаних сум позивачем включено день фактичної сплати у розрахунки. Після проведеного судом перерахунку загальний розмір пені повинен становити 5 872 грн. 62 коп., 3% річних 907 грн. 62 коп., інфляційних 11 003 грн. 03 коп.

Відповідачем було заявлено клопотання про зменшення пені у звязку із складним фінансовим становищем відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні в усній формі заперечив проти задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання

Статтею 233 ГК України суду надано право зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України також містить норму, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічна норма передбачена і в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України: господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Таким чином, суд має право, виходячи з конкретних обставин справи, зменшити розмір штрафних санкцій, але не звільняти повністю боржника від їх сплати.

Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобовязання боржником.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобовязання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Пункт 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства відносить принципи справедливості, добросовісності та розумності.

Частиною 3 ст.509 ЦК України встановлено, що зобовязання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 р. розяснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобовязання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобовязання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобовязання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зважаючи на те, що нарахування надмірно великих штрафних санкцій не може бути способом збагачення, а є відповідальністю за порушення господарського зобовязання, враховуючи відсутність доказів завдання позивачеві збитків внаслідок неналежного виконання зобовязання, керуючись інтересами як боржника, так і кредитора, суд дійшов висновку використати своє право, надане йому ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 20% до 4 698 грн. 10 коп.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 4 698 грн. 10 коп. пені, 907 грн. 62 коп. 3% річних, 11 003 грн. 03 коп. інфляційних нарахувань. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 551, 599, 612, 625, 626 ЦК України, ст. 193, 230, 231, 233 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Державного комунального підприємства «Стебниктеплокомуненерго», м. Стебник, вул. Мельника, 17, Львівська область (ідентифікаційний код 22407995) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6 (ідентифікаційний код 20077720) 4 698 грн. 10 коп. пені, 907 грн. 62 коп. 3% річних, 11 003 грн. 03 коп. інфляційних нарахувань, 1 320 грн. 81 коп. судового збору.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 13.06.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 17.06.2016 р.

Суддя Мазовіта А.Б.