Ухвала суду № 58490322, 16.06.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

УХВАЛА

16.06.2016 справа № 5011-15/10488-2012

За заявою ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза"

арбітражного керуючого Солдаткіна С.В.

до ОСОБА_2

за участю третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_3

про визнання правочину недійсним

За заявою публічного акціонерного товариства "Неос Банк"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза"

(ідентифікаційний код 19124621)

про банкрутство

Суддя Пасько М.В.

Представники:

від заявника Кунцевич С.В. - предст. за дов.,

від відповідача ОСОБА_5 - предст. за дов.,

від третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_5 - предст. за дов.,

Присутні: Ягодка О.О. - предст. за дов. ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", Новик Є.М. - предст. за дов. ТОВ "Кредитні ініціативи"

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заявник звернувся до суду з заявою про порушення справи про визнання боржника банкрутом, оскільки останній неспроможний сплатити борг.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.08.12 порушено провадження у справі.

Ухвалою підготовчого засідання господарського суду м. Києва від 03.10.12 призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Косякевича С.О.

Ухвалою попереднього засідання господарського суду м. Києва від 20.12.12 затверджено реєстр вимог кредиторів товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза".

Постановою господарського суду міста Києва від 28.01.13 визнано боржника банкрутом та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Косякевича С.О.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.02.13 затверджено оплату послуг розпоряднику майна боржника.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.06.13 замінено ліквідатора боржника на арбітражного керуючого Присяжного В.П.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.08.13 задоволено клопотання арбітражного керуючого Косякевича С.О. про оплату послуг.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.10.14 замінено ліквідатора боржника на арбітражного керуючого Солдаткіна С.В.

У зв'язку із закінченням строку повноважень судді господарського суду міста Києва ОСОБА_15 справа передана на повторний автоматичний розподіл, в результаті якого, справа передана судді господарського суду міста Києва Паську М.В.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 19.01.15 прийнято справу № 5011-15/10488-2012 до провадження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.06.15 продовжено строк ліквідаційної процедури у справі № 5011-15/10488-2012 та повноваження ліквідатора боржника на шість місяців, тобто до 04.12.15 та відкладено розгляд справи на 09.07.15.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.15 затверджено реєстр вимог кредиторів станом на 09.07.15 на загальну суму 38.422.465, 18 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.01.16 продовжено строк ліквідаційної процедури у справі № 5011-15/10488-2012 та повноваження ліквідатора боржника арбітражного керуючого Солдаткіна С.В. на шість місяців, тобто до 21.07.16.

05.02.16 від товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт профі груп" надійшла скарга на ліквідатора боржника.

Враховуючи викладене вище, розгляд справи призначено на 17.03.16.

22.02.16 від ліквідатора боржника арбітражного керуючого Солдаткіна С.В. надійшла заява про визнання правочину недійсним в межах справи № 5011-15/10488-2012.

Враховуючи викладене вище, розгляд заяви призначено на 17.03.16.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.03.16 відкладено розгляд заяви на 05.04.16.

04.04.16 від представника ОСОБА_2 надійшли заперечення на заяву в межах справи № 5011-15/10488-2012.

05.04.16 від ліквідатора боржника надійшли письмові пояснення.

Судове засідання, призначене на 05.04.16, не відбулося.

Враховуючи викладене, розгляд заяви призначено на 19.05.16.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.16 відкладено розгляд заяви на 05.04.16.

У судовому засіданні, розглянувши заяву ліквідатора боржника про визнання правочину недійсним в межах справи № 5011-15/10488-2012 та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Ліквідатор боржника (надалі - заявник) у поданій заяві просить суд витребувати від ОСОБА_2 (надалі - відповідач) квартиру номер 31 в будинку 18 по вулиці Павлівській у місті Києві (надалі - спірне майно) та визнати за товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза" (надалі- боржник) право власності на дане спірне майно.

На думку заявника спірне майно вибуло незаконно з володіння боржника, що підтверджується численними судовими рішеннями

На підтвердження своїх доводів заявник надав суду копії договорів купівлі-продажу та судових рішень в яких, на його думку, встановленні факти правомірності його вимог та містяться в матеріалах заяви.

Подана заява мотивована наступним.

Судом встановлено, що 07.08.08 між ОСОБА_11 та боржником укладено договори купівлі-продажу спірного майна.

Вищевказані договори посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. та зареєстровані в реєстрі за № 3666, № 3672.

Так, 07.08.08 між акціонерним банком "АвтоЗАЗбанк", правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство "Банк Кіпру", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Неос Банк" (надалі - Банк), та боржником укладено кредитний договір № 002-91/2008, за умовами якого Банк зобов'язався відкрити боржнику кредитну лінію у сумі 5.600.000, 00 грн. в тому числі для придбання нерухомості в сумі 2.410.000, 00 грн. строком з 07.08.08 до 04.08.23 зі сплатою 19 % річних та проведення ремонту, придбання меблів та на сплату інших витрат пов'язаних з поточною діяльністю товариства в сумі 3.190.000, 00 грн. строком з 07.08.08 до 04.08.23 зі сплатою 19 % річних.

В забезпечення зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 07.08.08 між Банком та боржником укладено іпотечний договір, відповідно до якого боржник зобов'язувався відповідати за задоволення вимог банку спірним майном, що є предметом іпотеки заставною вартістю 174.540, 00 грн., у разі порушення боржником зобов'язань, що випливають з кредитного договору № 002-91/2008 від 07.08.08 та додаткових угод, що укладені або укладатимуться між сторонами у майбутньому.

Одночасно, 07.08.08 між Банком та боржником укладено іпотечний договір, відповідно до якого боржник зобов'язувався відповідати за задоволення вимог Банку спірним майном, що є предметом іпотеки заставною вартістю 5.717.200, 00 грн., у разі боржником зобов'язань, що випливають з кредитного договору № 002-91/2008 від 07.08.08 та додаткових угод, що укладені або укладатимуться між сторонами у майбутньому.

Пунктами 2.1.7., 2.1.2. вказаних вище договорів боржник зобов'язувався вживати всіх необхідних заходів щодо захисту предмета іпотеки від посягань будь-яких третіх осіб, без письмової згоди Банку не відчужувати предмет іпотеки, не обтяжувати його будь-якими зобов'язаннями. Правочини укладені всупереч даному пункту є недійсними.

Вищевказані договори іпотеки 07.08.08 посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. та зареєстровані в реєстрі за №№ 3675, 3669.

07.08.08 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. на підставі ст. 73 Закону України "Про нотаріат" також накладено заборону на відчуження вказаного в договорах нерухомого майна, що належить боржнику до припинення або розірвання відповідного договору, про що зазначено безпосередньо в тексті договору містяться відомості у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.08.09 у справі 34/432 за позовом Банку до Боржника розірвано кредитний договір № 002-91/2008 від 07.08.08 та присуджено до стягнення з боржника на користь Банку кошти на суму 5.993.142, 62 грн., за рахунок коштів, отриманих від реалізації спірного майна шляхом проведення публічних торгів.

Рішення господарського суду міста Києва від 17.08.09 у справі № 34/432 залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.09 та постановою Вищого господарського суду України від 11.02.10.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.02.11 змінено спосіб та порядок виконання рішення господарського суду міста Києва від 17.08.09 у справі № 34/432 у порядку передбаченому статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження".

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16.04.10 у справі № 2-8394/2010 за товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Олеван плюс" визнано переважне право купівлі спірного майна, переведено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Олеван плюс" права та обов'язки покупця спірного майна.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02.09.11 у справі № 2-7039/2011 зобов'язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Петрову С.М. виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи про заборону на нерухоме майно, зареєстровані 07.08.08 за № 7705621 на підставі іпотечного договору № 3669 від 07.08.2008 р. та № 7705777 на підстав іпотечного договору № 3675 від 07.08.08; виключити з Державного реєстру іпотек записи зареєстровані за № 7705708 на підставі іпотечного договору № 3669 від 07.08.08 та № 7705849 на підставі іпотечного договору № 3675 від 07.08.08.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Олеван плюс" на підставі вищевказаного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16.04.10 у справі № 2-8394/2010 перевело на себе права та обов'язки покупця спірного майна.

Надалі, товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Олеван плюс" на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02.09.11 у справі № 2-7039/2011 виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек запис про заборону відчуження майна, що є предметом іпотеки (предметом спору у даній справі), після чого послідовно здійснено відчуження спірного майна, за договорами купівлі-продажу від 21.09.11 № 6620 та № 6616 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Менеджмент Груп", за договорами від 29.12.11 № 8176 та № 8173 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ "Масальот".

Згодом товариство з обмеженою відповідальністю "НВФ "Масальот" в забезпечення зобов'язань ОСОБА_14 передало спірне майно в іпотеку на підставі договору іпотеки від 26.06.14, іпотекодержатель - ОСОБА_3

Після чого, 27.04.15 ОСОБА_3 продав спірне майно ОСОБА_2

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 24.05.12 у справі № 22-ц/2690/7623/12 скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16.04.10 у справі № 2-8394/2010 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову товариству з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Олеван плюс".

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25.04.12 у справі № 22-2690/924/12 скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02.09.11 у справі № 2-7039/2011 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову товариству з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Олеван плюс".

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30.03.12 у справі № 2-9193/11 визнано недійсним договір оренди майна з правом викупу від 09.08.07 укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Олеван плюс" та ОСОБА_11.

Заявник стверджує, що судові рішення на підставі яких спірне майно вибуло з володіння боржника скасовані, поновлено записи про заборону відчуження заставленого (іпотечного) майна та запис про реєстрацію іпотек, заборгованість за кредитним договором № 002-91/2008 від 07.08.08, а отже подальше відчуження спірного майна здійснено з порушенням частини 1 та 2 ст. 319, частини 1 ст. 321 та ст. 658 Цивільного кодексу України.

Відповідач надав суду обґрунтований відзив, в якому зазначив, що доводи заявника, викладені в заяві, безпідставні та просив суд при її розгляді застосувати преюдицію, оскільки факти та доводи вже були предметом розгляду в інших судових справах, а також застосувати строки позовної давності.

Оцінюючи подані заявником та відповідачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин заяви в межах справи № 5011-15/10488-2012 в їх сукупності, суд вважає, що заява ліквідатора боржника не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно частин 1, 2, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити діючому законодавству, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язані діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав, зокрема: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Так вимоги заявника не підпадають під застосування ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦКУ позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інте ресу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦКУ).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ).

Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦКУ.

Нормою ч. 3 ст. 267 ЦКУ встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення ч. 3 ст. 267 ЦКУ, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви

Як вбачається з матеріалів заяви та вище викладеного, заявник з 2012 року був обізнаний в переході права власності на спірне майно.

У зв'язку з викладеним, суд вважає задовольнити заяву відповідача, викладену в запереченнях на заяву ліквідатора боржника про застосування строків позовної давності, що тягне за собою відмову у задоволенні заяви ліквідатора боржника в межах справи № 5011-15/10488-2012.

Так, за приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення заяви ліквідатора боржника про визнання правочину недійсним в межах справи № 5011-15/10488-2012.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, суд -

УХВАЛИВ:

1.Відмовити в задоволенні заяви ліквідатора боржника про визнання правочину недійсним в межах справи № 5011-15/10488-2012.

2.Копію ухвали надіслати сторонам.

Суддя М.В. Пасько