Рішення № 58490027, 23.06.2016, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2016 р. Справа № 909/402/16

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., секретаря судового засідання Поліводі С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька аграрна компанія", вул. К.Данила, 16-А, м. Івано-Франківськ, 76010,

до відповідача: Галицької районної державної адміністрації, площа Волі, 1, м. Галич, Івано-Франківська область, 77100,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Зерновий Альянс "ОСОБА_1", вул. І. Франка, 46/1, м. Івано-Франківськ, 76018

про визнання недійсним розпорядження голови Галицької РДА № 166 від 17.03.2016 року

за участю:

від позивача: ОСОБА_2 - представник, (довіреність б/н від 10.05.2016 року; посвідчення № 540)

від відповідача: 1) ОСОБА_3 - начальник відділу Держгеокадастру у Галицькому районі, (довіреність № 206/01-73/076 від 06.06.2016 року)

2) ОСОБА_4 - завідувач юридичного сектору апарату районної державної адміністрації, (довіреність № 187/01-73/011 від 23.05.2016 року)

від третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Зерновий Альянс "ОСОБА_1": не з"явився

встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Галицька аграрна компанія" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Івано-Франківської області із позовом до Галицької районної державної адміністрації (далі відповідач), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Зерновий Альянс "ОСОБА_1" про визнання недійсним розпорядження голови Галицької РДА № 166 від 17.03.2016 року про припинення договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв) у зв'язку із набуттям прав власності на земельні ділянки.

Позовні вимоги обгрунтовані незаконним прийняття відповідачем розпорядження про припинення дії договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв) від 02.12.2013 року в односторонньому порядку, що порушує права позивача як орендаря по даному договору.

24 травня 2016 року відповідач подав до суду заперечення на позов (вх.№7171/16). Просить суд в позові відмовити. Свої заперечення обгрунтовує тим, що позивачем не наведено жодної підстави невідповідності актам цивільного законодавства оскаржуваного розпорядження. Правомірність прийняття оспорюваного розпорядження мотивує встановлення факту набуття та видідення власникам невитребуваних земельних часток (паїв) за результатами розгляду комісією матеріалів з питань передачі не витребуваних земельних часток (паїв в оренду на території Дубівецької сільської ради ).

Окрім того, відповідач зазначає, що даний спір непідвідомчий господарському суду, а підлягає розгляду в адміністративному суді.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Зерновий Альянс "ОСОБА_1" повноваженого представника в судове засідання не забезпечила, будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи суду не подав, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою на зворотньому боці ухвали суду від 17.06.16 про відкладення розгляд справи на 23.06.16 та повідомленням про вручення поштового відправлення (вх. №6209 від 21.06.16).

Відповідно до ч.3 ст.22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення третьої особи належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи без його участі.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких грунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, вислухавши представників позивача та відповідача, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

02 грудня 2013 року між Галицькою районною державною адміністрацією (по договору орендодавець/ по справі - відповідач) та ТОВ Галицька аграрна компанія (по договору орендар/ по справі - позивач) на підставі розпорядження райдержадміцністрації №502 від 02.12.2013 року укладено договір оренди невитребуваних земельних часток (паїв), відповідно до умов якого відповідач передав, а позивач прийняв у строкове платне користування земельні частки (паї) загальною площею 177, 713 га, які знаходяться на території Дубівецької сільської ради за межами населеного пункту для ведення позивачем товарного сільськогосподарського виробництва.

Договір підписаний сторонами та скріпленпий печатками. 18 грудня 2013 року вказаний договір зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Дубівецької сільської ради за №204.

Факт передання земельних часток (паїв) позивачу підтверджується актом від 02.12.2013 року (копія долучена до матеріалів справи).

Згідно п.4.1 договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв) від 02.12.2013 року термін дії договору 2 роки та 11 місяців, але не більше ніж до отримання власниками паїв правовстановлюючих документів на право власності на земельну ділянку, тобто до листопад 2016 року.

17 березня 2016 року Галицька районна державна адміністрація прийняла розпорядження №166, яким вирішено припинити вказаний вище договір оренди невитребуваних земельних часток (паїв), у звязку з набуттям права власності та виділенням власникам на основі невитребуваних земельних часток (паїв) земельної ділянки в натурі (на місцевості); визнати таким, що втратило чинність розпорядження про передачу у оренду невитребуваних земельних часток (паїв) на території Дубівецької сільської ради; направити ТОВ Галицька аграрна компанія лист-повідомлення при припинення дії договору.

Згідно п.1 зазначеного вище розпорядження підставою припинення договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв) від 02.12.2013 року зазначено набуття права власності та виділення власникам на основі невитребуваних земельних часток (паїв) земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно із ст. 3 Закону України Про оренду землі об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Згідно з п.7 ч. 1 ст.13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

Відповідно до п. 12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2004 року №122 нерозподілені (не витребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду. Тому нерозподілені земельні ділянки до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності передаються в оренду органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, як розпорядниками, на загальних засадах.

За приписами частини 1 статті 93 ЗК України та статті 1 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до спірного договору відповідач надав позивачу у строкове платне користування не витребуванні земельні частки (паї) загальною площею 177, 713 га, які знаходяться на території Дубівецької сільської ради за межами населеного пункту Галицького району Івано-Франківської області для ведення позивачем товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) встановлено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки.

Вказаною вище нормою передбачено право органу місцевого самоврядування (позивача по справі) щодо передачі невитребуваних земельних ділянок у оренду з обмеженням терміну, зокрема до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Тобто, з вказаної норми вбачається, що з моменту отримання власниками невитребуваних земельних ділянок актів на право власності, зобовязання по договору оренди повинно бути припинено. Припинення дії договору повинно відбуватись у відповідності до вимог чинного законодавства.

Чинне законодавство не містить поняття "припинення договору", натомість норми цивільного законодавства дають можливість встановити момент припинення дії договору, в спірному випадку договору оренди.

При цьому слід зазначити, що у загальних положеннях про договори в ЦК безпосередньо визначаються підстави та правові наслідки лише щодо зміни та розірвання договору, але не містяться норми, які б конкретно визначали підстави та порядок припинення договору. Тому для визначення підстав та порядку припинення договору необхідно керуватися відповідними нормами про припинення зобов'язань (статті 598-609 ЦК), які у своїй переважній більшості стосуються припинення договірних зобов'язань, а також відповідними нормами ЦК, які регулюють окремі види договорів та окремих законів, за якими можуть бути передбачені спеціальні підстави їх припинення.

З наведеного слідує, що дія спірного договору оренди припиняється у випадку закінчення строку та розірвання договору (розірвання договору можливе за взаємною згодою, в односторонньому порядку - за рішенням суду).

Зі змісту оскаржуваного розпорядження вбачається одностороння відмова відповідача від договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв) від 02.12.2013 року.

При цьому слід зазначити, що розірвання договору в односторонньому порядку можливе лише за рішенням суду.

Доказів розірвання спірного договору в судовому порядку суду не надано, отже він не припинив своєї дії.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до п. г ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Відповідно до п.9 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав такий акт, порушення у зв"язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Вище наведене свідчить про незаконність прийняття відповідачем оспорюваного розпорядження та підлягає визнанню недійсним.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З аналізу поданих доказів суд звертає також особливу увагу на встановлення наступних фактів.

Щодо твердження відповідача про встановлення факту набуття та виділення власникам на основі невитребуваних земельних часток (паїв) після розгляду комісією матеріалів з питань передачі не витребуваних земельних часток (паїв в оренду на території Дубівецької сільської ради ), судом до уваги не береться, так як не підтверджується жодними доказами у справі.

Разом з тим, Державні акти про право власності на земельні ділянки (нерозподілені земельні ділянки), видані у 2008 році (копії долучені до матеріалів справи) уже існували на момент укладання спірного договору.

В матеріалах справи наявний додаток до укладеного договору оренди, який містить перелік невитребуваних, неуспадкованих земельних часток (паїв) по Дубовецькій сільській раді станом на 07.11.2013 року, складений вказаною сільською радою. Однак відповідач його заперечує.

При цьому слід зазначити, що відповідно до ст. 13 Закону України від 05.06.2003 № 899-IV „Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) та п. 12 постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 № 122 „Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) відповідна сільська, селищна, міська рада чи райдержадміністрація в межах повноважень визначених п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України повинні своїм рішенням (розпорядженням) визначити вищезазначені земельні частки (паї), як невитребувані земельні частки (паї), і мають право укласти договір оренди невитребуваних земельних часток (паїв) до настання певної умови, передбаченою ст. 13 Закону України від 05.06.2003 № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»: «до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку». До рішення ради (розпорядження голови райдержадміністрації) повинен додаватися список власників земельних часток (паїв), чиї землі передані в управління раді (райдержадміністрації).

Суду не подано доказів прийняття райдерадміністрацією розпорядження про визначення земельних часток (паїв) як невитребуваних. Відсутній також і список власників земельних часток (паїв), який мав би бути додатком до цього розпорядження, що унеможливлює ідентифікацію як власників, так і земельних часток.

Особливої уваги заслуговує також факт наявності у матеріалах справи копії розпорядження Галицької РДА №205 від 18.03.2016 року, яким надано дозвіл іншому субєкту господарювання ТзОВ Зерновий альянс Золота Нива ( по справі - третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору) на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), що передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Дубовецької сільської ради під не витребуваними (паями).

Дане розпорядження може слугувати підтвердженням наміру відповідача передачі спірної земельної ділянки в оренду третій особі.

Також слід звернути увагу, що у відповідності до вимог чинного законодавства у разі наміру однієї із сторін розірвати договір оренди, вона повинна повідомити другу сторону у письмовій формі.

Доказів повідомлення позивача про намір припинити дію спірного договору оренди (розірвання тощо) відповідач суду не надав.

З системного аналізу наведеного випливає про відсутність законних підстав для прийняття Галицькою районною державною адміністрацією розпорядження № 166 від 17.03.2016 року про припинення договору оренди н витребуваних земельних часток (паїв) у зв'язку із набуттям прав власності на земельні ділянки, що разом з тим порушує законні права та інтереси позивача, щодо належного користування спірною земельною ділянкою.

При цьому слід звернути увагу на Рішення Європейського суду з прав людини Справа Рисовський проти України від 20.01.2012 року відповідно до п. 71 якого визначено, що Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

За наведених обставин, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог та таких, що підлягають задоволенню.

Щодо твердження відповідача про непідвідомчість даного спору в господарському суді, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.6 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб"єкти господарської діяльності за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів підвідомчі господарським судом.

Наведена норма спростовує твердження відповідача.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача, у зв"язку із задоволення позову.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 5, 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", ст. ст. 1, 2, 3, 13 Закону України "Про оренду землі", ст.13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", ст.ст. 93, 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, ст. 12, 32, 33, 43, 49, ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька аграрна компанія" до Галицької районної державної адміністрації, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Зерновий Альянс "ОСОБА_1" про визнання недійсним розпорядження голови Галицької РДА № 166 від 17.03.2016 року про припинення договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв) у зв'язку із набуттям прав власності на земельні ділянки.

Визнати недійсним розпорядження голови Галицької РДА № 166 від 17.03.2016 року про припинення договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв), у зв'язку із набуттям прав власності на земельні ділянки.

Стягнути з Галицької районної державної адміністрації (площа Волі, 1, м. Галич, Івано-Франківська область, 77100, код 23806119) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька аграрна компанія" (вул. К.Данила, 16-А, м. Івано-Франківськ, 76010, код 38712660) - 1378 грн. 00 коп. (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.06.16

Суддя Фанда О. М.